46

---

Розділ 4

ДЖЕРЕЛА ТА НОРМИ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

§1 Поняття та види джерел міжнародного права

У міжнародно-правовій науці та практиці перелік джерел залишається дискусійним. Особливості міжнародного нормоутворення, різні правові традиції учасників міжнародно-правових відносин та їхня належність до різних правових систем, динамічний розвиток договірного міжнародного пра­ва та поява в ХХ ст. нових форм участі держав у прийнятті міжнародних рішень приводять до того, що питання про по­няття та види джерел підпадає під політико-ідеологічний вплив, що частково виводить його за рамки права.

Поняття «джерела міжнародного права» неоднозначне та багато в чому залежить від загальних уявлень про право та міжнародне право зокрема. У вітчизняній науці термін «джерела права» традиційно мав значення «кінцевого ета­пу погодження воль суб’єктів міжнародного права»1. У та­кому «вольовому» розумінні джерел криється той самий помилковий підхід, що й у підміні права законом, коли воля самодостатня, породжує закони й опосередковується ними. Тому, коли йдеться про джерела права, слід все ж мати на увазі не акти, а відносини, що породжують ті чи інші пра­вила поведінки, за якими визнають юридичну обов’яз­ковість. Правильніше було б вживати термін не «джерела міжнародного права», а «джерела, на основі яких у міжна­родному праві виконують зобов’язання». Саме таке розумін­ня передбачає ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН — єдиного міжнародно-правового документа, що звертається до питання про джерела.

Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду «Суд... за­стосовує: а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеці­альні, що встановлюють правила, безперечно визнані дер­жавами, які є сторонами спору; б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми

; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими нація­ми; г) із застереженням, вказаним у ст. 59, судові рішення та доктрини найкваліфікованіших фахівців із міжнародно­го публічного права різних націй у якості допоміжного за­собу для визначення правових норм»2.

Останнім часом у міжнародно-правовій практиці нерідко виникає питання й про інші джерела: про «м’яке» право, резолюції міжнародних організацій і конференцій, по­літичні домовленості, рішення міжнародних судових уста­нов і деякі інші акти. Це природно, оскільки міжнародне право динамічно розвивається. Однак у кожному конкрет­ному випадку при встановленні зобов’язань суб’єктів міжнародного права слід з’ясувати, наскільки суб’єкт го­товий взяти на себе правове зобов’язання, якщо тільки мова не йде про імперативну норму міжнародного права. Мож­ливе існування також достатньо автономних регіональних систем міжнародного права, перелік джерел яких відрізняється від загальновизнаного. Утім, це скоріше вик­лючення для міжнародного права, ніж правило, воно може свідчити про перехідний характер такого права (перехід права Європейського Союзу від міжнародного до конфеде­ративного (див. розділ 17).

 

1 Международное право / Под ред. Г. И. Тункина. — М., 1982. — С. 48.

2 Статут Международного Суда ООН от 26 июня 1945 г. // Міжна­родне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. — С. 181—183.

< Попередня   Наступна >