44

---

Глава 6

культура мови

§ 1. Поняття та загальні ознаки мовної культури оратора. Мовна норма

Оратор впливає на слухачів головним чином усним сло­вом, ефективність цього впливу багато в чому залежить від культури мовлення. Пересічні, непереконливі і бліді ви­ступи не задовольняють слухача, а іноді викликають навіть обурення. Ще Цицерон — славетний оратор давнини — го­ворив: «які б не були цікаві і багатозначні думки, вони ображають усе-таки вимогливий слух, якщо подаються в немистецькій формі»1.

Українська мова багата і могутня. Достатньою мірою їй притаманні різноманітні кольори і забарвлення, щоб при вмінні й бажанні, користуючись ними, можна було б ху­дожньо змалювати психологічні портрети, образи людей.

Термін «культура мовлення» має широке і вузьке смис­лове вживання.

У першому випадку означає вміння використовувати всі способи впливу на слухачів, які пов’язані з мовою і збігаються з поняттям «мовленнєва майстерність». У дру­гому — це правильність, грамотність мовлення, тобто знан­ня оратором загальноприйнятих норм (правил) літературної мови. Отже, культура мовлення означає наявність у про­мові вдало застосованих художніх форм і ораторських за­собів, щоб зробити мову, за висловлюванням В.Г. Костома­рова, «не лише правильною …, але й виразною, чіткою, оригінальною і цікавою»2.

Насамперед слід перелічити деякі загальні ознаки мов­леннєвої культури оратора.

Ясність. Аристотель у праці «Риторика» підкреслює, що ясність — головна позитивна якість промови_. ясність слова оратора означає, що воно має бути сприйняте абсолютно так, як його розуміє сам промовець. Краса й образ­ність мови не завжди доречні: не можна, наприклад, хизу­ватися витонченіс

тю стилю і вдаватися до яскравої образ­ності, говорячи про результати медичного розтину трупа. Але ясність мови потрібна всюди.

Умовою ясності є точність. Оратор завжди має добира­ти такі слова, за допомогою яких можна було б найточніше висловити думки і почуття. Л.М. Толстой вважав, що мис­тецтво говорити — уміння щоразу поставити виключно необхідне слово лише на потрібне місце.

Хто хоче оволодіти вмінням красномовства, повинен навчитися висловлюватися чітко. В дружній розмові ви­бору виразів можна, певна річ, приділити увагу не таку вже пильну, однак під час відповідального спілкування точність висловлювань відіграє вельми важливу роль.

Про рівень працівників розумової праці можна робити ви­сновки на підставі того, наскільки точно вміють вони вислов­люватись. Під час переговорів, що передують, наприклад, укладанню угоди, формулювання повинні бути винятково точні, бо в даному разі кожне слово має велике значення.

З часів стародавнього Риму існує професія, основне за­вдання якої — виражати і формулювати думки під час пере­говорів двох сторін. Це професія юриста, якому, між іншим, належить складати найрізноманітніші види законодавчих директив, угод, договорів тощо. Нефахівцям така точність часто здається зайвою. Проте мова, яку чуємо довкола й якою спілкуємося, нерідко відзначається неточністю, а найголов­ніше — часто дає підставу по-різному тлумачити виголо­шене. Отже, основна мета точного формулювання — виклю­чити можливість неоднакового тлумачення змісту.

Один із військових діячів наприкінці минулого сторіччя сказав: «Військовий наказ має бути однозначним. якщо у ньому припускається подвійне тлумачення, то він обов’яз­ково буде виконаний неправильно». Наприклад, якщо рота дістала наказ розпочати наступ о 8 год. _0 хв, то можуть виникнути сумніви щодо того, коли саме повинна розпо­чатися дана військова операція: вранці чи ввечері. І це незважаючи нате, що розподіл доби на 24 години є загаль­ноприйнятим. Висновок, що випливає звідси, є однознач­ним: висловлюватися треба точно.

Як навчитися точності висловлювання? Для того щоб оволодіти точністю висловлювання, найкращим засобом є вправи з письмовими текстами та формулюваннями.

Візьміть проект угоди або договору і прочитайте його повільно й уважно, речення за реченням. При цьому на­магайтеся визначити, як інакше можна витлумачити (мож­ливо, й не на вашу користь) окремі слова й формулювання кожного речення. На полях нотуйте свої зауваження та варіанти ліпших формулювань. Звичайно, таку роботу не можна робити похапцем. Вона потребує забагато часу, оскільки до уваги мають бути взяті кожне слово і кожне речення.

Бажано заздалегідь підготуватися до дискусії чи обгово­рення договору. Така попередня підготовка полягає насам­перед у знаходженні найдосконаліших варіантів формулю­вань, які ви могли б запропонувати, а також у пошуку й формулюванні арґументів на вашу користь. якщо ви роби­те таку підготовку подумки, то зробіть письмові нотатки хоча б до тих фраґментів, де точність висловлювання на­буває особливого значення.

Однак у деяких випадках промовець є зацікавленим у тому, щоб його висловлювання були неоднозначними. До цього часто змушують обставини, що склалися. Тоді оратор удається до абстрактного мислення, оскільки загальні ви­словлювання сприймаються слухачами по-різному, тобто неоднозначно, нерідко вводять їх в оману. Тому, добираю­чи слова, треба дбати про те, щоб ужите слово не несло в собі такого смислового навантаження.

Треба також зважати на те, що надто часте вживання абстрактних понять вимагає від аудиторії великого напру­ження, особливо, коли матеріал для неї новий і незнайомий. Надто стисла мова, повна абстрактно висловлених думок, може спричинитися до того, що слухачі втратять здатність стежити за викладом змісту. Існує межа швидкості, з якою мозок людини може сприймати й засвоювати нові поняття.

якщо прагнемо розповісти слухачам про щось нове і досі для них невідоме, мусимо дати їм час для зрозуміння зміс­ту того, про що йдеться. Допомогти їм у цьому можна, на­вівши конкретний приклад або перед абстрактним вислов­люванням, або відразу ж після нього.

Відомо, що спостерігається велика різниця в запам’ято­вуванні матеріалу залежно від його викладу. Абстрактно висловлене положення пам’ятаємо протягом вельми ко­роткого часу. А практичний приклад, який його ілюструє, зберігається в пам’яті значно довше. Дуже мало фахівців усвідомлюють і враховують це під час мовлення. Більшість промовців не можуть зрозуміти, що те, чим вони так добре володіють, що знають або вміють у результаті тривалої роботи чи навчання, для інших людей може бути просто невідомим. А якщо до того ж вони у своєму викладі зловжи­вають абстрактними поняттями, то слухачі навряд їх зро­зуміють.

Слід завжди враховувати значну відмінність, що існує між абстрактними і конкретними поняттями. Порівняймо кілька слів, що виражають конкретні поняття (лампа, сті­лець, кошик, гвинт, мати, молоток, олівець, книга), зі словами, що відбивають абстрактні поняття (правда, спра­ведливість, краса, честь, демократія). Неважко уявити значення конкретних понять. А спробуйте зробити те ж саме з абстрактними поняттями. Не слід поспішати заяви­ти: кожен з нас, мовляв, знає, що таке правда, справедли­вість і т. ін. Спробуйте визначити або, принаймні, поясни­ти зміст цих абстрактних понять і запишіть собі свої визна­чення, а коли прийде хтось з ваших приятелів, попросіть його пояснити вам, що він розуміє під словами «правда», «краса», «демократія». Ви переконаєтесь, наскільки не­однаково пояснюють абстрактні поняття різні люди.

Однією з найважливіших ознак досконалості мови є її простота. М. Горький з цього приводу говорив: «Треба, щоб мова була простою, ясною, точною — тоді вона краси­ва і зрозуміла, тоді все, що ви скажете цією мовою, про­звучить сильно й ясно»3.

Простота допомагає слухачеві глибше проникнути в сутність явищ, краще запам’ятати почуте, керуватися ним у практичній діяльності.

Неодмінною умовою простоти мови є її зрозумілість, дохідливість, відсутність пишномовних загальних фраз.

Один адвокат, бажаючи показати свою вченість, самовпевнено дав на суді таке визначення: «Бійка, панове при­сяжні засідателі, є такий стан, суб’єкт якого, виходячи за межі дозволеного, здійснює вторгнення у сферу об’єктивних прав особи, які охороняє держава, намагаючись порушити цілість фізичних покривів цієї особи повторюваним пору­шенням таких прав. якщо одного з цих елементів нема, то ми не маємо юридичної підстави вбачати у взаємній колізії субстанцію бійки».

А.Ф. Коні у своїй промові висміює таке «плетіння сло­вес». Що таке бійка, всім відомо, але якщо вже потрібно точно визначити дане поняття, то замість довгої формули захисника можна сказати, що бійка є такий стан, в якому одночасно кожен з її учасників завдає ударів і зазнає їх.4

Дехто надто полюбляє уживати в розмові іншомовні слова, тим часом, як інші віддають перевагу словам рідної мови. Звичайно, в деяких випадках, наприклад, у розмові співробітників про виробничі справи, немає сенсу навмис­но вишукувати слова й вирази рідної мови замість пошире­них і зрозумілих іншомовних термінів. Проте, якщо хтось починає в колі нефахівців зловживати іншомовними сло­вами та професійними термінами (а таке часом трапляєть­ся серед фахівців, захоплених своєю сферою діяльності), співрозмовники його не завжди розуміють. Цій людині варто порадити стати на місце слухачів і уявити їх рівень знань у даній галузі.

Чим пояснити таку «любов» до вживання іншомовних слів та наукових термінів у розмові з нефахівцями? Оче­видно, причина полягає в бажанні справити враження своєю «науковістю» на інших людей. Їм можна дати пораду, перефразувавши прекрасне англійське прислів’я: «Write to express, not to impress». У перекладі українською мовою воно звучить так: «Пиши для того, щоб висловитися, а не для того, щоб справити враження». Ще більше ця настано­ва стосується усної мови.

До речі, той, хто вживає іншомовні слова або професіоналізми, безумовно, повинен знати їх значення і правильну вимову. Великий подив і навіть обурення викликає частіше за все людина, яка користується іншомовними словами, не знаючи їх значення або правильної вимови.

Чіткою, точною робить мову її чистота. Прагнення до мовленнєвої чистоти, до смислової точності закладається у підвалинах культури. Мова постійно змінюється. В ній з’яв­ляються нові слова й мовні звороти, а старі відживають своє і зникають. Деякі нові слова швидко стають «модними». Але не всі вони прийнятні, бо не відповідають духові рідної мови. Спочатку такі нові слова надають мові більшої виразності, однак потім, поширюючись, перетворюються в банальність. Тому, вживаючи їх, треба бути надто обережними.

Засмічують мову так звані паразитичні слова і слово­сполучення: «значить», «звичайно», «власне», «власне кажучи», «от розумієте» та інші штампи, які слід нещад­но вилучати, різні «мовні вихиляси», які належить ви­корінювати з мовленнєвої практики загалом, а з оратор­ської — особливо. А такі слова, як «пропісочити», «вити­нати номер», «шурувати», «змитися», «газувати» в спо­лученні з ім’ям людини ображають її гідність.

Коли дитина починає вчитися говорити, її словниковий запас щороку збільшується на певну кількість слів. До­росла людина має словниковий запас, яким володіє пасив­но (пасивний словник), тобто знає значення слів, але не вживає їх.

Учені США в результаті досліджень установили, що серед 80 тис. слів, якими люди користувалися під час теле­фонних розмов, виявилося 2240 основних лексичних оди­ниць і 5 тис. різних інших слів. Отже, обсяг словникового запасу, яким людина користується активно, не дуже обширний. Натомість автори високохудожніх творів вжива­ють приблизно 10 тис. слів. Мовознавці вважають, що запас слів, значення яких людина знає, в 5–6 разів перевищує її активний словник. А в деяких мовах загальна кількість слів набагато більша і становить 200–400 тис. слів. Звичай­но, точну цифру назвати неможливо, оскільки мова з огля­ду на різноманітність видів людської діяльності невпинно змінюється і поповнюється новою лексикою.

Кожен з нас також має активний словник певного об­сягу, а крім того, в декілька разів більший пасивний слов­ник. У розмові вибираємо слова з запасу активно вжива­них слів. Одні мають малий запас слів, інші — великий. Зрозуміло, що той, у чиєму розпорядженні більше слів, може висловлюватися точніше, слова вибирати виразні­ші, описувати події барвистіше, ніж той, хто має бідніший словник.

Як розширити свій словниковий запас? По-перше, ра­димо більше читати книжок авторитетних авторів, по-дру­ге, слухати лекції кваліфікованих промовців з метою зба­гачення свого словникового запасу. Крім того, якщо у вас не все гаразд з пам’яттю, треба або записувати вислови, яких ви досі не вживали, або підкреслювати їх у тексті книги і частіше повторювати.

Поради щодо збагачення словникового запасу можуть виявитися неповними або навіть хибними, якщо, керую­чись ними, людина в розмові почне вживати вислови лише з літературної мови. Ми справляли б дивне враження на оточення, якби в розмовній мові користувалися всім слов­никовим запасом художньої літератури.

Через те не досить знати, що існують два словники: словник активний і словник пасивний, оскільки активний словник містить у собі слова, якими користуються в літе­ратурній мові, і слова, що вживають в усній мові. В остан­ньому випадку треба зважати на те, про яку усну мову йдеться — лекцію, дискусію, дружню розмову, бесіду людей у вузькому колі і т.ін.

Мовлення і вибір слів необхідно пристосовувати до об­ставин. Незвично й неввічливо, наприклад, якщо молода людина говорить на жаргоні своїх одноліток, спілкуючись з дорослими (причому останні не завжди її розуміють). Не­доречно також, коли хтось під час дискусії або на зборах вживає різкі, а то навіть і грубі вирази, якими він звик користуватися в оточенні своїх приятелів.

Більшість людей може писати літературною мовою, але у розмові чомусь нею не користується. Можливо, тому, що вони, як правило, пристосовуються до того середовища, в якому перебувають.

На що звертати увагу, добираючи слова? якщо ви праг­нете навчитися говорити, то мусите приділяти увагу ви­бору слів. Ваша мова не тому така одноманітна, що склада­ється з невеликої кількості постійно повторюваних слів, а тому, що деякі улюблені слова ви вживаєте надто часто. Говорячи, намагайтеся звертати увагу на ці часто вживані слова або попросіть когось із знайомих стежити за вашою мовою саме з цього погляду. якщо у вас є можливість за­писувати свою мову на магнітофонну стрічку, після кількох прослухувань ви краще зрозумієте свої мовні вади, які можуть бути пов’язані чи то з недбалою вимовою, чи то з нечітким формулюванням речень, чи то з вибором слів.

Прослухування магнітофонного запису, безперечно, до­поможе вам удосконалити вашу усну мову. Але не дуже на це покладайтеся. Імпровізована розмова або невідпрацьований виступ завжди мають певні хиби.

якщо ви переконалися, що деякі слова вживаєте надто часто, намагайтеся позбутися такої небажаної звички. Ці слова можуть бути найрізноманітнішими — один повсяк­час повторює «так би мовити», другий — «так точно», третій — «справді», четвертий — «чуєш» або «знаєш». Деякі з цих слів можна вилучити, не завдаючи жодної шкоди мовленню, а деякі замінити синонімічними словами або виразами.

З проблемою вибору слів пов’язана проблема вживання синонімів. Не дуже приємне враження справляє на читача мова літератора, який у двох чи трьох суміжних реченнях уживає те ж саме слово. якщо це так необхідно, йому треба було б в одному з речень замінити це слово синонімом або використати іншу синтаксичну конструкцію. В буденній мові не обов’язково строго додержуватися даної вимоги. Для поліпшення вибору синонімів існують синонімічні словники.

Однією з ознак мовної культури оратора є правильність мови. Вона визначається її відповідністю до загальноприй­нятих норм мови. Саме тому будь-яке порушення негайно викликає опір аудиторії, принижуючи престиж оратора і його виступу.

В ораторській промові вагомого значення набуває до­тримання мовленнєвої норми в трьох напрямах: граматиці, слововживанні, вимові.

Граматичні норми належать як до синтаксису, тобто побудови речень і словосполучень, так і до морфології — правил зміни слів.

Правильність вимови під час виголошення промови оратором не менш важлива, ніж дотримання граматичних норм або правил слововживання.

Правильна постановка словесного наголосу — необхідна ознака грамотної мови.

Такими ознаками характеризується культура мовлення оратора. Не слід вважати, що за всіх життєвих обставин неодмінною умовою правильно висловити думку допоможе універсальна сукупність ідей та способів дій. Мова — не­осяжний океан з безліччю рифів і мілин, багато у чому не­відомих течій і глибин. Загальної лоцманської карти цього океану ще не існує, хоча його вже поборознили численні маршрути. Певна річ, треба знати їх, щоб якнайменше при­пускатися помилок у мовленні.

 

1 Див.: Костомаров В.Г. Культура речи и стиль. — М., 1960. —С. 66.

2 Див.: Там же. _ Аристотель. Риторика.— Спб., 1894.— С. 150.

3 Див.: Горький М. Полное собрание сочинений. — В 25 т. — М., 1968. — Т. 2_. — С. _22.

4 Див. про це: Кони А.Ф. Приемы и задачи обвинения // Избр. произв. — В 2 т. — М., 1959. — Т.1.— С. 70.

 

< Попередня   Наступна >