109

---

§ 4 Вплив внутрішнього права на міжнародне

Вплив внутрішнього права на право міжнародне можли­вий насамперед через зовнішньополітичну активність дер­жави. Нерідко принципи зовнішньої політики бувають сформульовані в конституціях1. Але це можуть бути й інші законодавчі акти. Так, під впливом принципів зовнішньої політики Великої французької революції в міжнародному праві почали формуватися принципи невтручання у внутрішні справи держав, рівноправності націй, низка принципів, що стосуються міжнародно-правового режиму території, та інші. Вплив на міжнародне право мали зовніш­ньополітичні акти Росії після жовтневого перевороту 1917 р.2.

Хоча слід мати на увазі, що реальна зовнішня політика Ра­дянської Росії істотно розходилася із проголошеними ідеа-лами3.

Вплинути на міжнародне право можуть також консти­туційно-правові норми, що стосуються організації політич­ного режиму в державі. Це проявилося, зокрема, при за­кріпленні в міжнародному публічному праві норм про пра­ва людини в їхньому сучасному вигляді. Як відомо, спочатку норми про захист прав людини з’явилися в зако­нодавчих актах Великобританії, Голландії, США, Франції. Загальноприйнятий у сучасному міжнародному публічно­му праві виклад прав людини у вигляді каталогу, тобто у вигляді переліку, уперше було закріплено в Біллі про пра­ва штату Вірджинія й у Декларації незалежності США 1776 р.4. У другій половині ХХ ст. під впливом конституцій плю­ралістичних демократій було прийнято низку міжнародних документів, що встановлюють принципи організації пол­ітичної влади в демократичній державі, зокрема Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 р., Паризька хартія для нової Євро­пи від 21 листопада 1990 р.

На розвиток міжнародного права можуть впливати партикулярні норми внутрішнього законодавства. Так

було з нормами про дипломатичні та консульські привілеї, що згодом увійшли до міжнародного права.

Можливість внутрішнього права впливати на міжнарод­не право була врешті-решт відображена в самому міжна­родному праві. У ч. 1 ст. 46 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. зазначено: «Держава не має права посилатися на ту обставину, що її згода на обов’яз­ковість для неї договору була виражена на порушення того чи іншого положення її внутрішнього права, яке стосується компетенції укладати договори, як на підставу не­дійсності її згоди, якщо тільки це порушення не було оче­видним і не стосувалося норм її внутрішнього права особ­ливо важливого значення»5.

Не можна виключити також вплив на міжнародне право національної судової практики, особливо країн англосак­сонської системи права.

 

1 Наприклад, у ст. 11 Конституції Італійської Республіки зазначе­но: «Італія відкидає війну як знаряддя зазіхання на волю інших на­родів і як спосіб вирішення міжнародних конфліктів; вона погоджуєть­ся на умовах взаємності з іншими державами на обмеження суверені­тету, необхідне для порядку, що забезпечує народам мир і справедливість; вона заохочує міжнародні організації, що прагнуть до цих цілей, і сприяє їм» (Конституции буржуазных государств. – М.: Юрлит, 1982. – С. 124–158.) У Преамбулі Конституції Іспанії проголо­шене прагнення «співробітничати з усіма народами Землі у зміцненні мирних відносин і спільних дій» (там само. – С. 276–329).

2 Декрет о мире от 26 октября (8 ноября) 1917 г. // Международное право в документах: Учебное пособие / Сост. Н. Т. Блатова. – С. 24–26; Декларация прав народов России от 2 (15) ноября 1917 г. // Там само. – С. 26.

3 Див.: Буроменський М. В. Соціалізм та ідеологія соціально-по­літичної експансії // Вісник АН України. – 1991. – № 11.

4 Див.: Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія: Навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / За ред. B. Д. Гончаренка. – Кол. упорядників: В. Д. Гончаренко, О. Д. Святоцький, М. М. Страхов, С. І. Пирогова. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре». – C. 328–331.

5 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро-менського. – С. 23–36.

< Попередня   Наступна >