61

---

§ 4. Судова влада

Ієрархія судових органів у Японії має чотириступеневу струк­туру: Верховний суд, вісім Вищих апеляційних судів, 50 місце­вих судів (у кожній префектурі по одному і чотири місцевих суди на острові Хоккайдо), 50 сімейних судів і приблизно 450 пер­винних судів (місцеві й сімейні суди мають однаковий статус). Створення спеціальних судів Конституцією заборонено (ст. 76). Правовою основою судоустрою в Японії є Конституція і Закон про суди 1947 р.

Очолює японську судову систему Верховний суд, наділений найширшими повноваженнями як вища судова інстанція, вищий орган конституційного нагляду і орган, який керує всіма нижчи­ми судами. Верховний суд встановлює правила для роботи на тільки судів, а й адвокатів. Крім того, його правила обов’язкові для виконання і прокуратурою.

Верховний суд, вищі, місцеві й первинні суди розглядають цивільні і кримінальні справи. Компетенція Верховного суду по­ширюється на всю територію країни і умовно може бути розподі­лена на три основні сфери: розгляд цивільних, кримінальних і ад­міністративних справ; судове управління; конституційний нагляд.

Вищим судовим органом є Верховний суд, до складу котрого входить головний суддя, якого призначає Імператор, і 14 суддів, призначених Кабінетом. Призначення суддів Верховного суду затверджується всенародним референдумом під час найближчих виборів до Палати представників; потім такі референдуми повто­рюються кожні 10 років (ст. 79 Конституції).

Верховний суд виконує свою роботу в повному складі (кво­рум – 9 членів) або в складі відділень (ст. 9 Закону про суди). Закон про суди передбачає, що питання, які стосуються розгляду законів і підзаконних актів на предмет відповідності Конституції, мають розглядатися Верховним судом у повному складі (ст. 10 Закону про суди). Рішення з

цього питання приймається Верхов­ним судом, якщо за нього проголосувало не менше 8 членів суду (на практиці це буває рідко).

Основною функцією Верховного суду є конституційний кон­троль, а крім того, він виступає судом останньої інстанції при роз­гляді будь-яких справ. Він розглядає у другій інстанції справи про злочини проти держави, і в третій – інші кримінальні та цивільні справи. Верховний суд також виконує повноваження судового управління. Він узагальнює судову практику, видає обов’язкові керівні матеріали для судів нижчої інстанції, положення про про­куратуру при Верховному суді, про внутрішню дисципліну і уп­равління судовими органами, встановлює правила процедури судочинства, роботи адвокатів, внутрішнього розпорядку в су­дах (ст. 77 Конституції).

Вищі суди (всього 8, мають 6 відділень) є судами першої інстанції у справах про державну зраду та інші злочини проти держави, а також апеляційною інстанцією з цивільних та кримі­нальних справ, які розглядаються в судах нижчої інстанції. Спра­ви розглядаються колегією з трьох суддів, а колегія з п’яти суддів розглядає справи про деякі державні злочини.

Окружні суди (всього 50, мають 242 відділення) розглядають основну масу цивільних та кримінальних справ, а також є апеля­ційною інстанцією у рішеннях, які виносяться дисциплінарними судами. Вони знаходяться в кожній із 47 префектур. Справи роз­глядаються, частіше за все, одним суддею або колегією з трьох суддів, якщо справа стосується звинувачення в злочині, котрий карається позбавлення волі терміном більше одного року. Кордо­ни судових округів побудовані таким чином, щоб вони не співпа­дали з кордонами територіальних одиниць місцевого самовряду­вання.

Суди по сімейних справах мають таку ж структуру, як і ок­ружні суди, і діють при окружних судах і в їх відділеннях. Вони виконують примирливу функцію і виносять рішення у справах, пов’язаних із сімейним правом, розглядають деякі кримінальні злочини, які скоїли неповнолітні (до 20 років).

Як допоміжні органи при сімейних судах існують примирливі комісії, до кожної з котрих входять суддя та представник населен­ня. В штатах сімейних судів для підготовки до розгляду справ неповнолітніх діють так звані дослідники (тьосакан), в обов’язки котрих входить вивчення на науковій основі особистості непов­нолітнього, соціального середовища, в якому він живе, умов, за яких він скоїв злочин. Ефективність сімейних судів достатньо висока, однак їх перевантаженість заважає індивідуалізації підхо­ду до неповнолітніх.

Дисциплінарні суди (всього 575) розглядають незначні цивільні справи з ціною позову не більше 900 тис. ієн і деякі кри­мінальні справи. Вони розглядаються одним суддею, котрий не обов’язково повинен мати юридичну освіту.

Всі судді призначаються на свої посади Кабінетом міністрів терміном на 10 років, за списками кандидатів, який складається Верховним судом Японії. Після 10 років сумлінної праці суддя може бути переобраним на другий термін, і все це може повторю­ватися кілька разів через кожні 10 років, поки він не досягне пен­сійного віку (65 або 70 років).

Разом із тим, Конституція передбачає ряд заходів, спрямова­них на підвищення авторитету суддів. Так, зокрема, призначен­ню в члени Верховного суду передує так звана процедура «пере­гляду народом» при проведенні виборів до Палати представників. І якщо більшість виборців дасть згоду на зміщення якого-небудь судді, він повинен негайно залишити свою посаду. Така процеду­ра повторюється кожні 10 років.

Однак, не дивлячись на зовнішню ефективність таких заходів, їх доцільність викликає серйозні сумніви у японських фахівців, тому що більшість виборців погано знає членів Верховного суду. Судді всіх судів можуть бути звільнені з посад тільки в резуль­таті публічного розгляду відповідно до процедури імпічменту, кот­ра передбачає розгляд звинувачень на адресу судді спеціальними органами парламенту.

Прокуратура діє на основі Закону про прокуратуру 1947 р. Певна суперечність між принципом незалежності прокуратури з субординаційними відносинами з міністерством юстиції формаль­но дозволяють ті обставини, що стосовно конкретних справ міністр може дати вказівки лише Генеральному прокурору. Про­куратура повинна дотримуватися правил, встановлених Верхов­ним судом.

Прокуратура являє собою центральну організацію, яку очолює генеральний прокурор, однак структура її пристосована, перш за все, до судової системи: служби генеральної прокуратури є у Вер­ховному суді, при вищих, територіальних, сімейних та інших су­дах. Прокуратура наглядає за веденням слідства у найбільш склад­них кримінальних справах, а також за виконанням кримінальних покарань.

І ще на одній особливості діяльності прокуратури хотілося б зупинитися. Цікаво, що прокурор не зобов’язаний знайомити з усіма матеріалами справи навіть суддю, котрому він передає лише звинувачувальний висновок без будь-яких інших документів.

Сьогодні існують комісії з контролю за діяльністю прокурату­ри. Вони створюються з представників населення та мають обме­жену компетенцію: прокурор «враховує» думку комісії, котра, однак, для нього не є обов’язковою.

Правову основу для організації і діяльності японської поліції складає Закон про поліцію 1954 р. Відповідно до Закону поліція існує як самостійна державно-муніципальна одиниця. Державну частину поліцейської системи складає головне поліцейське управ­ління, а також структури, які знаходяться в його складі (штаб дво­рової поліції, поліцейська академія, НДІ поліції) та його пери­ферійні органи. До периферійних органів належать управління поліцейських округів. При цьому кожний округ охоплює терито­рію кількох префектур.

Адвокати ведуть свою професійну діяльність на основі Зако­ну про адвокатів 1949 р. Відповідно до його положень вони про­водять захист сторін у судових процесах, а також дають консуль­тації з юридичних питань. Крім того, для того щоб професійно займатися адвокатською практикою, необхідно зареєструватися в Японській федерації адвокатів. Тільки після такої реєстрації ад­вокати постійно працюють у колегії адвокатів, які створюються у відділеннях окружних судів і мають статус юридичної особи.

 

< Попередня   Наступна >