§ 2 Джерела міжнародного економічного права

МЕП має ті самі джерела, що і загальне міжнародне пра­во. Але особливості користування цими джерелами, ви­знання їх значущості для регулювання міжнародних еко­номічних відносин дає можливість говорити про певні особ­ливості цієї джерельної бази.

Більшість норм міжнародного економічного права є кон­венційними. Причому особливе значення з огляду на вироб­лення універсальних норм і принципів МЕП мають багатос­торонні договори. Прикладами найважливіших багатосто­ронніх договорів є Генеральна угода про тарифи та торгівлю (ГАТТ), Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС), які, у свою чергу, формують пакет документів до Угоди про заснування Всесвітньої Торговельної Організації (1994 р.). Два розділи Статуту ООН присвячені економічному співро­бітництву — дев’ятий «Міжнародне економічне та соціаль­не співробітництво» і десятий «Економічна та соціальна рада». На підставі багатосторонніх міжнародних договорів здійсню­ють свою діяльність Міжнародний валютний фонд, Міжнарод­ний банк реконструкції та розвитку та багато інших міжна­родних економічних організацій. Двосторонні угоди стосують­ся переважно конкретних випадків надання економічної допомоги, докладно визначають умови взаємної торгівлі, чітко обмовлюють режими інвестиційної діяльності тощо.

Питання про місце міжнародних звичаїв у регулюванні міжнародних економічних відносин залишається в теорії міжнародного права невизначеним. Висловлюються думки як на користь визнання великої ролі міжнародного звичая в цій галузі (Д. Вагтс, Дж. Бакчус, Д. Джексон, Б. Стерн, І. І. Лу-кашук, В. М. Шумілов), так і такі, що заперечують цю роль (Я. Броунлі, П. Маланчук, Д. Карро, П. Жюйар, Г. М. Велья-мінов). Але МЕП як частина міжнародного публічного пра­ва не може обійтися без звернення до звичаєвих норм. Ос­новне значення в регулюванні світової економіки належить основним принципам міжнародного права, які мають зви­чаєво-правову природу. Це, зокрема, підкреслюється в розділі I Хартії економічних прав і обов’язків держав від 12 грудня 1974 р. Крім того, складність й специфіка регу­льованих відносин вимагають міжгалузевого підходу. Інши­ми словами, для ефективного регулювання світогосподарських відносин також необхідно звертатися до міжнародних звичаїв міжнародного морського, міжнародного повітряно­го й інших галузей сучасного міжнародного права. Дж. Бакчус, голова Органу з апеляцій Світової Організації Торгівлі, підкреслює, що «правила СОТ з вирішення спорів не можуть розглядатися як «клінічно ізольовані» від іншого міжнародного права»¹. Професор Гарвардського університету Д. Вагтс саме міжнародне звичаєве право кладе в основу су­часного транснаціонального бізнес-права. При цьому на конкретних прикладах він показує важливість звичаїв міжнародного публічного права не тільки для регулюван­ня міждержавних економічних відносин, але і для взаємодії підприємців різних держав².

Рідкісна єдність у теорії міжнародного права спостері­гається щодо регулятивного впливу на систему міжнарод­них економічних відносин неправових норм. Маються на увазі рішення міжнародних міжурядових організацій ре­комендаційного характеру та політичні домовленості, до­сягнуті на міжнародних конференціях, що складають ра­зом так зване м’яке право. Саме за допомогою таких норм – через резолюції Генеральної Асамблеї ООН — у 60—70-ті роки ХХ ст. була здійснена спроба встановлення нового міжнародного економічного порядку. Маються на увазі: Декларація про встановлення нового міжнародного еконо­мічного порядку (резолюція ГА ООН 3201 (S-VI) від 1 трав­ня 1974 р.); Програма дій зі встановлення нового міжнарод­ного економічного порядку (резолюція ГА ООН 3202 (S-VI) від 1 травня 1974 р.); Хартія економічних прав і обов’язків держав (резолюція ГА ООН 3281 (XXIX) від 12 грудня 1974 р.). І хоча цю спробу важко назвати вдалою, вона змусила дер­жави, що контролюють світову економіку, звернути увагу на проблеми слаборозвинених країн.

_{1 Bacchus J. Table Talk: Around the Table of the Appellate Body of the World Trade Organization // Vanderbilt Journal of Transnational Law. – Vol. 35. – No. 4. – October 2002. – P. 1033.}

_{2 Vagts D. F. Transnational Business Problems. – 2nd ed. – N.Y.: Foundation Press, 1998. — P. 4—20}