Підручники Кримінологія Невмержицький Є.В. Правові проблеми боротьби 2. Корупція як економічна проблема2. Корупція як економічна проблема
| Кримінологія - Невмержицький Є.В. Правові проблеми боротьби |
2. Корупція як економічна проблема
За своїм змістом і сутністю фахівці розглядають корупцію у багатьох вимірах, але насамперед, в економічному, політичному і культурному. Безумовно, політика і культура народу, яка включає і правосвідомість, додають свої нюанси цьому явищу, але сфера економіки – це саме те середовище, заради якого чиновник і вступає у корупційні зв’язки, де корупція живиться і де найбільші прибутки. Тому, зворотній вплив корупції на економіку особливо небезпечний, оскільки знижує ефективність економічної політики держави, змушує приватний бізнес переходити у тіньовий сектор, що тягне за собою порушення законодавства, спотворює систему оподаткування і правила підприємницької діяльності, підштовхує підприємців вирішити свої питання поза правовим полем.
Що ж конкретно обумовило тісний взаємозв’язок корупції і економіки в Україні? Більшість фахівців сходяться на тому, що основна причина полягає у стратегічних прорахунках держави у реформуванні економіки, особливо на початковому етапі, на етапі накопичення первісного капіталу. Хоча К. Маркс і стверджував, що накопичення первісного капіталу завжди злочинне, але ж не у таких масштабах, як це сталося в Україні.
Держава та її інституції влади не вживали серйозних і ефективних заходів щодо стимулювання сфери матеріального виробництва. Навпаки, увесь механізм створення, реєстрації, оподаткування нових суб’єктів господарювання створив умови для зловживань, корупції, незаконного накопичення і концентрації коштів, підштовхнув бізнесменів до різного роду спекулятивних операцій. Перманентний цейтнот, в якому знаходились державні інститути, не сприяв динамізму економічних реформ, прийняттю ефективних рішень і дій практичного характеру. До того ж у діяльності виконавчих структур влади характерною стала хронічна нестабільність, відсутність науково обґрунтованої і виваженої кадр
В економічні правовідносини не були запроваджені визначальні демократичні принципи: публічність, відхід від адміністративної опіки та безпосереднього впливу на виробничі процеси; законність, якою передбачається діяльність на підставі і для виконання закону, безперервне охоплення виконавчо-розпорядчим впливом об’єктів управління; цілеспрямованість, діяльність відповідно до мети, передбачені ст. 1 Конституції України, – побудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави. І найнебезпечніше, що сталося – це злиття влади і бізнесу, а такий зв’язок і став основним підґрунтям корупції.
До детермінантів взаємозв’язку економічної злочинності і корупції слід також віднести недосконалість чинного законодавства, покликане регулювати економічні правовідносини у ринковій економіці. Згідно з Конституцією України тільки закони повинні визначати методи і засоби регулювання економічної діяльності, бути носіями демократичних і гуманістичних основ, інструментом їх реалізації у державному управлінні, забезпечувати соціальну справедливість у сфері економічних відносин.
Особливо негативно вплинуло на хід економічної реформи видання чисельних підзаконних актів, які на перше місце ставлять інтереси відомства, а не суспільства, хоча повинно було бути навпаки: пріоритет закону в регулюванні економічної діяльності, зменшення кількості та ролі підзаконних актів могли б змінити методи управлінського впливу, значно обмежити відомче адміністрування, виключити залежність людини від суб'єктивної волі виконавця, виробити еталони поведінки учасників управлінських та економічних відносин, які створять реальні можливості вибору варіантів поведінки відповідно до принципу правової держави, за яким органи державного управління та їх службовці повинні виконувати тільки приписи законів, а інші суб’єкти виконавчо-розпорядчої діяльності – все, що не заборонено законом, що виключало б можливість корупційних проявів.
У результаті розбалансованість управління економікою призвела до парадоксу в ринковій трансформації суспільства: підприємництво, яке у розвинутих країнах є головним рушієм економічного зростання, в Україні стало непродуктивною і, навіть руйнівною силою, яка лише погіршувала соціально-економічний стан широких верств населення. Економіка України перетворилась на арену торгів за привілеї і програми перерозподілу між найсильнішими кланами і соціальними групами населення. Злочинні угруповання активно проникали у господарську і фінансову діяльність підприємств, особливо паливно-енергетичний комплекс, з метою створення різного роду комерційних структур. За безпосередньою участю державних чиновників ними вчинявся тиск на вибір експортерів стратегічно важливої сировини, формування відпускних цін, обсягів реалізації, розподіл валютних і гривневих коштів, отриманих від експорту. Такі корупційні угрупування ведуть відкриту боротьбу за розподіл сфер впливу в цих галузях, здійснюють розборки із застосуванням зброї аж до фізичного усунення окремих керівних працівників та бізнесменів.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що корупція в Україні набула небезпечної особливості, вона давить фактично на всі верстви населення і зорієнтована на використання всіх можливостей для максимального особистого збагачення за рахунок помилок, допущених при реформуванні економіки. Крім того, стає все більш очевидним прагнення злочинних елементів закріпитися і зайняти провідне місце в економіці, з метою перейти у майбутньому в сферу політики. Одночасно вона суттєво обмежує соціальні, політичні і громадянські права та свободи людини, а також віднаджує чесних і здібних громадян від державної служби, сприяє маргіналізації певної частини суспільства, породжує правовий нігілізм і невіру у населення в реальність і можливість формування в Україні демократичної, соціальної та правової держави.
Ще однією особливістю корупції в Україні є наявність домінуючих факторів не тільки політичного та матеріально-економічного характеру, а й ідеологічного та психологічного. Перехід до ринкових відносин значною частиною громадян був сприйнятий, як повна відмова не тільки від комуністичної ідеології, але й ідеології взагалі. Цей вакуум, що утворився за умов відмови від старих цінностей і повільним формуванням нових був заповнений псевдоцінностями, які пропагують швидке збагачення на основі конфлікту особистого і суспільного інтересу.
Таким чином, поглиблений аналіз сутності і змісту цього явища, його причин, корупційних зв’язків дає змогу дійти висновку, що корупція за своїм змістом це насамперед економічна проблема, це – участь державних чиновників у комерційній діяльності для одержання особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для «перекачування» державних коштів та матеріальних цінностей у комерційні структури і переведення грошей у готівку; надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, національної, кланової та ін.) з відтягненням державних ресурсів; використання службового становища для впливу на засоби масової інформації для здобуття особистої та корпоративної вигоди; використання посадовими особами, державними службовцями, депутатами, політичними діячами підставних осіб та родичів у комерційних структурах з метою здобуття особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для маніпулювання інформацією з метою одержання особистої та корпоративної вигоди; лобіювання при прийнятті нормативних актів в інтересах певних угруповань; не переслідуване у кримінальному порядку зловживання службовим становищем у процесі приватизації, здачі об’єктів в оренду, ліцензування, квотування тощо . Тобто – основне підґрунтя корупції, її детермінанти лежать насамперед в економіці. Саме з економіки криміналітет черпає кошти і засоби для свого існування. Вона залишається найвразливішою ланкою перед злочинним і корупційним натиском через недовершеність початих тут перетворень, слабкість, а нерідко і відсутність реальних важелів державного управління. За цих умов виживає лише той капітал, який зростається з державною бюрократією. Суб’єкти господарської діяльності, особливо малий і середній бізнес, фактично безправні і беззахисні перед таким свавіллям, перед контролюючими інстанціями. А це у кінцевому результаті заганяє у тінь і законослухняні структури та людей, які хотіли б чесно жити, працювати, сповна платити податки.
В інтерв’ю тижневику «Київський телеграф» голова Державного комітету з питань регулятивної політики і підприємництва А. Кужель наголосила: «Мені пропонували, повірте, такі хабарі за підпис на документі, що могла б все життя потім не працювати. Але я нічого не підписувала, проте кожен раз наживала дуже впливових ворогів… А наскоки на підприємства продовжуються – їх просто розривають. Це ж не до жартів, коли 70 % вирішують свої проблеми не через суд, а за допомогою хабарів» . Однак у цілому така реакція на корупційні пропозиції для більшості державних чиновників сьогодні не стала правилом. У першому півріччі 2004 р. судами було притягнуто до адміністративної відповідальності за корупційні діяння 1550 чиновників, проте звільнено з посад, як цього вимагає закон «Про боротьбу з корупцією», лише 132 або менше 9 % . В Україні взагалі склалася практика, коли більше 40 % керівників центральних органів виконавчої влади та їхніх заступників і близько 70 % голів райдержадміністрації по Україні звільняються з посади не у зв’язку зі зловживаннями, або неналежним виконанням обов’язків, а у зв’язку з переходом на іншу роботу або згідно з посадовою заявою, тобто справжні причини комуфлюються.
Зростаюче зміцнення корумпованих зв’язків працівників структур влади, правоохоронців з керівниками бізнесових структур стало однією з визначальних умов життєздатності корупції та інших умов злочинності в Україні . Для розробки механізмів протидії таким зв’язкам важливе значення має визначення сфер економіки, у яких найбільше поширена корупція .
•- Найбільш корумпована, безумовно, сфера приватизації державної власності. В Україні ця обставина посилювалася масштабністю приватизації і слабкістю контролю за її ходом. (Аналіз цієї проблеми див. у розділі «Основні детермінанти економічної злочинності в Україні».)
•- Ще одна сфера – виконання бюджету та розподіл бюджетних коштів. Це також благодатна сфера для корупціонерів. У числі основних причин – слабка дисципліна виконання бюджету при майже повній відсутності реакції на результати контрольних перевірок Рахункової палати України. Найчастіше порушення, що наносять збиток державному бюджету і нерідко сполучені з корупцією, пов’язані з:
- ухиленням від сплати податків та платежів у державний бюджет;
- отриманням і використанням іноземних кредитів;
- залученням кредитів під гарантії і поручительства Кабінету Міністрів України;
- нецільовим і неефективним використанням коштів державного бюджету.
За свідченнями експертів, хабаром супроводжується майже половина актів щодо видачі державних кредитів чи розподілу бюджетних коштів. Цьому сприяє незграбна податкова система, згідно з якою гроші, що збираються в регіонах, повинні потрапити до державного бюджету, а потім знову повернутися в регіон у вигляді трансфертів, розмір яких залежить від чиновника. Розподіл бюджетних коштів відбувається також через державні замовлення та закупки. До останнього часу і тут царюють закритість та безконтрольність, що породжує невтримну корупцію.
•- До числа найбільш корумпованих сфер слід віднести і банківську систему України. На рубежі 80 – 90-х років фактично відбувалася ненормативна приватизація істотної частини державного банківського сектора. Створення системи комерційних банків, яким передавались в управління бюджетні кошти, за умов високої інфляції було для останніх джерелом отримання колосальних прибутків. Звичайно, що і тут корупція пустила глибоке коріння. Співробітництво чиновників з комерційними банками дозволило «цивілізувати» форми отримання хабарів, перейти від традиційних конвертів з готівкою до пільгових кредитів і до інших, більш витончених форм подяки.
•- Новим явищем для України став протизаконний лобізм у законодавчих органах. Він найважче піддається контролю і кримінальному переслідуванню, насамперед, через гіпертрофовану депутатську недоторканність. Саме тому з загального числа посадових осіб, притягнутих до відповідальності за діяння, котрі можна кваліфікувати як корупцію (цей термін відсутній у Кримінальному кодексі України) законодавців немає, як немає і депутатів обласних рад:
1.- Сприяло корупції і зрощування правоохоронних органів з бізнесом. Зрощуючись, вони створюють середовище, яке є істотною перепоною для боротьби з корупцією. Схеми одні і ті самі: розвал кримінальних справ; організація тиску правоохоронних органів на конкурентів у комерційній сфері, ці ж засоби використовуються для вимагання; немало фактів входження працівників правоохоронних органів («за сумісництвом») у комерційні структури і створення таких структур під патронажем стражів порядку. Особливо поширена участь родичів чиновників високого рангу з правоохоронних, митних чи податкових органів у числі засновників комерційних структур, незалежно від їх кваліфікації, або на дуже грошовитих посадах у цих структурах.
•- Сприяє корупції і економічний занепад. Зубожіння населення, нездатність влади забезпечити державним службовцям достойне утримання підштовхують і тих? і інших до порушень, що призводять до масової низової корупції. Це підкріплюється старими радянськими традиціями блату.
Одночасно постійний ризик довгострокових вкладів, тяжкі економічні обставини (інфляція, незграбна та недоречна присутність держави в економіці, дефіцит чітких регулятивних механізмів) формують певний тип економічної поведінки, розрахованої на найкоротшу перспективу, великий, хоча і ризикований прибуток. Такому типу поведінки дуже близький пошук за допомогою корупції.
За умов економічної кризи держава часто намагається посилити податковий прес. Це розширює зону тіньової економіки, а одночасно і сферу корупції. Наприклад, комерсант, що ухилився від сплати податку, уже посадив себе на гачок податкового інспектора і став гарною мішенню для вимагання хабара під обіцянку звільнити від покарання.
Суттєво впливає корупція на рівень інвестицій в економіку. Дослідження засвідчило, що корупція негативно впливає на співвідношення інвестицій і ВВП, тобто зменшення корумпованості бюрократів призводить до збільшення інвестицій. Ці самі висновки підтверджуються багаточисельними дослідженнями, що проводяться під егідою Світового банку (див.www.worldbank.org). Разом з тим, вплив корупції на інвестиційні потоки визначається не лише величиною корупції, а q її формами. У країнах, де еліта влади втягнута у корупцію, остання може значно підірвати реформи і якість розвитку країни, а саме – збільшити рівень бідності. Більше того, у випадках, коли урядова влада застосовується для такого «перекручування» економічної системи, щоб у ній з’явились ренти для правлячої еліти, корупція призводить до структурної неефективності економічної системи, що підриває довгостроковий розвиток країни (прикладами можуть слугувати розвиток Філіпін у період правління президента Маркоса nf Індонезії у період правління президента Сухарто).
Цікавою особливістю корупції є ступінь її «прогнозованості», а саме: якщо об’єм хабарів, який потрібно сплачувати, завідомо відомий, то корупцію можна сприймати як своєрідне оподатковування. Якщо ж корупція «не прогнозована», тобто невідомо, чи потрібно сплачувати, скільки сплачувати, і чи буде виконано те, за що даний хабар, то інвестори переважно не вкладатимуть коштів у такій малопрогнозованій ситуації.
Вражена корупцією s сфера зовнішньоекономічної діяльності. Вона стала причиною перешкод у торгівлі q призводить до значного зростання і різноманіття тарифних ставок на імпортовані товари. Велике різноманіття імпортних мит збільшує можливість митних чиновників отримувати корупційні прибутки, маніпулювати класифікацією імпортованих товарів. Саме це явище до останнього часу було характерним для митного законодавства України, використовуючи яке митні чиновники діставали для себе величезний незаконний прибуток.
При комбінованих дослідженнях впливу зовнішньоекономічної торговельної діяльності на корупцію та можливого впливу корупції на торгівлю кореляція між торговими бар’єрами та корупцією виявляється слабкою. Той факт, що митні чиновники отримують більшу частину сукупної величини хабарів, підтверджує припущення про те, що саме тарифні бар’єри сприяють корупції.
Таким чином, коли експорт та імпорт значні, то хабарі, що збираються митною бюрократією, вельми великі, і це, звичайно, стимулює корупцію. З іншого боку, високий рівень митних зборів призводить до того, що відкритість країни зменшується, імпорт та експорт падають, і кількість хабарів, яку могла б збирати митниця, теж, звичайно, скорочується. Ці протилежні впливи, як бачимо, пояснюють і слабкий емпіричний зв’язок між корупцією та імпортом.
Дослідження також підтверджують глибокий взаємозв’язок між корупцією і тіньовою економікою. З одного боку, зрозуміло, що будь-яка економічна діяльність будь-якого масштабу, що не регулюється законами, потребує бюрократичної та політичної протекції, яка може бути забезпечена тільки незаконно, найчастіше через корупцію. Попит на незаконні дії часто може бути наслідком витрат, пов’язаних з законними процедурами типу реєстрації, та з використанням бюрократією своїх повноважень. Проте і сама корупція може стати причиною того, що фірми ідуть у підпілля. Більше того, корумпованість збільшується з підвищенням частки тіньового сектора в економіці.
Таким чином, до найбільш негативних наслідків впливу корупції на економіку дослідники відносять :
- Розширення тіньової економіки. Це призводить до зменшення податкових надходжень та послабленню бюджету. Як наслідок: держава втрачає фінансові важелі управління економікою, загострюються соціальні проблеми через невиконання бюджетних зобов’язань.
- Порушуються конкурентні механізми ринку, оскільки часто у виграші залишається не той, хто конкурентоспроможний, а той, хто незаконно зміг отримати переваги. Це тягне за собою зниження ефективності ринку та дискредитації ідей ринкової конкуренції.
- Уповільнюється поява ефективних приватних власників, насамперед через порушення в ході приватизації, а також штучних банкрутств, як правило, сполучених з підкупом чиновників.
- Неефективно використовуються бюджетні кошти, зокрема, при розподілі державних замовлень та кредитів. Це ще більше збільшує бюджетні проблеми країни.
- Підвищуються ціни за рахунок корупційних «накладних розтрат». У результаті страждає споживач.
- У агентів з’являється поневіряння в здатність влади встановлювати, контролювати та дотримувати чесні правила ринкової гри. Погіршується інвестиційний клімат, і, як результат, не вирішуються проблеми подолання спаду виробництва, оновлення основних фондів.
- Розширюються масштаби корупції у неурядових організаціях (на фірмах, підприємствах, у суспільних організаціях). Це призводить до зменшення ефективності їх роботи, а значить, знижується ефективність економіки країни у цілому.
У результаті економічні втрати від корупції більш ширші і глибші, ніж просто сумарна величина хабарів – ціну, яку сплачують приватні особи чи фірми корупціонерам-чиновникам та політикам. Головні втрати відбуваються через ті рішення, які приймаються агентами, що вступають у корупційні відносини. Наприклад, у результаті нечесно проведеного тендера замовлення надходить до недобросовісного виконавця. Втрати у цьому випадку набагато більші за величину хабара, що стимулював нечесне рішення тендерної комісії. Реальні ж втрати від корупції значно перевищують ті, які вдається вичислити на основі порівняно невеликої кількості виявлених корупційних актів і доведених до кінця розслідувань.
Економічні втрати від корупції можна розділити на дві категорії: прямі та непрямі. Прямі втрати – це недобір доходів бюджету в результаті корупції і неефективне використання бюджетних коштів з огляду на ту саму обставину. Непрямі втрати – це загальне пониження ефективності економіки, сполучене з корупцією. Вони також мають два доданки. Перший – це втрати, поєднані з причинами, що породжують корупцію. Приклад – адміністративні бар’єри. Вони призводять до корупції і одночасно знижують ефективність економіки. Другий доданок – втрати, що породжуються самою корупцією. Приклад – падіння притоку інвестицій через корупцію.
Розглядаючи корупцію як економічну проблему, доцільно проаналізувати і найтиповіші моделі проявів корупції у цій сфері. На досвіді розвинутих економік дослідники змоделювали кілька найпоширеніших таких ситуацій, які породжують корупцію у відносинах між державою і приватними економічними структурами і громадянами. Спеціалісти розглядають такі ситуації :
- купівля економічних пільг за хабарі;
- штучне створення бюрократично надуманих перепон для розвитку приватного бізнесу;
- прагнення керівників бізнесових структур знизити витрати у вигляді податків, мита, інших зборів.
- функціонування нелегального бізнесу тіньової економіки шляхом підкупу державних чиновників, правоохоронних органів, а також створення організованих злочинних структур для прикриття такої діяльності.
Прикладом «купівлі пільг» може бути роздача державним чиновником за хабарі лімітованої кількості імпортних та експертних ліцензій, яких для всіх, безумовно, не вистачає. У цьому випадку державний чиновник має можливість розподілити фіксовану кількість ліцензій або пільг на свій розсуд, оскільки попит на одержання такої пільги, як правило, значно перевищує можливості.
У другій ситуації стимули для хабарництва особливо очевидні при наданні пільгового житла. У таких випадках навіть законні претенденти на одержання житла вимушені платити хабарі, оскільки чиновники володіють достатньо монопольною владою, щоб штучно створювати дефіцит, або створити штучні переваги формально не порушуючи закон, навіть за однакових умов у претендентів на його одержання.
Хабар може бути і економічним стимулом для чиновника. Один із відомих дослідників причин корупції в Україні Кауфман приводить ієрархію розмірів хабарів за послуги, які необхідні приватним підприємцям. Більшість керівників фірм зізнались йому у дачі хабарів за одержання дозволу на експертно-імпортні операції, за одержання поза чергою міських телефонних номерів, а хабарі податківцям, пожежникам, санітарним інспекторам стали звичайною справою, як і неофіційні винагороди за можливість одержати кредит. Така висока ціна послуг, що надаються державними чиновниками за хабарі, змушує бізнес переходити у тіньовий сектор і одночасно занижувати статистичні звіти про продаж, доходи, фонди заробітної плати тощо. У результаті, з одного боку – держава несе величезні збитки, з іншого, – стимулює розгул хабарництва, максимально скорочує інвестиції в економіку і прихід в Україну нових інвесторів .
Проте слід зазначити, що у ситуації, коли діюча правова база вкрай непродуктивна, коли діють неефективні правила економічної поведінки учасників бізнесових правовідносин, хабарі дозволяють обійти такі правила – перепони і звільнитись від непомірних податків і стимулювати економіку . У цьому випадку хабар є як стимулятором економіки, допомагає побороти країні її зарегульованість, знизити рівень податків та інших зборів . Фахівці відносять ці фактори до позитивної сторони корупції. Але у кінцевому результаті це штучне підживлення економіки має тимчасовий позитив і небезпечне для розвитку правової держави і поширює корупцію.
Особливо сприятливе середовище для корупції у сфері оподаткування. Високий рівень податків змушує бізнесмена вступати у зговір з податківцями з метою зниження ставок обов’язкових платників. Про рівень таких зловживань свідчить навіть офіційна статистика. За даними ДПА, щорічно у державі реєструється з невеликими відхиленнями понад 10 тис. злочинів, пов’язаних з оподаткуванням. Так само гостро стоїть проблема митних зборів.
«Жодного реального документа, котрий би запобігав контрабанді, не було прийнято протягом всіх років незалежності. Про це 15.02.2005 р. на прес-конференції заявила Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. «В Україні, – сказала вона, – існувала вертикально інтегрована корупційна схема, коли – починаючи з вищого керівництва та закінчуючи спеціальними групами на кордоні та митницях – усі люди жили з хабарем, за рахунок загальної схеми ухилення від сплати податків на кордоні».
Прем’єр-міністр наголосила, що якщо прийняти всі платежі від товарів, котрі перетинають кордон, за 100 %, то лише 10 % доходили до бюджету, 20 – надавалися у вигляді хабарів, а 70 % – «один одному прощали». Від цього втрати бюджету, за скромними підрахунками, становили десятки мільярдів гривень. Вона підкреслила, що навіть «…є ставки за корупцію». За її даними, отримання дозволу санітарно-епідеміологічної станції коштує від 10 до 50 доларів США, фітосанітарний контроль – 20 – 30 доларів, ветеринарний контроль – 20 – 50 доларів, екологічний контроль – 10 – 30 доларів., радіологічний контроль – 10 – 20 доларів, митний контроль – 50 доларів, прикордонний контроль по «зелених дорогах» (в обхід митниць) – 20 доларів. Всього на послуги потрібно було витратити від 140 до 250 доларів США.
«Це – оформлення одного лише документа всіма службами. Виходить, що «при середній вартості розмитнення контейнерів з товарами народного споживання в 50 – 80 тис. доларів його розмитнюють за 1 – 2 тис. доларів .
Таким чином, корумпована система оподаткування та збирання митних платежів, яка забезпечує привілеї лише окремим групам і особам може звести нанівець зусилля держави по впровадженню відкритої і здорової фіскальної системи і дискредитувати будь-які реформи.
Безумовно корупція високопоставленого державного чиновника і корупція Голови сільської ради, який одержав винагороду за надання довідки, у якій не все відповідає дійсності, суттєво відрізняються і за змістом і за наслідками. Корупція у центральних органах влади особливо небезпечна, оскільки торкається урядових проектів і програм, незаконно надає приватним структурам пільги, концесії, звільняє бізнесменів від податків. Саме такий спосіб дозволив у перші роки становлення незалежності України безмитно завозити із-за кордону мільйони гекалітрів спиртних напоїв та інших дефіцитних для українців товарів, а також вивозити за кордон сотні тисяч голів колгоспної великої рогатої худоби, кольорових металів, точних приладів та ін., що дозволило нинішнім олігархам за короткий термін одержати мільярдні прибутки. Слід також більш ґрунтовно змоделювати корупційні ситуації у вищих органах державної влади, які вже проявились і які потенційно можуть проявитись.
Насамперед це покупка вигідних контрактів і концесій, що є прерогативою великого бізнесу і вищих чиновників влади. Стимули для корупції при розподілі державних підрядів особливо великі: по-перше, керівники бізнесових структур можуть дати хабара високопосадовому чиновнику лише за те, щоб внести фірму до списку учасників майбутнього тендеру або звузити коло його учасників.
По-друге, платять і за цінну конфіденційну інформацію. Як зазначає Делла Донателла, в Італії саме з одержанням такої інформації пов’язані більшість кримінальних справ про корупцію .
І, нарешті, заволодівши контрактом, фірма може домогтися завищення цін при виконанні контракту. Такі факти розповсюджені не тільки у слаборозвинутих країнах, а й у європейських індустріальних державах.
У Німеччині, зокрема, хабарі були виплачені за одержання контракту ціною 2,5 млрд. марок на право побудови другого терміналу Франкфуртського міжнародного аеропорта. У результаті витрати на його побудову були завищені на 30 % . Високопосадові державні чиновники у цих випадках на власний розсуд затверджують ті чи інші проекти і санкціонують витрати, нехтуючи інтересами держави.
Як знизити корупцію в економіці, вірніше її економічне підґрунтя? Серед таких антикорупційних механізмів спеціалісти називають, насамперед, реформи, які б змінили систему стимулів, що сприяють корупції. Найпряміший шлях до цього – це відмовитись від програм, які самі по собі є носіями корупції. Якщо у чиновника немає повноважень контролювати експорт або ліцензувати підприємницьку діяльність, канали хабарництва самі по собі зникають. При цьому відмова від окремих державних програм нерідко більш ефективна, ніж їх проведення. Прикладом можуть слугувати створені в Україні численні вільні економічні зони, більшість яких не тільки не призвела до пожвавлення економіки, а й стала розсадником економічної злочинності і корупції. Наданими цим зонам пільги скористалися, в основному дільці. З таким самим результатом закінчились програми в енергетичній, особливо вугільній промисловості, куди держава вклала величезні субсидії, які фактично були розтягнуті, або використані не за призначенням.
Такий результат від програм не тільки в Україні. Прикладом можуть слугувати навіть Сполучені Штати Америки, де з 1919 до 1933 р. діяв «сухий закон». Його наслідком стали буйний розквіт підпільного виробництва алкоголю і зростання корупції. Конгресу довелося відмінити 18-у поправку до Конституції, якою заборонялось виробництво і продаж алкоголю.
У ланцюзі антикорупційних механізмів в економіці слід назвати реформу контролюючих органів. В Україні налічується близько 100 таких відомств, починаючи від Головного Контрольно-ревізійного управління (КРУ) і закінчуючи чисельними інспекціями. Саме вони вирішують 99 % питань, пов’язаних з дотриманням населенням встановлених у державі обмежень, а чим більше таких обмежень, тим більше корупції. Тому реформа контролюючих органів з метою обмеження свавілля чиновників була б найбільш відчутним у суспільстві і реальним кроком проти корупції. Відомо, наприклад, який опір чинило ДАІ МВС України новому законодавству, згідно з яким притягнути до відповідальності порушника правил дорожнього руху може тільки суд. Це значно знизило корупційні можливості цієї служби. Тому реформа контролюючих органів може значно знизити рівень корупції у державі.
У Верховній Раді у лютому 2005 р. зареєстрований Законопроект «Про внесення змін в деякі закони України відносно статусу державних органів фіскального та бюджетного контролю». Йдеться не про нове, однак життєво необхідне рішення – перерозподілі функцій та посилення відповідальності. Автори пропонують підпорядкувати Державну податкову адміністрацію, Контрольно-ревізійну службу та Державну митну службу Міністерству фінансів України, тобто взяти ці відомства під одне крило. Це посилить ефективність організаційних структур державної вертикалі та усуне деякі недоліки у роботі та координації цих органів управління.
< Попередня Наступна >