151

---

§ 3. Поняття і специфіка конституційно-правової відповідальності

Конституційно-правова відповідальність — це особливий вид юридичної відповідальності, зміст і особливості якої зумовлені пер­шочерговою роллю конституційного права в системі національного права України.

Конституційно-правова відповідальність є передбачений норма­ми конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів консти­туційного права зазнати несприятливих наслідків особистого, май­нового чи громадського характеру за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси осо­бливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації, містить цілу низку юридичних санкцій.

Тож особливістю конституційної відповідальності є те, що вона включає в себе два аспекти, а відтак, може бути:

а) позитивною, що передбачає відповідальну поведінку, під­ звітність, юридичну компетентність, усвідомлення свого обов’язку, його сумлінне і неухильне виконання, тобто відпо­відальність як обов’язок здійснити дії, встановлені у законі. підставою активної (позитивної) відповідальності є покла­дення на суб’єкта конституційно-правових відносин і невико­нання або неналежне виконання цим суб’єктом певних своїх функцій (бездіяльність посадової особи, недосягнення по­ставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо);

б) ретроспективною, що передбачає відповідальність за вчи­нення конституційного правопорушення і являє собою спе­цифічні правовідносини між суб’єктами конституційного права з приводу скоєного конституційного делікту, що харак­теризуються осудом протиправного діяння і суб’єкта право­ порушення та покладенням на останнього обов’язку зазнати негативних наслідків особистого, майнового чи гро

мадського характеру за скоєне правопорушення.

Конституційній відповідальності властива якість, яка надає їй специфічних рис. такою якістю є політичний характер конституцій­ної відповідальності, і це цілком закономірно, оскільки конституційні відносини пов’язані з такими соціальними явищами, як влада, держа­ва, політика, суспільство. дуже виразно це спостерігається на рівні конституційного регулювання. тут — особлива вага (ціна) відпові­дальності, оскільки в ній реалізуються інтереси суб’єктів конститу­ційних відносин. Конституційний статус цих суб’єктів реалізується в нормах Конституції і окремих законів, що визначають їх функції і повноваження.

Найважливішим елементом конституційного правопорушення є наявність вини. В конституційному праві вина іноді не відповідає традиційним уявленням про її? форму, що пов’язано зі специфікою конституційних правовідносин і особливим статусом їх суб’єктів. така специфіка наштовхує на висновок, що конституційно-правова відповідальність може наставати й за відсутності правопорушення, а обов’язкова вимога наявності вини звужує діапазон застосування відповідальності. такий погляд є помилковим, оскільки викликаний ототожненням конституційно-правової відповідальності з політич­ною. порівнюючи підстави політичної та конституційно-правової відповідальності, виявляємо низку відмінностей. Юридична відпо­відальність передбачає наявність нормативної підстави — юридич­ної норми, та фактичної — правопорушення. Нормативна підстава конституційно-правової відповідальності має бути юридично форма­лізована в конституції або в конституційному законодавстві.

Та існує думка, що конституційно-правова відповідальність за­стосовується й за відсутності чітко виражених формалізованих кри­теріїв. Д. Т. Шон, наприклад, вважає, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть бути її підставою. Виходячи з цього, достат­ньою підставою для її? настання він вважає неспроможність органів державної влади та їх посадових осіб впоратися з покладеними на них завданнями, виробити стратегічний курс політики, який відповідав би інтересам суспільства. тому відставку уряду через те, що він не­спроможний подолати, скажімо, економічну кризу в країні, Д. Т. Шон називає заходом конституційно-правової відповідальності.1

Однак насправді тут йдеться не про конституційно-правову, а саме про політичну відповідальність, для настання якої достатньою підставою є невідповідність діяльності суб’єкта поглядам, переконан­ням, інтересам певних груп суспільства чи населення країни в цілому. та сама дія іноді тягне за собою залежно від певних соціально-політичних умов різну реакцію суспільства, політичних партій, за­собів масової інформації, окремих громадян. оскільки цей критерій піддається постійним змінам, він з об’єктивних причин не може бути формалізований. тому, коли немає юридичних підстав, йдеться або про відповідальність політичну, або про прогалину в законодавстві, що потребує змістовного заповнення.

Посилання на те, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть слугувати підставою конституційної відповідальності у зв’язку зі складністю діяльності у сфері здійснення державної вла­ди, є малопереконливими. яким би нестабільним та різноманітним не було політичне життя, воно, врешті-решт, є не безладним хаосом, а набуває більш-менш тривалих і часто досить типових форм, що мо­жуть бути врегульовані правом.

Отже, головна специфіка конституційно-правової відповідаль­ності полягає в конституційному статусі суб’єктів правовідносин, пов’язаних з її настанням. суб’єкт конституційно-правової відпові­дальності повинен мати певну деліктоздатність, а тісний взаємозв’язок з політичною відповідальністю пояснюється тим, що обидва ці види відповідальності переслідують спільну мету — забезпечити належне здійснення публічної влади.

Дуже важливою особливістю конституційно-правової відпо­відальності є перенесення “центру тяжіння” з ретроспективного ас­пекту на позитивний. ретроспективна відповідальність настає лише в тому випадку, коли “не спрацював” механізм активної відповідаль­ності. У сфері конституційних відносин домінує саме позитивна від­повідальність, а ретроспективна відіграє роль допоміжної, хоча аж ніяк не другорядної відповідальності.

Підставами відповідальності, за конституційним правом, є нор­мативні та фактичні умови. Нормативна основа передбачає лише можливість юридичної відповідальності, а реальною вона стає за на­явності юридичних фактів. підставами позитивної відповідальності є виконання суб’єктом конституційних відносин певних функцій. так, державний орган чи посадова особа несуть відповідальність вже з огляду на те, що до цього зобов’язує їх їхній статус. позитивна від­повідальність характерна й тим, що іноді важко визначити формалі­зовані критерії для оцінки поведінки вказаних суб’єктів. інколи їх у законі немає взагалі. підставами цієї відповідальності можуть бути такі критерії, як бездіяльність посадової особи, недосягнення постав­лених цілей і завдань, неефективна робота тощо.

Фактичною підставою відповідальності в ретроспективному плані є вчинення правопорушення. Наприклад, якщо посадова особа податкової інспекції не добросовісно здійснювала перевірки на під­леглих підприємствах, у зв’язку з чим мало місце приховування по­датків, що мали надійти до бюджету, — тут має місце позитивна від­повідальність. якщо ця посадова особа, наприклад, порушила умови реалізації права на державну службу, тоді наступає ретроспективна відповідальність.

Отже, співвідношення ретроспективного і позитивного аспектів полягає в тому, що домінуюча позитивна відповідальність не може існувати без ретроспективної, яка настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто пряма вказівка в законі.

У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип демократичного поділу влади. Цей принцип, закріплений у Конституції, зокрема, визначає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконав­чу та судову. основою згаданого принципу є механізм стримувань і противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм Консти­туції, які, в свою чергу, визначають відповідні види конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність має складну структуру. Вона закріплює:

по-перше, — соціальну відповідальність, що вимагає відпо­відної високосвідомої та ініціативної поведінки всіх суб’єктів конституційного права;

по-друге, — загальні засади відповідальності за правопору­шення, що слугують “орієнтиром” для формування відпові­дальності в інших галузях права;

по-третє, — конкретні види конституційно-правової відпові­дальності, що застосовуються за порушення окремих консти­туційно-правових норм та інститутів.

Високий авторитет конституційно-правових норм, їх неухиль­не дотримання і виконання всіма суб’єктами конституційного права забезпечується виключністю застосування заходів консти­туційної відповідальності. На перше місце тут виступає превентивно-попереджувальна її дія на суспільні відносини і членів соціуму.

Конституційно-правова відповідальність визначає не тільки міру впливу у випадку правопорушення, а й, передусім, відповідаль­ну поведінку суб’єктів конституційного права щодо виконання свого обов’язку, реалізації своєї політико-юридичної компетенції. Тому цей вид відповідальності формується не тільки в охоронних, а й у регуля­тивних приписах конституційно-правових норм.

Конституційна відповідальність — невід’ємна складова соціаль­ної відповідальності. Вона має багато спільного з іншими видами юридичної відповідальності, з якими її? споріднюють такі ознаки, як санкції і можливість у встановлених законом випадках застосовувати такий спонукальний захід, як примус.

Особливістю конституційної відповідальності є й те, що в бага­тьох випадках вона детально не конкретизується. інколи законода­вець лише вказує на можливість застосування чи настання такої від­повідальності.

Таким чином, будучи засобом забезпечення приписів конститу­ційно-правових норм, конституційно-правова відповідальність реалі­зується:

безпосередньо в межахконституційно-правовихі конституцій­но-процесуальних відносин;

через конституційно-процесуальні норми у поєднанні з нор­мами інших галузей права;

на підставі норм інших галузей права, які забезпечують ви­конання приписів конституційних норм;

внаслідок порушення норм інших галузей права, зокрема кри­мінального і адміністративного;

на підставі притягнення до політичної відповідальності суб’єктів політичної системи суспільства.

Наприклад, відмова у реєстрації кандидата в народні депутати через несвоєчасну подачу передбачених законом документів реалізу­ється виключно в межах конституційно-правових відносин. Тут нема потреби застосовувати норми інших галузей права. Відповідальність “вичерпує” себе в нормах конституційного права.

Однак у багатьох випадках конституційна відповідальність часто поєднується з іншими видами юридичної відповідальності, зокрема кримінальною і адміністративною. тому підставою для притягнення до конституційно-правової відповідальності може бути порушен­ня як норм конституційного права, так, скажімо, і положень кримінального законодавства. Наприклад, вчинення президентом Укра­їни державної зради або іншого злочину є підставою для усунення його з поста в порядку імпічменту, що є різновидом конституційно-правової, а не кримінальної відповідальності. А відповідальність на­родного депутата, що вчинив кримінальний злочин, поєднує в собі конституційно-правову і кримінально-правову відповідальність. У цих випадках конституційна відповідальність виступає своєрідною передумовою настання інших видів юридичної відповідальності. адже після того, коли глава держави усувається з поста або народний депутат позбавляється свого мандата, вони уповноваженими на те ор­ганами притягаються до тієї відповідальності, матеріальна підстава якої послужила формальною підставою настання щодо них консти­туційної відповідальності. Більше того, не можна забувати, що у разі, коли конституційна відповідальність не настає фактично, тобто пре­зидент чи народний депутат в силу певних причин не позбавляються свого конституційно-правового статусу, можливість притягнення їх до інших видів відповідальності, зокрема кримінальної чи адміні­стративної, виключається автоматично, позаяк відповідна їх статусу недоторканність охороняє їх від примусу та інших заходів будь-якої юридичної відповідальності.

У цьому якраз і виявляється сама суть конституційної відпові­дальності, правова природа якої двозначна: з одного боку, вона не має формальних меж застосування, а з іншого — обумовлює, як правило, додаткове навантаження на суб’єкта, оскільки на додаток до заходів, передбачених власне нею самою, вона тягне за собою настання від­повідних наслідків, передбачених заходами інших видів юридичної відповідальності.

 

1 Шон ?д. т. Конституционная ответственность ?//?государство и право. — № 7. — 1995.

 

< Попередня   Наступна >