98

---

§ 2. Соціальна структура суспільства

Плюралізм форм власності передбачає досить яскраву соціаль­ну структуру суспільства зарубіжних країн. Під впливом науко­во-технічного прогресу вона стала багатошаровою. Існують три основні соціальні спільності: а) особи, які працюють за наймом і складають абсолютну більшість населення кожної країни; б) підприємці, у середовищі яких простежується постійне збільшення кількості середніх і дрібних власників; в) маргінали (лат. marginalis – той, що міститься скраю). Останні – це піддані та громадяни, які живуть за нижньою межею встановленого у країні офіційного рівня забезпеченості.

Науково-технічний прогрес останніх десятиріч спричинив сут­тєві зміни, насамперед, у середовищі осіб найманої праці. Це вия­вилось у депролетаризації трудящих.

Високий рівень розвитку виробничих сил у розвинених краї­нах на основі новітніх досягнень науки й техніки, впровадження кібернетики, комп’ютеризація виробництва та освіти, прорив у сфері мікроелектроніки, впровадження енергозберігаючих і маловитратних технологій, використання роботів тощо спричини­ли падіння попиту на некваліфіковану («сині комірці») і збільши­ли попит на кваліфіковану («білі комірці») робочу силу. Внаслі­док цього з середовища трудящих сформувався новий «середній клас» (адекватні назви – «середні верстви», «білі комірці»). Сьо­годні середні верстви складають близько 70% осіб, що працюють за наймом, і постійно поповнюються «синіми комірцями». В ос­новному – це кваліфіковані працівники із середньою, а часто з вищою освітою; інженерно-технічні фахівці широкого профілю; науковий і проектно-конструкторський персонал, менеджери («золоті комірці») і т. ін. У США та Великобританії кількість інже­нерно-технічних працівників і менеджерів уже зрівнялася з кількістю працівників різних кваліфікацій.

Середній клас зар

убіжних країн виконує нині головну функ­цію не тільки на виробництві, а й у суспільстві. Він виступає ос­новним охоронцем існуючих суспільних відносин, носієм паную­чої ідеології, усіх цінностей, створених у суспільстві вільного підприємництва. Можна сказати, що середній клас є гарантом ста­більності цього суспільства, його опорою. Відповідно змінилася й політична роль трудящих. Висновок марксизму про те, що ка­піталізм сам по собі створює могильника в особі пролетаріату, не підтвердився, а пристосовування цієї системи до нових умов вия­вилося досить ефективним.

Щодо великих підприємців, то їх кількість незначна. Проте прибутки обернено пропорційні їх чисельності. Так, у США 60% доходів у 1991 р. припадало всього на 1% сімей.

Паралельно зі змінами соціальної структури суспільства, зро­станням кількості власників і в цілому життєвого рівня населен­ня простежується тенденція до маргіналізації окремих верств сус­пільства. Маргінали, їх чисельне зростання – це результат со­ціальної нерівності, притаманної як розвиненим державам, так і тим, що розвиваються. Це наслідок хвороби, якої ще не вдалося позбутися жодній соціальній системі. Маргінали – це особлива соціальна група зі своїми соціальними інтересами у пошуках ро­боти, житла, матеріальної чи медичної допомоги тощо. До неї належать безробітні, іммігранти, старі люди, що не мають пенсії, оди­нокі люди, багатодітні сім’ї, представники національних меншин. Для них характерний низький рівень освіти (часто неграмотність), погані житлові умови, недоїдання, хитке соціальне становище, залежність від системи соціального забезпечення. Саме тому се­редовище маргіналів є благодатним ґрунтом для створення кри­мінальних структур та екстремістських рухів. За даними амери­канської газети «Нью-Йорк таймс» від 12 жовтня 1992 р., у США нараховується 35,7 млн (14,2%) маргіналів. У країнах ЄС кількість їх також значна – близько 30 млн чоловік. Тільки у Великобри­танії 11 млн чоловік належать до прошарку бідних, 30% мешканців Іспанії перебувають за межею бідності.

Водночас треба зауважити, що у конституціях і нормах консти­туційного права демократичних держав є намагання виключити або звести до мінімуму невиправдані соціальні відмінності, соціальні конфлікти, скоротити межу між багатством і бідністю. Про це свідчить аналіз ст. 20 Основного Закону ФРН (1949 р.), ст. 2 Кон­ституції Франції (1958 р.), ст. 3 Конституції Італії (1947 р.), пре­амбула, а також статті 40, 50 Конституції Іспанії (1978 р.), статті 49, 50, 51 Конституції Болгарії (1991 р.) та ін.

 

< Попередня   Наступна >