46

---

Розділ 10

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ КОСМІЧНОГО ПРОСТОРУ

§ 1 Виникнення та розвиток міжнародно-правового регулювання космічного простору

Запуск у 1957 р. першого штучного супутника Землі по­клав початок міжнародно-правового регулювання викорис­тання космічного простору. Перші та найважливіші міжна­родно-правові норми в цій галузі з’явились ще до укладання міжнародних договорів про космос і були звичаєво-правови­ми. Вони встановлювали: а) космос є загальним спадком людства та не може бути об’єктом державного привласнен­ня; б) космос може використовуватися лише в мирних цілях. Ці норми і сьогодні залишаються основними в міжна­родно-правовому регулюванні космічного простору. Згодом були укладені міжнародні договори, що залишаються най­важливішими у правовому регулюванні використання кос­мічного простору до цього часу: Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання косміч­ного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р.1 (далі – Договір про космос), Угода про порятунок космо­навтів та повернення об’єктів, запущених в космічний простір, 1968 р.2, Конвенція про міжнародну відпові­дальність за збиток, завданий космічними об’єктами, 1972 р.3, Конвенція про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р.4, Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 р.

Значний масив звичаєво-правових і договірних норм, що регулюють міжнародно-правовий режим космосу, дозволяє казати про міжнародне космічне право. Предметом регу­лювання міжнародного космічного права є порядок взаємо­вигідного використання державами космічного простору в мирних цілях. Міжнародне космічне право ґрунтоване на тих саме принципах, що й загальне міжнародне право, але має і власні галузеві принципи: принцип нерозповсюдження державного суверенітету на космічний простір і

небесні тіла, принцип свободи дослідження та використання кос­мічного простору та деякі інші принципи.

Міжнародне космічне право – це галузь, формування якої відбувається під впливом практики досить вузького кола «космічних» держав. Тому багато норм космічного права можна розглядати як локальні, а спроби надати їм загаль­ного характеру нерідко не мають успіху або навіть зустрі­чають протидію з боку «некосмічних» держав5. У низці ви­падків «некосмічні» держави намагаються самостійно ство­рювати норми космічного права, що також не знаходить загального визнання3. Деякі норми міжнародного косміч­ного права поширюються не тільки на держави, але й на міжнародні міжурядові організації, пов’язані з космічною діяльністю. Україна є однією з небагатьох у сучасному світі космічних держав.

 

1 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро-менського. – С. 121.

2 Див.: Международное право в документах / Сост. Н. Т. Блатова. – С. 557–560.

3 Див.: Там само. – С. 578–584.

4 Див.: Там само. – С. 575–578.

5 Одним із прикладів є спір відносно проголошення геостаціонарної орбіти простором, що не підлягає державному привласненню. Із запе­реченнями проти цього, викладеними в Боготській декларації 1976 р., продовжують виступати екваторіальні держави, над територією яких та орбіта пролягає. Не менш показовий спір відносно межі повітряного та космічного простору, де розходяться позиції «космічних» і «некосмічних» держав.

6 Більшість «космічних» держав відмовилась брати участь в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. та визнати проголошену в ній норму про встановлення міжнародно-пра­вового регулювання на добування корисних копалин на небесних тілах.

 

< Попередня   Наступна >