42

---

— К —

Кабінет Міністрів України (Уряд України) —це колегіальний ор­ган загальної компетенції, який є вищим органом у системі орга­нів виконавчої влади України, здійснює керівництво виконавчо-розпорядчою діяльністю цих органів, спрямовує, координує та контролює їх роботу.

Каденція (лат. cado — падаю, припиняюся) — це встановлений законом строк повноважень виборного органу влади чи посадової особи.

Кандидатура (лат. candidatus — вдягнений у біле; претендент на поса­ду) — це особа, яка названа чи висунута як кандидат на зайняття пев­ної посади чи здобуття певного мандату шляхом обрання чи призна­чення її певним органом або групою осіб (суспільством в цілому).

Кворум (лат. quorum (praesentia sufficit) — чиєї присутності достат­ньо) — це встановлена законом мінімальна кількість членів коле­гіального органу влади, присутність яких є необхідною умовою для відкриття і проведення засідань чи зборів цього органу, для забезпечення його правомочності та прийняття правосильних рі­шень з питань, що належать до його компетенції.

Коаліційна угода — це угода, яка укладається між депутатськи­ми фракціями, що входять до складу коаліції, в якій фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, зокрема стосовно засад внутрішньої і зовнішньої політи­ки, визначається політична спрямованість і принципи діяльності коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо-організаційних питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності.

Коаліція (лат. co-alere — спільне годування; від пізньолат. coali-tio — союз) — це стійке організоване і організаційно оформлене об’єднання двох або більше депутатських фракцій чи груп з метою вироблення і реалізації ними узгоджених рішень щодо спільної позиції з питань, які

розглядаються парламентом або належать до його безпосередньої компетенції і здійснюються в процесі його по­точної діяльності. Коаліція — це надфракційне утворення, метою якого є здійснення фракціями (групами) депутатів спільної діяль­ності, вироблення спільної чи принаймні узгодженої політичної лінії та послідовне втілення її у життя, спільна участь у форму­ванні уряду та інших органів державної влади, повноваження на утворення яких має парламент.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній раді України — це до­бровільне об’єднання депутатських фракцій, яке формується у парламенті за результатами виборів і на основі узгодження полі­тичних позицій, до складу якого входить більшість народних де­путатів від конституційного складу Верховної ради України.

Консенсус (лат. consensus — згода, одностайність) — це процедура одностайного прийняття колективного рішення на основі подо­лання розбіжностей у результаті виявлення і визнання спільних інтересів та досягнення згоди щодо них.

Консенсусна система виборів — це виборча система, орієнтована на знаходження найприйнятнішої для всіх кандидатів виборчої плат­форми, що практично виражається в тому, що кожен виборець го­лосує не за один, а за всіх (обов’язково більш як за двох) кандида­тів і ранжирує їхній список у порядку їхніх переваг.

Конституційна правосуб’єктність — це передбачена конституційно-правовими нормами здатність суб’єкта конституційного права бути учасником конституційних правовідносин, що є умовою набуття ним свого правового статусу і полягає в здатності бути носієм конститу­ційних прав та обов’язків, можливості своїми діями набувати для себе ці права та обов’язки і самостійно їх реалізовувати, а також нести юридичну відповідальність за вчинені конституційні делікти.

Конституційнаповноважність — це правомочність суб’єкта конститу­ційно-правових відносин реалізовувати визначені законом кон­ституційні повноваження.

Конституційна юрисдикція (лат. jurisdictio — судове провадження; влада, компетенція) — це сфера особливої компетенції державних органів вирішувати питання про відповідність або невідповідність законів та інших нормативно-правових актів, а також дій чи безді­яльності тих чи інших суб’єктів конституційно-правових відносин приписам існуючих конституційних норм.

Конституційна юстиція (лат. justitia — справедливість, правосуд­дя) — це система органів конституційної юрисдикції, які упо­вноважені законом здійснювати конституційний контроль за діяльністю органів державної влади шляхом вирішення в спе­ціальному процесуально-правовому порядку справ щодо відпо­відності їх рішень, дій та бездіяльності вимогам конституційно-правових норм, а також розв’язання публічно-правових спорів, що виникають у зв’язку з цими рішеннями, діями та бездіяль­ністю між органами публічної влади, фізичними і юридичними особами.

Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конститу­ційного суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституцій­ного суду України про визнання правового акта або його окремих положень неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору, про додержання конституційної проце­дури розслідування і розгляду справи про усунення президента України з поста в порядку імпічменту або про необхідність офі­ційного тлумачення Конституції та законів України.

Конституційне провадження — це юридично визначений порядок діяльності спеціалізованих судових установ у здійсненні консти­туційної юрисдикції, що являє собою сукупність процесуальних процедур розгляду справ і прийняття рішень з питань, що входять до юрисдикції Конституційного суду України.

Конституційне судочинство — це самостійний вид судочинства, здій­снюваний спеціальними органами конституційної юрисдикції, що являє собою встановлені процесуальним законом порядок і фор­му вчинення судових дій органами конституційної юстиції.

Конституційний делікт (лат. delictum — провина, проступок) — це протиправна поведінка суб’єкта конституційного права, яка не відповідає вимогам норм конституційного права, завдає шкоди со­ціальним цінностям, взятим під охорону цими нормами, порушує політико-правові владні відносини, відносини у сфері реалізації прав і свобод людини і громадянина, законодавчого процесу, ви­борів й референдумів, закріплюється в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб’єкта, та є під­ставою для притягнення правопорушника до передбаченої цією нормою юридичної відповідальності.

Конституційний контроль — це спеціалізована діяльність уповнова­жених державних органів, пов’язана з перевіркою правових актів, а також дій і бездіяльності органів влади та їх посадових осіб на предмет їх відповідності чинній конституції. така діяльність ста­новить функції судових (наприклад конституційних судів) і так званих квазісудових (наприклад конституційних рад) органів, сенс якої полягає в оцінці ними певного кола правових актів щодо їх відповідності конституції та у здійсненні деяких інших повно­важень, передбачених конституцією й іншими законодавчими нормами.

Конституційний процес (лат. processus — проходження, просування вперед) — це встановлений нормами конституційного права по­рядок здійснення його суб’єктами діяльності зі створення, тлума­чення та реалізації конституційно-правових та інших юридичних норм, спрямований на реалізацію матеріальних норм конститу­ційного права в ході виконання цими суб’єктами своїх обов’язків і повноважень, здійснення окремими з них своїх прав і законних інтересів.

Конституційний референдум — це референдум, на якому вирішуєть­ся питання щодо затвердження, зміни або скасування конституції чи конституційних законів.

Конституційний суд України — це колегіальний судовий орган, що є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який ви­рішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції і за­конів України, виступає арбітром у вирішенні конституційних конфліктів між гілками влади, сприяючи тим самим забезпеченню конституційної законності та правопорядку і маючи своїм осно­вним завданням гарантування верховенства Конституції як осно­вного Закону держави на всій території України.

Конституційні обов’язки — це гарантована законом міра суспільно необхідної і державно доцільної поведінки особи, об’єктивно обу­мовлена потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп і спільнот.

Конституційні права і свободи — це обсяг і межі благ, які держава зобов’язалася гарантувати особі та суспільству, що закріплено нормами основного Закону, які визначають міру їх можливої по­ведінки у відносинах між собою.

Конституційні процедури (лат. pro-cedere — продовжуватися, про­суватися) — це сукупність процесуальних норм, що визначають конкретний порядок здійснення передбачених законом дій, при­йняття відповідними суб’єктами рішень, які забезпечують реалі­зацію прав і обов’язків учасників конституційних правовідносин на відповідних стадіях конституційного процесу.

Конституційність — це загальна вимога, яка полягає в неухильному виконанні та дотриманні конституції і конституційних норм усіма суб’єктами конституційних відносин, правильному застосуванні їх органами влади та їх посадовими особами, прийнятті уповноваже­ними суб’єктами законів та інших нормативно-правових актів ви­ключно на основі конституції та у повній відповідності з нею. Це є також спеціальна вимога, яка припускає можливість звернення до відповідного органу конституційної юрисдикції уповноважених на те суб’єктів з питань відповідності конституції певних право­вих актів, і передбачає розгляд цим органом зазначених питань.

Конституційно-правова відповідальність це особливий різновид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційного делікту і знаходить свій прояв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб’єкта конституційно­го правопорушення.

Конституційно-правові санкції — це передбачені нормами консти­туційного права заходи державного впливу, що застосовуються до винного суб’єкта у разі притягнення його до конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-процесуальне право це система процесуально-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють по­рядок суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією суб’єктами конституційних відносин своїх прав і обов’язків, які складаються в процесі організації і здійснення верховної держав­ної влади.

Конституційно-процесуальний строк це період часу, протягом якого повинна бути вчинена певна процесуальна дія сторонами й іншими учасниками конституційного процесу, органами, що ви­конують рішення органів конституційної юрисдикції.

Конституційно-процесуальні відносини це врегульовані нор­мами конституційно-процесуального права суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації встановлених нормами конституційно-процесуального права суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків, носіями яких виступа­ють учасники цих відносин.

Конституційно-процесуальні норми — це загальнообов’язкові, фор­мально визначені правила поведінки загального характеру, вста­новлені або санкціоновані державою як регулятор суспільних відносин, що становлять предмет конституційно-процесуального права та забезпечуються усіма юридично обґрунтованими захода­ми і засобами державного-правового впливу. Вони встановлюють порядок застосування норм конституційного матеріального права, адже містять правила поведінки суб’єктів права, яких вони мають додержуватися при реалізації належних їм прав і обов’язків.

Конституціоналізм (фр. constitutionnalisme; від лат. constitutio — устрій, установлення, положення) — політико-правова ідеологія, історич­но пов’язана з феноменом конституції як основного закону держа­ви, що проявляється у комплексі методів управління державними справами, притаманних практиці відповідного регулювання сус­пільних відносин, які характерні для режиму державного правлін­ня, обмеженого конституцією як нормативним актом держави з найвищою юридичною силою.

Конституція (лат. constitutio — устрій) — це основний закон держави, який закріплює державний та суспільний лад, порядок організації і здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їх організації та компетенцію, принципи взає­мовідносин особи і держави і, таким чином, встановлює принципи регулювання суспільних відносин.

Консультативний (лат. consulere — радитися) референдум — це до-радче опитування громадян з метою виявлення їх волі при вирі­шенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значен­ня. рішення консультативного референдуму жодної юридичної сили не має, однак результати дорадчого опитування громадян розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповід­ними державними органами, хоч таке врахування, звичайно, не є обов’язковим.

Континуїтет (лат. continuitas — безперервність) — це правило парла­ментської процедури, за яким у разі незатвердження законопроек­ту до кінця парламентської сесії, на розгляд якої він був внесений, розгляд його має бути поновлено з відповідної стадії на наступній сесії. отже, закінчення сесії лише призупиняє, а не перериває за­конодавчий процес.

Контрасигнація (лат. contra — проти + signare — підписувати) — це правовий інститут конституційного права, зміст якого полягає у тому, що посадова особа (прем’єр-міністр або міністр), яка скрі­пила своїм підписом акт глави держави, свідомо бере на себе по­літичну і юридичну відповідальність за цей акт і його виконання.

Кооптація (лат. cooptatio — дообрання) — це процедура введення но­вих членів у виборний колегіальний орган влади без звернення до органу, який встановив його первинний склад. Це є також один з механізмів селекції правлячої владної еліти, поповнення паную­чих у суспільстві соціальних груп.

Корупційні діяння — це діяння, що передбачають незаконне одер­жання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості, одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не пе­редбачених чинним законодавством.

Корупція (лат. corruptio — псування, розбещування, підкуп) — це ді­яльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Куріальна (лат. curia — місце громадських зібрань) виборча систе­ма — це система виборів у представницькі установи по виборчих куріях, яка обмежує виборчі права одних груп населення і надає переваги іншим за майновою, соціальною, расовою, професійною, мовною, релігійною чи іншою належністю. для кожної курії вста­новлюються певні норми представництва і відповідно до них ство­рюються виборчі округи.

 

< Попередня   Наступна >