55

---

5.3. Доведення

Будь-яке доведення, як логічний прийом, складається з трьох взаємозв'язаних елементів: тезису, аргументів (доводів) і способу доведення (демонстрації). Що ж являє собою кожен з цих елементів?

Тезис - думка чи положення, істинність якого треба довести.

Аргументи (доводи, обґрунтування) - думки чи положення, істинність яких вже доведена чи перевірена.

Спосіб доведення (демонстрація) — форма логічного зв'язку між аргументами і тезисом. Демонстрація повинна переконливо показувати, що тезис доводиться аргументами і тому є істинним. В публічному виступі демонстрація повинна бути короткою, простою і зрозумілою.

Тезис. При висуненні тезису слід керуватися трьома важливими правилами: 1) тезис має бути чітко сформульований; 2) тезис повинен лишатися одним тим самим на протязі всього доведення; 3) тезис не повинен мати в собі логічної суперечності.

Перше правило вимагає певної визначеності тезису і доступності його формулювання для аудиторії. Розпливчатість та нечіткість формулювання утруднюють процес доведення, призводять до плутанини. Суть порушення другого правила полягає в тому, що почавши доводити один тезис, поступово переходять до доведення іншого. Часто це спостерігається у виступі недосвідченого оратора. Хвилюючись, він втрачає основну думку і переходить до другого питання. Якщо така "втрата тезису" - випадкова помилка, то "заміна тезису" - показник недобросовісності оратора. Заміна тезису нерідко використовується як навмисний софістичний прийом, коли супротивник, не зумівши довести висунуте хибне положення, прагне зробити це за допомогою заміни тезису чи спробою штучно перевести увагу публіки на інше питання.

Порушення третього правила - допущення протиріччя, супере

чності у тезисі. Вступити в протиріччя, суперечку з собою - це передумови неуспіху виступу. І навпаки, знайти суперечливість в тезисах чи аргументах супротивника - фактично нанести йому поразку.

Аргументи. Доводячи, мало висунути вірний тезис. Необхідно забезпечити, щоб тезис спирався на достатнє обґрунтування, тобто був доведений переконливими аргументами. Щоб аргументація була надійною і переконливою, слід дотримуватись наступних правил: 1) аргументи повинні бути істинними, правдивими;2) аргументи повинні бути достатніми для даного тезису; 3) істинність аргументів повинна бути доведена незалежно від тезису.

Порушення першого правила - спроба довести тезис неправдивими аргументами.

Порушення другого правила - спроба навести аргументи, з яких неповністю випливає тезис, що доводиться.

Недотримання третього правила веде до логічної помилки, коли тезис доводиться через аргументи, доводи, а аргументи обґрунтовуються тезисом і обидва вони в цьому випадку виявляються непідкріпленими, "висячими в повітрі".

Вимога аргументованості тезису в доведенні не означає, однак, що треба наводити якнайбільше доводів. Оратор повинен бути економним, відбирати найбільш переконливі і яскраві аргументи, відкидаючи несуттєві.

Демонстрація. Логічний зв'язок тезису з аргументами повинен відбуватися у формі логічних умозаключень - дедукції, індукції та аналогії. При цьому дедуктивний метод мислення в доведенні полягає в спиранні на ті чи інші відомі аудиторії положення, істинність яких не викликає сумніву.

Індуктивне доведення буває особливо успішним, якщо оратор оперує яскравими, вражаючими фактами. У спорі конкретне, образне діє на аудиторію в більшому ступені, ніж абстрактні загальні положення. Тому, якщо полемізуючи супротивник впадає в тривалі теоретичні розмірковування, корисно буває протиставити йому лаконічність суджень і логіку фактів.

Аналогія, як форма умозаключення, дає лише проблематичне, а не переконливе знання, однак вміле звернення до неї в процесі доведення активізує сприйняття аудиторії і підвищує переконливість виступу. У публічній промові може використовуватись ще один спосіб обгрунтування тезису - логічний прийом альтернативи. В цьому випадку оратор ніби запрошує аудиторію разом з ним розглянути декілька способів доведення тезису і обрати найбільш прийнятні.

Фактичний матеріал. Вміння доводити - обов'язковий компонент ораторської майстерності. Але розмірковування оратора не можуть складатися лише з логічних абстракцій, якими б вірними вони не були. Разом з формально-логічною стороною в публічному виступі виняткову важливість має змістовна сторона процесу доведення, пов'язана з використанням фактичного матеріалу: фактів, прикладів, цифр, посилань на авторитетні джерела, а також засобів наочності.

"Факти - вперта річ" - сказав англійський письменник Еліот. Фактичний матеріал виконує різні функції. Факти можуть складати основу тих чи інших положень у промові. Ця їх роль проявляється в найбільшому ступені в промовах, побудованих за методом індукції - від фактів - до теоретичних узагальнень.

Вміло підібраний фактичний матеріал слугує підтвердженням висунутих думок і може навіть замінити частину суджень, роблячи мовлення економним. Ще римський філософ Сенека казав: "Довгий шлях через настанови, короткий і легкий - через приклади".

Часто факти чи цифри грають роль ілюстрації тих чи інших положень у виступі, можуть слугувати приводом для самостійних висновків аудиторії. Розглянемо деякі правила і рекомендації по використанню фактичного матеріалу у доведенні.

Перше правило - відбирати факти, приклади, цифри не випадково, а системно, у всій сукупності типових явищ, що стосуються предмету промови, виступу, спору.

Друга важлива вимога до використання фактів — їх правдивість і достовірність. Використання неперевірених, фальшивих фактів дискредитує оратора і його виступ.

Факти, що наводяться, мають відповідати темі, інтересам та освітньому рівню аудиторії.

По можливості приклади повинні володіти не тільки силою логічного впливу, але й апелювати до почуттів та емоцій аудиторії.

Підвищену дієвість мають факти, що близькі аудиторії, особливо такі, в яких слухачі зустрінуть знайомі назви та імена.

Разом з реальними фактами і прикладами інколи вводяться факти-припущення, що збуджують уяву слухачів. Яку кількість фактів і прикладів слід вводити в мовлення? Яка їх частка по відношенню до абстрактно-теоретичного матеріалу?

На ці питання не можна дати певної відповіді. Все визначається видом і змістом промови, характером аудиторії. Але в будь-якому разі не можна перенасичувати виступ фактами, навіть яскравими і вражаючими.

В якій послідовності подавати факти і цифри?

Психологами виявлено, що найкраще сприймається і запам'ятовується інформація, що подається на початку або в кінці якоїсь послідовності подій чи фактів. Запримічено також, що якщо аудиторії відомий предмет промови чи спору і вона глибоко зацікавлена у висловлюваних проблемах, краще йти від менш важливих до більш важливих аргументів, утворюючи враження динаміки в промові. Якщо ж аудиторія не знайома зі змістом висловлюваних положень і проблем і сприймає їх більш-менш нейтрально, найбільш "вагомі", переконливі аргументи вигідно наводити на початку виступу.

Разом з фактами, прикладами, цифрами роль аргументів в процесі доведення можуть виконувати і різні засоби наочності, тобто предмети, безпосередньо оглядаємі слухачами. Наочні засоби підвищують ефективність мовлення тому, що до слухового сприйняття аудиторії додається потужний механізм зорового сприйняття, через який людина отримує не менше чотирьох п'ятих усієї корисної інформації про зовнішній світ. Ми часто повторюємо вираз: "Краще один раз побачити, ніж сто разів почути".

До наочних засобів належать: графічні (плакати, таблиці, схеми, в тому числі зображені на дошці), репродукції, фотознімки, кінофільми, реальні речі і т.п. Всі перераховані засоби називаються аудіовізуальними, тобто наочно-звуковими.

Використання цих засобів визначається видом виступу, оточенням, станом аудиторії; воно повинно бути виправдане змістом промови. В будь-якому випадку аудіо-візуальні засоби повинні бути простими, зрозумілими, їх повинен бачити і чути кожен слухач. Коли потреба в наочних матеріалах відпала, слід їх прибрати, інакше вони будуть відволікати увагу слухачів.

 

< Попередня   Наступна >