76

---

Глава 3. СТАДІЇ ЗЛОЧИНУ

Кримінальний кодекс України визначає злочин як передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяль­ність), вчинене суб'єктом злочину. Виходячи з цього визна­чення, слід розуміти умисний злочин, як вольову протиправну дію суб'єкта злочину, однак особі, що вчиняє передбачене кримінальним законодавством діяння, не завжди вдається за­кінчити злочин. Цьому можуть завадити як об'єктивні обста­вини, так і вольове рішення самої особи.

Згідно ч. 1 ст. 13 КК закінченим злочином визнається ді­яння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. Ви­конання злочинного наміру з моменту його виникнення до мо­менту його повної реалізації включає декілька стадій.

Стадії вчинення злочину — це етапи здійснення навмисно­го злочину, які істотно різняться між собою ступенем реалі­зації умислу. Слід зауважити, що такі стадії знаходять своє ві­дображення лише в злочинах з прямим умислом, оскільки є продуктом цілеспрямованої і вольової діяльності особи. Не слід вважати стадіями вчинення злочину думки особи, злочин­ний намір, його висловлення, інші прояви, якщо такі дії не утворюють самостійний склад злочину, як, наприклад, погроза вбивством (ст. 129 КК).

В ч. 2 ст. 13 КК визначено дві стадії незакінченого умисно­го злочину — готування до злочину та замах на злочин. Та­ким чином, можна визначити як передбачені кримінальним за­конодавством три стадії вчинення злочину:

готування до злочину;

замах на злочин;

закінчений злочин.

Готування до злочину відрізняється від замаху на злочин, перш за все характером вчинюваних дій. При замаху на зло­чин виконуються дії, спрямовані безпосередньо на настання злочинних наслідків, а при готуванні до зло

чину дії носять підготовчий характер, які мають на меті полегшити чи зроби­ти можливим вчинення злочину.

Розглядаючи питання визнання злочину закінченим, слід пам'ятати, що злочини з так званим матеріальним складом вважаються закінченими з моменту настання злочинних нас­лідків. Наприклад, вбивство вважається закінченим з моменту смерті потерпілого (ст. 115 КК). На противагу їм, злочини з формальним складом не вимагають настання таких наслід­ків — наприклад, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328). Злочини з усіченим складом становлять собою різно­вид злочинів з формальним складом з тією відмінністю, що попередні стадії — замах на злочин та готування до злочину є уже закінченими злочинами, тобто становлять самостійний склад злочину. Наприклад, згідно ст. 257 КК бандитизм — це організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у та­кій банді або у вчинюваному нею нападі. Законодавець визна­чає, що стадія готування до злочину — організація банди, — є самостійним складом злочину. Згідно постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" "розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування наси­льства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від то­го, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні". Слід зауважити, що подібні усічені склади злочинів передбачені найчастіше для злочинів з високим ступенем суспільної небез­печності.

Ст. 14 КК визначає готування до злочину як пошук або пристосування засобів чи знарядь, пошук співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Наприклад, це може бути готування інструменту, придбання зброї чи засобів для зламу, вивчення місця вчинення запланованого злочину, підмова співучасників, усунення перешкод (злам замка, вими­кання сигналізації) тощо. Усуненням перешкод називають ціле­спрямовані дії особи по подоланню штучних чи природних пе­репон, що заважають вчинити злочин. Під засобами вчинення злочину слід розуміти речі матеріального світу, що застосову­ються для вчинення злочину. Виготовлення засобів вчинення злочину — це дії по виготовленню чи переробці предметів ма­теріального світу, що робить їх придатними чи більш придат­ними для вчинення злочину. Пошук співучасників — це дії по залученню сторонніх осіб до вчинення злочину.

Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч.2 ст. 14 КК). Тобто готування до пошкодження малозначного об'єкта або пошкодження май­на, що не становить матеріальної цінності, і тому подібні діян­ня не потягнуть за собою кримінальної відповідальності внаслі­док своєї малозначності і невисокої суспільної небезпеки.

Відповідно до ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення осо­бою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосе­редньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого від­повідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не зале­жали від її волі. З цього випливає, що замах на злочин — це невдала спроба вчинити злочин, коли суб'єкт доклав всіх зу­силь, щоб здійснити всі заплановані дії, але бажані для винно­го наслідки не настали незалежно від його волі, чи винний не зміг вчинити всіх дій, які мав намір вчинити. Причини ненастання наслідків, бажаних для суб'єкта, можуть бути різними: опір жертви, втручання сторонніх осіб, технічні несправності знаряддя злочину тощо.

Ознаки об'єктивної сторони запланованого винним злочину визначають зміст і характер такого замаху. Ними можуть бу­ти: дія (невлучний постріл) чи бездіяльність (ненадання меди­чним працівником допомоги хворому); дія, яка не принесла бажаних наслідків (постріл, що не вбив, а лише поранив по­терпілого); дія, що не спричинила ніяких наслідків (проник­нення шляхом злому з метою крадіжки транспортного засобу в гараж, де не виявилось автомобіля).

З позиції суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом, оскільки особа повинна усвідомлю­вати суспільно небезпечний характер свого діяння, передбача­ти суспільно небезпечні наслідки його і свідомо бажати на­стання таких наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 КК замах на вчинення злочину є закінченим, яки(о особа виконала всі дії, які вважала необхід­ними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закін­чено з причин, які не залежали від її волі. В кримінально-пра­вовій літературі цей замах називають ще невдалим. Напри­клад, зловмисник намагався з метою вбивства вистрілити в по­терпілого, але сталася осічка. Тобто відсутність злочинних на­слідків — єдина відмінність закінченого замаху на злочин від закінченого злочину.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вва­жала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. З ст. 15 КК). Наприклад, злочинець проник до приміщення, але не встиг нічого вкрасти, бо був затриманий, або зброя була виби­та з рук злочинця раніше, ніж він встиг вистрілити тощо. При незакінченому замахові злочинні наслідки не лише відсутні, а й неможливі теоретично, бо не виконані всі дії, необхідні для закінчення цього злочину.

Залежно від придатності об'єкта посягання і засобів пося­гання замах на злочин може бути здійснений на непридатний об'єкт або непридатними засобами.

Замах на непридатний об'єкт має місце, коли об'єкт зло­чину виявляється позбавленим характерних властивостей, че­рез що вчинення злочину стає неможливим. Наприклад, по­милкова крадіжка з аптеки речовини, прийнятої за наркотич­ну, або постріл в труп, прийнятий за живу людину.

Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли осо­ба намагається помилково використати такі засоби, за допо­могою яких неможливо вчинити злочин. Як приклад, можна навести ситуацію, коли особа намагається вчинити отруєння за допомогою речовини, помилково прийнятої за отруту, або на­магається вистрілити з несправної зброї. В юридичній літера­турі непридатні засоби поділяються на абсолютно непридатні і відносно непридатні. При цьому критерієм такого поділу слу­гує повна або часткова непридатність таких засобів для вчи­нення злочину. Прикладом абсолютно непридатних засобів можна назвати спробу застрелити потерпілого з дитячої іграш­ки, помилково сприйнятої за зброю. А спроба пострілу зі зброї, яка є несправною або незарядженою є замахом з віднос­но непридатними засобами.

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтями 14, 15 КК і за тією стат­тею Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Склад зло­чину в діях особи, що готувалася до вчинення злочину чи вчинила замах на злочин, утворюють ознаки, що містяться в статті Особливої частини КК та статтях 14, 15 КК. З цього ви­пливає, що, наприклад, готування до умисного вбивства квалі­фікується за ч. 1 ст. 14 і ч. 1 ст. 115 КК, а замах на вбивст­во — за ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК. У випадку викрадення вогне­пальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин (ст. 262 КК) з метою вчинення іншого злочину (вбивство, розбій) такі дії кваліфікуються як сукупність закінченого злочину і готу­вання до вчинення іншого злочину. Слід зауважити, що відпо­відальність за готування до злочину і замах на злочин настає лише за наявності в діях особи складу злочину, що є обов'яз­ковою підставою для настання кримінальної відповідальності. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину, тобто склад готування до злочину або склад замаху на злочин.

За наявності в діяннях особи ознак, передбачених ст. 14 і ст. 15 КК окремо готування до злочину і замах на злочин не оцінюються судом як обтяжуючі обставини. Лише з врахуван­ням всіх обставин вчиненого злочину така злочинна діяльність (готування до злочину і замах на злочин) карається судом.

Згідно з ч. 1 ст. 17 КК добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьо­му вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Добровільна відмова від вчинення злочину означає, що осо­ба з власної волі, керуючись власним розсудом приймає рі­шення про повне і остаточне припинення злочинного діяння (дії або бездіяльності) при усвідомленні можливості закінчен­ня злочину. Мотиви такої добровільної відмови від вчинення злочину можуть бути різноманітними: страх перед покаран­ням, сором, каяття, докори сумління, усвідомлення негативно­го характеру своїх дій, жалість тощо. При винесенні рішення такі мотиви враховуються судом, як обставини, що характери­зують особу, розкривають її внутрішній світ. При цьому, ініці­атива такої відмови може належати як особі, що вчинила готу­вання до злочину або замах на злочин, так і стороннім особам (близьким, знайомим, родичам тощо). У випадку вчинення ти­ску (примусу) зі сторони вказаних сторонніх осіб добровільна відмова не вважається такою, що мала місце, оскільки рішен­ня про припинення злочинного діяння повинне бути вольовим рішенням особи, що вчинила готування до злочину або замах на злочин.

В юридичній літературі виділяють наступні ознаки доброві­льної відмови від вчинення злочину:

повне і остаточне припинення особою готування до злочи­ну або замаху на злочин;

вольове рішення особи про відмову від вчинення злочину;

впевненість особи про можливість доведення розпочатого злочину до кінця.

Повне і остаточне припинення особою готування до злочи­ну або замаху на злочин передбачає добровільну відмову осо­би від готування до злочину або замаху на злочин без наміру продовжити такі дії в майбутньому. Така відмова повинна бу­ти реальною, а не уявною. Рішення особи про тимчасове при­пинення, призупинення злочинних дій з наміром продовження їх в майбутньому не вважається добровільною відмовою. Для прикладу, не є добровільною відмовою від закінчення злочину випадок, коли особа, що готувала вбивство із застосуванням вогнепальної зброї, не стріляла, побоюючись поранити сторон­ніх осіб. При цьому вона добровільно не відмовилась від вчи­нення задуманого злочину, а лише перенесла реалізацію заду­му до настання більш сприятливих умов. Лише наявна повна і остаточна відмова може слугувати ознакою добровільної від­мови від вчинення злочину.

Також не слід вважати добровільною відмовою від закін­чення злочину відмову від повторного посягання після невда­лої спроби вчинення злочину. В такому випадку має місце на­стання кримінальної відповідальності за закінчений замах на вчинення злочину, оскільки особа вчинила всі можливі дії для його закінчення. Наприклад, особа, що спробувала зламати сейф, не змогла це зробити, і не робила інших спроб вчинити крадіжку. Такі дії слід кваліфікувати як закінчений замах на крадіжку, оскільки від першої спроби особа відмовилась не добровільно.

Не виключається кримінальна відповідальність і за дії, що були вчинені до відмови, якщо вони містять склад іншого за­кінченого злочину. Наприклад, незаконне придбання вогнепа­льної зброї для вчинення розбою становить окремий склад злочину, на який не впливає добровільна відмова особи від вчинення такого розбійного нападу. Це ілюструє ч. 2 ст. 17 КК, де вказано, що особа, яка добровільно відмовилась від до­ведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідаль­ності лише в тому випадку, якщо фактично вчинене нею діян­ня містить склад іншого злочину.

Слід пам'ятати, що важливою умовою добровільної відмови від закінчення злочину є внутрішнє переконання особи в мож­ливості доведення задуманого до кінця. Тобто, особа переко­нана у відсутності факторів, що можуть перешкодити вчинити злочин. Наприклад, після проникнення в приміщення з метою вчинення крадіжки, особа добровільно, на основі внутрішньо­го переконання, відмовилась від здійснення злочину, не знаю­чи що спрацювала сигналізація і співробітники правоохорон­них органів збираються затримати крадія. Фактична неможли­вість вчинити крадіжку не враховується в даному випадку, оскільки особа не знала про перешкоду і відмовилась від до­ведення злочину до кінця через внутрішнє переконання.

Згідно зі ст. 17 КК добровільна відмова від злочину — умо­ва, що виключає кримінальну відповідальність, а не пом'як­шує її, оскільки суспільна небезпечність злочинного діяння при незакінченому злочині не реалізовується, а припиняється, не заподіявши шкоди. Необхідно наголосити, що така відмова можлива лише при незакінченому злочині, оскільки припини­ти злочинне діяння у випадку, коли злочин закінчено, неможливо через настання істотної ознаки кримінальної відповідаль­ності — злочинних наслідків. Наприклад, при вчиненні краді­жки перехід майна в фактичне володіння злочинця означає за­кінчений злочин, і подальше повернення викраденого не при­зводить до звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

На стадії готування до злочину добровільна відмова не пе­редбачає здійснення активних дій, що спрямовані на відвер­нення майбутнього злочину. Відмова отримує своє вираження в рішенні особи не здійснювати злочинних дій, направлених на настання злочинних наслідків. Готування особою засобів чи знаряддя злочину (інструментів для злому, пристроїв для ви­крадення (угону) транспортного засобу тощо) не зумовлює не­обхідність їх знищення, переробки, відчуження, у випадку, як­що особа не збирається їх використати для вчинення злочинів в майбутньому, бо тоді йтиметься про призупинення готуван­ня до злочину. Дії по знищенню засобів і знаряддя злочину та ліквідації вже створених сприятливих факторів не мають юри­дичного значення для кваліфікації добровільної відмови. Для добровільної відмови від закінчення злочину в такому випадку досить бездіяльності особи, тобто не вчинення дій, спрямова­них на доведення злочинного наміру до настання закінченого злочину. Наприклад, особа з наміром вчинити вбивство підго­тувала отруту, але через внутрішнє переконання відмовилась від свого задуму. При цьому особа не зобов'язана позбавля­тись від отрути.

Також можлива добровільна відмова від закінчення злочину на стадії незакінченого замаху. Як і на стадії готування до злочину, особа повинна не вчиняти дій, спрямованих на закін­чення злочину. Наприклад, особа з метою вчинення зґвалту­вання за допомогою алкогольних чи наркотичних речовин до­вела майбутню жертву до стану сп'яніння, щоб попередити опір жертви і полегшити вчинення злочину. Проте відмови­лась від свого задуму добровільно і не вчинила насильницьких дій. В цьому випадку спостерігається добровільна відмова від закінчення злочину на стадії незакінченого замаху.

Дещо інша ситуація відслідковується у випадку добровіль­ної відмови від вчинення злочину на стадії закінченого зама­ху. Тут відмова може мати місце лише у випадку, коли з мо­менту вчинення особою всіх необхідних для настання злочин­них наслідків дій і до моменту настання таких наслідків існує проміжок часу. Протягом цього проміжку винна особа пови­нна вчинити активні дії для недопущення настання таких нас­лідків. Наприклад, особа з метою вчинення вбивства ввела в організм жертви отруйну речовину. На основі власних переко­нань відмовившись від вчинення вбивства, винна особа надала невідкладну допомогу потерпілому раніше, ніж отрута спричи­нила шкоду його організму. Тут спостерігається добровільна відмова від закінчення злочину. Проте, якщо означеного про­міжку часу немає і злочинні наслідки настали, відмовитись від закінчення злочину вже неможливо. Наприклад, особа вчинила замах на зґвалтування, але через фізіологічні причини не змог­ла довести злочин до завершення. Відмова від повторної спро­би вчинити зґвалтування не звільняє винну особу від криміна­льної відповідальності за замах на вказаний злочин.

Дії суб'єкта вчиненого злочину, що спрямовані на зменшен­ня завданої шкоди і пом'якшення злочинних наслідків, які де­монструють каяття винної особи і розуміння нею власної вини називаються дійовим каяттям. Воно може виявлятись у ви­гляді відшкодування завданих збитків, щиросердого зізнання, допомоги в розслідуванні злочину, сприяння слідству тощо. Наприклад, добровільне повернення викраденого при крадіжці. У випадку нанесення тілесних ушкоджень діяльне каяття може виявлятися в активних діях винної особи, спрямованих на на­дання потерпілому допомоги, як-от: надання йому невідклад­ної медичної допомоги, виклик лікаря, транспортування до лі­карні тощо.

Діяльне каяття характеризується щирим і добровільним роз­каянням винної особи, її суб'єктивним розумінням протиправності вчиненого. Мотив каяття може бути різним: усвідомлен­ня аморальності вчиненого, сором, жалість, бажання виправи­тися та ін. Дійове каяття є обставиною, що може пом'якшити відповідальність винного. В ряді випадків дійове каяття вин­ного є підставою для звільнення особи від кримінальної відпо­відальності. Наприклад, в ч. З ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) передбачено, що особа, яка вчинила цей злочин звільняється від кримінальної відповідальності за умови, що вона доброві­льно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові ре­човини чи вибухові пристрої. Подібні норми передбачено і в деяких інших статтях Кримінального кодексу України: ч. 2 ст. 111 КК (державна зрада); ч. 4 ст. 307 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, переси­лання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) тощо. З цього випливає, що основна відмінність добровільної відмови від дійового каяття полягає в тому, що при добровільній відмові кримінальна відповідальність не на­стає взагалі.

Також різниця між цими двома поняттями полягає в тому, що відмова може відбуватися як у активній, так і в пасивній формі (дія або бездіяльність), а діяльне каяття завжди передба­чає вчинення активних дій, спрямованих на зменшення шкоди.

Слід також зауважити, що дійове каяття можливе місце при закінченому злочині, на відміну від добровільної відмови, яка неможлива при закінченому злочині, а лише на ранніх стадіях вчинення злочину.

 

< Попередня   Наступна >