46

---

Розділ 9

Вибори і референдум у зарубіжних країнах

§ 1. Вибори: поняття, соціальне призначення та політична роль. Конституційно-правове регулювання

Одним з елементів демократії є вибори до різного роду цент­ральних і місцевих представницьких установ. Ці установи ство­рюються правоздатними громадянами шляхом голосування за кандидатів, яких висувають відповідно до встановлених законом правил. У зарубіжних країнах існують й інші органи, що також обираються або населенням країни, або населенням суб’єктів фе­дерації чи адміністративно-територіальних одиниць. У всіх цих випадках проводяться загальні, федеральні, місцеві та інші вибо­ри, які являють собою масові політичні кампанії.

Вибори – це процедура обрання представників влади, коли певна група людей (виборців) висуває зі свого оточення одного або кількох членів для виконання будь-яких громадських функцій.

Питома вага і значення виборів у політичному житті різних країн неоднакові. Так, у Великобританії обираються тільки ниж­ня палата парламенту (палата громад) й місцеві органи (ради ад­міністративних графств, міст-графств, муніципальних і немуніципальних міст і парафій). У Франції коло виборних органів дещо ширше. Там обираються глава держави, дві палати парламенту і органи місцевого самоврядування. У Болгарії шляхом всенарод­ного голосування обираються президент, Великі Народні збори (спеціальний установчий орган), Народні збори (парламент), а також органи самоврядування (ради громад) і органи виконавчої влади у громадах (кмети). Значна кількість органів і посадових осіб обирається у США.

Проте вирішальне значення має не кількість виборчих кам­паній, а сутність виборів. Вибори певною мірою відбивають пе­ребіг політичної боротьби між різними спільностями людей у кон­к

ретній країні, виразниками інтересів яких є політичні партії, суспільні рухи, національні політичні асоціації тощо. У ході ви­борів вони мають змогу виступати з власними лозунгами й боротися за свої політичні цілі. Найбільш гострою і послідовною є виборча боротьба, в якій беруть участь сильні та впливові партії з досить високою свідомістю народних мас. При цьому у виборців з’являється справжня альтернатива вибору: голосувати за партії, які з різними модифікаціями виступають за збереження еконо­мічного й політичного статус-кво, або за реформістські (рево­люційні) партії, що вимагають докорінних змін існуючого ладу. Революційна боротьба партій у ході виборів велася, наприклад, в Індії, Угорщині, Португалії, Польщі, Болгарії (у недавньому минулому – і в інших країнах). Там, де згадані умови відсутні, вибори перетворюються на фікцію (Куба, КНДР, В’єтнам, КНР, ОАЕ та ін.).

Вибори у переважній більшості сучасних зарубіжних держав відбивають складні процеси у політичній системі суспільства.

Вибори державних органів і посадових осіб громадянами (підданими) – найпоширеніша форма безпосередньої демократії. Хоча остаточно вони знаходять вияв в акті голосування, зміст цього інституту, як і його безпосередньо демократична сутність, цим не вичерпуються. Вибори охоплюють цілий процес, який на­зивається виборчою кампанією, що починається від призначення дати виборів і включає всі стадії підготовки до них: утворення виборчих округів, дільниць для голосування, складання або пе­ревірка списків виборців, формування виборних органів, голосу­вання та визначення його результатів. Порядок виборів, тобто система політичних суспільних відносин, пов’язаних із вибора­ми, називається виборчою системою, а система правових норм, якими регулюються вибори, – виборчим правом. Поряд з цим зна­ченням термін «виборче право» має й інше, а саме: право грома­дянина (підданого) обирати (право голосу, активне виборче пра­во) і право бути обраним до державних органів, посадовою осо­бою (пасивне виборче право).

Основні принципи виборчої системи і виборчого права (в обох значеннях) закріплюються у конституціях, а докладно виборча кампанія регулюється чинним законодавством (виборчими зако­нами, законами про вибори тощо).

Ступінь урегульованості виборчої системи і виборчого права чинним законодавством і кількість виборчих законів у різних краї­нах неоднакові. Наприклад, у Швеції діє один акт – «Закон про вибори» 1972 р., який детально врегулював весь виборчий процес у країні. У КНР прийнято кілька актів, які регулюють поря­док проведення виборів до вищих і місцевих представницьких установ. Це Закон про вибори до Всекитайських зборів народних представників (до парламенту) і місцевих представницьких органів, Закон про організацію Всекитайських зборів народних представників, Постанова про порядок проведення виборів депу­татів від армії до вищих і місцевих представницьких установ тощо. Усі згадані акти були прийняті 1982 року.

 

< Попередня   Наступна >