Головне меню

§ 2 Організаційна структура Європейського Союзу

Міжнародне право - Міжнародне право / За ред. М. В. Буроменського
120

§ 2 Організаційна структура Європейського Союзу

Традиційно організаційну структуру ЄС описують як су­купність трьох «опор», що охоплюють інтеграційні проце­си, відповідно, в соціально-економічній, зовнішньополі­тичній і військовій, правоохоронній сферах.

Центральною є перша опора — Європейські співтовари­ства разом узяті, тобто Європейське співтовариство та Євратом. Договір про ЄС підкреслює значення Співтовариств для забезпечення єдності та послідовності дій Союзу: «Союз ґрун­тований на Європейських співтовариствах, доповнених по­літиками та формами співробітництва, встановлених цим Договором» (ч. 3 ст. 1). Друга опора охоплює спільну закордонну та безпекову політику, метою якої є утвердження ідентичності Союзу на міжнародній арені та створення спільної системи військової оборони (ст. 2 Договору про ЄС). Третя опора — поліцейське та судове співробітництво з кри­мінально-правових питань, що має забезпечити громадянам Союзу «високий рівень безпеки в межах простору свободи, безпеки та правосуддя» (ст. 29 Договору про ЄС).

Така організаційна структура є нетиповою для міжнарод­них організацій. Союз, наче холдинг, охоплює дві са­мостійні міжнародні організації із власною міжнародною правосуб’єктністю (Співтовариства) та дві інші сфери діяль­ності. При цьому існують серйозні відмінності у правовому характері співпраці в межах різних сфер. У межах двох ос­танніх співробітництво здійснюється у формах, що потре­бують значно меншого обмеження суверенних прав держав, і характеризується як «міжурядове». Воно є типовим для абсолютної більшості сучасних міжнародних організацій, але суттєво відрізняється від «наднаціонального» співробіт­ництва, що існує в межах Співтовариств.

Утім ЄС сконструйовано як єдину організацію, що забез­печується єдиним складом держав-членів та єдиною інституційною структурою,

які одночасно обслуговують Співто­вариства та Союз. Договір про ЄС встановлює, що «Союз обслуговується єдиною інституційною структурою, яка за­безпечує узгодженість і наступництво діяльності, що здійснюється з метою досягнення цілей Союзу» (ч. 1 ст. 3).

Європейська Рада складається із глав держав-членів або їхніх урядів і голови Європейської Комісії та покликана «надавати необхідний імпульс для розвитку Союзу та ви­значати його загальні політичні дороговкази» (ст. 4 Дого­вору про ЄС). Останнім часом цей орган скликається тричі на рік (так звані саміти ЄС).

П’ять інших найважливіших органів отримали спеціаль­ну назву «інститут». Рада ЄС, що включає представників урядів усіх держав-членів на рівні міністрів, насамперед є головним законодавчим органом. Європейський Парла­мент, що обирається громадянами ЄС кожні п’ять років на прямих загальних виборах, здійснює суттєвий вплив на за­конодавчий процес. Європейська Комісія — своєрідний виконавчий орган Союзу, а також контролює виконання прий­нятих рішень і має право законодавчої ініціативи. Суд Євро­пейських співтовариств здійснює правосуддя у справах про застосування та тлумачення установчих договорів Співто­вариств і Союзу. Рахункова палата (Палата аудиторів) здійснює контроль за виконанням бюджету ЄС.

Союз має значну фінансову самостійність. На відміну від абсолютної більшості міжнародних організацій, бюджети яких формуються із внесків держав-членів, бюджет Співто­вариств формується із власних надходжень: мита з імпорту товарів і послуг до ЄС, сільськогосподарських мит і штрафів, процентних відрахувань від податку на додану вартість, що стягується в державах-членах. Бюджет затвер­джується та виконується не державами-членами, а органа­ми ЄС — Комісією, Радою та Парламентом. Контроль за його виконанням також здійснюється органом ЄС — Рахунковою палатою.

Компетенція Союзу та Співтовариств не є універсальною, хоча і надзвичайно широка. Союз досягає визначених у ст. 2 Договору про ЄС цілей визначеними правовими засобами в межах повноважень, наданих йому державами-членами. З іншого боку, існує механізм домислюваних повноважень, що дозволяє інституціям Співтовариств виходити за межі наданих їм повноважень. Якщо для реалізації мети, постав­леної перед Співтовариством, установчий договір не надає необхідних повноважень, Рада Союзу має право, за пропо­зицією Європейської Комісії та після отримання згоди Євро­пейського Парламенту, одноголосно ухвалити рішення про вжиття необхідного заходу. За допомогою цієї процедури Співтовариства реалізують заходи, що їх вимагає сучасне життя, без внесення змін до установчих договорів.

Співтовариства можуть мати компетенцію виключну (з питань, що охоплюються нею, держави-члени втратили право вживати будь-які заходи), конкуруючу (держави-члени мають право приймати нормативні акти із цих питань, допоки Співтовариства не ухвалять свої рішення) та пара­лельну (у цих питаннях законодавство Співтовариств є до­датковим щодо національного).

 

< Попередня   Наступна >