Головне меню
Головна Підручники Міжнародне право Міжнародне право / За ред. М. В. Буроменського Розділ 13 МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРАВ ЛЮДИНИ // § 1 Виникнення та розвиток міжнародно-правового співробітництва в галузі прав людини

Розділ 13 МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРАВ ЛЮДИНИ // § 1 Виникнення та розвиток міжнародно-правового співробітництва в галузі прав людини

Міжнародне право - Міжнародне право / За ред. М. В. Буроменського
47

Розділ 13

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРАВ ЛЮДИНИ

§ 1 Виникнення та розвиток міжнародно-правового співробітництва в галузі прав людини

У міжнародному праві норми про права людини спочатку виникали як реакція на жорстокі та нелюдські способи й методи ведення воєн. На основі цих норм виникло міжнарод­не гуманітарне право. На межі XVIII—XIX століть під впли­вом ідей гуманізму в суспільстві стало виникати більш ши­роке розуміння прав людини, яке вплинуло на становлення міжнародного права прав людини. Перші такі міжнародні акти були спрямовані на боротьбу з рабством і работоргівлею (Декларація про заборону торгівлі неграми-невільниками 1815 р., Генеральний акт про Конго 1885 р., Брюссельська конвенція 1889 р., Генеральний акт Брюссельської конфе­ренції 1890 р. та ін.). Але лише в ХХ ст. ідея прав людини опинилася дійсно в центрі світової політики. Після закінчен­ня Першої світової війни Ліга Націй безпосередньо взялася за розробку міжнародно-правових питань захисту прав на­ціональних, етнічних, релігійних і мовних меншин. Це мало велике значення для розвитку теорії та практики міжнарод­ного захисту прав людини.

Після Другої світової війни питання захисту прав люди­ни постало перед ООН, яка згідно зі ст. 1 Статуту зобов’яза­на «здійснювати міжнародне співробітництво в розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культур­ного та гуманітарного характеру і в заохочуванні та розвит­ку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, не­залежно раси, статі, мови та релігії». Поява цієї норми у Статуті ООН не була випадковою: закріплюючи у Статуті ООН норму про права людини, держави одночасно створю­вали міжнародно-правову основу для об’єднаної боротьби з тоталітаризмом, оскільки права людини та тоталітаризм за своєю природою несумісні.

Норми Статуту ООН про

обов’язок держав співпрацювати в галузі захисту прав людини відігравали та продовжують відігравати величезну роль у становленні міжнародно-пра­вового захисту прав людини. Ці норми є найбільш загаль­ним правовим зобов’язанням, на основі якого здійснюється все наступне міжнародне співробітництво в цій області. Це положення Статуту дозволило Генеральній Асамблеї ООН проголосити в 1948 р. Загальну декларацію прав людини. Згодом велика кількість найважливіших універсальних міжнародних договорів про права людини була розроблена й ухвалена саме в рамках ООН. Особливо слід виокремити кон­венції, ухвалені в галузі захисту соціальних і економічних прав Міжнародною організацією праці. Крім того, у рамках ООН розроблена значна кількість міжнародних документів, що хоча і не є юридично обов’язковими, проте узагальнили в собі величезний досвід захисту прав людини та тому набули значної морально-політичної ваги (Кодекс поведінки поса­дових осіб щодо підтримки правопорядку, Основні принци­пи незалежності судових органів та ін.).

Особливе місце в розвитку міждержавного співробітниц­тва у сфері захисту прав людини посідає співробітництво в регіональних міжнародних міжурядових організаціях, де затверджено значну кількість міжнародних договорів та інших міжнародних актів, спрямованих на забезпечення дотримання в державах-учасницях прав людини. У низці випадків регіональні договори встановили більш високі стандарти прав людини, ніж передбачені універсальними міжнародними договорами.

Найважливішим досягненням міжнародного співробіт­ництва щодо захисту прав людини стало створення міжна­родного механізму захисту прав людини. Деякі з таких органів можуть розглядати індивідуальні скарги про захист прав людини в окремих державах і ухвалювати щодо них рішення, юридично обов’язкові для цих держав. Серед найбільш авторитетних у міжнародному механізмі захис­ту прав людини можна назвати Комісію ООН з прав люди­ни, Комітет з прав людини, Європейський суд з прав люди­ни. Для звернення до кожного із цих органів існує спеціаль­на процедура.

Україна є учасницею більшості універсальних договорів з прав людини і визнає для себе юрисдикцію Комітету з прав людини і Європейського суду з прав людини. З одного боку, це покладає на Україну відповідальність за відповідність її законодавства міжнародним зобов’язанням у цій галузі. З іншого боку, це означає, що завжди зберігається можливість оскаржити дії державних органів у міжнародних установах із захисту прав людини. Конституція України визнає таке право (ст. 55).

 

< Попередня   Наступна >