67

---

5.1.2. Види визначень.

У сучасній логіці розрізняють багато типів і видів визначень. Найбільш розповсюджними з них є явні й неявні, реальні й номінальні визначення, які в свою чергу поділяються на підвиди.Насамперед потрібно відзначити різницю між явними і неявними визначеннями. Явні визначення засновані на рівності обсягів визначуваного і визначального понять, тобто Dfd = Dfn.. Звичайно в науці (особливо в математиці і логіці) загальна схема таких визначень має вигляд:  "S є (за визначенням) P", або, ще коротше S = df P При цьому не має значення, чи виражається кожне поняття S і Р одним словом або сполученням слів. Явними будуть, наприклад, такі визначення: "Норма права є загальнообов'язкове для всіх громадян правило поведінки, встановлене і підкріплене силою влади уповноважених на це державних органів" або "Пролегомени є введення у певну науку". В останнбому визначенні ототожнюються два поняття: "пролегомени" і "введення в певну науку". Неявні визначення не мають рівності їхніх двох складових частин і тому визначеннями в строгому змісті даного терміна не є – за ними тільки згідно традиції зберігається це найменування. Це скоріше прийоми, подібні до визначень, а іноді це лише окремі стадії конструювання визначень. Так, наприклад, у науковій літературі часто пропонується розрізнення вербальних і остенсивних визначень.Мається на увазі те, що вербальні (від лат.verba- слово) визначення формулюються тільки за допомогою слів на відмінність від вказівних або остенсивних визначеннь (від лат. os – кістка, у перенісному значенні ostensio– вказання пальцем на щось). Для розуміння вербального визначення слід добре знати мову, на якій воно сформульоване.Для того, щоб дати остенсивне визначення, необхідно вийти за межі мови і здійснити безпосередній контакт із об’єктом, який позначається словом. Остенсивні віизначення не потребують досконалого знання мови, бо вони здійснюються шляхом безпосереднього показу

(або демонстрації) об’єкта, для якого формулюється поняття і одночасного повідомлення його назви. Звичайно в такому визначенні використовується вказівний займенник «це». Існують два засоби здійснення остенсивного визначення: (1) вимовляння речення з цим словом супроводжується жестом і (2) просто вимовлянням цього речення саме тоді, коли співрозмовник сприймає відповідний об'єкт. У структуру остенсивного визначення входять особа, яка будує визначення (s1); особа, для якої воно будується (s2); деяке ім'я (а) та об'єкт, до якого воно відноситься (О). Мається на увазі, що особа s1 показує особі s2 на об'єкт О, називаючи цей об'єкт а. Остенсивні визначення застосовуються в навчанні як спосіб повідомлення первісних знань: вони дають можливість розуміти той чи інший термін, не звертаючись до інших термінів. Розрізнюють цілком остенсивні і частково остенсивні визначення. За допомогою перших ми навчаємося рідній мові. Будуючи другі, ми вже володіємо певною природною мовою. Принциповою особливістю останніх є те, що за їхньою допомогою ми знайомимося з одиничними поняттями, які маємо щодо унікальних предметів. Так, можна вважати, що остенсивним визначенням буде не тільки прямий показ одиничного предмета думки, а й фотографія певної особи, відбитки її пальців, біохімічний склад крові тощо. Проте цей вид визначень виходить за власні межі логіки, хоча й має дуже важливе значення для слідчої і судової практики в аспекті ідентифікації певних осіб або матеріальних предметів і ситуацій. Це скоріше первісна стадія у розвитку визначень.Часто проводять різницю між реальними і номінальними визначеннями, маючи на увазі, що перший вид розкриває суттєві ознаки предмета, а другий – зміст його імені. Але оскільки передбачається, що номінальні визначення не відносяться до самого предмета, вони не мають принципово-важливої функції визначення – відрізняти даний предмет від інших, установлювати межу,- їх також варто віднести до прийомів, подібним з визначеннями. З цього погляду явними будуть тільки реальні визначення, що відображають суттєві ознаки предмета міркування або класу цих предметів і мають своєю метою відрізнити обумовлений предмет від всіх інших предметів шляхом виділення тільки йому властивих ознак. Проте слід мати на увазі, що так звані номінальні визначення виконуюють важливу роль у наших думках, бо за їхньою допомогою даються назви предметам і явищам, що вивчаються, вводяться в науковий і практичний обіг нові терміни, з'ясовується значення вже усталених термінів, пояснюються іншомовні терміни. Наприклад, термін «ліберальний» у перекладі з латинської мови означає «вільний».Щоб краще з'ясувати відмінність номінальних визначень від реальних, порівняємо номінальне й реальне визначення юридичної особи:1) «Колективні утворення як суб'єкти цивільного права іменуються юридичними особами».2) «Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді». Перше визначення є номінальним, а друге – реальним. Реальними називають такі визначення, за допомогою яких об’єкт, який нас цікавить, виділяється з численних об’єктів на підставі деякої відмінної ознаки. За допомогою реальних визначень ми встановлюємо істотні ознаки предмета думки, тобто розкриваємо зміст поняття. Наприклад, у визначенні «Крадіжка є таємне привласнення чужого майна» здійснюється виділення крадіжки з множини злочинів за допомогою групи ознак.Дати просте перерахування навіть суттєвих ознак цікавлячого нас предмета ще не означає дати визначення. Для визначення необхідно обрати якийсь метод Відповідно до застосовуваних методів і розрізняють окремі види визначень.Визначення через рід і видову відмінність.Найбільш простими, зручними для побудови і користування, і в силу цього найбільш розповсюдженими, є визначення через вказівку найближчої родової ознаки і видової відмінності (definitio per genus proximum et differentiam specificam), що часто називають класичними. Назву "класичних" вони одержали насамперед тому, що визнані класики філософії - Сократ, Платон і Аристотель, - розглядали тільки визначення такого виду. Часто їх називають також класифікаційними, тому що за їх допомогою будуються наукові класифікації предметних галузей конкретних наук.Ці визначення репрезентуються формулою А = Вс, де А – визначуване, Вс – визначувальне. Прикладом визначення цього типу буде визначення «Криміналістика є наука, що розробляє систему спеціальних прийомів, методів і засобів збирання, фіксації, дослідження і використання судових доказів». У цьому визначенні криміналістика спочатку вводиться в клас наук, а потім відокремлюється від інших наук вказівкою на видову відмінність, яка має бути істотною ознакою.Метод побудови таких визначень наступний. Визначуване поняття (А) підводиться під більш загальне поняття В (найближчий рід), а потім указується та ознака с, що відрізняє дане визначуване поняття як особливий вид від інших видів, також підпорядкованих цьому родовому поняттю (видова відмінність). Загальна формула такого визначення має вигляд А = Вс.Наприклад, перед законодавцем стоїть завдання визначити поняття "крадіжка". Він знаходить найближче до "крадіжки" родове поняття "злочин проти власності". Однак існує велика розмаїтість таких злочинів. Як відрізнити від них крадіжку? Законодавець установлює видову відмінність для крадіжки, властиве тільки їй, а саме - те, що крадіжка, на відміну від інших зазіхань на власність, здійснюється способом "таємного викрадення" на відміну від пограбування або розбою, здійснюваних відкритими способами. Закінчене визначення в ст. 185 КК України говорить: "крадіжка є таємне викрадення чужого майна". Визначення через рід і видову відмінність у свою чергу поділяються на підвиди: а) атрибутивні;б) генетичні (операціональні).В атрибутивних визначеннях видовою відмінністю є якості і властивості (атрибути). Властивість — це об'єктивна визначеність речі в якомусь відношенні, щось таке, що належить предметові самому по собі. Якість є прояв властивості в пізнаваному нами об'єкті, тобто його "яке". Наявність електропровідності металів — це їх об’єктивна властивість. Ми використовуємо цю властивість у суб'єктивно потрібній нам якості провідників електроенергії для її передачі. Приклад атрибутивного визначення прийнятих цивільним судом доказів дає стаття 27 ЦПК (частина 1): "Доказами у цивільній справі є будь-як фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, і інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи".У генетичних (від грецьк. genesis — походження) або операціональних (від лат. operatiо — дія) визначеннях замість видової відмінності вказуються або спосіб природного походження предмета, або спосіб його штучного формування (виготовлення, конструювання). Такі визначення широко використовують і в практиці (наприклад, у рецептах страв, ліків, технології виробництва сплавів), і в науці, особливо в математиці і правознавстві. Прикладом такого виду визначень може служити наступне:: "Коло є фігура на площині, що утворюється у результаті обертання відрізка прямої лінії навколо одного з його кінців". У даному випадку ми показуємо походження геометричної фігури. Інший приклад можна взяти з цивільного права. Згідно з ст. 909 ЦК, договір перевезення визначається так: "За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй дпугою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату».Відповідно до ст. 910 ЦК «за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу— також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажа,а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення."Часто операціональні визначення виділяють в окремий вид, маючи на увазі традицію і частоту його вживання саме під таким найменуванням в експериментальних науках, наприклад, у фізиці, коли визначення тих або інших властивостей предметів здійснюється через вказання необхідних вимірювальних дій: так визначають силу, швидкість, масу тощо. Однак, як видно з наведених прикладів, принципових розходжень між генетичними й операціональними визначеннями немає.Визначення через найближчий рід і видову відмінність досить легко сформулювати, коли видова відмінність вичерпується всього одною ознакою. Так, поняття "спідометр" можна зовсім просто визначити як "пристрій для виміру швидкості". Однак завдання визначення сильно ускладнюється, коли доводиться зустрічатися з явищами, які мають безліч суттєвих ознак, що входять у видову відмінність, і притому ще й з розмитими межами. Особливо важко визначити соціальні явища, тому що в цих випадках доводиться мати справу не тільки з дуже складними предметами і принциповою нестрогістю знання про них, але із впливом різних, часто протидіючих один одному економічних, релігійних, політичних та.інших інтересів. Великий вплив тут справляє також світоглядна і науково-методологічна позиція того вченого, що дає те або інше визначення. Показовим прикладом може служити те, як різні автори по-різному визначають таке складне соціальне явище, як "право". Визначення самого поняття "права" і багатьох інших, похідних від нього правових понять, постійно розвиваються як унаслідок постійного росту наших знань про дійсність, так і під впливом постійного розвитку і зміни наших уявлень про належний суспільний правопорядок.Далеко не кожне поняття можна визначити через рід і видову відмінність або за допомогою вказання на спосіб виникнення предмета. Тому, крім розглянутих видів визначень, у практиці мислення користуються і деякими іншими способами.Насамперед, це стосується філософських категорії, тобто гранично загальних понять, для яких уже не можна знайти найближчого роду. Тому доводиться визначати категорії за допомогою інших, протилежних або додаткових до них за змістом категорій. Наприклад, "форма" визначається через "зміст", "сутність" – через "явище", "причина" - через "наслідок", "воля" – через "необхідність", "необхідність" інакше визначається через "випадковість" або "можливість" і т.ін. Такий спосіб визначення називають визначенням через відношення (реляційне визначення), або визначенням через вказання відношення предмета до своєї протилежності.Визначення через вказання відношення визначуваного предмета до своєї протилежності є основним способом визначення філософських категорій, на підгрунті яких формулюються усі інші категорії і поняття. Як приклад, можна навести такі визначення: «Явище є форма виразу сутності, а сутність – внутрішня основа явища»; «Форма – це спосіб існування змісту» і т. д. У кожному з цих і подібних визначень, зміст одного поняття розкривається через вказання його відношення до іншого. У реляційних визначеннях замість видової відмінності використовуються відношення (реляції) визначуваного предмета до інших предметів. Таке відношення ще називають дефінітивним або детерминаційним. Коли таке відношення є протилежністю або доповненням, у визначенні явно або неявно присутнє заперечення. Маючи саме це на увазі, Бенедикт Спиноза вчив: "determinatio est negatio" ("визначення є заперечення").Іноді операція заперечення використовується й у правових визначеннях. Наприклад, у ст. 11 КК Україини поняття злочину визначається й у стверджувальній (чим, власне, є злочин) і в негативній формі (тобто шляхом точної вказівки тих провин, що не є злочинами)."1.Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.2. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоча формально і містить ознаки якого-небудь діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становиь суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі."В інших випадках, коли не вдається дати визначення через найближчий рід і видову відмінність, використовують семантичні (екстенсіональні) визначення через вказання відповідних їм предметів або перерахування їхніх видів. Наприклад: «Близькі родичі» – батьки, діти, усиновлені, усиновителі, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а також дружина»; «Законні представники» – родичі, усиновителі, опікуни, опікуни обвинуваченого або потерпілого, представники установ і організацій, під опікою яких перебуває обвинувачений або потерпілий». У таких визначеннях перелічуються не ознаки предметів, а самі предмети, на які поширюються поняття «близькі родичі» і «законні представники». Тому такі визначення можна було б взагалі не вважати визначеннями. Проте за своєю функцією вони виконують роль визначень, оскільки дають змогу відмежувати одне від одного, наприклад, близьких родичів від інших родичів, законних представників від усіх інших осіб, відповісти на запитання про те, що треба розуміти під тим чи іншим поняттям, до яких предметів воно застосовується. Такі визначення чітко встановлюють обсяг поняття, котре нас цікавить.Наприклад, ст. 98 ЦПК України так визначає склад осіб, що беруть участь у цивільній справі: "Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб, прокурор, органи державного управління, профспілки, державні підприємства, установи, організації, їх об’єднання, інші громадські організації та окремі громадяни, які захищають права і законні інтереси інших осіб, а також заявники та інші зацікавлені особи у справах, передбачених главами 29 і 33 цього Кодексу".Особливим видом визначень, яким користуються тільки в математичній логіці й у математиці, є аксіоматичні визначення. За їхньою допомогою визначаються цілі формальні системи (обчислення) та інші абстрактні об'єкти цих наук. Іншим типом визначення, пов’язаним із побудовою об’єкта, є індуктивне визначення. У ньому із вихідних об’єктів теорії та деяких операцій будуються нові її об’єкти. Так, зокрема, будуються формули логіки висловлювань. Наприклад, якщо А і В формули, тоді А ® В («з А випливає В») також є формулою.У науковій літературі приводяться багато інших видів визначень, але у сфері права вони не застосовуються і вказувати їх тут немає сенсу.У так званих дефінітивних нормах права (статтях законів, у яких даються визначення уживаних юридичних понять) часто в межах однієї статті використовуються своєрідні "гібридні" визначення, що об’єднують відразу декілька їх видів. Так, у ст. 144 КК вимагання визначається так: "Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньлму віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці". Як бачимо, вимагання визначається і шляхом вказання його роду і видової відмінності, і за допомогою перелічення окремих видів потерпілих осіб, і з вказанням можливих дій (операцій), що приводять до утворення складу даного злочинного діяння. < Попередня   Наступна >