133

---

§ 5. Регіональне і місцеве управління та самоврядування

Система місцевих органів у Франції ґрунтується відповідно до адміністративно-територіального поділу, який у 80-ті роки минулого століття був радикально реформований за допомогою прийняття законів про децентралізацію.

Складовими частинами адміністративно-територіальної струк­тури Франції є (знизу доверху): комуна, кантон, округ, департа­мент і регіон. При цьому кантон і округ не мають виборних органів управління та самоврядування, а є територіями, в межах яких діють деякі спеціальні адміністративні органи. Округами управляє супрефект, який призначається зверху. Кантони являють собою історико-географічні одиниці та використовуються як виборчі округи для виборів до ради департаментів, а іноді у них створюються су­дові органи – трибунали малої інстанції. Крім них існують такі спец­іальні округи, як: військові, судові, шкільні та ін., межі яких не зав­жди збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць.

Територіальними самоврядними колективами Франції, що мають виборні органи самоврядування, є регіони, департаменти та комуни.

Традиційно основною одиницею адміністративно-територіально­го поділу Франції є департамент. З 1965 р. на території метрополії їх нараховується 96, включаючи Париж. Для вирішення сучасних еко­номічних і соціальних проблем департамент виявився неефективною малопотужною одиницею, що зумовило прийняття 2 березня 1982 р. Закону про децентралізацію, згідно з яким метрополія була поділена на 22 регіони (області), що охоплюють кілька департаментів (від 3 до 5). Регіон став основною територіальною одиницею, у рам­ках якої здійснюються найважливіші економічні і соціальні програ­ми розвитку. Регіони мають власний бюджет, розробляють власні плани економічного та соціального розвитку, а також облаштова-ності території

і розвитку інфраструктури.

Головним представницьким органом регіону є регіональна рада, члени якої обираються шляхом загальних і прямих виборів у про­порційній виборчій системі. Вибори проводяться по департамен­тах. Кількість представників, що обираються від департаментів, пропорційна кількості населення, але в будь-якому випадку не може бути менша за три. Функції органу виконавчої влади здійснює го­лова регіональної ради, який очолює регіональну адміністрацію.

Представником центральної влади в регіоні є регіональний комісар республіки (префект). Префектом (регіональним комі­саром республіки) регіону є префект найбільш значного департа­менту регіону. Він представляє державу, уряд і окремих його членів, інформує їх про події на підвідомчій території, керує діяль­ністю місцевих державних служб. У порядку адміністративного нагляду за самоврядуванням префект одержує всі акти органів самоврядування протягом 15 днів після їх прийняття і може ос­каржити їх з мотивів незаконності до адміністративного суду. Усе це свідчить про великий вплив регіонального префекта на вирі­шення всіх місцевих справ.

У департаментах обирається генеральна (департаментська) рада терміном на шість років, що поновлюється наполовину кожні три роки. Члени генеральної ради, іменовані радниками, обира­ються шляхом загального, прямого і таємного голосування. За­стосовується мажоритарна система виборів у два тури. Виборчим округом на виборах є кантон (звідси й сама назва цих виборів – «кантональні»). На чолі генеральної ради і департаментської ад­міністрації стоїть голова, який обирається його радою. До веден­ня генеральної ради віднесене прийняття бюджету і контролю за його виконанням, організація департаментських служб, керуван­ня майном департаменту. Департамент покликаний координува­ти діяльність органів самоврядування комун і розподіляти фінан­сові субсидії між комунами.

Так само, як у регіоні, в департаменті, як і раніше, зберігається посада представника уряду в особі префекта. Він керує роботою всіх місцевих посадових осіб, відділень, управлінь і агентств, що представляють центральний уряд. На префекта департаменту покладено здіснення контролю за законністю дій і рішень вибор­чих органів і посадових осіб департаменту.

Після проведення реформи місцевого самоврядування вико­навчим органом департаменту є голова генеральної ради.

Низовою адміністративно-територіальною одиницею є кому­на (община) – найстарший самоврядний колектив, що володіє порівняно широкими повноваженнями. Великі міста мають ста­тус общин, але з іще ширшими повноваженнями. Усього комун нараховується близько 37 тисяч, їх населення коливається від 100 чоловік у селі до 1 млн і більше в містах. Представницьким орга­ном комун є муніципальні ради, чисельність радників у яких ко­ливається від 9 до 69 залежно від кількості населення комун. Особ­ливий статус мають найбільші міста Франції. (Наприклад, у Па­рижі 163 члени ради, у Марселі – 101 радник, у Ліоні – 73.)

Муніципальні радники обираються шляхом загального пря­мого і таємного голосування. Правом участі в місцевих виборах володіють також постійно проживаючі іноземці та громадяни Європейського Союзу. Термін повноважень муніципальних рад – шість років. У комунах із населенням до 3,5 тис. чоловік викори­стовується мажоритарна система виборів у два тури в поєднанні з принципом пропорційного представництва.

Муніципальна рада приймає бюджет, встановлює місцеві по­датки, розпоряджається майном комуни, призначає службовців, приймає програми розвитку, займається ринком, місцевими до­рогами і вирішує багато інших питань місцевого значення.

Якщо буде встановлено, що муніципальна рада не спроможна управляти комуною, то декретом Президента, прийнятим на засі­данні Ради міністрів, вона може бути достроково розпущена. Про­те цей декрет може бути оскаржений до адміністративного суду.

Муніципальна рада таємним голосуванням обирає на шість років мера і його заступників. Мер є представником муніципаль­ної ради і водночас очолює комунальну адміністрацію. Оскільки в комунах немає представників центральної влади, мер за своєю посадою вважається представником державної влади в комуні.

Значна самостійність комун і відсутність посадових осіб, які призначаються урядом, певною мірою врівноважується жорстким адміністративним контролем з боку уряду через префектів регіо­нів і департаментів, які мають право припиняти виконання неза­конних рішень муніципальних рад.

Отже, вся система місцевого й регіонального управління ґрун­тується на сполученні управління і самоврядування.

Характеризуючи адміністративно-територіальний устрій і місцеве управління та самоврядування Франції, слід також заз­начити, що ряд колишніх французьких колоній зберіг державно-правові зв’язки з метрополією, отримавши статус заморських де­партаментів і територій.

Заморські департаменти мають найбільш тісний правовий зв’я­зок із Францією. Це один із видів територіальних колективів Франції зі статусом регіонів, пристосованих до місцевих умов. Усі чотири заморські департаменти зі специфічним расовим складом (переважає темношкіре населення) територіально віддалені від Франції (Гваделупа, Мартиніка, Реюньйон). Вони мають статус звичайних французьких регіонів і департаментів.

Заморські території (їх також чотири) не є частиною метро­полії за океаном і мають найбільший ступінь юридичної само­стійності. Вони мають дуже велику автономію і ще більш відда­лені від Франції (Французька Полінезія, Нова Каледонія, остро­ви Уолліс і Футуна, Арктичні землі).

Заморські території мають різноманітний правовий статус, але загальним для них є те, що вони управляються виборними орга­нами на основі своїх статутів.

До складу Франції входять дві заморські території з особли­вим статусом: острів Майота та острови Сен-Пьєр і Мікелон. Ці дві території повільно еволюціонують убік перетворення в май­бутньому на незалежні держави.

Нарешті, особливий статус політичної автономії має великий острів у Середземному морі – Корсика. Це єдина автономія у складі континентальної Франції, що є невід’ємною частиною метрополії. Вона не є заморським департаментом або заморською територією.

Корсика обирає свій парламент – Збори з обмеженою компе­тенцією. Виконавчу владу здійснює голова, що обирається Збо­рами. У цілому Корсика має більше прав, ніж звичайний конти­нентальний департамент, і не менше від заморської території.

На закінчення слід додати, що адміністративно-територіаль­ний поділ Франції відрізняється ускладненою структурою, а місцеве самоврядування характеризується тенденцією до подаль­шої централізації, підвищенням ролі й значення територіальних самоврядних колективів.

 

< Попередня   Наступна >