§ 3 Польоти в міжнародному повітряному просторі

Міжнародний повітряний простір охоплює простори, розташовані над водною поверхнею за межами територіаль­них вод прибережних держав, а також простір над сухопут­ною та водною територією Антарктиди¹. Міжнародна прак­тика виходить із того, що верхня межа повітряного просто­ру не повинна перевищувати 100–110 км над рівнем океану, що можна вважати звичаєво-правовою нормою.

Повітряні польоти, за змістом сучасного міжнародного права, можуть робити повітряні судна, тобто літальні апара­ти, що тримаються в атмосфері за рахунок взаємодії з по­вітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від зем­ної поверхні (Додаток 7 до Чиказької конвенції 1944 р.; ст. 15 Повітряного кодексу України). Отже, міжнародне повітря­не право не регулює польоти ракет, об’єктів на повітряній подушці, а також об’єктів, що переміщуються по інерції, які не належать за визначенням до літальних апаратів.

У міжнародному повітряному просторі діє принцип сво­боди польотів. Він включає право будь-якої держави здійснювати в міжнародному, тобто у відкритому, повітря­ному просторі вільні та безперешкодні польоти будь-яких повітряних суден, чому не повинні чинитися жодні пере­шкоди. За загальним правилом здійснення польотів у міжнародному повітряному просторі може відбуватися як по встановлених повітряних трасах, так і поза ними.

Свобода повітряного простору та польотів над відкритим морем, що виникла спочатку як міжнародно-правовий зви­чай, закріплена в ст. 2 Женевської конвенції про відкрите море 1958 р., а потім у ст. 87 п. 1 Конвенції ООН з морського права 1982 р. Не порушуючи цю норму, держави можуть здійснювати спільні дії з обслуговування повітряних по­льотів у деяких районах міжнародного повітряного просто­ру, про що укладають спеціальні договори. Такі договори не створюють у їхніх учасників суверенних прав на відповідні простори та не можуть перешкоджати повітряним суднам інших держав користуватися цими районами. Але укладан­ня аеронавігаційних угод, на підставі яких визначаються міжнародні повітряні траси, як правило, дозволяє уникати конфліктних ситуацій. Слід також мати на увазі, що в До­датку 2 до Чиказької конвенції встановлені правила польотів над відкритим морем, що діють «без будь-яких виключень».

У разі транзитного прольоту над міжнародними протока­ми припротокова держава, як це випливає з ч. ІІІ Конвенції ООН з морського права 1982 р., не повинна перешкоджати йому або призупиняти його. Літальні апарати мають дотри­муватися правил прольоту. У деяких випадках правила та­кого транзитного прольоту можуть бути закріплені в міжна­родному договорі про режим протоки, наприклад у Конвенції 1936 р. про режим чорноморських проток (ст. 23)².

Архіпелажні держави на підставі ч. IV Конвенції ООН з морського права 1982 р. повинні забезпечити безперешкод­ний транзит іноземних цивільних повітряних суден по спе­ціально виділеним для цього повітряним коридорам.

Надання права на транзитний проліт над материковою або острівною державною територією відноситься до вик­лючної компетенції кожної держави.

У повітряному просторі над відкритим морем повітряне суд­но підпорядковується тільки юрисдикції держави реєстрації.

_{1 Антарктида відкрита для польотів цивільних повітряних суден усіх країн, що здійснюють їх відповідно до стандартів ІКАО. Військові літальні апарати з огляду на вимоги ст. 1 Договору 1959 р. можуть бути використані лише для наукових досліджень, в інших мирних цілях, а також на підставі ст. VII для контролю з повітря за дотриманням поло­жень Договору. (Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. – С. 124–125).}

_{2 Див.: Международное право в документах / Сост. Н. Т. Блатова. – С. 508–514.}