152

---

§ 3. Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна

Узагальнюючи дані науки та зміст конкретних конституцій, конституційне право зарубіжних держав як навчальна дисциплі­на має також порівняльно-правознавчий характер. Тому воно бу­дується за системою, яка дає змогу, з одного боку, узагальнювати найбільш характерні (істотні) риси конституцій усіх зарубіжних держав, а з другого — аналізувати особливості відповідних національних конституційних систем, підкреслюючи специфіку того чи іншого інституту конституційного права, правового статусу особи, політичної системи та системи органів держави, їх право­вого становища тощо.

Згідно з таким підходом щодо узагальнення інформації побу­довано систему навчального курсу, де чітко розмежовано загаль­ну й особливу частини.

Загальна частина містить питання щодо поняття та сутності кон­ституцій, конституційно-правової основи суспільного ладу, консти­туційно-правового статусу людини та громадянина, форми правл­іння, виборів і референдуму, системи вищих органів влади тощо.

Особливу частину присвячено докладному аналізу та узагаль­ненню конституційного права окремих держав світового співто­вариства: США, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Канади, Швеції, КНР, Польщі, Болгарії, Куби, В’єтнаму, Індії та ін. Причому інформація узагальнюється по кожній дер­жаві з урахуванням системи, що пропонується у Загальній час­тині курсу.

За загальним правилом, навчальний курс конституційного права зарубіжних країн, що викладається в спеціалізованих нав­чальних закладах і на юридичних факультетах, відносять до за­гальноосвітніх дисциплін. Проте не можна не відзначити, що при підготовці фахівців, орієнтованих на роботу в національному дер­жавному апараті, у судових установах, в адвокатурі, та практично для вс

іх юристів вищої кваліфікації знання основ конституцій­но-правового розвитку зарубіжних країн – це не тільки елемент правової ерудиції, а й найважливіша умова високого правового професіоналізму.

Під час дослідження та вивчення конституційного права зару­біжних країн використовують різні методи, а саме загальнонаукові: історичний, логічний, метод індукції і дедукції, системний і структурно-функціональний, метод аналізу і синтезу; спеціаль­ний метод порівняльного правознавства, включаючи порівняння, що контрастує. Широке застосування цього методу зумовлено самим предметом вивчення: множинністю різних країн із неодна­ковими конституційними моделями.

 

< Попередня   Наступна >