96

---

§ 2. Кримінальне право Англії та США

На відміну від континентальної Європи, в Англії немає єди­ного кримінального кодексу, у якому було б об’єднано кримі­нальні закони. У цій країні історично склалося право судових прецедентів, або загальне право, що діє поряд із парламентсь­кими статутами (законами) – статутним правом. Загальне пра­во ґрунтується на обов’язковості раніше прийнятого судом вищого рівня рішення для наступного розгляду аналогічних судових справ. Наприклад, питання неосудності вирішуються до сьогодні на підставі прецеденту 1843 р., коли Палата Лордів сформулювала положення про неосудність у справі Мак-Негтона1. Крім судових прецедентів, які в своєї більшості визна­чають положення Загальної частини, парламентські акти ре­гулюють, головним чином, відповідальність за окремі злочини – вбивство, крадіжки тощо. В останні десятиліття видаються ста­тути і з питань Загальної частини, наприклад, закон, що регу­лює відповідальність за змову 1977 р., Закон про кримінально караний замах 1981 р.

Загального поняття злочину законодавство Англії не знає, воно дається в доктрині. Наприклад, Блекстон у своїх комен­тарях 1765 р., що і сьогодні не втратили значення, визначав злочин як зло, що заподіює шкоду суспільству. Загальне право потребує для кримінальної відповідальності не тільки фізич­ної дії (бездіяльності), а й суб’єктивного до них ставлення – винуватості, яку, відповідно, позначають такими термінами: «acfus rej» і «mens rea».

Своєрідною є і класифікація злочинів в англійському праві.

Зокрема, за процесуальною ознакою всі злочини поділено на: ті, що переслідуються за обвинувальним актом і розгляда­ються в суді присяжних, та злочини, які розглядаються шля­хом сумарної юрисдикції, тобто одноосібно діючим магістра­том (суддею). Є й діяння «змішаної юрисдикції», що можуть розглядатися в буд

ь-якому із зазначених порядків.

Крім того, встановлено класифікацію злочинів на «арештні» та «неарештні». Перші – це ті, що тягнуть за собою покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’яти років. Щодо цих злочинів встановлено особливі правила арешту (наприклад обмеження на звільнення заарештованого під заставу й ін.). Всі інші злочини вважаються «неарештними».

У регулюванні співучасті англійське право виходить з акцессорної теорії, тобто визнає, що діяльність співучасника виз­начається злочинними діями виконавця. Готування до злочи­ну, якщо воно не утворює самостійного злочину, не карається. Замах, у тому числі негідний, підлягає кримінальній відпові­дальності. Виключають відповідальність не тільки необхідна оборона і крайня необхідність, а й подружній примус, наказ начальника й ін.

Видами покарання в Англії є позбавлення волі, пробація, штраф. Додатково можуть призначатися позбавлення прав во­дія, заборона на заняття певною діяльністю, а також надання безкоштовних послуг суспільству на строк не менше сорока і не більше двохсот сорока годин. Смертну кару після призупи­нення її в 1965 р. на п’ять років остаточно скасовано в 1970 р, за винятком випадків зради суверену або державі та піратства, поєднаного з насильством.

Широко застосовується пробація як вид умовного засуджен­ня на строк від шести до тридцяти місяців, що здійснюється під наглядом спеціального чиновника. Пробація пов’язана з покладанням на засудженого певних обов’язків і обмежень. У разі їх порушення до винного можуть бути застосовані штраф або безоплатні роботи на користь суспільству. Застосовується також відстрочка виконання вироку щодо осіб, засуджених до позбавлення волі або штрафу. Що стосується позбавлення волі, то його строки передбачено в окремих статутах, але якщо в ста­туті такий строк не визначений, він не може перевищувати двох років. За загальним правом строк позбавлення волі визначаєть­ся судом. Позбавлення волі може бути призначено і на невизначений строк, а також довічно (наприклад за умисне вбивство).

Кримінальне право США сформувалося і розвивалося під впливом англійського права прецедентів. Проте в американсь­кому праві відразу ж все більшого значення стали набувати акти Конгресу і законодавчих органів окремих штатів. США – фе­деративна держава, в якій існують федеральні кримінальні за­кони та кримінальні закони окремих штатів. Ці дві системи існують паралельно, причому федеральні кримінальні закони встановлюють лише відповідальність за злочини, що посягають на безпеку США (зрада, шпигунство), а також за злочини фе­деральних службовців та інші злочинні посягання, що стосу­ються кількох або всіх штатів (торгівля і збут наркотиків, кра­діжки автомобілів тощо). Переважну більшість злочинів пе­редбачено в законодавстві окремих штатів.

У середині ХХ ст. почався рух за реформу кримінального законодавства і у більшості штатів до сьогодні прийнято нові кодекси. Основою для прийняття цих кодексів був Примірний кримінальний кодекс США (1962 р.), розроблений інститутом американського права, а тому такий, що не має офіційно­го характеру. Але через те, що Примірний кодекс увібрав у себе досвід розвитку американського кримінального права, він мав визначальний вплив на нову кодификацію. І хоча КК штатів мають свої особливості, основні положення Примірного кодексу, що сприйняті ними, дають можливість однаково трактувати головні інститути кримінального пра­ва. Водночас норми загального (прецедентного) права про­довжують ґрати істотну роль у тлумаченні та застосуванні кримінальних законів, залишаючись одним із джерел кримі­нального права.

Всі злочини класифікуються на певні групи – на фелонії та місдімінори. Наприклад, КК штату Нью-Йорк (1967) залежно від тяжкості злочину і покарання, що загрожує, встановлює п’ять категорій фелоній і три категорії місдімінорів. Фелонії карають­ся тривалими строками позбавлення волі – аж до довічного ув’язнення або страти, місдімінори – до одного року позбавлен­ня волі. КК розрізняє також головні форми вини – намір, завідомість, необережність. Детально регулюються питання неосуд­ності, причому більшість КК відтворює англійську доктрину Мак-Нагтена. Регулюються також питання відповідальності за замах і співучасть. Причому з метою боротьби з організованою злочинністю на федеральному рівні прийнято Закон 1970 р., у якому передбачено суворі покарання для рекетирів та інших учасників злочинних об’єднань. Також прийнято закони про бо­ротьбу з комп’ютерними злочинами.

Покараннями в США є смертна кара, позбавлення волі, пробація, штраф. Верховний суд США обмежив застосуван­ня смертної кари в окремих штатах лише вчиненням тяжко­го вбивства або позбавленням життя внаслідок іншого тяж­кого злочину. Смертна кара в різних штатах виконується різними засобами: електричний стілець, газова камера, вве­дення смертельної ін’єкції, повішення, розстріл. У ряді штатів (їх більше десяти) смертну кару скасовано і замінено довіч­ним ув’язненням.

За федеральним законодавством смертну кару може бути призначено за низку тяжких злочинів, наприклад вбивство фе­дерального службовця, вчинене торгівцями наркотиками.

Позбавлення волі може бути призначено на різні строки, причому через систему абсолютного складання покарання при сукупності злочинів ці строки в багато разів перевищують се­редню тривалість життя (наприклад, строк більше 120 років або засудження на два довічних ув’язнення). Встановлюється можливість невизначених вироків, де покарання визначається в межах якогось строку, із наданням особливим комісіям або навіть адміністрації місця позбавлення волі вирішувати питан­ня про умовно-дострокове звільнення засудженого. Пробація (іспит) полягає в залишенні засудженого на свободі з обов’яз­ковим контролем за його поведінкою. Порушення умов про-бації може тягти її заміну позбавленням волі.

Штраф – міра покарання, яка призначається за менш тяжкі злочини. За тяжкі злочини можуть бути призначені величезні суми штрафів (250 тис. доларів і більше), причому не виклю­чається одночасне застосування позбавлення волі на тривалі строки2.

 

1 Див. докладніше: Трахтеров В. С. Вменяемость и невменяемость в уго­ловном праве. – Харьков, 1992. – С. 72 и сл.

2 Для докладнішого ознайомлення із законодавством інших країн реко­мендуємо такі видання: Решетников Ф. М. Правовые системы стран мира (1993 р.); Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Япо­нии. Общая часть уголовного права (1991 р.); Уголовное право буржуазных стран: Общая часть. Сборник законодательных актов (1990 р.).

 

< Попередня   Наступна >