220

---

§ 2. Кримінально-правова характеристика окремих підстав звільнення від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК). Особа звільняється від криміна­льної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям за таких умов:

особа вчинила злочин вперше;

вчинено злочин невеликої тяжкості;

особа після вчинення злочину щиро покаялася;

особа активно сприяла розкриттю злочину;

особа повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Щире покаяння особи має місце тоді, коли вона повністю визнає свою вину, не чинить перешкод розслідуванню, дає пра­вдиві показання, щиро шкодує про вчинене нею, свідомо засу­джує вчинений нею злочин, висловлює співчуття потерпілому. Щире покаяння є внутрішнім морально-психічним процесом у свідомості особи і його прояви — індивідуальні, вони мають бути встановлені у кожному конкретному випадку. Іншими словами, мова йде про такі морально-психологічні процеси у свідомості людини, які свідчать про її тверде переконання не вчиняти злочинів у майбутньому.

Активне сприяння розкриттю злочину — це дії винної особи, які спрямовані на допомогу органам досудового розслі­дування і суду у встановленні істини, з'ясуванні фактичних обставин у справі. Такі дії можуть полягати у дачі правдивих показань, викритті співучасників, видачі знарядь і засобів вчи­нення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом.

Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди — це дії особи, якими вона реально усуває негативні наслідки вчиненого злочину. Такими діями можуть бути: повер­нення викраденого майна або передача потерпілому рівноцін­ного майна, грошова компенсація вартості викраденого, зни­щеного чи пошкодженого майна, відновлення особисто або за

свій рахунок властивостей пошкодженого майна, оплата ліку­вання потерпілого, вибачення у публічній формі. Позиція по­терпілого при звільненні від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям враховується судом, але не є для су­ду обов'язковою.

Слід пам'ятати, що сприяння розкриттю злочину і доброві­льне відшкодування заподіяної шкоди у випадках, коли особа не може бути звільнена від кримінальної відповідальності вра­ховуються судом як обставини, що пом'якшують покарання (п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 66).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК). Особа зві­льняється від кримінальної відповідальності у зв'язку з прими­ренням з потерпілим за таких умов:

особа вчинила злочин вперше;

вчинено злочин невеликої тяжкості;

особа повністю відшкодувала завдані нею збитки або усу­нула заподіяну шкоду;

особа після вчинення злочину примирилася з потерпілим.

Під примиренням розуміється добровільна заява потерпіло­го, в якій він однозначно висловлює свою позицію про закрит­тя кримінальної справи щодо винного. Факт примирення по­требує процесуального закріплення у матеріалах справи і мо­же відбуватися лише один раз.

Мотиви, якими керується потерпілий (жалість, бажання по­кращити своє майнове становище тощо), для застосування ст. 46 значення не мають. Примирення можливе як з ініціати­ви винного, так і самого потерпілого.

Примирення має відбутись саме з потерпілим, а не з інши­ми особами, які беруть участь у кримінальному процесі. По­терпілий — це фізична особа, якій злочинам заподіяно мора­льну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілим по­становою органу дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду. У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпі­лого, права потерпілого мають його близькі родичі, які в установленому порядку визнані потерпілими. Не є потерпілими у кримінально-процесуальному аспекті юридичні особи, які, у разі заподіяння їм майнової шкоди, визнаються цивільними позивачами.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК). Особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки за таких умов:

особа вчинила злочин вперше;

вчинено злочин невеликої або середньої тяжкості;

особа щиро покаялася;

колектив підприємства, установи чи організації звернувся з

клопотанням про передачу особи на поруки.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з пе­редачею особи на поруки є умовним видом звільнення від по­карання і особа остаточно звільняється від кримінальної відпо­відальності лише за умови, що протягом року доведе своє ви­правлення — не вчинить нових злочинів, не порушуватиме громадського порядку, не ухилятиметься від заходів виховного впливу з боку трудового колективу.

Передати особу на поруки може лише суд за клопотанням трудового колективу. За своїм змістом дане клопотання включає:

вмотивоване прохання відповідного колективу звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила зло­чин, і передати її (йому) на поруки;

зобов'язання колективу здійснювати заходи виховного ха­рактеру, спрямовані на недопущення вчинення особою, взя­тою на поруки, нових злочинів. Порядок звернення колек­тиву з клопотанням про передачу особи на поруки регламе­нтується кримінально-процесуальним законом.

Клопотання про передачу особи на поруки не є обов'язко­вим для суду, звільнення від кримінальної відповідальності є лише правом, але не обов'язком суду.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК). Особа звільняється від кри­мінальної відповідальності за цією підставою за таких умов:

особа вчинила злочин вперше;

вчинено злочин невеликої або середньої тяжкості;

змінилася обстановка, внаслідок чого:

діяння втратило суспільну небезпечність;

особа перестала бути суспільно небезпечною.

зміна обстановки має місце на час розслідування або роз­гляду справи в суді.

Зміну обстановки необхідно розглядати як два окремих її різновиди: діяння втратило суспільну небезпечність або особа перестала бути суспільно небезпечною. Ці обставини можуть мати місце як окремо, так і в сукупності.

Втрату діянням суспільної небезпечності можна умовно поділити на такі два види:

по-перше, законодавець не завжди встигає за стрімким роз­витком суспільного життя і певні склади злочину не те, що втрачають так би мовити "актуальність", а стають своєрід­ним анахронізмом. Така ситуація склалася свого часу з окремими видами спекуляції. Крім того, ряд норм КК від­силають до інших нормативно-правових актів, які також змінюються (наприклад, змінюється перелік відомостей, що становлять державну чи комерційну таємницю, постійно оновлюються форми звітності тощо). Життя не стоїть на місці, у суспільстві в цілому, а також в окремих сферах життєдіяльності людей відбуваються радикальні зміни і то­му окремі види злочинів перестають бути суспільно небез­печними.

по-друге, можлива втрата суспільної небезпеки лише конкре­тним, окремо взятим злочином, причому, інші подібні злочи­ни залишають суспільно небезпечними. В цьому випадку має місце зміна обстановки локального характеру: окрема місце­ вість, конкретне підприємство чи трудовий колектив.

Втрата особою суспільної небезпечності означає, що в житті особи сталися певні події, які істотно впливають на світо­гляд особи чи унеможливлюють вчинення злочинів даною осо­бою в майбутньому. Умовно їх можна розділити на два види:

по-перше це такі обставини, з'являються незалежно від во­лі особи: тяжке захворювання, призов на військову службу, усунення особистих важких обставин тощо;

по-друге, ці обставини можуть виникати з волі особи: вла­штувалася на роботу, розрив стосунків з особами, які при­мушували винного вчиняти злочини. Слід обережно стави­тися до можливості втрати особою суспільної небезпеки буквально на наступний день після вчинення злочину, для виникнення таких обставин необхідний відносно тривалий проміжок часу.

Звільнення від кримінальної відповідальності за даною під­ставою є лише правом, а не обов'язком суду. Якщо суд вва­жає, що суспільна небезпечність вчиненого діяння не відпала або особа не перестала бути суспільно небезпечною (незалеж­но від зовнішніх обставин, які мали місце), звільнення від кримінальної відповідальності неможливе.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК). Через певний час після вчинення злочину кримінальна відповідальність стає якщо не неможливою, то вкрай утруднюється. Особа, яка вчи­нила злочин, втрачає частково, а то й повністю суспільну не­безпечність, і притягати її до кримінальної відповідальності мо­же бути просто недоцільним і невиправданим.

Виходячи з цих та інших міркувань, кримінальний закон встановлює строки, по закінченні яких особа не може нести кримінальній відповідальності — строки давності. Закон вста­новлює п'ять видів таких строків:

два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбав­лення волі;

п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;

п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого зло­чину.

При обчисленні будь-яких строків взагалі, і строків давності зокрема, важливими є моменти їх початку та закінчення. Пе­ребіг строку давності починається в день, коли злочин був за­кінчений. Це загальне правило. Але для триваючих злочинів цей строк обчислюється з дня, коли вони були фактично завер­шені (припинені). Наприклад, особа, яка незаконно зберігала зброю, була затримана працівниками міліції. Саме цей день і є початком перебігу строку давності за триваючий злочин. У ра­зі вчинення особою продовжуваного злочину, початком перебі­гу строку давності є день, коли особа вчинила останнє злочин­не діяння.

Кінцевим моментом строку давності є набуття вироком за­конної сили (ст. 401 КПК). Вирок місцевого суду набирає за­конної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду — після закінчення строку на подан­ня касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо йо­го не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційно­го подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи каса­ційною інстанцією. Якщо вирок має набути законної сили вже після того, як закінчився передбачений законом строк, то осо­ба повинна бути звільнена від кримінальної відповідальності.

Закон передбачає зупинення перебігу давності, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. Ухилен­ням від слідства або суду є дії особи, за допомогою яких вона сподівається уникнути кримінальної відповідальності, напри­клад зміна місця проживання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затри­мання. Але якщо особа не вчинятиме нових злочинів, то вона звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий зло­чин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчи­нення нового злочину. При цьому строки давності обчислю­ються окремо за кожний злочин, тобто строки давності обчис­люються ніби „паралельно" за кожний вчинений злочин.

Ч. 4 ст. 49 КК передбачено, що питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбав­лення волі, вирішується судом. Тому суд може прийняти рі­шення як про застосування давності, так і про незастосування давності. Якщо суд не визнає за можливе застосувати дав­ність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і за­міняється позбавленням волі на певний строк.

Винятком із загальних правил перебігу строку давності є незастосування давності до окремих категорій злочинів. Таки­ми злочинами є планування, підготовка, розв'язування та ве­дення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид (ст.ст. 437— 439 і ч. 1 ст. 442). Цей виняток зроблений на підставі міжна­родно-правових зобов'язань нашої держави стосовно незасто­сування давності відносно військових злочинів і злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

 

< Попередня   Наступна >