172

---

§ 5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222). Безпосе­реднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг. Додатковими об’єкта­ми можуть виступати власність або відносини з формування дохідної частини державного та місцевого бюджетів.

Предмет злочину – неправдива інформація, що надається вка­заним у цій статті адресатам і в конкретному випадку має юри­дичне значення як підстава для прийняття рішення щодо на­дання фінансових ресурсів чи податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відображати фінансово-економічний стан або певні сторони діяльності суб’єкта господарювання, мету отри­мання коштів чи засоби забезпечення їх повернення тощо.

Об’єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам вла­ди Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самовря­дування, банкам або іншим кредиторам із метою одержання суб­сидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі, якщо немає ознак злочину проти власності.

Надання неправдивої інформації спрямоване на введення вка­заних адресатів в оману для незаконного одержання в такий спосіб субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо по­датків.

Під іншими кредиторами слід розуміти тих суб’єктів відно­син у сфері господарської діяльності, які згідно із законодав­ством мають право надавати кредити суб’єктам господарю­вання.

Субсидія – це допомога у грошовій або натуральній формі, що надається за умови цільового призначення для стимулю­вання певної діяльності. Субвенція – це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі

нецільового використання. Дота­ція – це надання суб’єктам господарської діяльності бюджет­них коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробни­чих витрат, збільшення обсягів виробництва, реалізації та підви­щення якості продукції тощо. Кредит – це грошова чи товарна позика, що надається кредитором позичальникові за умови по­вернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків.

Надання суб’єктам господарювання субсидій, субвенцій, до­тацій та кредитів за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та окремих спе­ціальних нормативних актів.

Пільги щодо податків – це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків (загальнодержавних чи місце­вих), які передбачено законодавством про оподаткування, зо­крема, Законом України «Про систему оподаткування» у ре­дакції від 18 лютого 1997 р.

Злочин вважається закінченим із моменту надання завідомо неправдивої інформації.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, який характеризується усвідомленням особою неправдивості інфор­мації ще до фактичної передачі її адресату та поєднаний із ме­тою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Зміст і спрямованість умислу особи, мотив, мета та момент їх виникнення мають вирішальне значення для відмежування цього злочину від злочинів проти власності. Якщо у момент на­дання неправдивої інформації особа мала за мету безвідплатно звернути чуже майно на свою або інших осіб користь (напри­клад одержати кредит і не повертати його), вчинене кваліфі­кується як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190). Мо­тивом цих дій є прагнення особи незаконно збагатити себе чи інших осіб за рахунок чужого майна. Якщо такий умисел було спрямовано на привласнення лише частини одержаних коштів або він виник після фактичного незаконного їх одержання – вчи­нене кваліфікується як злочин проти власності і за ст. 222.

Суб’єкт злочину — громадянин—підприємець або засновник чи власник суб’єкта господарської діяльності, службова особа суб’єкта господарської діяльності.

У частині 2 ст. 222 передбачено відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріаль­ної шкоди, що в п’ятсот і більше разів перевищує неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218). Така шкода може полягати в нецільовому використанні субсидій, субвенцій чи дотацій, неповерненні кредиту, ненадходженні до бюджетів коштів у вигляді податків тощо.

При відмежуванні цього злочину від ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212) слід вра­ховувати: 1) у ст. 222 йдеться про пільги тільки щодо податків, а у ст. 212 – також про збори та інші обов’язкові платежі; 2) є відмінності між цими злочинами за колом суб’єктів, зокрема, за ст. 212 може нести відповідальність також громадянин, який не є підприємцем, причому це може бути пов’язано з отриманням пільг щодо прибуткового податку з громадян шляхом вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 222.

У випадках, якщо наслідком вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 222, було ненадходження до бюджетів коштів у вигляді податків у сумі, що більше тисячі, але менше п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — виникає конкуренція загальної (ча­стини 1 чи 2 ст. 212) та спеціальної (ст. 222) норм, яку слід вирішу­вати шляхом застосування спеціальної норми про більш тяжкий злочин — шахрайство з фінансовими ресурсами. Якщо завдана шкода в п’ять тисяч разів і більше перевищує вказаний мінімум – конкурують норми, передбачені ч. 2 ст. 222 та ч. 3 ст. 212. Тут вирішальне значення має не спосіб учинення злочину, а тяжкість його наслідків, тому перевагу має ч. 3 ст. 212. Проте Пленум Вер­ховного Суду України рекомендує судам кваліфікувати вчинене за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 та ч. 3 ст. 212 (див. п. 24 вищезазначеної постанови від 25 квітня 2003 р. № 3).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 222 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або об­меження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 222 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні поса­ди або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних па­перів (ст. 223). У частинах 1 та 2 ст. 223 передбачено два са­мостійні склади злочинів. Безпосереднім об’єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері випуску (емісії) цінних паперів суб’єктами господарювання та громадянами.

Предмет злочину (за ч. 1) – цінні папери, які можуть випус­катися суб’єктами господарської діяльності чи громадянами у формі їх відкритого розміщення лише за умови реєстрації емісії у встановленому законом порядку.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповід­ними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове пра­во і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають із цього документа, іншим особам.

Предметом цього злочину, зокрема, можуть бути акції, об­лігації підприємств, інвестиційні та іпотечні сертифікати, а та­кож сертифікати фондів операцій із нерухомістю. Обов’яз­ковість їх реєстрації передбачено законами України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.1, «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р.2, «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні серти­фікати» від 19 червня 2003 р.3, «Про фінансово-кредитні меха­нізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 р.4

Об’єктивна сторона злочину (за ч. 1) — це випуск (емісія) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку.

Випуск (емісія) цінних паперів – це дії з первинного розмі­щення цінних паперів, тобто відчуження цінних паперів пер­винним власникам шляхом укладання цивільно-правових до­говорів. Наприклад, здійснення підписки на акції, продаж об­лігацій або інвестиційних сертифікатів.

Під відкритим розміщенням слід розуміти відчуження цінних паперів юридичним чи фізичним особам, коло яких заздалегідь не визначено. Для такого розміщення характерним є використання привселюдної пропозиції, тобто повідомлення про відкритий про­даж цінних паперів, зробленого у засобах масової інформації або іншим чином та зверненого до невизначеної кількості осіб.

Випуск (емісія) цінних паперів може здійснюватися безпо­середньо емітентом або за його дорученням торговцем цінними паперами. Випуск цінних паперів у документарній формі пе­редбачає виготовлення сертифікатів, а в бездокументарній формі здійснюється шляхом відкриття рахунків у системі елект­ронного обігу цінних паперів та облікового запису на них, який є підтвердженням права власності на цінний папір.

Реєстрація емісії здійснюється у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР). У законодавстві передбачено різні види такої реєстрації. У всіх випадках відкри­того розміщення цінних паперів обов’язковою є реєстрація не тільки випуску, а й самої інформації про випуск (проспекту емісії). Реєстрація може здійснюватись одночасно або в різний час. Наприклад, одночасно реєструється інформація про випуск та випуск облігацій підприємств. У випадках емісії акцій відкри­тих акціонерних товариств у різний час у такій послідовності реєструються: а) інформація про випуск акцій; б) звіт про на­слідки підписки на акції; в) випуск акцій.

Якщо закон передбачає кілька обов’язкових державних реє­страцій і з кожною з них пов’язано виникнення права особи на вчинення певних дій у процедурі випуску (емісії) цінних паперів, то для об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 223, достатньо вчинення відповідних дій за відсутності хоча б однієї з таких реєстрацій.

Порядок випуску (емісії) цінних паперів та державної реєст­рації емісії встановлено з Цивільним та Господарськими кодек­сами України, законами, зазначеними вище, а також «Про гос­подарські товариства» від 19 вересня 1991 р.5, «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р.6, «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р.7, Положенням про порядок реєстрації випуску акцій відкри­тих акціонерних товариств і облігацій підприємств, затвердже­ним наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210 (у редакції від 9 лютого 2001 р.8); Положенням про порядок випуску об­лігацій підприємств, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 17 липня 2003 р. № 3229та іншими нормативними актами ДКЦПФР.

Моментом закінчення злочину є укладання цивільно-право­вого договору з хоча б одним інвестором про відчуження йому хоча б однієї одиниці цінних паперів (наприклад, передплата на акції без реєстрації інформації про їх випуск) або передача інвестору хоча б одного екземпляра цінних паперів.

Суб’єктивна сторона злочину (за ч. 1) — прямий умисел.

Суб’єкт злочину (за ч. 1) — громадянин або службова особа суб’єкта господарської діяльності, які досягли 16-річного віку. Громадянин може вчинити цей злочин, зокрема, якщо він є за­сновником акціонерного товариства і здійснює передплату на акції без державної реєстрації інформації про випуск цих акцій.

У частині 2 ст. 223 встановлено відповідальність за внесення громадянином або службовою особою суб’єкта господарської діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також за­твердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику ма­теріальну шкоду інвесторові.

Предмет злочину – документи, які подаються суб’єктами господарської діяльності, причому для різних актів реєстрації цінних паперів передбачено самостійні переліки документів. Поняттям «цінні папери», на відміну від ч. 1 цієї статті, охоп­люються цінні папери, що випускаються як у формі їх відкри­того розміщення, так і в інших формах, наприклад розподілу всіх акцій між засновниками закритого акціонерного товари­ства. Переліки документів, що обов’язково подаються, перед­бачають вищеназвані нормативні акти, а також інші рішення ДКЦПФР.

Об’єктивну сторону злочину (за ч. 2) характеризують: 1) аль­тернативні дії — внесення в документи, які подаються для реє­страції емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації або затвердження таких документів; 2) наслідок – велика мате­ріальна шкода інвесторові; 3) причинний зв’язок між дією та наслідком.

Недостовірна інформація — це дані про вигадані факти (на­приклад, про збори акціонерів, які не проводилися) або спотворення дійсних фактів (наприклад спотворення даних фінансо­вого звіту), або заперечення справжніх фактів.

Внесення в документи завідомо недостовірної інформації може здійснюватися під час їх складання (виготовлення) або полягати в підробленні уже виготовленого документа (наприк­лад зміна тексту).

Затвердження документа – це виконання особою покладе­них на неї управлінських повноважень із затвердження певних документів (прийняття рішення, поставлення підпису, відбит­ка печатки тощо).

Інвестор на ринку цінних паперів — фізична або юридична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій ра­хунок із метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власни­кові цінних паперів відповідно до чинного законодавства.

Матеріальна шкода, заподіяна інвесторові, визнається вели­кою, якщо вона у п’ятсот чи більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218). Така шкода може полягати у втраті інвестованих гро­шових коштів унаслідок банкрутства емітента цінних паперів чи фактичного знецінення цінних паперів після розкриття недос­товірної інформації тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту настання наслідку – великої матеріальної шкоди інвесторові.

Суб’єктивна сторона злочину (за ч. 2) – прямий умисел, який характеризується усвідомленням особою недостовірності інфор­мації.

Суб’єкт злочину (за ч. 2) — громадянин або службова особа суб’єкта господарської діяльності, які досягли 16-річного віку. Це може бути громадянин, який є засновником акціонерного това­риства, службова особа суб’єкта господарської діяльності, що здійснює емісію цінних паперів, а також інші особи, які мають право засвідчувати своїми підписами та печатками ті документи, що подаються для реєстрації емісії цінних паперів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 223 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня права обіймати певні посади чи займатися певною діяльні­стю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 223 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або обмеження волі на строк до трьох років.

Виготовлення, збут та використання підроблених недер­жавних цінних паперів (ст. 224). Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері обігу недержавних цінних паперів.

Предмет злочину – підроблені недержавні цінні папери.

Недержавними визнаються цінні папери, що випускаються від імені органу місцевого самоврядування, юридичної або фізичної особи (зокрема, облігації місцевих позик, акції, облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій із нерухомістю, заставні, іпотечні облігації та сертифікати), а також похідні цінні папе­ри, випуск в обіг яких пов’язаний із правом на придбання або продаж протягом визначеного договором строку цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. Цінні папери мо­жуть бути в документарній і бездокументарній формі.

Виготовлення з метою збуту, а також збут підроблених дер­жавних цінних паперів чи білетів державної лотереї кваліфі­кується за ст. 199.

Об’єктивна сторона злочину — це виготовлення з метою збу­ту, збут чи використання іншим чином підроблених недержав­них цінних паперів.

Під виготовленням підроблених цінних паперів слід розумі­ти створення повністю фальшивих цінних паперів або частко­ву підробку справжніх цінних паперів (підробка номеру, серії облігації чи інших реквізитів цінних паперів). Способи виго­товлення можуть бути різними.

Виготовлення характеризується тим, що виготовлювач підроблює недержавні цінні папери таким чином, щоб вони мали значну схожість за формою та основними реквізитами зі справж­німи цінними паперами, що за його задумом у звичайних умо­вах ускладнить або зовсім виключить виявлення підробки під час їх збуту, зробить можливим перебування таких цінних па­перів в обігу. У разі грубого підроблення, що легко виявляєть­ся, та обманного способу збуту діяння кваліфікується як шах­райство (ст. 190).

У цій статті йдеться про виготовлення цінних паперів реаль­но існуючих емітентів. У разі виготовлення особою «цінних па­перів» неіснуючої юридичної особи з метою продажу і заволодіння в такий спосіб чужими коштами, дії можуть кваліфікувати­ся як готування до шахрайства (статті 14 та 190).

Збут цінних паперів – це їх відчуження будь-яким способом (наприклад, продаж, обмін, дарування), вчинене їх виготовлю­вачем або іншою особою.

Використання підроблених цінних паперів іншим чином охоп­лює всі інші, крім відчуження, способи їх пред’явлення під ви­глядом справжніх цінних паперів для придбання або реалізації певних прав або звільнення від обов’язків (наприклад, викори­стання їх як заставу або для отримання дивідендів, можливості голосування на зборах акціонерів).

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених дій із хоча б одним підробленим екземпляром цінних паперів.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, а виготов­лення цінних паперів поєднано з метою їх збуту.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку.

У частинах 2 та 3 ст. 224 передбачено відповідальність за вчинення цього злочину повторно (ч. 2); заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. 2); вчинення організованою групою (ч. 3); заподіяння особливо великої матеріальної шкоди (ч. 3).

Повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений цією статтею або ст. 199.

Матеріальна шкода завдається державі, юридичним особам або окремим громадянам. Вона може полягати у втраті коштів чи іншого майна покупцями підроблених цінних паперів або особами, які виконали майнове зобов’язання, посвідчене таки­ми цінними паперами (наприклад, сплатили борг, виплатили дивіденди, передали майно при ліквідації емітента), у збитках від знецінення дійсних цінних паперів тощо. Визначення шкоди як великої (триста й більше неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян) та особливо великої (тисяча й більше таких мінімумів) передбачено в примітці до ст. 224.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 224 — обмеження волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 224 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 224 — позбав­лення волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням пра­ва обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

1 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 508.

2 Там само. — 2001. — № 21. — Ст. 103.

3 Офіційний вісник України. – 2003. — № 30. – Ст. 1526.

4 Там само. – 2003. — № 30. – Ст. 1525.

5 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.

6 Там само. – 1996. — № 51. – Ст. 292.

7 Там само. – 1998. — № 15. – Ст. 67.

8 Офіційний вісник України. — 2001. — № 22. — Ст. 1019.

9 Офіційний вісник України. – 2003. — № 33. – Ст. 1799.

< Попередня   Наступна >