110

---

§ 1. Кримінальне право Франції та Німеччини

Франція є країною, де вперше після Великої Французької революції 1789 р. з’явився перший буржуазний кримінальний кодекс 1791 р. Пізніше цей кримінальний кодекс було заміне­но кримінальним кодексом Наполеона 1810 р., що діяв понад 180 років, поки 1 березня 1993 р. не набрав чинності новий, який діє і нині – кодекс 1992 р. Саме кодифіковану систему кримінального права, закладену КК 1791 р., називають конти­нентальною на противагу англійській системі, яка не має ок­ремого кримінального кодексу. Після появи кодексів окремих німецьких держав, а особливо після прийняття у 1871 р. загальнонімецького КК – цю систему називають і, досить часто, франко-німецькою. Вона вплинула на кодификацію багатьох дер­жав Європи, Азії, Латинської та Центральної Америки, де прий­нято кримінальні кодекси за зразком цієї системи.

КК Франції 1992 р. складається з чотирьох книг, перша з яких містить норми Загальної частини. Кодекс відбиває кон­цепцію охорони прав особистості та правової держави. Він збе­рігає інститути цивілізованого кримінального права, які було розроблено ще в ХVIII столітті: це принцип «немає злочину – немає покарання без встановлення їх законом», тричленна класифікація злочинів (злочини, проступки та порушення), відпо­відальність лише за виявлене зовні діяння і за наявності мо­ральної вини. КК регулює питання обмеженої осудності, відпо­відальності за замах (готування не карається), співучасть, містить главу, в якій регулюються обставини, що виключають відповідальність (необхідна оборона, крайня необхідність, при­мус, виконання наказу тощо). Передбачається відповідальність юридичних осіб у вигляді штрафу, ліквідації або тимчасового припинення їх діяльності. Смертну кару у Франції скасовано. Позбавлення волі існує у вигляді довічного ув’язнення або на певні строки – до 30 років, широко передбачено застосування штрафів, додаткові

покарання у вигляді позбавлення або за­борони певних прав (наприклад, прав водія, володіння зброєю й ін.). При рецидиві покарання збільшуються, а в ряді випадків можуть подвоюватися. При призначенні покарання суд має ши­рокі права з пом’якшення покарань, їх застосування нижче ниж­чої межі або переходу до іншого більш м’якого покарання. КК передбачає так званий «період надійності» – по суті, це квота для звільнення від покарання, умовного звільнення тощо. При довічному ув’язненні – ця квота дорівнює 15 рокам, при засу­дженні понад 5 років позбавлення волі – 2/3 строку. У справах про тяжкі вбивства строк надійності може бути продовжений до 30 років. Поряд із цим встановлено режим напівсвободи на строк до 1 року – відбування покарання після роботи й ін. Де­тально регулюються питання відстрочки вироку (проста, з іспи­том, покладанням конкретних обов’язків). Передбачено давність виконання обвинувального вироку, реабілітацію (фак­тично це погашення судимості).

Деякі статті Загальної частини пов’язані з питаннями органі­зованої злочинності. Зокрема, дається визначення банди, передумислу, змови, зброї, об’єднання злочинців, встановлено відпо­відальність за участь у такому об’єднанні. Наприклад, організо­ваною бандою Кодекс вважає будь-яку сформовану групу або будь-яку змову з метою підготування одного або кількох злочин­них діянь.

Кодекс, зберігши вихідні положення, закладені ще класич­ною школою кримінального права, зазнав серйозного впливу школи нового соціального захисту (про неї йтиметься в наступ­ному розділі).

У Німеччині діє Кримінальне уложення 1871 р. у редакції від 1 січня 1975 р., хоча і після цього було прийнято низку до­повнень і змін, головним чином щодо Особливої частини (за­кони про економічну злочинність, про боротьбу з тероризмом). Кримінальне уложення (далі називатимемо його КК) побудо­вано на постулатах ідей класичної та соціологічної школи кри­мінального права (про ці школи див. у розділі ХХІV). В ньому поєднується застосування покарання за моральну вину злочин­ця з так званими заходами безпеки, що застосовуються, вихо­дячи з небезпечного стану особи (так звана система «подвійного шляху», або дуалістична система).

У § 1 КК проголошено принцип: «немає злочину без вка­зівки про те в законі». КК поділяє злочинні діяння на злочини і проступки. Підставою кримінальної відповідальності ви­знається склад злочину, вина вважається необхідною умовою караності. КК передбачає змішану формулу неосудності, об­межену осудність, формулює поняття помилки в ознаках скла­ду злочину та помилки «в забороні», тобто в протиправності діяння. У Загальній частині регулюється відповідальність за замах, яким вважається діяння, за якого особа безпосередньо взялася до виконання складу злочину. Добровільна відмова звільняє особу від кримінальної відповідальності. Готування до злочину не є караним, крім випадків, спеціально передбаче­них в законі. КК виділяє як співучасників виконавців, підбу­рювачів і пособників, причому кожний карається відповідно до ступеня своєї вини. Серед обставин, що виключають зло­чинність діяння, КК називає необхідну оборону, крайню не­обхідність; право на затримку злочинця формулюється в КПК. Наприклад, необхідну оборону § 32 КК визначає як захист осо­би, яка обороняється, або іншої особи від наявного протиправ­ного нападу на того, хто обороняється, або на іншу особу. Пе­ревищення меж необхідної оборони виключає відповідальність, якщо особа, що обороняється, діяла внаслідок помилки або переляку. Суб’єктом злочину можуть бути тільки фізичні осо­би. Правовими наслідками вчинення злочину за КК Німеччи­ни є покарання і виправлення та безпеки. До основних пока­рань належать позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років або довічне ув’язнення (смертну кару скасовано) і штраф. КК обмежує застосування короткострокового позбавлення волі.

Наприклад, позбавлення волі на термін до шести місяців при­значається судом тільки за особливих обставин. Якщо санк­ція закону не передбачає штрафу, то позбавлення волі на термін до шести місяців може бути замінено штрафом. При­значення штрафу залежить від майнового статусу суб’єкта, причому він обчислюється в спеціальній одиниці – «денний прибуток». Додаткові покарання – позбавлення прав водія, право обіймати суспільні посади, обирати та бути обраним. У КК широко передбачено застосування «звільнення з іспитом» при засудженні до позбавлення волі на термін не більш двох років. На такого засудженого можуть бути покладені певні обов’язки (наприклад, відшкодувати заподіяний збиток, вступ на навчання й ін.).

КК, як уже було зазначено, передбачає застосування мір без­пеки. Особливий характер серед них має превентивне ув’яз­нення. Ці заходи безпеки суд призначає на підставі ст. 66 КК разом із покаранням, якщо суб’єкт становить небезпеку для суспільства. Через те, що заходи безпеки застосовуються ра­зом із покаранням, у цьому і дістає вираження дуалізм реалі­зації заходів кримінальної відповідальності. Превентивне ув’яз­нення може бути призначено до десяти років, а при засудженні вдруге і більше разів може продовжуватися безстроково. Мірою безпеки є також заборона на професії на строк від одного року до п’яти років. Передбачає КК і конфіскацію предметів, прид­баних особою внаслідок вчинення злочину.

 

< Попередня   Наступна >