129

---

§ 3. Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання

Обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, – це різного роду чинники, що стосуються особи винного й вчиненого ним злочину, які хоча і не впливають на його кваліфікацію, про­те зменшують чи підвищують суспільну небезпечність злочину і/або злочинця і тим самим впливають на ступінь його відпові­дальності.

Обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання, мають велике значення при його призначенні. Зокрема, вра­хування обставин, що пом’якшують покарання, дає суду пра­во: а) визначити покарання ближче до мінімуму санкції статті КК, за якою засуджується винний; б) призначити за альтерна­тивною санкцією менш суворий вид покарання з числа тих, які в ній передбачені; в) застосувати на підставі ст. 69 КК більш м’яке покарання, ніж передбачене законом. Наявність обста­вин, що обтяжують покарання, навпаки, надає суду можливість: а) призначити покарання, яке наближається до максимальної межі санкції або дорівнює її максимуму; б) призначити за аль­тернативною санкцією більш суворий вид покарання з тих кількох, які в ній передбачені; в) виключити можливість зас­тосування ст. 69 КК.

У статті 66 КК передбачені такі обставини, які пом’якшують покарання:

з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприян­ня розкриттю злочину;

добровільне відшкодування завданого збитку або усунен­ня заподіяної шкоди;

вчинення злочину неповнолітнім;

вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

вчинення злочину під впливом погрози, примусу або че­рез матеріальну, службову чи іншу залежність;

="text-align: justify;">вчинення злочину під впливом сильного душевного хви­лювання, зумовленого неправомірними або аморальними дія­ми потерпілого;

вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необ­хідності;

виконання спеціального завдання із запобігання чи роз­криття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане із вчиненням злочину у випадках, перед­бачених цим Кодексом.

Перелік цих обставин, встановлений ч. 1 ст. 66 КК, не є ви­черпним і згідно з ч. 2 ст. 66 КК суд має право враховувати при призначенні покарання як обставини, що його пом’якшують, і такі, які в ч. 1 ст. 66 КК прямо не передбачені. На практиці суди широко користуються цим правом і враховують при при­значенні покарання такі, наприклад, обставини, як вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправиль­ної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди тощо.

Врахування судом тих обставин, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 66 КК, є не правом, а обов’язком суду, тому він не може ігнорувати їх при призначенні покарання. Наприклад, якщо за справою виявлена така обставина, як щире каяття винного, то суд повинен врахувати її при призначенні покарання, оскіль­ки це прямо випливає з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК. Безпосередньо за­значені в законі обставини, які пом’якшують покарання, необ­хідно наводити у формулюваннях тексту ч. 1 ст. 66 КК. Виз­нання судом інших, безпосередньо не зазначених у законі обставин, як таких, що пом’якшують покарання, здійснюється за розсудом суду, тому рішення про їх урахування має бути вмо­тивоване у вироку. Причому, ті обставини, які не зазначені в законі, але враховуються судом як такі, що пом’якшують пока­рання на підставі ч. 2 ст. 66 КК, повинні наводитися у вироку чітко й конкретно, щоб не виникало ніяких сумнівів щодо того, чому суд на підставі їх урахування дійшов висновку про доцільність призначення винному менш суворого покарання.

Обставини, які обтяжують покарання, перелічені у ч. 1 ст. 67 КК, і до них належать:

вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина 2 або 3 ст. 28 КК);

вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи ре­лігійної ворожнечі або розбрату;

вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

тяжкі наслідки, завдані злочином;

вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в мате­ріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічне захворювання чи недоумство;

вчинення злочину з особливою жорстокістю;

вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

вчинення злочину особою, що перебуває у стані алко­гольного сп’яніння, або у стані, спричиненому вживанням нар­котичних або інших одурманюючих засобів.

У частині 3 ст. 67 КК зазначено, що при призначенні пока­рання суд не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК. Отже, на відміну від обставин, які пом’якшують покарання, перелік обставин, які його обтяжують, є вичерпним і розширенню ні за яких умов не підлягає. Тому ще наявні у практиці спроби розширити перелік обставин, що обтяжують покарання, за рахунок таких, наприк­лад, як невизнання підсудним своєї вини, відмова давати по­казання, відсутність щирого каяття у вчиненому злочині тощо, суперечать закону і є неприпустимими.

Установлюючи вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання, закон у ч. 2 ст. 67 КК надає суду право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначе­них у ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання, за винятком тих із них, які передбачені у пунктах 2, 6, 7, 9, 10 та 12 ч. 1 ст. 67 КК. Зокрема, суд може не визнати повторність злочину (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК) обставиною, що обтяжує покаран­ня, наприклад, через тривалий розрив у часі між злочинами, які її утворюють. Отже, обставини, які перелічені у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК, суд у всіх випадках визнає такими, що обтяжують покарання, а обставини, які зазначені у пунк­тах 1, 3–5, 8, 11 та 13 ч. 1 ст. 67 КК, можуть бути і не визнані такими з урахуванням конкретних обставин справи і при на­веденні у вироку мотивів прийнятого рішення.

Обставини, які обтяжують покарання, повинні наводитися у формулюваннях, зазначених у відповідних пунктах ч. 1 ст. 67 КК, із конкретизацією щодо тієї справи, яка розглядаєть­ся. Необхідність, а іноді й обов’язковість такої конкретизації пояснюється тим, що низка обставин описується в законі в за­гальній формі (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім; заподіяння злочином тяжких наслідків тощо).

У зв’язку з характеристикою обставин, які пом’якшують і обтяжують покарання, великого значення набуває мотивуван­ня покарання у вироку. Стаття 334 КПК зобов’язує суд моти­вувати у вироку призначене ним покарання і вимагає, щоб були наведені підстави обрання судом відповідної його міри. Моти­вування покарання повинне бути конкретним і відповідати принципу його індивідуалізації. Тому не можна визнати задо­вільним таке мотивування покарання, коли у загальній формі, без належної конкретизації суд посилається у вироку на вра­хування «тяжкості вчиненого злочину або даних про особу винного».

У вироку суд може посилатися як на мотив обрання ним певної міри покарання лише на ті обставини, які були дослі­джені та підтверджені в судовому засіданні. Отже, будь-яка з обставин, що пом’якшує чи обтяжує покарання, повинна бути предметом розгляду й доведення в судовому засіданні й лише за умови, якщо ця обставина була дійсно встановлена, вона може бути покладена в основу вироку і включена у мотиву­вання призначеного судом покарання.

Кожна обставина, що пом’якшує й обтяжує покарання, не може розглядатися ізольовано. Закон орієнтує суд на враху­вання всіх обставин у їх сукупності, що і є підставою обрання судом певного виду і конкретної міри покарання. Лише за та­ких умов, у такій сукупності одні обставини підкріплюють чи нейтралізують інші або виступають як більш чи, навпаки, менш вагомі.

На практиці виникають і такі ситуації, коли одна й та сама обставина передбачена у диспозиції статті Особливої частини КК як ознака простого або кваліфікованого складу конкретного злочину і водночас фігурує в переліку тих обставин, які зазна­чені у статтях 66 або 67 КК як такі, що пом’якшують чи обтяжу­ють покарання. Наприклад, у ст. 116 КК передбачена відпові­дальність за вбивство, вчинене в стані сильного душевного хви­лювання, наявність якого і визначає кваліфікацію вбивства саме за цією статтею КК. Але і в п. 7 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання визнається обставиною, що пом’якшує покарання. Крадіжка підлягає кваліфі­кації за ч. 2 ст. 185 КК, якщо вона вчинена повторно, але у п. 1 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину повторно визнається також і обставиною, що обтяжує покарання. В усіх таких ситуаціях виникає запитання, чи може суд, кваліфікуючи дії винного за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК, при призначенні покарання ще раз (тобто вдруге) визнати (вра­хувати) ту обставину, яка визначила (вплинула) на кваліфіка­цію злочину, як таку, що пом’якшує або обтяжує покарання, оскільки вона зазначена і в статтях 66 або 67 КК?

Закон (ч. 3 ст. 66 і ч. 4 ст. 67 КК) вирішує це питання одно­значно: якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує або обтяжує покарання, передбачена в диспозиції статті Особливої части­ни КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує чи обтяжує. Це рішення ґрунтуєть­ся на тому, що коли б одна й та сама обставина враховувалася двічі – і при кваліфікації злочину, і при призначенні за нього покарання – це призвело б до порушення відомого принципу права – non bis in idem (не можна судити за те саме двічі).

 

< Попередня   Наступна >