§ 8 Людина в міжнародному праві

Питання міжнародної правосуб’єктності фізичної особи є одним із найбільш дискусійних у сучасній науці міжна­родного права. До середини ХХ ст. більшість вчених вва­жали, що правосуб’єктність індивіда повністю поглинаєть­ся правосуб’єктністю держави, громадянином якої він є. Починаючи із прийняття 10 грудня 1948 р. Загальної дек­ларації прав людини¹науковий напрям за визнання міжна­родної правосуб’єктності людини набирає все більшого по­ширення.

У радянській доктрині визнання людини суб’єктом міжнародного права розглядалося як спроба втручання у внутрішні справи держави. Такі погляди подекуди зберег­лися і у вітчизняній науці міжнародного права². Проте міжнародна практика все частіше доводить, що індивід має міжнародні права та обов’язки. Фізична особа має право звертатися в позасудові (Комітет з прав людини, Комісія з прав людини та ін.) та судові (Європейський суд з прав лю­дини, Міжамериканський суд з прав людини) міжнародні органи за захистом своїх прав. Фізична особа може нести міжнародну кримінальну відповідальність за вчинення міжнародних злочинів.

_{1 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. — С. 194—198.}

_{2 М. Ю. Черкес прирівнює становище людини у міжнародному праві до становища тварин в екологічному праві (Черкес М. Ю. Міжнародне право. — К.: Знання, 2000. — С. 43).}