193

---

§ 2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, та особливості їх призначення

1. Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до ч. 1 ст. 98 це такі основні покарання: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк.

На підставі ч. 2 цієї статті до неповнолітнього можуть бути застосовані й додаткові покарання у вигляді штрафу і позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. При цьому, як правильно звернув увагу Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосу­вання судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 р.1 «інші основні та додат­кові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття».

2. Слід, перш за все, зазначити, що зміст та умови застосу­вання цих видів покарань до неповнолітніх мають певні особливості порівняно з такими самими покараннями при застосо­вуванні їх до повнолітніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення. Частина 2 цієї статті обмежує розмір штрафу: він може бути призначений у межах до п’ятисот встановлених законом неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з обов’язковим урахуванням су­дом тяжкості вчиненого злочину та матеріального стану непов­нолітніх.

Серйозно пом’якшено і такі види покарань, як громадські та виправні роботи. Відповідно до ст. 100 ці види покарання можуть бути призначені тільки неповнолітнім від 16-ти до 18-ти років. Значно меншими є строки цих покарань: гро­мадські роботи можуть бути призначені на строк від тридцяти до ста

двадцяти годин і полягають у виконанні робіт у вільний від навчання чи основної роботи час, тривалість їх не може пе­ревищувати двох годин у день; строк виправних робіт встанов­лений від двох місяців до одного року і виконуються вони за місцем роботи, при цьому відрахування в дохід держави ви­значаються судом у розмірі від п’яти до десяти відсотків.

На підставі ст. 101 арешт полягає у триманні неповноліт­нього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах і може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягли на момент постановлення вироку шістнадцяти років, на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

Позбавлення волі, згідно з ч. 2 ст. 102, взагалі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Обмежує закон і максимальні строки поз­бавлення волі для неповнолітніх.

Залежно від тяжкості злочину (ст. 12), за який засуджуєть­ся неповнолітній (ст. 12), позбавлення волі може бути призна­чено: 1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – не більше двох років; 2) за злочин середньої тяжкості – не більше чотирьох років; 3) за тяжкий злочин – не більше семи років; 4) за особливо тяжкий злочин – не більше десяти років; 5) за особливо тяжкий злочин, пов’язаний з умисним позбавленням життя людини – до п’ятнадцяти років.

Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його в виховних колоніях. Особливості відбування в них по­карання неповнолітніх передбачено в ст. 143 КВК України2.

3. Певні особливості є й у призначенні покарання непов­нолітнім. Вони зумовлені, насамперед, тим, що стосовно цих осіб метою покарання є виправлення, виховання та соціальна реабілітація3. Частина 1 ст.103 передбачає, що крім загальних засад призначення покарання (статті 65–67), суд при призна­ченні покарання неповнолітньому повинен враховувати умо­ви його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку й інші особливості особи неповнолітнього.

Особливе значення має урахування вікових особливостей неповнолітнього, що вимагає встановлення не тільки того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, а й з’ясування всіх індивідуальних психофізичних властивос­тей неповнолітніх певного віку. У зв’язку з цим практика йде шляхом виключення кримінальної відповідальності та пока­рання щодо тих неповнолітніх, які хоча і досягли віку, з якого встановлено кримінальну відповідальність, але відстають (не в зв’язку з психічним захворюванням) у розумовому розвит­ку від того рівня, що є типовим для цього віку і визначає мож­ливість усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну небез­печність вчиненого. Тому можна сказати, що загальні засади призначення покарання щодо неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки їх вікового психофізичного розвитку. Можливість відносно легко (порівняно з дорослими) зміню­вати спрямованість формування особи підлітка пояснює і за­гальний напрям у призначенні їм покарання – його пом’як­шення. Саме це визначено в п. 3 ст. 66, яка передбачає вчи­нення злочину неповнолітнім обставиною, що пом’якшує покарання. Цим само обумовлено і те, що практика однознач­но йде шляхом найбільш частого застосування до непов­нолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприк­лад, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).

 

1 Відомості Верховного Суду України. – 2004. – № 5 (45).

2 Кримінально-виконавчий кодекс України. – К., 2004. –Ст. 143. – С. 70–71.

3 Відомості Верховного Суду України. – 2004. – № 5 (45).

 

< Попередня   Наступна >