§ 6 Доктрина

Доктрина, певна річ, є факультативним джерелом між­народного права і дає можливість використовувати праці найбільш авторитетних і кваліфікованих юристів із публі­чного права. Цілком очевидно, що доктрина може бути ви­користана виключно в тих випадках, коли відсутні інші джерела або коли визначеність зобов’язань, що з них ви­пливають, викликає сумніви. Можливе звернення до праць тих юристів, які справили на міжнародне право формую­чий вплив чи є авторитетними свідками певних етапів його розвитку. Серед таких юристів слід назвати Г. Гроція, Ф. Суареса, К. Блюнчлі, Л. Оппенгейма, А. Фердросса, Ф. Мар-тенса, Л. Камаровського та деяких інших.

Нерідкими є випадки, коли доктрину використовують для підтвердження існування міжнародного правового зви­чаю. Саме так було з визнанням того, що в Європі не існує права дипломатичного притулку1.

Офіційні державні та міжнародні органи широко викори­стовують доктрину для тлумачення міжнародно-правових норм. Немає жодного сумніву, що в цьому разі саме позиції, погляди фахівців із права можуть сформувати остаточні уяв­лення про межі й обсяг міжнародних зобов’язань.

1 Приклад аргументації такого роду див.: Литвинов М. Речь на 96-й сессии Совета Лиги Наций по вопросу о праве убежища в дипломати­ческих миссиях в Мадриде, 27 января 1937 г. // Литвинов М. Внешняя политика СССР. ОГИЗ-Соцэкгиз, 1937. — С. 189—192. При цьому в якості класичних були використані праці Сатоу, Прадіер-Фодере, Мура, Клюбера, Гефтера, Блюнчлі, Мартенса.