47

---

Розділ 16

ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

§ 1 Правова природа Європейського Союзу

На сьогодні Європейський Союз розглядається як форма реалізації ідеї міждержавного співробітництва, яке можна охарактеризувати як інтеграційне та наднаціональне, що розпочалося після Другої світової війни.

За Паризьким договором 1951 р. було засноване Євро­пейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС). Таким чином був створений спільний для шести держав-засновниць (Бельгії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, ФРН, Франції) ринок вугілля та сталі — стратегічних для військо­вої економіки ресурсів, що, як планувалося, мало попере­дити війни між європейськими країнами. Економічний успіх Співтовариства спонукав ці держав створити ще дві подібні організації. У 1957 р. були укладені договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) — так звані Римські договори).

Спочатку співтовариства були організаціями із досить вузькою сферою діяльності, обмежувались суто економіч­ними питаннями, а основний наголос робився на усунення національних бар’єрів. Але згодом увага зосередилася на позитивному співробітництві — проведенні єдиної політи­ки з надзвичайно широкого спектру питань з метою ство­рення єдиного економічного ринку і монетарного союзу. Зрештою з метою поширення співробітництва на інші сфе­ри (зокрема, політичну, військову, боротьби зі злочинністю) у 1992 р. за Маастрихтською угодою був створений Євро­пейський Союз. На сьогодні до складу Європейського співтовариства1, Європейського співтовариства з атомної енергії та Європейського Союзу входять 25 держав-членів.

Сучасна правова наука має три основні теорії пояснення правової природи ЄС, за якими Союз — це особливий р

ізно­вид міжнародної міждержавної організації; специфічне дер­жавне утворення, різновид конфедерації або федерації; но­вий тип політико-правового утворення.

Більшість науковців не вважають Союз різновидом дер­жави, навіть конфедерації, оскільки він не має класичних ознак держави, що використовуються в міжнародному пуб­лічному праві (власної території та населення, суверенної влади).

Деякі науковці розглядають ЄС як нову форму наднаці­ональної політичної організації, що прийшла на зміну міжнародній системі суверенних національних держав. ЄС разом із його державами-членами визначається як «компо­нентна (багаторівнева) конституційна система», «консоціативна федерація» та ін. Такі міркування ґрунтуються на тому, що легітимність Союзу має два джерела: волю держав-членів і громадян ЄС. Значення останнього джерела по­стійно зростає внаслідок посилення усвідомлення євро­пейської ідентичності громадянами ЄС і формування євро­пейського політичного простору. Ця точка зору має не лише політичне, але і правове підґрунтя. У Договорі про ЄС одно­значно визначено, що він повинен стати «як ніколи тісним союзом між народами Європи» (ст. 1). Завдання ж Союзу полягає в тому, щоб «організовувати у спосіб, що демонст­рує послідовність і солідарність, відносини між державами-членами та між їхніми народами» (ч. 3 ст. 1). Утім по суті ці положення декларативні, оскільки в Договорі ідея не от­римала подальшого розвитку: народи не фігурують як суб’єкти політичних і правових відносин.

На сьогодні переважає думка, що з погляду міжнарод­ного права ЄС є міжнародною міждержавною організацією, хоча і досить специфічною. Це об’єднання міжнародно-правове, оскільки створене шляхом укладання держава­ми міжнародних договорів, що регулюються міжнарод­ним публічним правом; ці договори становлять основу, на якій ґрунтуються інституційна структура та внутрішнє право Союзу. Його держави-члени залишаються суверен­ними, незважаючи на передачу деяких своїх суверенних повноважень, яка здійснена добровільно та без порушен­ня міжнародного права. Слід підкреслити, що, хоча за походженням Союз є явищем міжнародно-правовим, вод­ночас численні правові інститути ЄС не завжди можна по­яснити категоріями та поняттями міжнародного публіч­ного права.

Специфіка Союзу як міжнародної організації прояв­ляється в такому: метою діяльності є інтеграція держав-членів; інституційна структура забезпечує представництво не лише держав-членів (через Європейську Раду та Раду Со­юзу), а й різних суспільних сил та інтересів (через Євро­пейську Комісію — загального інтересу, Європейський Пар­ламент — інтересу громадян, Суд Європейських співтова­риств — правових цінностей); наявні розвинуте внутрішнє право, аналогічне за обсягом і системою внутрішньодержав­ному, верховенство та пряма дія права ЄС у правопорядках держав-членів, передача Союзу компетенції з питань, що традиційно охоплюються суверенними повноваженнями держав.

У рішенні у справі Van Gend en Loos (1963 р.) Суд євро­пейських співтовариств постановив, що Договір про ЄЕС — це більше ніж звичайний міжнародний договір, що визна­чає взаємні зобов’язання його сторін; Співтовариство є но­вим правопорядком у міжнародному праві, на користь яко­го держави-члени обмежили, хоча і в певних межах, свої суверенні права; це правопорядок, суб’єктами права за яко­го є не тільки держави-члени, а й приватні особи. У рішенні у справі Costa v. ENEL (1964 р.) було постановлено, що на відміну від звичайних міжнародних договорів Договір про ЄЕС утворив свій власний правопорядок, який став складо­вою частиною правопорядків держав-членів і якого націо­нальні суди зобов’язані дотримуватися.

1986 р. в рішенні у справі Les Verts v. European Parliament Суд визначив Договір про створення ЄЕС як основополож­ну конституційну хартію Співтовариства. Це визначення має певний сенс, оскільки установчий договір Співтовари­ства виконує ті самі функції, що і конституція держави: встановлює органи влади, надає їм певні повноваження, організує політичний процес, визначає статус і права індивідів. Тому в науковій літературі зустрічається термін «конституційне право Європейського Союзу», яким охоп­люються його установчі договори й основоположні норма­тивні акти. Звісно, термін «конституція» використовуєть­ся для позначення установчих договорів у переносному зна­ченні. У порівнянні з конституцією держави відмінності очевидні: установчий договір є міжнародним договором; він не може бути змінений органами самого Союзу, оскільки це компетенція його держав-членів, кожна з яких має право вето; зміст договору значно відрізняється від змісту консти­туцій держав.

Отже, на сьогодні Союз є регіональною міжнародною організацією інтеграційного й наднаціонального типу із сильним федеративним потенціалом, членами якої є суве­ренні держави.

 

1 За Маастрихтським договором ЄЕС було перейменоване в Євро­пейське співтовариство. У липні 2002 р. закінчився строк дії Договору про створення ЄСВС, що був укладений на 50 років. Відповідно, ЄСВС припинило існування, а його майно та сфера діяльності перейшли до Європейського співтовариства.

< Попередня   Наступна >