47

---

РОЗДІЛ І

ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. НАУКОВІ ОСНОВИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

§ 1. Поняття і система Особливої частини кримінального права

Кримінальне право, норми якого закріплено в Кримінально­му кодексі України1 (прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р.), складається із двох органічно пов’яза­них між собою частин — Загальної та Особливої. У Загальній частині зібрано принципові відправні положення: підстава кри­мінальної відповідальності, поняття злочину, мета та система покарань, підстави і порядок їх призначення, умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися.

Норми Загальної та Особливої частин кримінального права як певні підсистеми Кримінального кодексу України перебувають у тісній і нерозривній єдності. Перш за все, норми Особливої ча­стини базуються на нормах Загальної . Тому неможливо розкри­ти дійсний зміст норм Особливої частини, не звертаючись до ча­стини Загальної. Разом із тим, всі інститути Загальної частини в своїй основі узагальнюють ті ознаки, що властиві усім злочинам, передбаченим Особливою частиною. Неможливе також застосу­вання окремих видів покарань за злочини, передбачені Особли­вою частиною, без урахування положень, закріплених у За­гальній, щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх пока­рань. Сама ж система покарань, що визначена в Загальній частині, дістає виявлення і практичне застосування тільки через призначення конкретних покарань за окремі злочини, передбачені Особливою частиною КК.

Нерозривний зв’язок норм Загальної та Особливої частин КК полягає ще й у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов’язаних зі зві

льненням від кримінальної відповідаль­ності та покарання, застосовуються водночас норми обох час­тин. Наприклад, при кваліфікації замаху на злочин застосуван­ню підлягають як норма Загальної, так і норма Особливої час­тини. Замах на умисне вбивство кваліфікується за ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК2. Єдність Загальної та Особливої частин КК за­безпечує внутрішню узгодженість інститутів та норм Кодексу і, в кінцевому підсумку, ефективність їх застосування.

Особлива частина Кримінального кодексу — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діян­ня (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.

В Особливій частині КК наведено вичерпний перелік зло­чинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою пока­рання. Іншими словами, тільки діяння, передбачене відповід­ною статтею Особливої частини КК, може вважатися злочи­ном. Найважливіший принцип будь-якого цивілізованого права, зокрема кримінального права України — немає злочину без вка­зівки щодо цього в законі (nullum crіmen sіne lege) — цілком втілюється в Особливій частині КК. Діяння, прямо в ній не пе­редбачене, за жодних умов не може тягти за собою покарання. Застосування кримінального закону за аналогією тут цілком виключається. Тому суд, розглядаючи справу, має точно керу­ватися приписами кримінального закону, що підлягають за­стосуванню в цьому конкретному випадку, і не може поширю­вати їх на діяння, що не охоплюється диспозицією відповідної статті Особливої частини КК. Суд зобов’язаний керуватися тільки вказівками того закону, який передбачає відповідальність за цей злочин. Він не має права заповнювати, на свій розсуд, дійсно існуючі чи такі, що здаються існуючими, прогалини. За­повнення таких прогалин, тобто криміналізація діяння (віднесення його до кола злочинів), — виняткова прерогатива законо­давця. У частині 4 ст. 3 зазначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Значення Особливої частини полягає насамперед у тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільно небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини. Крім того, в Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відпові­дальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, тоб­то характеру і ступеня суспільної небезпеки. Це створює ефек­тивні можливості для здійснення цілеспрямованої криміналь­ної політики і проведення її в рамках закону. Оголошуючи відповідні діяння злочинними і караними, законодавець тим самим має на меті сформувати у людей непримиренне ставлен­ня до злочинних проявів, усвідомлення необхідності боротьби з такого роду вчинками. Загальнопревентивна функція норм Особливої частини полягає також у тому, щоб під загрозою по­карання примусити нестійких членів суспільства утриматися від вчинення злочинів і, тим самим, сприяти їх запобіганню.

Норми Особливої частини розташовано в окремих розділах Кодексу за певною системою та у певній послідовності. Ця си­стема має такий вигляд:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки Ук­раїни.

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи.

Розділ ІІІ. Злочини проти волі, честі та гідності особи.

Розділ ІV. Злочини проти статевої свободи та статевої недо­торканності особи.

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших осо­бистих прав і свобод людини і громадянина.

Розділ VІ. Злочини проти власності.

Розділ VІІ. Злочини у сфері господарської діяльності.

Розділ VІІІ. Злочини проти довкілля.

Розділ ІX. Злочини проти громадської безпеки.

Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва.

Розділ XІ. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транс­порту.

Розділ XІІ. Злочини проти громадського порядку та мораль­ності.

Розділ XІІІ. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочи­ни проти здоров’я населення.

Розділ XІV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.

Розділ XVІ. Злочини у сфері використання електронно-об­числювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Розділ XVІІ. Злочини у сфері службової діяльності.

Розділ XVІІІ. Злочини проти правосуддя.

Розділ XІX. Злочини проти встановленого порядку несен­ня військової служби (військові злочини).

Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжна­родного правопорядку.

Якщо Особлива частина сама по собі є певною системою норм, то важливо визначити ту підставу, за якою побудовано цю систему. Інакше кажучи, слід з’ясувати, що лежить в її ос­нові, чим керувався законодавець, розподіляючи за певними її розділами відповідні злочини.

Вивчення наведеної вище системи доводить висновку, що вона побудована головним чином за родовими об’єктами зло­чинів. В окремі розділи Особливої частини КК об’єднано норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об’єкт. Родовий об’єкт — це певна група (комп­лекс) суспільних відносин, що відрізняються своєю одно­рідністю і, отже, певною єдністю. Цій групі суспільних відно­син відповідає і певна група однорідних злочинів, які посягають на ці відносини.

Назви відповідних розділів Особливої частини КК здебіль­шого прямо вказують на цей об’єкт. Приміром, розділ І — «Зло­чини проти основ національної безпеки України». Отже, родо­вим об’єктом усіх злочинів, передбачених у цьому розділі, є ос­нови національної безпеки. Деякі розділи Особливої частини виділено за безпосереднім об’єктом. Зокрема, розділ ІІ об’єднує злочини проти життя і здоров’я особи, тобто безпосередніми об­’єктами цих злочинів є життя та здоров’я особи. На цій самій підставі виділено також розділ ІІІ — злочини проти волі, честі та гідності особи — та розділ ІV — злочини проти статевої сво­боди та статевої недоторканності особи.

Систематизація всіх злочинів за їх об’єктом має важливе зна­чення. Насамперед, саму систему побудовано таким чином, щоб забезпечити виконання завдань, визначених у ч. 1 ст. 1.

Поділ злочинів за їх об’єктом на розділи має й істотне коди­фікаційне значення. Видаючи новий кримінальний закон, яким встановлюється відповідальність за певний злочин, законодавець включає його у відповідний розділ Кодексу залежно від родового чи безпосереднього об’єкта, на який це діяння посягає.

Розташування у системі Особливої частини норм про відпо­відальність за окремі злочини за їх об’єктом має неабияке значен­ня для правильного застосування закону, тлумачення його дійсно­го змісту, орієнтування у самому Кодексі. Наприклад, застосування ст. 201 про контрабанду, яка має своїм родовим об’єктом певну сферу господарської діяльності, виключається, якщо контрабанда пов’язана з переміщенням наркотичних засобів. До таких дій має застосовуватися ст. 305, яка призначена для кримінально-право­вої охорони іншого об’єкта, а саме — здоров’я населення.

Всі норми Особливої частини КК за своїм змістом можна поділити на три групи: заборонні, роз’яснювальні та заохочу­вальні.

Переважну більшість становлять заборонні норми (норми-заборони), що забороняють певні вчинки людей (злочинна дія або злочинна бездіяльність) під загрозою застосування особли­вого виду державного примусу — кримінального покарання. Приміром, у ч. 1 ст. 115 встановлено, що за вчинення умисного вбивства винному загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років. Заборонні норми за структурою поділяють на диспозиції та санкції.

Роз’яснювальні норми пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживаються у КК. Наприклад, у примітці 1 до ст. 185 (крадіжка) дається визначення повторних злочинів, пе­редбачених у статтях 185, 186, 189—191, а у примітці 3 — злочину, вчиненого у великих розмірах, вказівка на який є в статтях 185— 191. У примітці до ст. 286 роз’яснюється, що під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї та тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засо­би. У примітці 1 до ст. 364 роз’яснюється, кого слід вважати службо­вими особами як суб’єктами службових злочинів. У частині 2 ст. 385 встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності осо­ба за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У КК також міститься багато заохочувальних норм, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила зло­чин, звільняється від кримінальної відповідальності з урахуван­ням її посткримінальної поведінки. Це спеціальні норми, які, на відміну від добровільної відмови при незакінченому злочині (ст. 17) і загальних норм, що регулюють звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІX Загальної частини КК), звільняють особу від відповідальності, незважаючи на те, що вона вже вчи­нила злочин і в її діях є всі ознаки відповідного складу злочину. Ці випадки передбачено в деяких статтях КК. Наприклад, у ч. 3 ст. 263 зазначено, що звільняється від кримінальної відповідаль­ності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої. В час­тині 4 ст. 307 сказано, що особа, яка добровільно здала нарко­тичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала дже­рело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідаль­ності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, збе­рігання, перевезення, пересилання (ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309).

Заохочувальні норми мають важливе значення для запобі­гання і припинення відповідних злочинів, стимулювання пост-кримінальної поведінки, що свідчить про втрату особою су­спільної небезпечності.

 

1 Далі — КК.

2 Тут і далі в тексті підручника посилання (якщо немає іншого застережен­ня) на статті Кримінального кодексу України, прийнятого сьомою сесією Вер­ховної Ради України 5 квітня 2001 р.

 

< Попередня   Наступна >