201

---

§ 2 Характеристика міжнародно-правового зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів

На сьогодні кожна з держав світу є учасницею числен­них двосторонніх і багатосторонніх договорів, що зобов’я­зують вирішувати міжнародні спори виключно в мирний спосіб. Міжнародний Суд 1986 р. у рішенні у справі про військову та воєнізовану діяльність в і проти Нікарагуа кон­статував існування обов’язку мирного вирішення міжнарод­них спорів як звичаєвої міжнародно-правової норми. Орган­ізація Об’єднаних Націй, інші універсальні та регіональні міжнародні організації постійно підтверджують обов’язок держав і міжнародних організацій мирно вирішувати свої спори. Усе це дає підстави вважати зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів нормою загального міжна­родного права.

На сьогодні немає доказів офіційного визнання зобов’я­зання мирного вирішення міжнародних спорів нормою, що має характер jus cogens, тобто імперативною нормою загаль­ного міжнародного права. Утім, зважаючи на всесвітнє ви­знання принципу в юридичній та політичній площинах, існує велика ймовірність того, що будь-який договір, який встановить право вирішувати спори в немирний спосіб, буде визнаний юридично недійсним (нікчемним)1.

Зважаючи на важливість зобов’язання мирного вирішен­ня спорів для сучасних міжнародного права та системи міжнародних відносин, досить поширеним є його характе­ристика як принципу. У вітчизняній теорії склалася тра­диція відносити цю норму до кола основних принципів міжнародного права, тобто загальновизнаних і загально­обов’язкових норм, що визначають фундаментальні засади сучасного міжнародного правопорядку.

 

1 Див. статті 53 і 66 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.

 

uku/mishnarod-pravo/45-byromensk/726--18-------s-1----------.html">< Попередня   Наступна >