§ 2. Кримінально-правова характеристика окремих підстав звільнення від покарання та його відбування
Кримінальне право - Кримінальне право України: Навч. посіб |
§ 2. Кримінально-правова характеристика окремих підстав звільнення від покарання та його відбування
У ч. 2 ст. 74 КК встановлено, що особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання, а в ч. З ст. 74 КК — призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Дана норма відображає закріплений в ч. 1 ст. 58 Конституції України та в ст. 5 КК принцип зворотної діл закону в часі згідно з ним, закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання такий законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Таке звільнення від покарання чи його пом'якшення здійснюється виключно судом за заявою засудженого чи за поданням прокурора чи органу, який відає виконанням покарання.
Звільнення особи від покарання у зв'язку із втратою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74). Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки та сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи не можна вважати суспільно небезпечною (ч. 4 ст. 74 КК). Таким чином, особа може бути звільнення за наявності наступних трьох умов:
особа засуджена за злочин невеликої або середньої тяжкості;
бездоганна поведінка особи та сумлінне ставлення до праці після вчинення злочину;
втрата особою суспільної небезпечності на час розгляду справи в суді.
Встановлення тяжкості вчиненого зло
Бездоганна поведінка особи полягає в тому, що вона не вчиняє злочинів та інших правопорушень, виконує професійні, сімейні та інші обов'язки, дотримується загальноприйнятих в суспільстві норм поведінки. Сумлінне ставлення до праці — це, в першу чергу, зайняття суспільно корисною працею, відповідальне ставлення особи до роботи, виконання, покладених на неї трудових обов'язків, підвищення рівня кваліфікації і т. ін.
Звільнення від покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74 КК) може бути застосоване у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, відповідно до ст. 49 КК. Таке можливо, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною (закінчення строків давності), а вимагає закриття справи за відсутністю в діях особи складу злочину, або виправдання. Тоді суд, за наявності підстав, визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок, яким звільняє особу від покарання.
Суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75—78 КК) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. Підставами такого звільнення є:
призначення особі основного покарання лише чітко вказаних в законі видів (ст. 75 КК);
висновок суду про можливість виправлення особи без відбування покарання. Такий висновок ґрунтується на врахуванні судом тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи, які повинні свідчити про знижений ступінь тяжкості вчиненого злочину та суспільної небезпечності особи винного та можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд ухвалює звільнити засудженого від відбування покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки. Іспитовий строк встановлюється судом в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин кримінальної справи тривалістю від одного до трьох років.
Звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням суд, може покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК. За поведінкою засудженого та виконанням ним покладених на нього судом обов'язків під час іспитового строку здійснюється контроль, органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо військовослужбовців — на командирів військових частин.
Особі, звільненій від відбування покарання з випробуванням, відповідно до ст. 77 КК може бути призначено додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Ст. 78 КК встановлено правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням:
якщо засуджений після закінчення іспитового строку виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, то суд зобов'язаний звільнити його від призначеного покарання;
якщо засуджений не виконує покладені а нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, то суд направляє засудженого для відбування призначеного йому покарання. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст.ст. 71, 72 КК, тобто призначає покарання за сукупністю вироків з реальним його відбуванням.
Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК). За певних об'єктивних умов постановлений судом вирок може своєчасно не приводитись у виконання. Тоді, після закінчення, встановлених ч. 1 ст. 80 КК строків, суд постановляє звільнити особу від призначеного їй покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, крім випадків вчинення засудженим злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених ст.ст. 437—439 та ч. 1 ст. 442 КК. У разі вчинення цих злочинів, згідно ч. 6 ст. 80 КК, давність не застосовується. Тривалість строків давності диференціюється в залежності від тяжкості вчиненого злочину, а також виду і міри призначеного покарання:
два роки — у разі засудження до покарання менш суворого ніж позбавлення волі;
три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. Питання щодо застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі на певний строк.
Перебіг давності може зупинятись (ч. З ст. 80 КК) та перериватися (ч. 4 ст. 80 КК):
зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, тобто вчиняє дії (або бездіяльність), які перешкоджають виконанню обвинувального вироку. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або його затримання. Тобто перебіг давності продовжується, і до її строку зараховується час, який минув до зупинення перебігу давності. У цьому разі строки давності в два, три і п'ять років подвоюються;
переривається, якщо до закінчення встановлених законом строків давності, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину, тобто в строк давності не зараховується час, який минув до вчинення нового злочину.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК) — це дострокове звільнення засудженого за умови не вчинення протягом невідбутої частини покарання нового злочину. Умовно-дострокове звільнення можливе за таких обставин:
може бути застосоване лише до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, тобто покарання, призначені на певний строк. Особа може бути також умовно-достроково звільнена повністю або частково і від відбування додаткового покарання;
сумлінна поведінка і ставлення до праці засудженого, якими він довів своє виправлення;
фактичне відбуття засудженим встановлену ч. З ст. 81 КК частину строку покарання, призначеного судом.
Сумлінна поведінка засудженого полягає у дотриманні режиму відбування відповідного покарання, виконання всіх вказівок адміністрації органів кримінально-виконавчої системи і т. ін. Сумлінне ставлення до праці передбачає виконання всіх покладених на нього трудових обов'язків, дотримання правил трудового розпорядку, охорони праці тощо.
У разі невиконання покладеної на засудженого умови дострокового звільнення (невчинення протягом невідбутої частини покарання нового злочину), суд призначає йому покарання за правилами призначення покарання за сукупністю вироків (ст.ст. 71, 72 КК).
Застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК) можливе щодо осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, стали на шлях виправлення та фактично відбули частину покарання, встановлену в ч. 4 ст. 82 КК.
У цих випадках не відбувається скорочення строків призначеного покарання, а воно замінюється на більш м'який вид, згідно системи покарань, передбаченої ст. 51 КК. Більш м'яке покарання призначається в межах строків, встановлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком
Поняття „засуджений став на шлях виправлення" означає, що він своєю поведінкою та сумлінним ставленням до праці ще не довів свого виправлення, але засвідчив успішність процесу виправлення та можливість його досягнення при відбуванні більш м'якого виду покарання, ніж встановленого вироком.
У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. До осіб, яким покарання замінено більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 КК, якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання до покарання за знову вчинений злочин за правилами, передбаченими ст.ст. 71, 72 КК.
Кримінальним кодексом встановлено також певні особливості заміни покарання більш м'яким, зокрема для жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 4 ст. 83 КК), згідно із законом про амністію (ч. З ст. 86 КК) та актом про помилування (ч. 2 ст. 87 КК).
Ст. 84 КК передбачено три самостійні види звільнення від покарання за хворобою. Ч. 1 ст. 84 КК визначає, що звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу Питання про те, чи є психічне захворювання особи підставою для звільнення особи від відбування покарання вирішується судом згідно з Переліком захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, що затверджується Міністерством охорони здоров'я України. Обов'язковою умовою є те, що психічна хвороба позбавляє засудженого можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, а отже і можливості усвідомлювати вплив покарання на неї, що робить подальше виконання покарання недоцільним. Звільнення особи у цьому випадку не пов'язується із тяжкістю вчиненого злочину, особою винного або тривалістю невідбутої частини покарання, а лише із наявністю відповідного психічного захворювання. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до ст.ст 92—95 КК.
Ч. 2 ст. 84 КК передбачає звільнення від покарання особи, яка захворіла на іншу (тобто не психічну) тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, загрожує життю особи або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків. Дана норма застосовується до осіб, які захворіли на таку хворобу після вчинення злочину або постановлення вироку. До тяжких хвороб відносяться ті хвороби, що наведені в Переліку захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженому Міністерством охорони здоров'я України.
В цьому випадку при вирішенні питання про звільнення суд бере до уваги тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини справи. Тяжкість вчиненого злочину визначається ст. 12 КК. При розгляді особи засудженого враховуються його позитивні якості, характеристика під час відбування покарання, ступінь виправлення тощо. Іншими обставинами можуть бути тривалість відбутої частини покарання, факт заподіяння засудженим собі ушкоджень, які призвели до даного захворювання, ухилення засудженого від лікування.
Звільнення від покарання військовослужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. З ст. 84 КК) має підставою захворювання військовослужбовця на хворобу, що робить його непридатним до військової служби. При цьому не враховується тяжкість хвороби, її перешкоджання виконанню покарання, тяжкість вчиненого злочину, особа винного чи інші обставини.
Для звільнення від покарання особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, та звільнення від покарання чи подальшого його відбування особи, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, встановлено певні умови (ч. 4 ст. 84 КК). У разі одужання таких осіб, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст.ст. 49 або 80 КК, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. В цьому випадку час, протягом якого до осіб застосовувались примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК, при чому один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.
Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування — єдиний вид звільнення, який застосовується не судом, а органом законодавчої влади та Президентом України. Питання амністії та помилування регулюються ст.ст. 85—87 КК, Законом України від 01 жовтня 1996 р. „Про застосування амністії в Україні", Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженим указом Президента України від 12 квітня 2000 р.
Амністія — це вид повного або часткового звільнення від покарання та його відбування на підставі закону України про амністію певної, визначеної ним категорії осіб, винна у вчиненні злочинів.
Закон про амністію оголошується щодо певної категорії осіб, які вчинили злочини до вступу закону в силу, тобто навіть до засудження особи чи розгляду її справи в суді. Законом про амністію особа може бути повністю чи частково звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або передбачено заміну покарання чи невідбутої частини покарання більш м'яким. Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені як від основного, так і додаткового покарання.
Закон „Про застосування амністії в Україні" передбачає три види амністії: повну, часткову та умовну. Повна амністія передбачає повне звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, передбаченої законом про амністію категорії осіб, часткова -— часткове звільнення від відбування призначеного покарання, а умовна поширюється на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених законом, і застосовується у виключних випадках. Якщо має місце сукупність злочинів, амністія поширюється на ті злочини, які зазначені в законі про амністію. Дія закону про амністію не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після його прийняття.
Законом „Про застосування амністії в Україні" встановлено коло осіб до яких не може бути застосовано амністію, і яке може бути розширено конкретним законом про амністію. Амністія, як правило, оголошується не частіше одного разу на календарний рік.
Помилування — це вид звільнення особи від покарання чи його відбування, яке здійснюється на підставі акта Президента України про помилування щодо індивідуально визначеної в акті особи.
На відміну від закону про амністії, акт помилування не має нормативного характеру. Він є персоніфікованим актом одноразового застосування права — щодо конкретного засудженого.
Актом про помилування може бути встановлено наступне:
повністю або частково звільнено особу від відбування видів основного, крім довічного позбавлення волі, а також додаткового покарання;
довічне позбавлення волі може бути замінено на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ч. 2 ст. 87 КК);
замінено покарання або його невідбуту частину більш м'яким покаранням;
знято судимість.
Помилування не ставиться в залежність від тяжкості вчиненого злочину, ступеня суспільної небезпечності особи, виду та міри призначеного особі покарання. Право подати клопотання про помилування має будь-яка особа, незалежно від того, який злочин вона вчинила і до якої міри покарання засуджена. Крім того, право подавати клопотання мають також близькі родичі засудженого, захисник, громадські організації тощо. Якщо особа була засуджено за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, прохання про її помилування може бути подано тільки після фактичного відбуття нею не менше половини строку призначеного покарання, а у разі засудження до довічного позбавлення волі — лише після фактичного відбуття не менше п'ятнадцяти років.
Помилування здійснюється Президентом України. Клопотання про помилування засуджених попередньо розглядає Комісія з питань помилування та Управління з питань помилування Адміністрації Президента України.
< Попередня Наступна >