102

---

§ 6. Конституційно-процесуальні строки

Наукове пізнання будь-якого процесуального моменту з метою з’ясування засадничих принципів реалізації конституційного процесу, зокрема організації і здійснення конституційного судочинства чи то основних механізмів реалізації прав і обов’язків суб’єктів конституцій­них відносин, передбачає розгляд процесуальних строків, що являють собою найважливіші якісні характеристики й орієнтири на своєчасне вирішення справ, які належать до конституційної юрисдикції. Форму­вання процесуальних строків відбувається, як правило, із урахуванням практики правотворчої та правореалізаційної діяльності та розвитку конституційного судочинства в державі. ефективність цієї діяльності істотно залежить від часового фактора, тобто швидкості перебігу того процесу, в рамках якого така діяльність реалізується.

Значення фактора часу ще більше зростає в умовах суспільно-політичних криз, які часто стають невід’ємною складовою політичної системи суспільства. У цій ситуації необхідно забезпечити не тільки правильне, але й своєчасне вирішення завдань, які стоять перед учас­никами конституційних правовідносин, зокрема здійснення органом конституційної юрисдикції — Конституційним судом провадження у справах за конституційними поданнями і зверненнями, що до нього надходять.

Встановлення у законодавчому порядку строків для процесуаль­ної діяльності Конституційного суду та діяльності учасників і сторін законодавчого, виборчого, референдного, парламентського та інших процесів є гарантією забезпечення швидкого і адекватного реагуван­ня влади на потреби держави і суспільства, на потреби своїх громадян, якщо такі потреби вимагають конституційно-правового врегулюван­ня. Це вносить певну визначеність, сприяє утвердженню стабільності в сфері владних відносин.

З урахуванням викладеного, процесуальні

строки можна визначи­ти як особливий механізм державного впливу на суспільні відносини і процеси, що визначають головні напрямки своєчасного вирішення справ та спорів. тож конституційно-процесуальним строком назива­ється період часу, протягом якого повинна бути вчинена певна проце­суальна дія сторонами й іншими учасниками конституційного процесу, органами, що виконують рішення органів конституційної юрисдикції.

Встановлюючи строк, протягом якого повинна бути вчинена пев­на процесуальна дія, слід виходити з конкретних обставин ситуації, що склалася, цей строк має бути достатнім для здійснення процесу­альної дії і разом з тим не надто тривалим, аби не створювати умов для затримки остаточного вирішення справи чи спору. призначені стро­ки можуть бути продовжені, тобто їм можуть бути призначені нові, більш тривалі терміни для провадження відповідних процесуальних дій. Необхідність у цьому може виникнути у зв’язку з неможливістю вчинити певну процесуальну дію у визначений термін, наприклад на­дати документи, що у даний момент у сторони відсутні.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюють­ся законом, а якщо не визначені законом, — встановлюються судом.

Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. В окремих випадках строки обчислю­ються в годинах або хвилинах.

Таким чином, строки для здійснення процесуальних дій визна­чаються точною календарною датою, вказівкою на подію, що повинна обов’язково настати, або періодом часу, протягом якого відповідна дія може бути вчинена.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’я­зано його початок. Відтак, першим днем строку, який відповідно до закону має початися у зв’язку з настанням певної події, є день, на­ступний після дня настання вказаної події. останнім же днем строку, який відповідно до закону має закінчитися у зв’язку з настанням пев­ної події, є день, що передує дню вказаної події.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закін­чується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчен­ня строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в органах, де робочий час закін­чується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення за­ява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо уповноважений суб’єкт за клопотанням особи, що їх подала, не зна­йде підстав для поновлення або продовження строку.

Уповноважений суб’єкт поновлює або продовжує строк, встанов­лений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку може бути вчинено ту дію або подано той документ чи доказ, стосовно якого за­явлено клопотання.

Запитання для самоконтролю

Визначте поняття конституційно-процесуального права і встановіть, де проходить межа між його предметом регулю­вання і предметом правового регулювання конституційного матеріального права.

дайте перелік джерел конституційно-процесуального права і доведіть або спростуйте твердження про те, що повнозначним елементом системи цих джерел є судові прецеденти, створю­вані органами конституційної юрисдикції.

В чому полягає особливість конституційно-процесуальних норм та чи можуть передбачені ними санкції тягнути за собою наслідки формально-юридичного характеру?

Чому держава і народ України не можуть вважатися безпосе­редніми суб’єктами конституційно-процесуальних відносин попри те, що прямо згадуються у нормах Конституції і зви­чайних законів?

В чому полягає відмінність “широкого” і “вузького” розуміння поняття конституційного процесу та на яких основних прин­ципах будується конституційно-процесуальна діяльність?

 

< Попередня   Наступна >