66

---

3.3. Головна частина

В головній частині розкривається тема, вирішуються які загальна, так і конкретна ціль виступу: повідомити аудиторії певні] відомості; переконати її в чомусь чи спонукати до якихось дій.

Цих цілей можна досягнути, якщо увагу, що була досягнута у вступі, вдасться зберегти на протязі усієї промови, тобто забезпечити стійкість уваги. Стійкість уваги визначається вмілою побудовою головної частини промови, коли оратор ніби веде думку аудиторії за собою. Логічна структура головної частини повинна бути ясною, одне положення витікати з іншого. Враховуючи непостійний характер уваги, відносно тривалу промову спід складати так, щоб кожен її розділ був розрахований не більше ніж на 10-15 хвилин.

Композиція головної частини виступу повинна забезпечити і певну зацікавленість до змісту, коли аудиторія постійно ніби задається питанням "а що ж далі?" або "чому?". Наступні слова оратора дають відповідь на ці питання, падаючи таким чином на підготовлений ґрунт.

В залежності від виду виступу, цілі і стану аудиторії можна використовувати в побудові промови цілий ряд методів і насамперед індуктивний, дедуктивний та метод аналогії.

Індуктивний метод, індукція - це рух думки від окремого до загального, рух від знання поодиноких окремих фактів до знання загального правила, до узагальнення. Індукція, як метод мислення, може бути повною і неповною. При повній індукції загальний висновок робиться на основі знань про всі без виключення предмети чи явища даного класу. У публічному виступі частіше використовується неповна індукція, коли висновок подасться після розгляду не всіх, а лише деяких фактів, що відносяться до певної події чи явища.

Дедуктивний метод. Дедукція - хід викладення матеріалу в промові, коли від загального й

дуть до одиничного, від загальних положень і законів до менш загальних. В ораторському мовленні Дедуктивний метод найчастіше використовується для роз'яснення складних питань в добре підготовленій аудиторії.

Не можна протиставляти дедукцію та індукцію, вони складають Дві нерозривні частини процесу пізнання. Виходячи з особливостей аудиторії і характеру промови частину питань доцільно викладати за Допомогою дедуктивного методу, частину - індуктивного.

Досить часто в різних видах виступів використовується ще один вид подачі матеріалу - аналогія.

Метод аналогії. Буденне розуміння аналогії, подібність, паралель, схожість. Однак використовуючи метод аналогії в ораторському мовленні, ми не просто згадуємо про схожість якихось явищ, а допомагаємо слухачам зробити висновок по аналогії, який можна сформулювати наступним чином: якщо два явища подібні в одному чи більше відношеннях, то вони, напевно, подібні і в інших відношеннях.

В ораторському мовленні аналогія використовується в тих випадках, коли треба пояснити свою думку, зробити її більш зрозумілою.

Головне призначення аналогії - ілюстративне. У думках і на словах ми постійно використовуємо аналогію. Існують аналогії фігуральні і аналогії в буквальному розумінні. Фігуральна аналогія порівнює дві сукупності явищ з різних галузей, явищ різного порядку. Вони мають лише символічний зв'язок. Аналогія в буквальному розумінні порівнює дві сукупності явищ в одній галузі, одного порядку. Аналогія в буквальному розумінні володіє значною вагою як доказ у спорі; фігуральна аналогія звичайно стимулює уявлення.

Разом з поданими методами викладення матеріалу і в поєднанні з ними в ораторському мовленні використовуються і так звані концентричний та ступеневий метод.

Суть концентричного методу полягає в тім, що все викладене концентрується навколо єдиного центру, яким є поставлена проблема. На протязі промови оратор весь час утримує в полі зору цю проблему, повертається до неї, поступово поглиблюючи і розвиваючи висунуте положення. Використовуючи ступеневий метод, оратор поступово викладає проблему, переходячи з одного ступеня, етапу до другого. До цього методу наближені історичний та просторовий принципи викладення матеріалу.

 

< Попередня   Наступна >