97

---

§ 7. Добровільна відмова від злочину

Поняття добровільної відмови від злочину. Згідно з ч. 1 ст. 17 «добровільною відмовою є остаточне припинення осо­бою за своєю волею готування до злочину або замаху на зло­чин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведен­ня злочину до кінця».

Ознаками добровільної відмови від злочину є: а) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на зло­чин; б) відмова від злочину з волі самої особи; в) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин означає цілковиту відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність наміру його продовжи­ти. Перерва у вчиненні злочину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняється загроза, небезпека спричинення шкоди об’єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомлює, що лише з ве­ликими зусиллями зможе відкрити сейф із грошима тим інстру­ментом, який у нього є, і призупиняє початий злочин, щоб при­нести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Лише остаточне при­пинення доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від по­вторення посягання після закінченого замаху на злочин, оскіль­ки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для вчи­нення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця і, зокрема, не настали суспільно небезпечні наслідки в злочинах із матеріальним складом. Наприклад, немає добровільної відмови від доведення злочину до кінця при відмові винного від спр

оби повторного пострілу в потерпілого у зв’язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримі­нальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже пер­ший постріл становить закінчений замах на вбивство, тому добровільна відмова повністю виключається. Відмова від по­вторення замаху може бути врахована лише при призначенні покарання. Верховний Суд України вважає, що, коли відмова сталася вже після закінчення здійснення всіх дій, які винний планував за необхідне виконати, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі, його дії слід ква­ліфікувати як закінчений замах на той злочин, що його вин­ний хотів вчинити1.

Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочи­ну до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), а й текст ст. 15 КК, де замах на злочин визначається як діяння, яке не було доведе­но до кінця з причин, що не залежали від винного. З цих самих причин не доводиться до кінця злочин і при вчиненні готуван­ня до нього. При добровільній відмові від злочину особа свідо­мо, зі своєї волі, за власним бажанням припиняє злочинне по­сягання, не доводить його до кінця. Тут має місце залежно від ступеня реалізації злочинного наміру або бездіяльність такої особи, зокрема, утримання від подальших дій, які безпосеред­ньо спрямовані на вчинення злочину, або відвернення настан­ня злочинних наслідків. Ініціатива добровільної відмови (про­хання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішен­ня про припинення злочинної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

Нарешті, останньою ознакою добровільної відмови є на­явність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що немає причин (обставин), які вона не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого нею злочину, і їй вдасться в певних конкретних умовах успішно його завершити. Наприклад, винний із метою зґвалтування потер­пілої довів її до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої чи наркотики, і усвідомлюючи, що він може довести зло­чин до кінця та ніхто йому не перешкодить це зробити, пожалів жертву і відмовився від зґвалтування.

Практика Верховного Суду України в таких справах вихо­дить із того, що «для визнання відмови від зґвалтування доб­ровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну мож­ливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього й з власної волі припинила злочинні дії»2.

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення (завершення), — це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне пося­гання (наприклад, злодій намагався зламати сейф із кош­товностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця є суб’єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала насправді така можливість. Наприклад, якщо суб’єкт із метою крадіжки грошей проник­нув у приміщення каси, але, злякавшись відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи, що в сейфі не було грошей, то йдеться про добровільну відмову від крадіж­ки, хоча реальної можливості її вчинення в цій ситуації взагалі не було.

Мотиви добровільної відмови від злочину. Мотиви доб­ровільної відмови від злочину можуть бути різними: усвідом­лення аморальності діяння, каяття, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Вони (мотиви) не мають значення для визна­чення добровільної відмови від злочину і в цьому розумінні є рівнозначними.

Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину. Добровільна відмова від злочину мож­лива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку особа може ліквіду­вати (припинити) створену нею небезпеку спричинення шко­ди об’єкту, який охороняється кримінальним законом. Добро­вільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, бо є всі елементи та ознаки складу злочину і відмовитися від за­вершеного посягання вже неможливо, воно є незворотним.

Отже, поняття закінченого злочину й добровільної відмови від злочину є взаємовиключними. Наприклад, добровільна відмова від отримання хабара може мати місце лише до його прийняття. Тому наступне повернення хабара незалежно від мотивів не звільняє службову особу від кримінальної відпові­дальності за цей злочин.

На стадії готування до злочину добровільна відмова мож­лива в усіх випадках, причому в формі простої бездіяльності. Утримання від подальших дій щодо створення умов для вчи­нення злочину припиняє небезпеку для об’єкта, який охоро­няється кримінальним законом, і виключає можливість спри­чинення йому шкоди, вчинення злочину. При цьому можуть бути зроблені й якісь дії щодо ліквідації створених умов для вчинення злочину. Проте вони не обов’язкові й не мають зна­чення для встановлення добровільної відмови від злочину (на­приклад, особа знищує придбану зброю, пристосований засіб або знаряддя злочину).

На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмо­ва, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достатньо утримання від подальших дій, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.

На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмо­ва можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діян­ням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, в ході якого особа контролює розвиток причинного зв’язку, може втрутитись і перешкодити настан­ню суспільно небезпечного наслідку. Наприклад, особа штов­хнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім урятувала його; суб’єкт залишив увімкнену елек­троплитку з метою зробити пожежу, а коли загоряння виник­ло, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках мож­лива лише завдяки активним діям.

Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинного зв’язку вже закінчився, доб­ровільна відмова на стадії закінченого замаху на злочин немож­лива, тут може мати місце лише відмова від поновлення (по­вторення) спроби вчинити злочин.

Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину. Відповідно до ст. 17 КК добро­вільна відмова від злочину є самостійною підставою для непри-тягнення до кримінальної відповідальності за незакінчений зло­чин (за готування до злочину та замах на злочин), бо шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне спричинен­ня шкоди об’єкту, перешкоджає закінченню злочину.

Правові наслідки добровільної відмови від злочину. З час­тини 2 ст. 17 КК випливає, що особа, яка добровільно відмови­лася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину або за­мах на злочин. У зв’язку з цим ця норма має велике значення для запобігання злочинів, бо сприяє відмові від продовження і завершення розпочатого особою злочину. Положення зазначе­ної норми про добровільну відмову можуть бути використані й іншими особами для запобігання злочинів.

Якщо в діянні (дії чи бездіяльності), яке вчинено особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посяган­ня, а за добровільно припинені готування до злочину або за­мах на злочин ця особа до відповідальності не притягується. Наприклад, особа, яка незаконно виготувала зброю для вбив­ства і добровільно відмовилася від вбивства, але зброю не зда­ла органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбивства, але відповідатиме за ст. 263 КК за незаконне ви­готовлення зброї. Так само особа, яка заподіяла потерпілій тілесне ушкодження з метою зґвалтування й добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, не підля­гає відповідальності за замах на зґвалтування, але нестиме відповідальність за заподіяне тілесне ушкодження.

Відмінність добровільної відмови від злочину від дійо­вого каяття. Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття при вчиненні злочину. Під дійовим каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про щирий осуд вчиненого нею злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Об’єктивною ознакою дійового каяття є певна активна по­ведінка особи, яка вчинила злочин, а суб’єктивною ознакою — щирий осуд винним своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

Дійове каяття може бути різних видів, а саме: а) запобіган­ня шкідливим наслідкам вчиненого злочину; б) відшкодуван­ня заподіяного збитку або усунення заподіяної шкоди; в) спри­яння розкриттю злочину; г) прихід із зізнанням; ґ) інші по­дібні дії, що пом’якшують наслідки здійсненого злочину і відповідальність за нього.

Дійове каяття суттєво відрізняється від добровільної відмо­ви від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова від злочину можлива лише при незакінченому злочині. Дійове ка­яття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова від злочину може полягати й у бездіяльності, у простому (чистому) утриманні від подальшо­го здійснення злочину, а дійове каяття завжди потребує тільки активної поведінки. Добровільна відмова можлива лише від злочинів, вчинених із прямим умислом. Дійове ж каяття може бути як в умисних, у тому числі скоєних з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

При добровільній відмові від злочину особа не підлягає кри­мінальній відповідальності внаслідок саме добровільної відмо­ви від вчинення злочину, що свідчить про те, що у її діянні немає складу злочину. При дійовому каятті склад злочину має місце, і тому воно, як правило, розглядається як обставина, що по­м’якшує покарання. Навіть якщо особа при дійовому каятті в деяких випадках і звільняється від кримінальної відповідаль­ності (див., наприклад, ст. 45 КК), то не у зв’язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, зазначених у законі.

 

1 Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – № 1. – С. 88.

2 Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – № 1. – С. 102.

 

 

< Попередня   Наступна >