§ 5. Федералізм і самоврядування

Вже в самій назві держави «Федеративна Республіка Німеч­чина» знаходить вираз її федеративна структура. Федеративна Республіка складається із 16 земель: Баварія, Баден-Вюртемберг, Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Гесен, Мекленбург-Передня Померанія, Нижня Саксонія, Рейланд-Пфальц, Саар, Саксо­нія, Саксонія-Анхальт, Північний Рейн-Вестфалія, Тюрингія, Шлезвіг-Гольштейн. Із 16 земель є містами: (Берлін – столиця; Гамбург і Бремен – у минулому були містами-республіками і вхо­дили до Ганзейського Союзу.

Землі дуже сильно різняться за територією і кількістю насе­лення. Найменша земля – це Бремен (404 кв. км і 680 тис. меш­канців). Найбільша за територією – Баварія (70,5 тис. кв. км), а найнаселеніша – Півнійчний Рейн-Вестфалія (близько 18 млн мешканців). Однак федерацію у Німеччині неможливо вважати асиметричною. Усі землі мають рівні права.

Землі також мають свої конституції, виборний законодавчий орган – ландтаг (у 15 землях – однопалатний, а в Баварії – двопа­латний) – уряд здійснює свою роботу на чолі з прем’єр-міністром. Одинадцять земель первісної території федерації були відновлені або створені після 1945 року. Після перших вільних виборів у колишній НДР 18 березня 1990 р. парламентарії Народної пала­ти ухвалили рішення про утворення п’яти нових федеральних зе­мель. З жовтня 1990 року НДР, а також й землі Бранденбург, Мекленбург, Передня Померанія, Саксонія-Анхальт та Тюрингія приєднуються до Федеративної Республіки Німеччина. Оди­надцять регіонів Східного Берліна об’єдналися з федеральною землею Берлін. Федеральні землі не є провінціями, це – держави з власною державною владою. Вони мають власну конституцію землі, яка повинна відповідати засадам республіканської, демок­ратичної і соціальної правової держави у суді Основного закону. В іншому землі мають широкі права для розробки їх вла

Принцип федеративної держави належить до недоторканних конституційних засад. Проте сьогоднішні землі не є незмінними. Щодо перерозподілу території федерації Основний закон має відповідні положення. Спільна конституційна комісія федерації і земель запропонувала полегшення щодо процедурних питань.

Федеративний державний лад має довгу конституційну тра­дицію, яка була перервана лише єдинодержавністю націонал-со­ціалістів у 1933–1945 рр. Німеччина належить до класичних країн з федеральною державністю. Федералізм себе виправдав: від до­зволяє набагато легше вправлятися із регіональними властивос­тями і проблемами, ніж це могла б зробити центральна урядова влада.

Комунальне самоврядування як символ громадської свободи має в Німеччині традицію. Воно сягає до привілеїв вільних міст у середньовіччі, коли міське громадянське право звільняло людей від гноблення феодального кріпосництва. В новий час комуналь­не самоврядування пов’язують, у першу чергу, з реформами ба­рона фон Штайка, надто з пруським муніципальним урядуван­ням від 1808 року. Основний закон продовжує цю традицію. Він виразно гарантує комунальне самоврядування в містах, общинах і районах. Відповідно до цього вони мають право всі справи місце­вої громади регулювати у межах законів на власну відпові­дальність. Усі міста, общини і райони повинні бути демократич­но організованими. Комунальне право є справою земель; з істо­ричних причин комунальні конституції в різних землях значно відрізняються одна від одної. Проте практика самоврядування у всіх федеральних землях схожа.

Право самоврядування охоплює, передусім, місцевий громад­ський транспорт у межах комун, місцеве будівництво шляхів, за­безпечення електроенергією, водою, газом, каналізацію, містобу­дівне планування. Сюди належать також будівництво і утриман­ня шкіл, театрів і музеїв, лікарень, спортивних закладів і басейнів. До компетенції общин належать також освіта дорослих і догляд за молоддю. Доцільність і прибутковість своїх дій кожна община визначає самостійно. Багато місцевих завдань не до снаги общи­нам і малим містам; вони можуть виконувалися районом — на­ступною вищою територіальною одиницею. Також район є час­тиною комунального самоврядування. Більші міста не належать до жодного району, вони «вільні від районів».

Комунальне самоврядування і самостійність можуть занепас­ти, якщо община не має грошей для виконання завдань. Дискусії про належне фінансове забезпечення общин не припиняються. Общини мають право збирати власті податки і збори. Сюди нале­жать поземельний і промисловий податки. Крім того, общини ма­ють право використовувати надходження від акцизу і податку на споживчі товари. Але цього не вистачає на покриття фінансових потреб. Тому общини отримують від федерацій і земель частку від прибуткового податку. Крім того, сюди належать відрахуван­ня у межах фінансової угоди про розподіл коштів, яка окремо ре­гулюється у кожній землі.