69

---

§ 3. Форми співучасті

1. Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які роз­різняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.

У частині 1 ст. 27 передбачено, що співучасниками є вико­навці, організатори, підбурювачі та пособники, а в ч. 2 цієї ж статті названий співвиконавець. Отже, можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і співучасть із розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні ролі: один – виконавець, другий – пособник, третій – підбурювач тощо. Тим самим, у ст. 27, вихо­дячи з об’єктивних ознак співучасті, а саме з тієї ролі, що вико­нують співучасники у злочині, співучасть поділяється на дві форми: просту та складну.

Проста співучасть (співвиконавство, співвинуватість), має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину, вико­нують однорідну роль, їх дії можуть мати різний характер. На­приклад, один із виконавців погрожує жертві ножем, інший б’є її, а третій виймає гроші з кишені. Однак, щодо форми спів­участі їх ролі однорідні – всі вони безпосередньо виконують діяння, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об’єктивної сторони конкретного складу злочину, у цьо­му випадку розбою.

Складна співучасть (співучасть із розподілом ролей) поля­гає в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей – один чи кілька з них виконавці, інші – підбурювачі, пособники тощо.

2. За суб’єктивними ознаками, тобто за ступенем стійкості суб’єктивних зв’язків, за стійкістю умислу ст. 28 розрізняє чо­тири форми співучасті:

вчинення злочину групою осіб;

вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб;

ign: justify;">вчинення злочину організованою групою;

вчинення злочину злочинною організацією.

Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька (два або більше) виконавців без попередньої змо­ви між собою. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого (інших) виконавця вже в процесі вчинення злочину (коли він вже розпочався), але до його закінчення. Тобто угода (змова) на вчинення злочину має місце не до початку, а вже в процесі вчинення злочину, коли хоча б один із виконавців вже почав його вчинювати. Цю фор­му співучасті передбачено в деяких статтях КК як кваліфіку­ючу ознаку злочину (наприклад, при зґвалтуванні – ст. 152, хуліганстві – ст. 296, в такому військовому злочині, як непоко­ра – ст. 402 та ін.). Наприклад, якщо до особи, яка вчинює ху­ліганство, приєднуються інші особи і разом з нею продовжу­ють хуліганські дії, має місце ця форма співучасті й винні не­суть відповідальність за ч. 2 ст. 296.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Для цієї форми співучасті необхідна попередня змова (до початку злочину) співучасників на спільне вчинен­ня злочину. Ця змова може відбутися задовго до вчинення зло­чину, може відбутися безпосередньо перед злочином, але обо­в’язково до замаху на нього. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку в ба­гатьох статтях КК, наприклад, у всіх корисливих злочинах про­ти власності (статті 185–193) злочинах в сфері обороту нарко­тичних засобів (статті 305–311) та ін. Слід зазначити, що вчи­нення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в статті Особливої частини КК, вва­жається обставиною, що обтяжує призначення покарання (п. 2 ст. 67).

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом, із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Отже, по-перше, для організованої групи потрібна участь мінімум трьох осіб, тоді як для групи, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників. Далі необхідно, щоб учасни­ки такої групи організувалися в стійке об’єднання. Стійкість групи – поняття оціночне і встановлюється кожного разу, виходячи з конкретних обставин справи. Однак закон (ст. 28) містить і конкретніші вказівки на ознаки, що свідчать про наявність більш тісної взаємодії між співучасниками порівня­но з тим, як у такій формі, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Це і кількість злочинів, для вчинен­ня яких створюється організована група. Як правило, це кілька злочинів, хоча можуть бути випадки, коли організова­на група створюється для вчинення одного злочину. Наприк­лад, у випадках посягання на особливо важливі об’єкти (банк, військовий склад тощо).

Така група припускає певну організаційну діяльність, що може бути різною: розподіл функцій між учасниками, наявність одного чи навіть кількох організаторів, залучення до групи більшого числа учасників, розробка плану дій тощо.

Саме створення організованої групи являє собою готуван­ня до злочину, що планували вчинити її учасники. В деяких злочинах створення організованої групи вважається вже закін­ченим злочином (наприклад ст. 392).

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об’єднанням кількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попе­редньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з ме­тою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи коор­динації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функ­ціонування як самої злочинної організації, так і інших злочин­них груп (ч. 4 ст. 28).

Як бачимо з тексту цієї статті, злочинна організація – це організована група особливого роду, наділена законом більшим ступенем стійкості, згуртованості й низкою інших ознак.

Це, насамперед, об’єднання учасників, що характеризуєть­ся ієрархією його членів або структурних частин. Ієрархія може виявлятися у встановленій підпорядкованості членів організації своїм керівникам, підпорядкуванні окремих струк­турних частин злочинної організації єдиному центру, в обов’яз­ковості рішень, прийнятих організаторами для всіх інших учас­ників злочинної організації.

Друга найважливіша ознака злочинної організації – це ство­рення її для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, поняття яких дається в частинах 3 і 4 ст.12. Злочинну органі­зацію може бути створено для керівництва двох чи більше організованих груп або для забезпечення функціонування як самої організації, так і інших злочинних груп.

Для злочинної організації характерним є наявність плану дій, поділ функцій між учасниками організації чи окремими злочинними групами, які до неї входять тощо.

Особливістю злочинної організації є те, що саме її створен­ня, а також участь у ній утворюють закінчений злочин, що тяг­не за собою відповідальність у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК.

У деяких статтях Особливої частини КК передбачено нор­ми про відповідальність учасників злочинних організацій. За­гальна норма, сформульована в ст. 255, передбачає відпові­дальність за створення злочинної організації з метою вчинен­ня тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також керівництво нею й участь у ній або у вчинюваних нею злочинах, а також керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників зло­чинних організацій чи організованих груп для спільного вчи­нення ними злочинів, або координації дій тощо. Причому саме створення злочинної організації для вчинення одного або кількох тяжких чи особливо тяжких злочинів вважається за­кінченим злочином.

Спеціальними видами злочинних організацій є: банда (ст. 257), терористична організація чи група (ст. 258), воєнізовані чи збройні формування (ст. 260).

У статтях 255, 258 і 260 передбачено заохочувальні норми, що звільняють від відповідальності учасників злочинної органі­зації у разі виходу особи з організації, добровільного повідом­лення органам влади про діяльність, сприяння у викритті її учасників.

Група, що діє за попередньою змовою, організована група і злочинна організація можуть мати форму як простої співучасті (всі учасники цих груп виконують ролі співвиконавців), так і складної співучасті (у групах має місце розподіл ролей). Що ж до групи осіб, що вчинюють злочини без попередньої змови, то в ній можуть бути, відповідно до прямих вказівок ч. 1 ст. 27, – лише співвиконавці, тобто вона можлива лише у формі про­стої співучасті.

Наведені форми співучасті можна представити в такій схемі:

 

< Попередня   Наступна >