103

---

§ 3 Ознаки міжнародного правопорушення

Основними складовими елементами міжнародного пра­вопорушення є протиправна поведінка, шкода (збиток), за­подіяний протиправною поведінкою, та причинний зв’язок між дією та шкідливими наслідками. Більш спірним у науці міжнародного права є включення вини суб’єкта до переліку об’єктивних ознак міжнародного правопорушення. Врахо­вуючи складність тлумачення самого поняття «вина», вста­новлення вини в міжнародному праві, суперечливу прак­тику її доведення, Комісія міжнародного права не включи­ла її до проекту статей про відповідальність держав як необхідну ознаку правопорушення.

Протиправна поведінка виявляється в порушенні міжна­родних зобов’язань держави у формі дії або бездіяльності. Протиправність у міжнародному праві означає невідповідність між правовою нормою та поведінкою держави1. Проявами протиправної поведінки є: недотримання органами держави її міжнародних зобов’язань, що вияв­ляється в порушенні прав інших держав, міжнародних організацій; недотримання органами держави її міжнарод­них зобов’язань, що виявляється в порушенні прав фізич­них і юридичних осіб; недотримання органами держави її міжнародних зобов’язань у зв’язку із самочинними діями юридичних і фізичних осіб; недотримання органами держа­ви її міжнародних зобов’язань, що виникають у зв’язку із протиправною діяльністю на її території органів інших дер­жав і міжнародних організацій.

Згідно із загальним правилом поведінка будь-якого орга­ну держави, який має такий статус відповідно до внутріш­нього права цієї держави, розглядається відповідно до міжнародного права (за умови, що в цьому разі зазначений орган діяв у якості такого) як діяння цієї держави. Визна­чення системи органів держави є внутрішньою компетен­цією цієї держави. Для встановлення відповідальності дер­жави не має значення, до якої з гілок влади належить орган д

ержави, а також який характер (міжнародний чи внутрі­шньодержавний) мають функції органу.

Поведінка осіб розглядається як діяння держави, якщо встановлено, що особа або група осіб фактично діяли від імені цієї держави (наприклад, організація та відправка озброєних груп і банд на територію іншої держави). Дії, які не пов’язані зі здійсненням прерогатив державної влади або які не стосуються політики держави, розглядаються як дії приватних осіб і не ставляться у провину державі. Разом із тим вони також можуть посягати на інтереси іншої держа­ви, які охороняються міжнародним правом (наприклад, наруга над державними символами іншої держави). Держа­ва повинна попереджувати такі діяння, а якщо вони вже вчинені — карати винних. Якщо держава не вживає відповідні заходи, міжнародно-правова відповідальність настає за бездіяльність її органів. Отже, держава несе відпо­відальність за дії усіх своїх органів, а також за дії конкрет­них офіційних осіб, які здійснюють прерогативи держав­ної влади, та за невживання необхідних заходів проти пра­вопорушень осіб, що знаходяться під її юрисдикцією2.

Шкода (збитки). Будь-яка протиправна поведінка завдає шкоди законним інтересам суб’єктів міжнародного права, які охороняються міжнародним правом, негативно впливає на міжнародний правопорядок. Шкода може бути як мате­ріальною (територіальні, майнові втрати, збитки), так і не­матеріальною (обмеження прав, честі, гідності, престижу держави тощо). Часто шкода завдається у змішаній формі. Характер і обсяг збитків впливають на визначення обсягу, виду та форми міжнародно-правової відповідальності.

Причинно-наслідковий зв’язок (реальний, об’єктивний, необхідний, а не випадковий) між протиправною поведін­кою та заподіяною шкодою є необхідною складовою право­порушення. Причинний зв’язок дає можливість досить точ­но визначити причетність держави до шкідливих наслідків, які заподіяні певними подіями або діями. На практиці вста­новлення або обґрунтування причинно-наслідкового зв’яз­ку відбувається з урахуванням конкретних обставин конк­ретного правопорушення3.

 

1 В адміністративному та кримінальному праві протиправність оз­начає дещо інше, а саме відповідність діяння ознакам правопорушен­ня, які зафіксовані у нормі.

2 За деякими угодами на державу покладається відповідальність за всю національну діяльність як органів держави, так і фізичних або юридичних осіб (наприклад, відповідно до статей 6—7 Договору про принципи діяльності держав у зв’язку із дослідженням та використан­ням космічного простору та небесних тіл 1967 р., держави-учасниці несуть відповідальність за шкоду, заподіяну як державними, так і при­ватними космічними об’єктами).

3 Окремі нормативні положення встановлення причинного зв’язку можна вивести зі статутів міжнародних судів та арбітражів, Нюрнберзь­кого, Токійського, Руандійського, Югославського трибуналів тощо.

 

< Попередня   Наступна >