Головне меню
Головна Підручники Кримінологія Невмержицький Є.В. Правові проблеми боротьби 2. Кримінальна відповідальність за злочини, скоєні у сфері економічної діяльності

2. Кримінальна відповідальність за злочини, скоєні у сфері економічної діяльності

Кримінологія - Невмержицький Є.В. Правові проблеми боротьби
182

2. Кримінальна відповідальність за злочини, скоєні у сфері економічної діяльності

Кримінальні злочини у сфері економічної діяльності становлять одну з найпоширеніших і одночасно найнебезпечніших видів злочинних діянь, оскільки поряд з корупцією посягають на базові основи держави – врегульовані законом економічні правовідносини. Небезпека цієї групи злочинів полягає у тому, що вона вразила переважну більшість сфер фінансово-економічної діяльності, сприяє поширенню організованої злочинності, стала основною причиною зростання тіньової і у кінцевому результаті головною перепоною становленню в Україні цивілізованої ринкової економіки. У зв’язку з цим з’ясування сутності і змісту злочинності в економіці, її ознак, характеристик, проявів має важливе як теоретичне, так і практичне значення для розробки механізмів протидії.

Чинне кримінальне законодавство – містить у собі велику групу норм, які визначають кримінальність діянь у сфері економічної (господарської) діяльності і юридичну відповідальність за їх скоєння. Вони об’єднані в самостійні розділи Особливої частини Кримінального Кодексу України (розділ VII) – «Злочини у сфері господарської діяльності» і розділ VІ «Злочини проти власності».

Разом з тим слід відзначити, що у сфері економічної діяльності можуть скоюватись і злочини, передбачені іншими розділами Кримінального Кодексу, зокрема, злочини у сфері службової діяльності. Наприклад, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), перевищення влади або службових повноважень (ст. 366 КК), хабарництво (ст. 368 – 370).

Спочатку проаналізуємо ознаки злочинів, що передбачені розділом VII «Злочини у сфері господарської діяльності».

Об’єднуючи в самостійний розділ Особливої частини КК (VII розділ) злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльност

і, законодавець виходить із спільності їх родового об’єкта, яким є суспільні відносини, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.

Безпосереднім об’єктом цих злочинів є конкретні суспільні відносини, що утворюються у певній сфері господарської діяльності. Так, наприклад, безпосереднім об’єктом злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 202 (порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю), є суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності. При вчиненні деяких злочинів у сфері господарської діяльності шкода заподіюється, крім основного, ще й додатковому безпосередньому об’єкту. Так, наприклад, безпосереднім об’єктом такого злочину як випуск або реалізація недоброякісної продукції є суспільні відносини, що забезпечують випуск доброякісної продукції, а додатковим можуть виступати життя та здоров’я споживача.

З об’єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються шляхом дії (наприклад, фіктивне підприємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабанда тощо). Окремі злочини можуть виразитися тільки у зверненні до законодавчих та інших нормативних актів інших галузей права (наприклад, підприємницького, банківського, митного, податкового, валютного).

Суб’єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері господарської діяльності, характеризується виключно умисною формою вини. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву та мети. Так, відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає тільки тоді, коли це діяння вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів. Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, утворюють злочин за наявності спеціальної мети – розголошення чи іншого використання таких відомостей.

Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом. Тому такі злочини необхідно вважати закінченими незалежно від настання наслідків, тобто з моменту вчинення вказаних у законі дій. Так, виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій, а не з моменту настання негативних наслідків внаслідок цих дій.

Серед злочинів у сфері господарської діяльності є злочини з так званим матеріальним складом, тобто такі, для об’єктивної сторони яких необхідно встановити не тільки суспільно небезпечне діяння, а й настання шкідливих наслідків (наприклад, приховування стійкої фінансової неспроможності, доведення до банкрутства).

Відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності законодавець пов’язує з розміром предмета злочину. Так, відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України настає тільки тоді, коли предметом цього злочину були бюджетні кошти у великих розмірах.

Більшість диспозицій статей, що встановлюють відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, є бланкетними, тому встановлення ознак об’єктивної сторони цих злочинів передбачає платник податків, засновник, власник суб’єкта господарської діяльності та ін.

З’ясування зазначених об’єктивних та суб’єктивних ознак дозволяє сформулювати поняття злочинів у сфері господарської діяльності. Це умисне діяння (дія або бездіяльність) у сфері господарської діяльності, що заподіює шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів, робіт і послуг.

Залежно від безпосереднього об'єкта посягання, злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, можуть бути таких видів:

1.- Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (ст. 199 – 201, 204, 207, 208, 210 – 212, 215 – 216).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб’єктів (ст. 202, 203, 205, 206, 209, 213, 214, 228 – 232).

3. Злочини у сфері банкрутства (ст. 218 – 221).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (ст. 222 – 224).

5. Злочини у сфері обслуговування споживачів (ст. 217, 225 – 227).

6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (ст. 233 – 235).

Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут фальшивих грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199)

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері кредитно-грошової системи України, а також інших країн у разі підробки їх валюти. Відповідно до Міжнародної конвенції від 20 квітня 1929 р. щодо боротьби з підробкою грошових знаків, ратифікованою урядом СРСР 3 травня 1931 р., держави-учасниці встановили відповідальність за підробки не тільки власних грошей, а й тих, що знаходяться в обігу цих держав. Тут Україна виступає як правонаступниця. Випуск (емісія) грошових знаків проводиться державою суворо централізовано, з урахуванням відповідності між грошовою і товарною масами, щоб не допустити, стримати чи подолати знецінення грошей (інфляцію).

Предмет цього злочину становлять: підроблена національна валюта України у вигляді банкнот або металевої монети; іноземна валюта; державні цінні папери; білети державної лотереї.

Об’єктивна сторона цього злочину може виражатися у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту, а також збуті зазначених предметів.

Виготовлення полягає у виготовленні повністю фальшивих грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї або у їх частковій підробці (фальсифікації). Наприклад, підроблення номера, серії облігації, білета державної лотереї, зміна основних реквізитів доларової банкноти тощо. Способи підроблення та кількість виготовлених фальшивок на кваліфікацію діяння не впливають.

Для кваліфікації дій особи за ст. 199 необхідно встановити, що підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державної лотереї мають значну зовнішню схожість зі справжніми за формою, розміром, кольором і основними реквізитами. У разі грубої підробки, що легко виявляється, і обманного способу збуту діяння кваліфікується як шахрайство. Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту незалежно від того, чи вдалося вчинити збут підроблених предметів.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут грошових знаків і державних цінних паперів, вилучених з обігу (монети старого карбування, радянські гроші, відмінені грошовими реформами тощо), та тих, що мають лише колекційну цінність, не утворить складу злочину, передбаченого ст. 199. За наявності підстав ці дії мають кваліфікуватися як шахрайство.

Зберіганням охоплюються дії, пов'язані зі знаходженням предмета цього злочину у володінні винного: при собі, в приміщенні, в тайниках чи інших місцях незалежно від терміну зберігання. Перенесення вищезазначених предметів слід розглядати як різновид зберігання.

Придбання – це отримання підробленої національної валюти та інших предметів злочину будь-яким способом, наприклад, купівля, отримання в обмін на інші товари, в рахунок сплати боргу, в дар тощо.

Під перевезенням слід розуміти будь-які дії з переміщення підробленої національної валюти України та інших предметів злочину незалежно від способу транспортування і місії зберігання.

Пересилання – це переміщення тих самих предметів за умови, що транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад, у вигляді поштових або багажних відправлень.

Ввезення в Україну передбачає переміщення через митний кордон України предметів злочину.

Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну визнаються закінченим злочином з моменту вчинення цих дій.

Збут підробленої національної валюти України та інших предметів злочину означає випуск їх в обіг шляхом оплати куплених товарів, розміну, дарування, надання позики, пред’явлення чека або облігації до оплати тощо. Збут може вчинятися не тільки підроблювачем, а і його співучасниками та особами, які знали про наявність фальшивки, у тому числі й ті, які випадково отримали її і після виявлення вирішили позбутися. Збут визнається закінченим злочином з моменту прийняття будь-ким хоча б одиничної фальшивки як справжнього грошового знака, державного цінного паперу чи білета державної лотереї. Отримання фальшивих грошей від іншої особи для збуту (без участі у їх виготовленні) утворить підготовку до збуту.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, поєднаний з метою збуту вказаних вище предметів.

Відсутність такої мети виключає кримінальну відповідальність. Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Відповідно до зазначеної Міжнародної конвенції 1929 р. іноземні громадяни підлягають кримінальній відповідальності за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення злочину, навіть якщо вони вчинили його за кордоном, проти грошової системи будь-якої з держав – учасниць конвенції.

Частиною 2 ст. 199 передбачається відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі. Великий розмір, відповідно до примітки до ст. 199, має місце, якщо сума підробки у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У ч. 3 ст. 199 йдеться про відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі. Особливо великий розмір, відповідно до примітки до ст. 199, має місце, якщо сума підробки у 400 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 199 – позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 199 – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років; за ч. 3 ст. 199 – позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200)

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері діяльності кредитно-фінансових органів з випуску в обіг і використання документів на переказ.

Предмет злочину становлять: підроблені документи на переказ; платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків.

У примітці до ст. 200 зазначається, що під документами на переказ слід розуміти документ у паперовому або електронному вигляді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення тощо).

Платіжна картка – це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого вигляду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р. розкривається зміст термінів, що використовуються в диспозиції ст. 200 для позначення предмета злочину, у тому числі для позначення інших засобів доступу до банківських рахунків.

Документи на переказ, платіжні картки чи інші документи, що виступають предметом злочину, який розглядається, не є цінними паперами.

Об’єктивна сторона цього злочину може виражатися в підробленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту вказаних предметів, а також у використанні підроблених документів на переказ або платіжних карток чи збуті цих предметів.

Визначення понять підробки, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту або збут підроблених платіжних документів дано при аналізі ст. 199.

Використання – це використання підроблених документів на переказ або платіжних карток за їх прямим призначенням, тобто використання їх у фінансових відносинах як справжніх.

Придбання, зберігання, перевезення, пересилання, використання, збут підроблених документів на переказ або платіжних карток є закінченим злочином з моменту вчинення цих дій.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел, поєднаний із метою збуту, якою передбачається, крім мети передати іншій особі підроблені документи на переказ або платіжні картки, також і мету використати ці документи у фінансових відносинах.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Частиною 2 ст. 200 передбачається відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 200 – штраф від 500 до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 200 – позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Контрабанда (ст. 201)

Безпосередній об’єкт контрабанди – суспільні відносини, що забезпечують нормальний товарообіг через митний кордон і внесення до бюджету мита та зборів. Додатковий безпосередній об’єкт – суспільна безпека – при контрабанді озброєння; а також здоров’я населення – при контрабанді отруйних, сильнодіючих, радіоактивних речовин.

Предмет цього злочину – товари. Під «товарами» розуміється будь-яка переміщувана через митний кордон України продукція, в тому числі продукція, на яку поширюються права інтелектуальної власності, послуги, роботи, що є об’єктом купівлі-продажу або обміну (п. 11 ст. 15 Митного кодексу України). Склад злочину матиме місце, якщо переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю вчинене у великих розмірах. Згідно з приміткою до ст. 201 контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До предмета контрабанди також відносяться: історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається в діях, що полягають у переміщенні у великому розмірі через митний кордон України товарів чи інших предметів, вказаних у ч. 1 ст. 201, вчинене поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Під переміщенням слід розуміти ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі (п. 3 ст. 15 Митного кодексу України). Митний кордон – це межі митної території України. Вона збігається з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону України. Поняття митної території, митного кордону, спеціальних митних зон і спеціальних митних режимів викладені у ст. 3 – 6 Митного кодексу України.

Переміщення через митний кордон товарів чи інших предметів поза митним контролем означає переміщення поза місцем розташування митниці, поза часом здійснення митного оформлення або незаконним звільненням від митного контролю. Під приховуванням від митного контролю слід розуміти переміщення з використанням тайників та інших засобів, що ускладнюють виявлення предметів, або шляхом надання одним предметам вигляду інших, або з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів підроблених документів, одержаних незаконним шляхом, або документів, що містять неправдиві дані, а також документів, що є підставою для переміщення інших предметів. Злочин вважається закінченим з моменту незаконного переміщення предметів через митний кордон України. Затримання особи у межах митного кордону України в момент його перетину з предметами контрабанди кваліфікується як замах на цей злочин. Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Частиною 2 ст. 201 передбачається відповідальність за контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за контрабанду.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 201 – позбавлення волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди; за ч. 2 ст. 201 – позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207)

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю.

Предмет злочину – виручка в іноземній валюті, отримана від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або товари та інші матеріальні цінності, отримані від цієї виручки.

Виручка в іноземній валюті може бути предметом цього злочину тільки тоді, коли вона знаходиться за кордоном і підлягає обов’язковому зарахуванню на рахунок уповноваженого банку України.

Об’єктивна сторона злочину виражається в ухиленні від повернення з-за кордону у передбачені законом терміни вищеназваного предмета злочину або в його приховуванні будь-яким способом.

Ухилення від повернення з-за кордону валютної виручки – це злочинна бездіяльність – невиконання договору про повернення виручки в іноземній валюті, отриманої за кордоном від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) і яка належить, відповідно до законодавства України, обов’язковому зарахуванню на рахунки уповноваженого банку України. Переказ виручки в іноземній валюті має бути зроблений у терміни, вказані в контрактах, але, за вимогою загальних правил, не пізніше, як через 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності – з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності (ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»). Відповідальність за ст. 207 може настати тільки в разі, якщо конкретна особа зобов’язана була повернути валютну виручку в Україну і мала реальну можливість здійснити цю дію. Якщо ж у результаті неправомірних дій іноземного партнера (наприклад, комерційного шахрайства) особа втратила ці кошти або не має доступу до них, то відповідальність за ухилення від повернення виручки в іноземній валюті виключається.

Злочин вважається закінченим з моменту неповернення виручки в іноземній валюті або інших матеріальних цінностей, одержаних від цієї виручки, у відповідний термін. Не вимагається, щоб мало місце приховання валютної виручки, досить самого факту неповернення виручки з-за кордону по закінченню встановленого терміну.

Приховання валютної виручки, інших матеріальних цінностей, одержаних від цієї виручки, – це невнесення до звітних документів відповідних відомостей. Злочин вважається закінченим з моменту самого факту приховання (не облік).

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб’єкт спеціальний – це службова особа підприємства, установи чи організації (незалежно від форми власності) або особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи, на яких покладено забезпечення повернення з-за кордону валютної виручки або інших матеріальних цінностей.

У ч. 2 ст. 207 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах. Згідно з приміткою до ч. 1 ст. 207 великий розмір має місце, якщо виручка, товари або інші матеріальні цінності в тисячу і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку в валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України, на останній день терміну, передбаченого законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону).

У ч. 3 ст. 207 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені в особливо великих розмірах, тобто якщо ця виручка, товари або інші матеріальні цінності у 3 тис. і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку на валюту України за офіційним курсом національної валюти, встановленим Національним банком України, на останній день терміну, передбаченого законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 207 – штраф від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 207 – обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч, 3 ст. 207 – позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208)

Безпосередній об’єкт цього злочину – такий самий, як і у злочині, передбаченому ст. 207.

Предмет злочину – валютні рахунки, що незаконно відкриваються чи використовуються за межами України (це рахунки фізичних, юридичних осіб чи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи).

Об’єктивна сторона злочину може виявитися у незаконному відкритті за межами України валютних рахунків або у незаконному використанні за межами України валютних рахунків.

Незаконне відкриття резидентами України рахунків в іноземній валюті за межами України має місце, якщо воно здійснюється без отримання відповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Незаконне використання валютних рахунків передусім має місце, якщо резидент України використовує незаконно відкритий за межами України валютний рахунок або якщо законно відкритий валютний рахунок використовується для здійснення операцій, що не передбачені індивідуальною ліцензією, або у випадку використання такого рахунку після закінчення терміну дії ліцензії.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є місце його вчинення – територія іншої держави.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із наведених дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб’єкт спеціальний – це три групи осіб: громадянин України, який постійно проживає на її території; службова особа підприємства, установи чи організації (юридичних осіб), незалежно від форми власності, які діють на території України, або інша особа, яка вчиняє дії, передбачені ст. 208, за дорученням такої службової особи; особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

У ч. 2 ст. 208 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 208 – штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк від двох до чотирьох років, з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на вищезазначених рахунках; за ч. 2 ст. 208 – позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на вищезазначених рахунках.

Порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210)

Безпосередній об'єкт цього злочину – встановлений законом порядок використання бюджетних коштів.

Предмет злочину – бюджетні кошти. Це кошти, що включаються у бюджети всіх рівнів, незалежно від джерела їх формування. Склад злочину матиме місце, якщо його предметом були бюджетні кошти у великих розмірах. Великим розміром бюджетних коштів вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При особливо великому розмірі, тобто сумі, що в три тисячі та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, відповідальність настає за ч. 2 ст. 210 (див. примітку до ст. 210).

Об’єктивна сторона цього злочину може виражатися у використанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, у недотриманні вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.

Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню – це, наприклад, фінансування за рахунок бюджету видатків, не передбачених бюджетом, або фінансування одних статей видатків бюджету за рахунок інших: виплата пенсій замість виплати заробітної плати, фінансування виробництва замість виплати заробітної плати; використання виділених для заробітної плати дотацій на придбання обладнання тощо.

Використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, може здійснюватися, передусім, за рахунок додаткових, понад установлені, надходжень до бюджету в результаті збільшення його прибуткової частини. Використання бюджетних коштів у розмірах, що перевищують встановлені, може також вчинятися за рахунок використання бюджетних коштів, призначених для фінансування інших видатків бюджету, тобто тут водночас матиме місце як використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, так і нецільове використання бюджетних коштів.

Що стосується недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету. Якщо за результатами звіту щодо виконання бюджету за певний період має місце недоотримання прибутків, органи виконавчої влади, до внесення відповідних змін до бюджету, зобов’язані пропорційно знижувати видатки бюджету за всіма його статтями, за винятком захищених статей, обсяг яких не може бути взагалі змінений, тому зменшення фінансування лише за окремими статтями видатків бюджету, непропорційне зниження видатків за всіма статтями видатків утворить об'єктивну сторону цього злочину.

Недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів виражається у непропорційному фінансуванні визначених бюджетом статей видатків: фінансування у повному обсязі одних статей з одночасним частковим фінансуванням або взагалі з нефінансуванням інших статей видатків, недодержання термінів фінансування видатків, що призводить до заборгованості з виплати заробітної плати, пенсій тощо. Ці дії також утворять об’єктивну сторону цього злочину.

Вчинення вказаних дій пов’язане з порушенням певних статей Бюджетного кодексу України, інших нормативно-правових актів, що встановлюють порядок виконання бюджету.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з вищезазначених дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб’єктом злочину виступає службова особа (учасник бюджетного процесу), яка наділена правом здійснювати діяльність, пов'язану з виконанням бюджету і розпорядженням бюджетними коштами (це і службові особи підприємств, установ та організацій, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджету).

У ч. 2 ст. 210 передбачена відповідальність за ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 210 – штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 210 – обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211)

Безпосередній об’єкт цього злочину – встановлений законом порядок розгляду і видання (прийняття) нормативно-правових або розпорядчих актів, які впливають на прибуткову або видаткову частину бюджету.

Предмет злочину – бюджетні кошти у великих розмірах, поняття яких аналогічне визначеному у ст. 210.

Об’єктивна сторона злочину полягає у виданні нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому Бюджетним кодексом України та іншими законодавчими актами порядку. Цей злочин може бути вчинено тільки шляхом активних дій – прийняттям відповідних нормативно-правових або розпорядчих актів.

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий або виданий уповноваженим на те суб’єктом у певній, встановленій законом, формі й у встановленій законом процедурі, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов’язкових прав і обов'язків для невизначеного кола суб’єктів, і розрахований на тривале багаторазове застосування.

Розпорядчий акт – це індивідуальний акт виконавчої влади, який не містить загальних правил, норм права. До нього відносяться рішення органів виконавчої влади з конкретних питань, які входять до їх компетенції. Розпорядчий акт – це акт застосування права до конкретних осіб і випадків.

Закінченим цей злочин вважається з моменту видання (прийняття) нормативно-правового або розпорядчого акту, незалежно від того, чи спричинило це будь-які зміни у прибутковій або видатковій частині бюджету.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел.

Суб’єкт злочину – службова особа, наділена правом видання (прийняття), у межах своєї компетенції, відповідних нормативно-правових або розпорядчих актів, у встановленому законом порядку.

У ч. 2 ст. 211 передбачена відповідальність за ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно. Поняття особливо великого розміру також визначено у ст. 210.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 211 – штраф від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 211 – позбавлення волі на строк від трьох до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212)

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету.

Предметом цього злочину є податки, збори, інші обов’язкові платежі, що сплачуються як юридичними, так і фізичними особами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 р. під податком, збором (обов’язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платниками у порядку та на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Перелік податків і зборів (обов’язкових платежів) визначений у ст. 13 – 15 Закону України «Про систему оподаткування» і є вичерпним. Ухилення від сплати інших платежів ст. 212 не охоплюється.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1) у великих розмірах (ч. 2) або в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 212). Ухилення як ознака об'єктивної сторони цього злочину виражене в бездіяльності (наприклад, неподання податкових декларацій і розрахунків, незважаючи на те, що таке подання є обов’язковим). Способи ухилення можуть бути різними, наприклад, внесення до поданих податкових декларацій, розрахунків завідомо помилкових відомостей про доходи і видатки, приховання або заниження об’єктів оподаткування, просто відмова сплатити податок тощо. Спосіб ухилення від сплати податків на кваліфікацію злочину не впливає. Якщо він утворить самостійний злочин (наприклад, фальсифікація документів), кваліфікація настає за сукупністю злочинів.

Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром – суми, які в 3 тис. та більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великим розміром – суми, які в 5 тис. і більше разів перевищують той самий мінімум (примітка до ст. 212).

Злочин вважається закінченим з моменту ненадходження зазначених сум до бюджету або цільового фонду.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб’єкт злочину – службові особи підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, на які покладені обов’язки щодо ведення і подання документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою обов’язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також фізичні особи, якщо вони мають ознаку платника податків, у тому числі ті, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

У ч. 2 ст. 212 передбачена відповідальність за ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах.

Частиною 3 ст. 212 передбачається відповідальність за діяння, передбачені ч. 1 або 2 цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах.

У ч. 4 ст. 212 встановлюється, що від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені ч. 1 та 2 цієї статті, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, заподіяну державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 212 – штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 212 – штраф від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 212 – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204)

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету. Додатковим безпосереднім об’єктом може бути здоров’я людей – при незаконному виготовленні підакцизних товарів з недоброякісної сировини, а також при збуті таких товарів.

Предмет злочину – незаконно виготовлені алкогольні напої, тютюнові вироби або інші підакцизні товари. Незаконне виготовлення таких товарів означає їх створення за відсутності спеціального дозволу, передбаченого законом на таке виготовлення (ліцензії). Так, виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів згідно із Законом України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» від 19 грудня 1995 р. допускається лише у разі отримання виготівником спеціального дозволу (ліцензії) на таку діяльність. Тому виготовлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів за відсутності такого дозволу є незаконним.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, може виражатися у незаконному придбанні, зберіганні, транспортуванні з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів, а також у їх збуті.

Придбання – це отримання незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів будь-яким способом (купівля, отримання в обмін на інші товари, в рахунок сплати боргу, в дар тощо).

Зберіганням охоплюються дії, пов’язані із перебуванням предметів у володінні винного: при собі, у приміщенні, у тайниках або інших місцях незалежно від тривалості зберігання.

Транспортування – це будь-які дії з переміщення вказаних предметів незалежно від способу переміщення та місця зберігання.

Збут – це продаж, обмін, передача в рахунок боргу і подібні дії.

Злочин є закінченим з моменту вчинення хоч б однієї з вказаних дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, поєднаний із спеціальною метою – збутом.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа.

Частиною 2 ст. 204 встановлюється відповідальність за незаконне виготовлення підакцизних товарів шляхом відкриття підпільних цехів або з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або вчинене особою, яка раніше була засуджена за цією статтею. Незаконне виготовлення підакцизних товарів, за відсутності ознак, вказаних у ч. 2 ст. 204, може тягти відповідальність за ст. 203.

У ч. 3 ст. 204 передбачається відповідальність за незаконне виготовлення підакцизних товарів з недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров'я людей, а так само незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, під якими слід розуміти, наприклад, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Для відповідальності необхідно встановити причинний зв’язок між незаконним виготовленням і наслідками, що настали.

Суб’єктивна сторона щодо тяжких наслідків – непрямий умисел або необережність.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 204 – штраф від п’ятисот до тисячі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення; за ч. 2 ст. 204 – штраф від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення; за ч. 3 ст. 204 – позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з вилученням та знищенням вироблених товарів таз конфіскацією обладнання для їх виготовлення.

Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 215)

Безпосереднім об’єктом цього злочину слід вважати суспільні відносини у сфері фінансових інтересів держави.

Предметом злочину є знаки поштової оплати, маркована продукція, міжнародні купони для відповіді, посвідчення особи для міжнародного поштового обміну, відбитки маркувальних машин, квитки залізничного, водного, повітряного або автомобільного транспорту, інші проїзні документи і документи на перевезення вантажів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зв’язок» від 16 травня 1995 р. під поштовою маркою слід розуміти державний знак, який є засобом оплати послуг поштового зв’язку, виготовлений друкарським способом, з художнім зображенням та зазначенням його номінальної вартості. Міжнародний купон для відповіді – це спеціальний знак Міжнародного бюро Всесвітнього поштового союзу, віддрукований на папері з водяними знаками, яким можна замінити поштові марки. Маркована продукція – це виготовлені друкарським способом поштові відправлення (марковані конверти і марковані поштові картки) із надрукованим на них зображенням поштових марок (віньєтки). Посвідчення особи для міжнародного поштового обміну – це посвідчення, яке видається поштовими органами країн – учасниць Всесвітнього поштового союзу і посвідчують право особи на одержання поштової кореспонденції, що надсилається їй чи на абонентську скриньку. Предметом цього злочину є також відбитки маркувальних машин. Проїзні документи – це документи, які надають право на проїзд залізничним, водним, повітряним або автомобільним транспортом (квитки вказаних видів транспорту, у тому числі талони, жетони, службові проїзні документи тощо). Документами на перевезення вантажів є вантажні квитанції, дорожні відомості, окремі вимоги, плацкарти тощо.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися у виготовленні з метою збуту вказаних предметів, їх збуті або використанні.

Під виготовленням слід розуміти повне або часткове підроблення вказаних предметів, або надання використаним знакам поштової оплати вигляду невикористаних знаків.

Збут – це відшкодувальна або безвідплатна передача (продаж, обмін, дарування тощо) вказаних підроблених предметів іншим особам або організаціям для їх подальшого використання. Збут може вчинятися як особою, що вчиняє підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків, так і іншою особою.

Використання передбачає будь-яку форму застосування підроблених предметів, наприклад, надання їх замість справжніх.

Злочин є закінченим з моменту вчинення однієї з вказаних дій. Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, що поєднаний зі спеціальною метою – збуту предметів цього злочину. Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Покарання за злочин: за ст. 215 – штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років.

Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216)

Безпосередній об'єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері державного регулювання випуску продукції і формування прибуткової частини державного бюджету.

Предметом злочину є марки акцизного збору, контрольні марки, топографічні захисні елементи.

Марка акцизного збору – це спеціальний знак, яким сьогодні маркуються в Україні тільки два товари – алкогольні та тютюнові вироби. Наявність на цих товарах акцизної марки підтверджує сплату платником акцизного збору, легальність їх ввезення та реалізації на території України (ст. 1 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»). Марки виготовляються Банкнотно-монетним двором Національного банку України трьох видів: марки акцизного збору для маркування алкогольних напоїв; такі самі марки для тютюнових виробів; спеціальні марки для маркування конфіскованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Контрольна марка – це спеціальний знак, що засвідчує додержання авторських і суміжних прав і дає право на розповсюдження, у тому числі шляхом імпорту, оптової та роздрібної торгівлі примірників аудіовізуальних творів чи фонограм на території України (ст. 2 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»). Контрольна марка мас власну серію і номер.

Голографічний захисний елемент – це голографічний елемент, призначений для маркування носіїв інформації, документів і товарів з метою підтвердження їх справжності, авторства тощо, виконаний із використанням технологій, які унеможливлюють його несанкціоноване відтворення.

Об’єктивна сторона цього злочину може виражатися у незаконному виготовленні предмета злочину, його підробленні, використанні або збуті цих предметів.

Будь-яке виготовлення або отримання марок акцизного збору, контрольних марок або голографічних захисних елементів з порушенням встановленого чинним законодавством порядку їх виготовлення або отримання є незаконним.

Під підробленням слід розуміти виготовлення фальшивих марок акцизного збору, фальшивих контрольних марок або фальшивих голографічних захисних елементів будь-яким способом (поліграфічним, електрографічним, фотографічним, рисувальним, методом двократного копіювання тощо). Таке виготовлення передбачає повне відтворення предмета злочину, який тут створюється заново. Підроблення має місце також і там, де винний вносить в акцизні марки, контрольні марки голографічні захисні елементи, неправдиві відомості і зміни (змінює серію номера та інші реквізити).

Використання незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору, контрольних марок або голографічних захисних елементів означає маркування ними певних товарів, твору чи інших предметів.

Збут – це будь-яка форма їх сплатного або безоплатного відчуження – продаж, обмін, дарування, передача в борг, на рахунок оплати боргу тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з указаних дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У ч. 2 ст. 216 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 216 – штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з обмеженням волі на строк до чотирьох років; за ч. 2 ст. 216 – штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією товарів, промаркованих підробленими марками чи голографічними захисними елементами.

Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб’єктів

Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202)

Об’єктом злочину є порядок державної реєстрації і ліцензування підприємницької та іншої господарської діяльності.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується порушенням порядку зайняття господарською діяльністю і пов’язаного з нею отримання доходу у великих розмірах. Господарська діяльність – це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт (ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»). Підприємницька діяльність визначається в Законі України «Про підприємництво» як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством (ст. 1). Злочин може виражатися у здійсненні господарської діяльності без реєстрації або без спеціального дозволу –ліцензії, а так само з порушенням умов ліцензування.

Здійснення господарської діяльності без державної реєстрації. Статус підприємця набувається після реєстрації, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р., тому незаконною є підприємницька діяльність, що здійснюється без реєстрації або до моменту реєстрації.

Здійснення господарської діяльності без спеціального дозволу – ліцензії. Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, і порядок отримання ліцензії визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Відповідно до ст. 9 цього Закону до підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню на території України, відноситься, наприклад, виробництво і реалізація лікарських засобів, особливо небезпечних хімічних речовин, медична, ветеринарна, юридична практика, аудиторська, страхова діяльність, виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів і багато іншої. Господарська діяльність є незаконною, якщо її здійснюють взагалі без ліцензії або під час оформлення ліцензії до моменту її одержання.

Здійснення господарської діяльності з порушенням умов ліцензування. Ця форма злочину має місце, якщо особа, маючи ліцензію на певний вид діяльності, займається іншою. Наприклад, лікар-ветеринар, маючи ліцензію на зайняття ветеринарною практикою, почне лікувати людей, або особа, яка має ліцензію на зайняття юридичною практикою, займається аудиторською або судово-експертною діяльністю. Порушення умов ліцензування може виражатися у зайнятті підприємництвом не в тій місцевості, де ця діяльність дозволена ліцензією, або закінчився термін дії ліцензії до її продовження. Якщо підприємець за допущені порушення закону позбавлений ліцензії, то продовження ним господарської діяльності слід оцінювати як підприємництво без спеціального дозволу.

Злочин вважається закінченим після того, як буде встановлено, що внаслідок порушення порядку зайняття господарською діяльністю отримано доход у великих розмірах. Ним визнається у примітці до ст. 202 доход, сума якого у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка зобов’язана зареєструватися як підприємець або отримати відповідну ліцензію на зайняття певною діяльністю. Суб’єктом здійснення господарської діяльності з порушенням умов ліцензування може бути тільки особа, яка має відповідну ліцензію.

Частиною 2 ст. 202 передбачається відповідальність за здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах.

Банківська діяльність – це один із видів комерційної підприємницької діяльності, яка регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність», іншими законодавчими актами України, а також нормативно-правовими актами Національного банку України. Для організації комерційного банку і зайняття банківською діяльністю необхідно пройти державну реєстрацію у встановленій Національним банком України формі й отримати банківську ліцензію. Банківська ліцензія надається Національним банком України. Банківські операції, професійну діяльність на ринку цінних паперів можуть здійснювати й інші кредитно-фінансові організації, громадяни, які також зобов'язані пройти державну реєстрацію і отримати відповідний спеціальний дозвіл – ліцензію.

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини, які регулюють діяльність комерційних банків та інших кредитних організацій, осіб, які здійснюють банківські операції, професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Об’єктивна сторона злочину характеризується вчиненням діяння і пов'язаного з ним отриманням доходу у великих розмірах. Злочин може виражатися у здійсненні банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів без реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачене законодавством, або з порушенням умов ліцензування.

Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів без реєстрації. Така діяльність, від кого б вона не виходила (комерційний банк, небанківські фінансові установи, громадянин), підлягає державній реєстрації. Зайняття цією діяльністю без державної реєстрації є незаконним.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» під банківською діяльністю слід розуміти залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Поняття «банківські операції», «професійна діяльність ринку цінних паперів» за своїм обсягом ширші, ніж поняття «банківська діяльність» і включають у себе, крім трьох названих вище операцій, ще й такі як операції з валютними цінностями, емісію власних цінних паперів, організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів, здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг), надання гарантії і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання в грошовій формі тощо.

Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), отримання якого передбачене законодавством. Наприклад, зайняття такою діяльністю буде незаконним, якщо конкретна особа, яка оголосила себе засновником комерційного банку або кредитної організації, або особа, яка управляє банком чи іншою комерційною організацією, громадянин починає банківську діяльність без ліцензії Національного банку України.

Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів з порушенням умов ліцензування. Умови ліцензування будуть порушені, наприклад, якщо засновник комерційного банку чи керівник, який не має необхідного статутного капіталу, отримав незаконним шляхом відповідну ліцензію, починає банківську діяльність або здійснює її у регіоні, не вказаному в ліцензії, або здійснює банківські операції після того, як Національний банк України відкликав ліцензію. Здійснення банківської діяльності з порушенням умов ліцензування може виражатися у перевищенні банком повноважень, наданих ліцензією, з порушенням термінів ліцензії тощо. Порушення умов ліцензування матиме місце, наприклад, і тоді, коли особа, маючи ліцензію тільки на операції з обміну валюти, починає здійснювати інші банківські операції.

Злочин вважається закінченим після того, як буде встановлений факт отримання внаслідок незаконної банківської діяльності доходу у великих розмірах (див. примітку до ст. 202).

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка фактично є засновником комерційного банку або іншої кредитної організації або управляє діяльністю таких організацій, а також особа, яка зобов’язана зареєструватися як підприємець і отримати відповідну ліцензію на здійснення банківських операцій або професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 202 – штраф від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 202 – штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203)

Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок зайняття дозволеними видами господарської діяльності.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у зайнятті забороненими видами господарської діяльності. Види господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, містяться у ст. 4 Закону України «Про підприємництво». До них відноситься діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї і боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою; діяльність, пов’язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв’язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів); виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам. До забороненої підприємницької діяльності відноситься також діяльність, пов’язана з виробництвом моторних сумішевих бензинів (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) із вмістом не менш як 5 % високооктанових кисневмісних добавок абсолютованого технічного спирту з виробництвом зазначених вище високооктанових кисневмісних добавок. Зайняття діяльністю, що підлягає ліцензуванню, кваліфікується за ст. 202, якщо здійснюється без спеціального дозволу (ліцензії»). Не утворить ознак злочину, передбаченого ст. 203, і зайняття дозволеними видами господарської діяльності, що здійснюється особами, яким взагалі заборонено займатися підприємницькою діяльністю (військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, а також інших органів державної влади і управління тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту початку зайняття забороненою підприємницькою діяльністю. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Зайняття забороненим видом господарської діяльності кваліфікується за ст. 203 лише за умови, що воно не містить складу іншого злочину. Так, наприклад, незаконне виготовлення та збут наркотичних засобів охоплюється ст. 307, незаконне виготовлення зброї – ст. 263 КК.

Ч. 2 ст. 203 встановлює відповідальність за ті самі дії, пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах або якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за такий злочин. Великий розмір має місце, якщо його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. примітку до ст. 203).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 203 – штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 203 – обмеження волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Фіктивне підприємництво (ст. 205)

Безпосередній об’єкт злочину – встановлений законом порядок здійснення підприємницької діяльності.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у створенні або придбанні суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Створення суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) полягає в його державній реєстрації. Дії винного мають зовні цілком законний вигляд: подаються документи на державну реєстрацію, іноді і на ліцензування; з дотриманням необхідної процедури приймається рішення про реєстрацію (та ліцензування). Однак ще до офіційного створення суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) винний знає, що підприємство створюється ним для прикриття незаконної чи забороненої діяльності.

Під придбанням суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) слід розуміти отримання будь-яким способом права власності на цю юридичну особу як у цілому, так і на визначену його частину, що дозволить здійснювати контроль над ним, наприклад, шляхом купівлі контрольного пакету акцій в акціонерному товаристві, заміни власника або складу учасників правління, придбання одним або кількома учасниками господарського товариства частки в його статутному фонді інших учасників тощо.

Створення або придбання фіктивної організації, що не є суб’єктом підприємницької діяльності (релігійної, громадської тощо), не тягне відповідальності за ст. 205.

Під незаконною діяльністю, про яку йдеться у ст. 205 КК, слід розуміти будь-яку підприємницьку діяльність юридичної особи, що не відповідає установчим документам. Заборонена діяльність – це діяльність, що прямо заборонена законом (наприклад, виробництво і збут наркотичних засобів, зброї, радіоактивних матеріалів і вибухових речовин, вибухових пристроїв тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) незалежно від того, чи досяг винний поставленої мети.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, що поєднаний із спеціальною метою – прикриття незаконної або забороненої підприємницької діяльності.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У ч. 2 ст. 205 встановлена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.

Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. примітку до ст. 205).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 205 – штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 205 – позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

Протидія законній господарській діяльності (ст. 206)

Об’єктом цього злочину є також встановлений у державі порядок здійснення господарської діяльності, а також право громадянина на свободу такої діяльності.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у протиправній вимозі припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднаній з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодженні чи знищенні їхнього майна за відсутності ознак вимагання. Протиправна вимога, як ознака об'єктивної сторони злочину, являє собою викладену у рішучій формі пропозицію про припинення зайняття господарською діяльністю або здійснення іншої дії (бездіяльності), зазначеної вище. Ця вимога має бути поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, або з погрозою пошкодження чи знищення їхнього майна. Погроза насильством полягає у погрозі негайно чи у майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб. Наприклад, це погроза нанесенням побоїв, катуванням, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Якщо має місце погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 206.

Злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення певної вимоги, поєднаної із зазначеною у законі погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Якщо особа вчиняє дії, зазначені у ст. 206, з метою отримання майна від підприємця, права на його майно або домагається здійснення дій майнового характеру, то такі дії слід кваліфікувати як вимагання.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Частиною 2 ст. 206 встановлюється відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

Насильство, що не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, має місце, якщо заподіяні побої чи легке тілесне ушкодження.

Пошкодження чи знищення майна має місце у разі, якщо майно знищене чи вимагає серйозного ремонту.

У ч. 3 ст. 206 передбачається відповідальність за протидію законній господарській діяльності, вчинену організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднану з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або таку, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки.

Насильство, небезпечне для життя чи здоров’я – це, наприклад, заподіяння середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження.

Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. примітку до ст. 206).

До інших тяжких наслідків можна віднести самогубство потерпілого, заподіяння великої матеріальної шкоди кільком: особам.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 206 – виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 206 – позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років; за ч. 3 ст. 206 – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209)

Ця стаття включена до Кримінального кодексу відповідно до міжнародних угод, до яких приєдналася Україна.

Легалізація доходів, здобутих злочинним шляхом (від торгівлі зброєю, наркотиками, грального і порнобізнесу, інших форм тіньового підприємництва), не тільки порушує встановлений законом порядок підприємницької діяльності, а й є однією з необхідних передумов функціонування організованої економічної злочинності.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності.

Предмет злочину – грошові кошти та інше майно, здобуте завідомо злочинним шляхом. Грошові кошти – це готівка та безготівкові гроші у будь-якій національній валюті, у тому числі в гривнях. До іншого майна відносяться цінні папери, рухомі і нерухомі речі (будови, автотранспорт, сировина, матеріали, товар, земельні ділянки тощо). Грошові кошти та інше майно є предметом легалізації за умови, що вони здобуті завідомо злочинним шляхом.

Об’єктивна сторона злочину полягає у легалізації (відмиванні) доходів, здобутих злочинним шляхом. Легалізація означає надання доходам, що відмиваються, маскування їх злочинного походження. Об’єктивна сторона злочину може виражатися у вчиненні фінансових операцій чи укладені угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало «відмиванню» доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна одержаних внаслідок вчинення небезпечного, протиправного діяння, що передувало легалізації таких доходів.

Фінансовими вважаються операції з руху капіталу; зарахування грошових коштів на рахунок підприємства, розосередження їх на внесках у різних банках, переведення в іншу валюту, придбання на злочинне здобуті гроші цінних паперів, переведення грошових коштів за кордон фізичним або юридичним особам або на внески в банках з подальшим їх поверненням. Операції, за допомогою яких вчиняється легалізація, – це будь-які операції, наприклад, купівля-продаж, застава, оренда, обмін, дарування.

Використання доходів, здобутих злочинним шляхом для підприємницької, банківської або іншої господарської діяльності, здійснюється під прикриттям законних або фіктивних операцій, оренди майна, придбання товарів або сировини, внесення їх до статутного капіталу будь-якого підприємства тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з вказаних дій, що створюють його об’єктивну сторону.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У ч. 2,3 ст. 209 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або організованою групою чи в особливо великих розмірах.

Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком діянь, передбачених ст. 207 і 212 Кримінального кодексу України) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке саме діяння передбачена відповідальність Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213)

Частиною 1 ст. 213 встановлюється відповідальність за здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, організацію незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері господарської діяльності з металобрухтом. Ці відносини регулюються законом «Про металобрухт» від 5 травня 1999 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Предмет злочину – металобрухт, тобто непридатні для прямого використання вироби або частина виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу та містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки від виробництва та обробки чорних і кольорових металів і їх сплавів.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують альтернативні дії: 1) здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством; 2) надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту; 3) організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Операції з металобрухтом – це збирання, заготівля, переробка, транспортування, реалізація брухту чорних і кольорових металів, а також металургійна переробка брухту кольорових металів.

Збирання металобрухту – це діяльність фізичних або юридичних осіб, пов’язана з переміщенням металобрухту від місця його утворення або знаходження до території розташування спеціалізованих або спеціалізованих металургійних переробних підприємств та їх приймальних пунктів.

Заготівля металобрухту – діяльність, пов’язана із збиранням, купівлею, транспортуванням, зберіганням та реалізацією металобрухту.

Переробка металобрухту – діяльність, пов’язана із доведенням металобрухту (шляхом сортування, пресування, пакетування, дрібнення, різання тощо) до стану, який відповідає встановленим стандартам, нормам і правилам.

Транспортування металобрухту – діяльність, пов’язана із переміщенням металобрухту від місць його утворення або зберігання до місць утилізації чи переробки.

Реалізація металобрухту – це діяльність, пов’язана із передачею права власності на металобрухт іншому власнику в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань.

Металургійна переробка брухту кольорових металів – це переплавка металобрухту в металургійних агрегатах під час виготовлення кольорових металів і їх сплавів або з іншою метою.

Здійснення вказаних вище операцій без державної реєстрації означає зайняття особою цими видами підприємницької діяльності без реєстрації як суб'єкта такої діяльності.

Ліцензуванню підлягають заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів (ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.). Не підлягає ліцензуванню діяльність фізичних осіб, пов’язана зі збором і реалізацією побутового брухту чорних і кольорових металів, а також діяльність фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб, пов’язана зі збором і реалізацією промислового брухту чорних і кольорових металів, що утворився внаслідок їх діяльності.

Під незаконними пунктами прийому, схову і збуту металобрухту слід розуміти пункти, на здійснення операцій в яких особа не отримала ліцензії. Тільки спеціалізовані металургійні переробні підприємства (визначені у ст. 1 Закону «Про металобрухт»), які отримали ліцензію на здійснення операцій з металобрухтом, мають право відкривати приймальні пункти і тільки за адресами, вказаними у ліцензії.

Організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту – це сукупність дій з їх створення (підшукування приміщень, транспортних та фінансових засобів, співучасників; розробка плану функціонування пункту, конспіративних заходів; об'єднання або узгодження дій співучасників тощо).

Склад цього злочину формальний. Злочин вважається закінченим з моменту здійснення будь-якої з дій, передбачених ст. 213. Організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту закінчена з моменту, коли такий пункт був створений.

Суб’єктивну сторону злочину характеризує прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У ч. 2 ст. 213 встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за цей злочин.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 213 – штраф від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи від ста до двохсот годин; за ч. 2 ст. 213 – штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (ст. 214)

У цій статті встановлена відповідальність за ухилення від передбачених законом обов’язкової здачі на афінаж або обов’язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі, а також ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або для обов’язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів.

Безпосередній об’єкт злочину – суспільні відносини у сфері господарської діяльності, пов’язаної із видобутком і обігом дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. Ці відносини регулюються Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р., а також іншими нормативно-правовими актами.

Предметом злочину можуть бути дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні чи побутові вироби з них або лом таких виробів.

Дорогоцінні метали – це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

Дорогоцінне каміння – це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах): алмаз, рубін, сапфір, смарагд, олександрит тощо (повний перелік дається у ст. 1 Закону).

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують дві форми ухилення особи від виконання певного обов’язку: 1) ухилення від передбачених законом обов’язкової здачі на афінаж або обов’язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі; 2) ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або для обов’язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів.

Під ухиленням слід розуміти невчинення особою у встановлений термін вказаних дій. Цим вона виражає очевидне небажання виконувати свій обов’язок.

Афінаж дорогоцінних металів – це металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок. Тому предметом ухилення від обов’язкової здачі на афінаж виступають тільки дорогоцінні метали.

Дорогоцінні метали чи дорогоцінне каміння, видобуті із надр або отримані із вторинної сировини – результат їх вилучення певним способом. Останнє не характерне для піднятих чи знайдених предметів, наприклад, самородків.

Згідно з приміткою до ст. 214 порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння визнається здійсненим у великому розмірі, якщо вартість вказаних у цій статті предметів, не зданих або не проданих, перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція цієї статті є бланкетною, тобто вимагає звернутися до інших нормативних актів для встановлення обов’язку особи здійснити зазначені у ст. 214 дії. Так, у ст. 12 зазначеного вище закону передбачається, що збирання, облік і здавання відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які утворюються в процесі виробництва, провадяться суб’єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності у порядку, визначеному законодавством України. Продукти первинної обробки відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здаються на переробні підприємства для афінажу дорогоцінних металів і рекуперації дорогоцінного каміння у порядку, визначеному законодавством України.

Склад цього злочину формальний. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення особи від здійснення будь-якої з вказаних у ст. 214 дій.

Суб’єктивну сторону злочину характеризує прямий умисел, мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку і на яку законом покладений обов’язок здійснення дій, передбачених у ст. 214. Зокрема, суб’єктом визнаються громадянин-підприємець і службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 214 – штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.

3мова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування (ст. 228)

Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Статтею 228 передбачається два самостійних склади злочинів.

У ч. 1 ст. 228 встановлена відповідальність за змову про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок з метою усунення конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності всупереч вимогам антимонопольного законодавства.

Безпосередній об’єкт злочину – конкурентні відносини між суб'єктами підприємницької діяльності.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризує змова про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок всупереч вимогам антимонопольного законодавства.

Змова – це досягнення угоди між двома чи більше суб’єктами господарювання щодо здійснення ними у майбутньому узгоджених дій, передбачених ст. 228.

Визначення монопольної ціни дається у ст. 1 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. Це ціна, яка встановлюється суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача. Монопольне становище – це домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 %. Монопольні ціни (тарифи, розцінки) можуть бути монопольно високими або монополько низькими.

Основні вимоги антимонопольного законодавства передбачені у вказаному законі від 18 лютого 1992 р. Але вже у 2002 р. і його замінить Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. (повністю набере чинності через рік після опублікування). У новому законі передбачені додаткові ознаки, що характеризують монопольне становище суб’єкта; господарювання, але визначення монопольної ціни немає.

Склад цього злочину формальний. Злочин вважається закінченим, якщо змова між суб’єктами господарювання відбулася – досягнута угода між ними.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою усунення конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності.

Суб’єктом злочину можуть бути громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, службові особи чи інші повноважні представники суб’єктів господарювання, які досягли 16-річного віку.

У ч. 2 ст. 228 передбачена відповідальність за насильство, заподіяння шкоди чи погрозу ними з метою штучної зміни або штучного фіксування цін.

Основний безпосередній об’єкт злочину – конкурентні відносини між суб’єктами господарювання. Додатковий об’єкт – життя і здоров’я особи або охоронювані законом права та інтереси фізичних чи юридичних осіб.

З об’єктивної сторони цей злочин виражається у насильстві, заподіянні шкоди чи погрозі ними.

У назві статті ці дії характеризуються як примушування. Це означає, що вони спрямовані проти певних осіб для того, щоб примусити їх штучно змінити або зафіксувати ціни.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв тощо. Якщо воно саме по собі вимагає суворішого покарання, необхідна додаткова кваліфікація як злочину проти особи. Наприклад, заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження додатково кваліфікується за ст. 12 або і 22.

Шкода заподіюється фізичній або юридичній особі і може виражатися у шкоді його власності, правам, законним, комерційним та іншим інтересам.

Погроза насильством і заподіянням шкоди має бути реальною, тобто своїми діями винний викликає в іншої особи обґрунтоване побоювання реалізації погрози негайно чи у майбутньому. Потерпілим і адресатом погрози в цьому злочині може бути особа, яку примушують до здійснення дій, передбачених ч. 2 ст. 228, або її близькі.

Склад цього злочину формально-матеріальний. Злочин вважається закінченим з моменту застосування насильства, заподіяння шкоди або з моменту погрози ними.

Суб’єктивну сторону злочину характеризують прямий умисел і мета штучної зміни (підвищення чи зниження) або штучного фіксування цін. Штучність полягає у тому, що зміна і фіксування ціни визначається волевиявленням винного, а не економічними чинниками.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

У ч. 3 ст. 228 встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 2 цієї статті, вчинені:

а) організованою трупою (це поняття визначене у ч. 3 ст. 28 КК);

б) особою, раніше судимою за злочини, передбачені цією статтею. Судимість за ч. 1 або 2 не повинна бути знята на момент вчинення злочину.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 228 – штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 228 – штраф від сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі строком до трьох років; за ч. 3 ст. 228 – позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Незаконне використання товарного знака (ст. 229)

Основний безпосередній об’єкт цього злочину – конкурентні відносини між суб’єктами господарської діяльності. Додатковий об’єкт – відносини власності.

Предметом злочину є: 1) чужий знак для товарів чи послуг, 2) чуже фірмове (зареєстроване) найменування, 3) чуже маркування товару.

Знак для товарів чи послуг – це зареєстроване у встановленому порядку позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Знаком можуть бути словесні, зображу вальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Фірмове найменування – це зареєстроване у встановленому порядку найменування юридичної особи-суб’єкта господарської діяльності. Під маркуванням товарів слід розуміти інше, передбачене законодавством, позначення товарів (наприклад, маркування штриховим кодом).

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у незаконному використанні чужого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, маркування товару, як наслідок – отриманні доходу у великих розмірах, і причинному зв’язку між діями та наслідком.

Диспозиція ст. 229 бланкетна, тому для визначення незаконності дій необхідно звертатися до інших нормативно-правових актів, зокрема до закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. Паризької конвенції про охорону промислової власності тощо. Так, відповідно до зазначеного Закону громадянин або юридична особа набувають права власності на знак для товарів і послуг, а після отримання свідоцтва на знак мають виключне право користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом. Власник може передавати право власності на знак іншій особі або дати їй дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Згідно з приміткою до ст. 229 отримання доходу у великих розмірах вважається таким, коли доход у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків – отримання доходу у великих розмірах.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 229 – штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років.

Порушення антимононольного законодавства (ст. 230)

Безпосередній об’єкт злочину – діяльність Антимонопольного комітету України, пов’язана із захистом економічної конкуренції.

Предмет злочину – документи чи інша інформація, або неправдиві документи чи інша інформація.

Інформацією визнаються відомості у будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікро- і фільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або і повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та і будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у неподанні документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню, або у поданні завідомо неправдивих документів чи іншої інформації вказаним органам, або в ухиленні від виконання законних рішень цих органів.

Умовою відповідальності за будь-яку із вказаних дій є її зв’язок з отриманням доходу у великих розмірах, тобто це дохід, розмір якого у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого з вказаних у ст. 230 діянь.

Суб’єктивна сторона злочину – умисел, який передбачає усвідомлення особою того, що нею завідомо подано неправдиві документи чи іншу інформацію. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину – тільки службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю, підприємства, установи, організації.

Покарання за злочин: за ст. 230 – штраф від ста до двохсот оподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправні роботи на строк до двох років.

Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231)

Безпосередній об’єкт злочину – сфера охорони комерційної таємниці.

Предмет злочину – комерційна таємниця. Це відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоду його інтересам. Обсяг інформації, що становить комерційну таємницю, порядок її захисту встановлюється керівником підприємства (ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні»). Разом з тим існує перелік відомостей, які не можуть становити комерційну таємницю. Ними, наприклад, не можуть бути установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами, інформація за всіма встановленими формами державної звітності, дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів тощо. Водночас законом визначене коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці. Це суди, господарський суд, органи прокуратури, слідства, служби безпеки, податкова служба, аудиторські організації тощо.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або у незаконному використанні таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.

Законом встановлюється відповідальність за будь-які дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, будь-яким протиправним способом (так зване комерційне шпигунство).

Наприклад, викрадення, підкуп, різні погрози та шантаж щодо осіб, які володіють комерційною таємницею, або їх близьких, перехоплення інформації у засобах зв’язку, незаконне ознайомлення з документами або їх копіювання різними способами, використання підслуховуючих приладів та інших спеціальних технічних засобів, проникнення у комп'ютерні мережі тощо. Злочин визнається закінченим незалежно від того, чи отримав винний доступ до комерційної таємниці.

Незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, полягає у розпорядженні ними будь-яким способом – продаж, обмін на іншу інформацію або матеріальні цінності, застосування відомостей в інтересах виробництва, для корегування своїх дій при укладенні договору з власником таємниці тощо. Обов’язкового ознакою об’єктивної сторони цього злочину є спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської, діяльності, суть якої визначається кожного разу залежно від обставин справи. Злочин є закінченим з моменту спричинення істотної шкоди.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, при комерційному шпигунстві поєднаний зі спеціальною метою – розголошенням чи іншим використанням цих відомостей. При незаконному використанні відомостей, що становлять комерційну таємницю, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди у винного може бути умисел і необережність.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 231 – штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Розголошення комерційної таємниці (ст. 232)

Безпосередній об’єкт цього злочину – сфера охорони комерційної таємниці.

Предмет злочину – комерційна таємниця.

Об’єктивна сторона злочину виражається у розголошенні комерційної таємниці без згоди її власника, якщо це завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. Під розголошенням відомостей слід розуміти передачу їх, без згоди власника, хоча б одній особі, яка не володіла такою таємницею. Злочин вважається закінченим з моменту завдання істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.

Суб’єктивна сторона цього злочину – щодо діяння – прямий умисел, поєднаний з корисливими чи іншими особистими мотивами, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди – може бути умисел або необережність.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку, якій у зв'язку з професійною або службовою діяльністю стала відомою інформація, що становить комерційну таємницю. Це, наприклад, керівники і службовці комерційних організацій, банкіри, працівники податкових, правоохоронних, митних та інших органів.

Покарання за злочин: за ст. 232 – штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Злочини у сфері банкрутства

Фіктивне банкрутство (ст. 218)

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: діяння у вигляді неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом; наслідок – велика матеріальна шкода кредиторам або державі; причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Офіційна заява стосовно фіктивного банкрутства робиться відповідно до законодавства про банкрутство. Наприклад, подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду (відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 30 червня 1999 р.) У заяві стверджується неправдивий факт про ніби існуючу фінансову неспроможність.

Згідно з приміткою до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

Суб’єктивна сторона злочину – умисел, при якому особа усвідомлює неправдивість інформації про фінансову неспроможність суб’єкта господарювання, яка передається нею. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину – громадянин-засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта господарської діяльності або громадянин – суб'єкт підприємницької діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 218 – штраф від семисот п’ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Доведення до банкрутства (ст. 219)

Безпосередній об’єкт злочину такий самий, що і у злочині, передбаченому ст. 218.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю: дій, що призводять до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності; наслідків великої матеріальної шкоди державі чи кредитору; причинного зв’язку між діянням та наслідком.

У ст. 219 йдеться про будь-які дії, які насправді погіршують фінансове становище суб'єкта господарської діяльності (наприклад, укладання завідомо невигідних угод або завідомо нездійсненних угод з великими штрафними санкціями).

Стійка фінансова неспроможність означає, що суб’єкт господарської діяльності нездатний відновити свою платоспроможність протягом визначеного законом періоду часу після настання терміну виконання грошових зобов’язань у певному розмірі. Цього фінансового становища достатньо для порушення справи про банкрутство. Основні положення з цих питань містяться у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (6 редакції від 30 червня 1999 р.). Особливості в справах про банкрутство банків регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

Матеріальна шкода державі або кредитору вважається великою у межах, встановлених ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Суб’єктивна сторона злочину – умисел, поєднаний із корисливими мотивами (прагнення до отримання будь-яких матеріальних вигод) або іншою особистою зацікавленістю (помста, заздрість, особисті ворожі відносини з кредитором тощо) чи задоволенням інтересів третіх осіб.

Суб’єкт злочину – власник або службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 219 – штраф від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220)

Безпосередній об’єкт цього злочину такий самий, як у ст. 218 та 219.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: діяння у вигляді приховування стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності; спосіб дії – подання недостовірних відомостей; наслідок – велика матеріальна шкода кредиторові; причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Статтею 220 передбачається відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного або потенційного кредитора в оману щодо свого фінансового становища. Стійку фінансову неспроможність у цьому злочині слід розуміти так само, як і при доведенні до банкрутства (ст. 219). Причому фінансова неспроможність існує насправді – на відміну від фіктивного банкрутства (ст. 218), в якому суб’єкт господарювання фактично фінансове спроможний.

Матеріальна шкода, завдана кредиторові, вважається великою у межах, встановлених ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторові.

Суб’єктивна сторона цього злочину – умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину – громадянин – засновник або власник суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 220 – штраф від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221)

Безпосередній об’єкт цього злочину такий самий, що й ст. 218.

Об’єктивна сторона злочину характеризується діянням, вчиненим у разі банкрутства; наслідком – великою матеріальною шкодою; причинним зв’язком між діянням та наслідком.

Залежно від предмета цього злочину діяння може бути виражене у приховуванні, відчуженні чи знищенні майна або передачі його в інше володіння, у приховуванні майнових обов’язків, у приховуванні відомостей про майно або фальсифікації, приховуванні або знищенні документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності

Ці діяння вчиняються після порушення господарським судом справи про банкрутство.

Є відмінності у розумінні банкрутства в ст. 219 і 221. У складі доведення до банкрутства (ст. 219) йдеться про стійку фінансову неспроможність як основу порушення справи про банкрутство, однак для кваліфікації не має значення, чи була порушена справа судом. У злочині, передбаченому ст. 220, навпаки – порушення справи є обов’язковим, однак підстави для цього можуть бути різними (стійка фінансова неспроможність відсутність громадянина-підприємця, що є боржником, або керівника боржника – юридичної особи, які фактично припинили свою діяльність і неможливо визначити їх місцезнаходження; ліквідація боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства, якщо встановлена неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі).

Матеріальна шкода вважається великою у межах, встановлених у примітці до ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди.

Суб’єктивна сторона цього злочину – умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину – громадянин-засновник або власник суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 221 – штраф від ста до п’ятисот оподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посадили займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222)

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг.

Предмет злочину – неправдива інформація, що має значення для отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків (наприклад, спотворені дані про розмір доходів або кількість працюючих на підприємстві інвалідів).

Об’єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності. Надання такої інформації спрямоване на введення їх в оману для одержання відповідних фінансових ресурсів або пільг щодо податків. Завідомість означає усвідомлення особою того, що нею надається неправдива інформація.

Субсидія – це фінансова допомога, що надається за умови безповоротності і цільового призначення для стимулювання певної діяльності. Субвенція – це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання. Дотація – це надання суб’єктам господарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробничих витрат, збільшення обсягів виробництва, реалізації та підвищення якості продукції тощо. Кредит – це грошова чи товарна позика, що надається кредитором позичальнику за умови повернення у певний термін і, як правило, зі сплатою відсотків. Пільги щодо податків – це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, поєднаний з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Якщо у момент надання неправдивої інформації особа мала за мету безвідплатне звернення майна на свою або інших осіб користь (наприклад, отримати кредит і не повертати його), вчинене кваліфікується за ст. 15 і 190 як замах на шахрайство, тобто як злочин проти власності.

Суб’єкт злочину – громадянин-підприємець або засновник чи власник суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа суб’єкта господарської діяльності.

У ч. 2 ст. 222 передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, тобто такої, що у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 222 – штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 222 – позбавлення волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223)

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері випуску (емісії) цінних паперів суб’єктами господарювання.

Предмет злочину – цінні папери, що випускаються суб’єктами господарської діяльності з обов'язковою реєстрацією емісії у встановленому законом порядку.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.).

Предметом цього злочину, зокрема, можуть бути акції, облігації підприємств та інвестиційні сертифікати.

Об’єктивна сторона злочину – це випуск (емісія) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрація емісії у встановленому законом порядку. Випуск (емісія) цінних паперів – це дії з первинного розміщення цінних паперів, тобто відчуження цінних паперів первинним власникам шляхом укладання цивільно-правових договорів, наприклад, здійснення підписки на акції, продаж облігацій або інвестиційних сертифікатів. Під відкритим розміщенням слід розуміти відчуження цінних паперів особам, коло яких заздалегідь не визначене. Форма паперів, які розміщуються, може бути документарною (паперовою) і бездокументарною (обліковим записом на рахунках зберігача цінних паперів).

Реєстрація емісії здійснюється уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку або її територіальними органами.

Порядок випуску (емісії) цінних паперів встановлений законами:

«Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р., «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р., «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р., «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р., «Положенням про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств», затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20 вересня 1996 р. № 210 (у редакції від 9 лютого 2001 р.).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій з випуску (емісії) цінних паперів (підписки на акції або продажу облігацій підприємств, інвестиційних сертифікатів) без реєстрації емісії у встановленому законом порядку.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину – громадянин або службова особа суб’єкта господарської діяльності.

У ч. 2 ст. 223 встановлена відповідальність за внесення громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові.

Предмет злочину – документи, що подаються суб’єктами господарської діяльності, причому для різних актів реєстрації цінних паперів передбачені самостійні переліки цих документів.

Об’єктивна сторона злочину характеризується: внесенням у документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердженням таких документів; наслідком – великою матеріальною шкодою інвесторові; причинним зв’язком між дією та наслідком.

Недостовірна інформація – це дані про вигадані факти (наприклад, про збори акціонерів, які не проводилися) або спотворення дійсних фактів (наприклад, спотворення даних фінансового звіту), або заперечення справжніх фактів. Причому особа завідомо знає про неправдивість цих відомостей.

Матеріальна шкода, заподіяна інвестору, визнається великою у тих самих межах, що і в ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідку – великої матеріальної шкоди інвесторові.

Під виготовленням підроблених цінних паперів слід розуміти створення повністю фальшивих цінних паперів або часткову підробку справжніх цінних паперів. Збут цінних паперів – це їх відчуження будь-яким способом, вчинене їх виробником або іншою особою (наприклад, продаж, обмін, дарування). Використання підроблених цінних паперів іншим чином охоплює всі інші, крім відчуження, способи їх пред’явлення під виглядом справжніх цінних паперів для придбання або реалізації певних прав або звільнення від обов’язків (наприклад, використання їх як заставу або для отримання дивідендів, можливості голосування на зборах акціонерів).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з вказаних дій.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел, а виготовлення цінних паперів поєднано з метою їх збуту. Мотиви злочину можуть бути різними.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа.

У ч. 2 і 3 ст. 224 передбачене вчинення цього злочину повторно (ч. 2); завдання ним великої матеріальної шкоди (ч. 2); вчинення його організованою групою (ч. 3); завдання ним особливо великої матеріальної шкоди (ч. 3).

Повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 224 або 199.

Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великою – така, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 224 – обмеження волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 224 – позбавлення волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років: за ч. 3 ст. 224 – позбавлення волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Злочини у сфері обслуговування споживачів

Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма (ст. 217)

Об’єкт злочину – встановлений порядок виготовлення, збуту та використання державного пробірного клейма; а його предмет – державне пробірне клеймо, тобто знак встановленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів і зміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу в одній тисячі вагових одиниць сплаву. Для кожного виду дорогоцінних металів встановлені проби (державні стандарти) (наприклад, для платини – 950 проба).

Предметом цього злочину може бути як незаконно виготовлене державне пробірне клеймо, так і справжнє клеймо.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма.

Під виготовленням слід розуміти створення державного пробірного клейма, а під збутом – його відчуження (продаж, дарування, обмін тощо). Способи виготовлення і відчуження можуть бути різними.

Використання означає нанесення відбитку державного пробірного клейма на виріб.

Диспозиція ст. 217 є бланкетною і вимагає звернення до інших нормативних актів для визначення незаконності вказаних дій. Основне значення має Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р. Згідно із цим законом опис державного пробірного клейма, його форма затверджуються Міністерством фінансів України та виготовляються на його замовлення. Право клеймувати ювелірні та побутові вироби, виготовлені з дорогоцінних металів (тобто нанесення на них відбитку державного пробірного клейма), мають тільки органи, що здійснюють державний пробірний контроль.

Нанесення відбитку державного пробірного клейма на виріб, виготовлений не з дорогоцінного металу; і подальший продаж цього виробу під виглядом виробу з дорогоцінного металу вимагає додаткової кваліфікації за ст. 190 (шахрайство). Так само кваліфікується завищення проби при нанесенні клейма на виріб із дорогоцінного металу і подальший продаж цього виробу.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з дій – виготовлення, збут або використання.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа.

У ч. 2 ст. 217 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно.

Покарання за злочин за ч. 1 ст. 217 – штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 217 – штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від трьох до п’яти років.

Фальсифікація засобів вимірювання (ст. 226)

Об’єктом злочину є встановлений порядок виготовлення, збуту та використання засобів вимірювання.

Предмет цього злочину – фальсифіковані вимірювальні прилади та інструменти. Зовні вони виглядають як такі, що мають нормовані метрологічні характеристики, а насправді не відповідають метрологічним вимогам, що висуваються до них, і вимірювання ними дає недостовірні результати. Наприклад, зовні справні та точні терези насправді показують неточну вагу, оскільки перенастроєно роботу їх внутрішнього механізму чи програму.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується виготовленням, переробленням або збутом фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів.

Виготовлення – це дії зі створення вимірювальних приладів чи інструментів, пов’язані з їх фальсифікацією, або лише фальсифікація вже створених приладів чи інструментів. Під переробленням слід розуміти видозміну вже існуючої фальсифікації приладів чи інструментів. Поняттям збуту охоплюються будь-які різновиди відчуження фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів (продаж, дарування тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з дій – виготовлення, перероблення чи збуту.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, причому виготовлення і перероблення фальсифікованих приладів чи інструментів вчиняється з метою використання (винним або іншими особами) чи збуту.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа.

У ч. 2 ст. 226 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені особою, яка була засуджена за цією статтею.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 226 – штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до трьох місяців; за ч. 2 ст. 226 – штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Обман покупців та замовників (ст. 225)

Об’єктом злочину є встановлені у державі правила торгівлі та надання послуг населенню, а також законні відносини покупців та замовників.

Об’єктивна сторона цього злочину містить три ознаки: 1) діяння – обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг; 2) наслідок – матеріальна шкода громадянинові в сумі, що згідно з приміткою до ст. 225 перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідком. Способи обману покупців та замовників можуть бути різними: обмірювання, обваження, обраховування, продаж фальсифікованих товарів або неповного комплекту товарів, передача одного предмета під виглядом іншого, завищення обсягу виконаних робіт або кількості витраченої сировини, стягування плати за послуги, що надаються безкоштовно, тощо. Для кваліфікації цього злочину не має значення місце його вчинення.

Покупцями і замовниками у значенні ст. 225 є тільки окремі громадяни. Обман представників підприємств, установ або організацій кваліфікується як шахрайство (ст. 190).

Злочин вважається закінченим з моменту спричинення матеріальної шкоди покупцеві або замовникові.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, що реалізовує товари або робить послуги від імені зареєстрованого суб'єкта господарювання. Останнім визнається як юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, так і фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності.

Обман громадян при здійсненні незареєстрованої підприємницької діяльності, а також в інших випадках, коли він вчиняється при реалізації товару або наданні послуг не від імені зареєстрованого суб’єкта господарювання, кваліфікується як шахрайство (ст. 190).

У ч. 2 ст. 225 встановлена відповідальність особи, раніше судимої за обман покупців чи замовників.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 225 – штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 225 – штраф від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227)

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують випуск доброякісної продукції. Додатковим безпосереднім об’єктом є життя і здоров’я споживача.

Згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» від 15 грудня 1993 р. під споживачем слід розуміти громадянина, який купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

Предметом злочину виступають недоброякісна або некомплектна продукція чи товари.

Недоброякісною визнається продукція, яка не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам. Недоброякісну продукцію або взагалі не можна використовувати за призначенням, або можна, але після істотної переробки. Окремі незначні відхилення від стандартів або технічних умов внаслідок малозначності таких порушень кримінальну відповідальність не спричиняють.

Некомплектна продукція є видом недоброякісної продукції, оскільки її взагалі неможливо використати за цільовим призначенням або таке використання викликає труднощі. До такої слід віднести також продукцію, випущену без запасних частин, інструментів, інструкцій з експлуатації, креслень, технічних описів за умов, що це перешкоджає її нормальному використанню. Некомплектна продукція не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам, що визначають її якість.

Об’єктивна сторона злочину виражається у випуску на товарний ринок або іншій реалізації споживачам недоброякісної або некомплектної продукції та товарів, вчинених у великих розмірах, тобто в таких, що перевищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (див. примітку до ст. 227).

Під випуском продукції на товарний ринок слід розуміти передачу або відправку такої продукції споживачу (одержувачу), а так само здачу продукції в оренду (лізинг, прокат), повернення продукції споживачу після ремонту, передачу продукції для подальшої реалізації торговому посереднику, комісіонеру тощо. Реалізація продукції передбачає оптову або роздрібну реалізацію, яка може здійснюватися у вигляді продажу, обміну, бартеру тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту випуску на товарний ринок або іншої реалізації недоброякісної або некомплектної продукції у зазначеному розмірі.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб’єкт злочину – особа, відповідальна за випуск на товарний ринок або за іншу реалізацію продукції споживачу.

Покарання за злочин: за ст. 227 – штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна

Незаконна приватизація державного, комунального майна (ст. 233)

Об’єктом злочину є передбачений законодавством порядок приватизації державного, комунального майна, а його предмет – державне або комунальне майно.

Об’єктивна сторона цього злочину може виявлятися у приватизації шляхом заниження вартості майна через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або у приватизації шляхом використання підроблених приватизаційних документів, або у приватизації майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або у приватизації неправомочною особою.

Приватизація – це відчуження майна, що знаходиться у державній або комунальній власності, на користь фізичних чи юридичних осіб. Приватизація регулюється законами України «Про приватизацію державного майна» (у редакції від 19 лютого 1997 р.), «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції від 15 травня 1996 р.), іншими нормативно-правовими актами. Основні цілі, пріоритети та способи приватизації визначаються в Державній програмі приватизації, яка затверджується Верховною Радою України раз на три роки.

Заниження вартості майна означає визначення її способом, який взагалі не передбачений законами про приватизацію, або, хоч і передбачений, але не має застосовуватися в конкретному випадку. Методика оцінки вартості майна в основному залежить від того, яке майно приватизується і яким способом.

Приватизація неправомочною особою означає приватизацію особою, яка за законодавством не може бути суб'єктом приватизації.

Цей злочин вважається закінченим з моменту переходу майна, що приватизується, до покупця – фізичної чи юридичної особи.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єктом злочину можуть бути працівники органів приватизації та інші особи.

У ч. 2 ст. 233 встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони призвели до незаконної приватизації майна державної чи комунальної власності у великих розмірах або вчинені групою осіб за попередньою змовою. Великим розміром визнається незаконна приватизація майна на суму, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 233 – позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років; за ч. 2 ст. 223 – позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Незаконні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234)

Об’єкт злочину – встановлений у державі порядок випуску та обігу приватизаційних паперів. Вони є і предметом цього злочину.

Предмет цього злочину приватизаційні напери. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. приватизаційні папери – це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери можуть бути лише іменними. Предметом цього злочину є чужі приватизаційні папери.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується купівлею, продажем або іншою незаконною передачею чужих приватизаційних паперів (наприклад, використання для розрахунків або як заставу для забезпечення платежів підприємств), або розміщенням та іншими операціями з чужими приватизаційними документами без належного дозволу (наприклад, посередницька діяльність з приватизаційними паперами без ліцензії).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з передбачених у ст. 234 дій.

Суб’єктивна сторона злочину – умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка не с власником приватизаційних паперів.

Частиною 2 ст. 234 передбачається відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або особою, раніше судимою за один із злочинів, передбачених ст. 233, 235, або організованою групою, або з використанням службового становища.

У ч. 3 ст. 234 встановлена відповідальність за викрадення приватизаційних паперів.

Викрадення означає протиправне таємне або відкрите вилучення чужих приватизаційних паперів поза або всупереч волі особи, у якої вони знаходяться, обертання їх на свою або інших осіб користь. Викрадення може бути поєднане із застосуванням фізичного та психічного насильства або без такого. Тобто викрадення охоплює всі способи вилучення майна, які характеризують крадіжку (ст. 185), грабіж (ст. 186) і розбій (ст. 187). У разі застосування насильства, що згідно із законом карається більш суворим покаранням, вчинене необхідно додатково кваліфікувати за статтями про злочини проти життя та здоров'я особи.

Протиправне заволодіння приватизаційними паперами шляхом обману, зловживання довірою або зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а також їх привласнення чи розтрата кваліфікується як злочин проти власності (ст. 190 і 191).

Злочин вважається закінченим, якщо приватизаційні папери вилучені, а винний отримав можливість користуватися чи розпоряджатися ними.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, що поєднаний з корисливим мотивом.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 234 – штраф від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 234 – позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, за ч. З ст. 234 – позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Недотримання особою обов’язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання (ст. 235)

За своїм змістом об’єкт цього злочину збігається з об’єктом злочину, передбаченого ст. 233 КК.

Предмет цього злочину – документи, необхідні для приватизації державного і комунального майна.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується поданням неправдивих відомостей у декларації щодо походження коштів, за які приватизується державне, комунальне майно або підприємство та інших документів, необхідних для приватизації, недотриманням вимог щодо подальшого використання приватизованого об’єкта та інших обов’язкових умов щодо приватизації, встановлених законами та іншими нормативно-правовими актами.

Диспозиція ст. 235 є бланкетною і вимагає звернення до законів та інших нормативно-правових актів про приватизацію для визначення у кожному конкретному випадку переліку необхідних документів, що подаються покупцями майна, а також обов'язкових умов приватизації. Це, наприклад, зобов’язання, передбачені бізнес-планом, планом приватизації або умовами аукціону, конкурсу, викупу, які обов’язково включаються до договору купівлі-продажу майна, яке приватизується.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з указаних дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа. За недотримання обов’язкових умов щодо приватизації несе відповідальність особа, яка зобов’язана їх дотримуватися згідно із законодавством про приватизацію.

Покарання за злочин: за ст. 235 – штраф від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років.

Кваліфікація злочинів проти власності

Кримінальна відповідальність за

злочини проти власності

Об’єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності – це, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цим законом визначається, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб’єктами права власності э – держава, юридичні та фізичні особи. Статтею 13 Конституції України проголошується рівність усіх суб’єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Єдність об’єкта – відносин власності – не виключає того, що безпосереднім об’єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності. Крім об’єкта, злочини проти власності мають також інші загальні об’єктивні і суб’єктивні ознаки.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно. Воно як предмет злочину має певні ознаки:

- юридична – право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим;

- економічна – майно має становити певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна саме і вимірюється цією працею;

- фізична – це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. Їх незаконне знищення, пошкодження, ловля відносяться до злочинів проти довкілля (ст. 246, 248 і 249). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною у спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали – (ст. 262 – 267); наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори – (ст. 312 та ін.); військове майно – (ст. 410, 411) та ін. Крім майна, у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190). Специфіку об’єкта і предмета визначають також загальні об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти власності.

З об’єктивної сторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом – їх обов’язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

Серед найбільш поширених економічних злочинів проти власності стало «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем» (ст. 191 КК).

З об’єктивної сторони цей злочин вчиняється у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірено особі або знаходилося в її віданні; 2) розтрати такого майна; 3) привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим обов’язком.

Предметом злочину є майно, яке було ввірене особі чи було у його віданні.

Суб’єктом привласнення і розтрати, відповідно до ч. І ст. 191 КК може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало у її віданні.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. ІІ ст. 191 КК може бути лише службова особа.

З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

У сфері економічної діяльності можуть скоюватись також такі злочини як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК), заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) та ін.

Як зазначалось вище, економічні злочини скоювались і у сфері службової діяльності (Розділ ХVІІ КК), оскільки наслідками службового підроблення документів та хабарництва можуть бути повний розвал діяльності підприємства, фіктивне банкрутство, незаконна приватизація державної власності тощо.

Суб’єктом цього злочину є службові особи, що здійснюють функції представників влади, а також постійно або тимчасово обіймають посади на підприємствах і установах, незалежно від форм власності.

Аналізуючи практику застосування кримінального закону у боротьбі з економічною злочинністю, слід звернути увагу, перш за все, на те, що попередження, розкриття і розслідування економічних злочинів поєднані зі значними труднощами для співробітників правоохоронних органів, слідчого апарату і прокуратури. Це насамперед пов’язане з тим, що слідчі, оперативні працівники, співробітники експертно-криміналістичних та інших підрозділів, що спеціалізуються на розкритті і розслідуванні цього виду злочинів, повинні добре знати особливості економічної діяльності підприємств і фірм за умов ринкової економіки, регулююче економічне законодавство, а не тільки кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство, що регулює економічні відносини. Для того, щоб успішно розслідувати такі злочини, слідчий повинен, крім процесуального законодавства, добре знати господарське законодавство, такі закони як «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про зовнішньоекономічну діяльність», норми Цивільного, Податкового і Митного кодексів, положення «Про порядок реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності», «Про ліцензування окремих видів діяльності», нормативні акти у сфері забезпечення валютного і податкового контролю та ін. Тобто процес попередження, розкриття і розслідування економічних злочинів припускає наявність у суб’єктів, що здійснюють названу діяльність, крім глибоких матеріального і процесуального права, хоча б основ знань у сфері ринкової економіки, а також про основні способи скоєння правопорушень у цій сфері на нинішньому етапі, економічних перетворень в Україні.

Прикладом можна взяти споживчий ринок. Прокурор, слідчий, розслідуючи такі злочини, повинні добре знати, що найбільш характерними правопорушеннями у цій сфері з боку підприємців є:

- торгівля без обов’язкової законної реєстрації у податкових органах;

- торгівля товарами за реєстраційними посвідченнями, виданими на іншу особу;

- торгівля товарами без сертифіката їхньої якості;

- розбіжність цін на товари з цінами у звітних документах;

- неповне оприбуткування товарів;

- заниження, утаювання отриманого прибутку від торгівлі товарами та ін.

Серед інших явищ кримінального характеру, що супроводжують ринкові відносини, можна назвати рекет, незаконна діяльність спільних підприємств, вивіз капіталу за кордон, зловживання з ПДВ, несумлінна конкуренція, ухилення від сплати податків і обов’язкових платежів, «відмивання» доходів, отриманих від злочинної діяльності, у тому числі й у міжнародному масштабі з використанням можливостей закордонних банків, тобто економічні злочини, що безпосередньо пов’язані зі сферою підприємництва. Успішна боротьба з цими антисуспільними явищами без знання правових основ функціонування ринкової економіки реально неможлива.

Ось як вплинув цей та інші фактори на розкриття злочинів економічної спрямованості у першому півріччі 2004 р. (дані Департаменту інформаційних технологій МВС України):

- Розслідувано злочинів (розкрито)- Не розкрито злочинів

Всього економічних злочинів- 18446- 8148

З них- тяжких та особливо тяжких- 8420- 5035

- середньої тяжкості- 4431- 1652

Всього злочинів проти власності- 5499- 2634

У тому числі- привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем- 3152- 1312

- з них в особливо великих розмірах- 616- 510

Всього злочинів у сфері господарської діяльності- 4087- 1539

У тому числі- виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї- 434- 422

- незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення- 36- 19

- порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю- 55- 57

- незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів- 1148- 317

- фіктивне підприємництво- 68- 78

- легалізація (відмивання) доходів- 153- 53

- порушення законодавства про бюджетну систему України- 54- 56

Аналіз цих даних свідчить про вкрай низьку ефективність роботи правоохоронних органів по розкриттю економічних злочинів. Лише за півріччя 2004 р. залишились нерозкритими понад 5 тис. злочинів. Одна із основних причин такого стану роботи слідчих і оперативних працівників, поряд з недбалістю і неорганізованістю, криється у слабому знанні нормативно-правової бази, що регулює економічні відносини у нашій державі.

 

< Попередня   Наступна >