125

---

§ 2 Держава як основний суб’єкт міжнародного права

Згідно зі ст. 1 Міжамериканської конвенції про права та обов’язки держав від 26 грудня 1933 р., держава як особа міжнародного права повинна мати: постійне населення; визначену територію; уряд; спроможність вступати у зно­сини з іншими державами.

Міжнародна правосуб’єктність держав базується на їхній невід’ємній властивості — державному суверенітеті. Завдяки цьому держави мають право вступати в будь-які міжнародно-правові відносини: укладати міжнародні договори1, брати участь у діяльності міжнародних організацій2, підтримувати дипломатичні, консульські та інші зв’язки, виступати сторо­ною у Міжнародному Суді ООН, у разі необхідності правомірно застосовувати силу відповідно до Статуту ООН та ін.

Над державами в міжнародних відносинах не має вер­ховної влади, але всі держави повинні сумлінно викону­вати свої міжнародні зобов’язання. Усі держави юридично рівноправні та володіють суверенітетом. Статут ООН (ст. 2) закріпив принципи суверенної рівності держав, те­риторіальної цілісності держав, невтручання у внутрішні справи інших держав, співробітництва держав та ін. При цьому держави можуть мати також спеціальний міжна­родно-правовий статус. Наприклад, статус нейтральної держави (Швейцарія, Австрія, Лаос, Мальта тощо).

У міжнародних відносинах держава представлена систе­мою органів і посадових осіб. Кожен із підрозділів у межах своєї компетенції та повноважень здійснює зовнішньополі­тичну, зовнішньоекономічну та інші види діяльності. У разі порушення міжнародно-правових зобов’язань держава як суб’єкт міжнародного права несе міжнародно-правову відповідальність, незалежно від того, який її орган або по­садова особа своєю поведінкою завдали шкоду міжнародно­му праву3. Поряд із міжнародно-правовою відповідальністю держави до міжнародної кримінальн

ої відповідальності можуть бути притягнені посадові особи4.

У міжнародно-правові відносини можуть вступати адмі­ністративно-територіальні одиниці й автономії унітарних держав, а також суб’єкти федерацій (землі, штати, канто­ни та ін). На відміну від самої держави, яка є первинним суб’єктом міжнародного права, внутрішньодержавні тери­торіальні одиниці виступають у якості похідних суб’єктів міжнародного права, міжнародна діяльність яких визна­чається за національним законодавством. У разі потреби держави можуть укладати міжнародні договори про співро­бітництво своїх територіальних одиниць. Наприклад, Укра­їна є учасником Європейської хартії місцевого самовряду­вання 1985 р., Європейської рамкової конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територі­альними громадами та владами 1980 р. і Протоколу № 2 до неї 1998 р. тощо.

 

1 Так, ст. 6 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. говорить: «Кожна держава володіє правоздатні­стю укладати договори» (Міжнародне право в документах / За заг. ред. д. ю. н., проф. М. В. Буроменського. — Х.: Вид-во Національного уні­верситету внутрішніх справ, 2003. – С. 24).

2 Наприклад, членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, які візьмуть на себе зобов’язання згідно зі Статутом ООН і які, на думку ООН, можуть і бажають ці зобов’язаіння виконувати (ст. 4 Статуту Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 р.) (Там само. — С. 174).

3 Див. главу ІІ Проекту статей про відповідальність держав 2001 р. Комісії з міжнародного права ООН // Международное публичное и час­тное право. — 2002. — № 2. — С. 68, 69.

4 Див.: ст. 27 Римского Статута Международного уголовного суда // Действующее международное право: В 2 т. — Т. 1. / Сост. Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова. — М.: Междунар. отношения, 2002. — С. 334.

 

< Попередня   Наступна >