42

---

— П —

Парафування міжнародного договору (фр. paraphe — розчерк, ско­рочений підпис) — це підтвердження автентичності тексту міжна­родного договору ініціалами уповноважених посадових осіб, які представляють держави — сторони даного договору.

Парламент (фр. parler — розмовляти) — це загальнодержавний (за­гальнонаціональний) представницький орган державної влади, основним завданням якого є вираз волі народу шляхом прийняття законів, які регулюють найважливіші суспільні відносини, а та­кож здійснення в межах своєї компетенції контролю за діяльністю виконавчої влади.

Парламентаризм (фр. parlementarisme — парламентська систе­ма) — це організація державної влади, для якої характерним є ви­знання провідної або істотної ролі парламенту в управлінні дер­жавними справами.

Парламентарій — обраний відповідно до закону представник народу у парламенті.

Парламентська більшість — це коаліція депутатських фракцій, що має у своєму складі більшість від загального складу парламенту, що дає їй право і можливість здійснювати контроль за його робо­тою, а також брати безпосередню участь у формуванні персональ­ного складу уряду.

Парламентська комісія (лат. comitialis — той, що належить до на­родних зборів) — уповноважена парламентом група осіб — членів парламенту, створена для виконання певного доручення чи попе­редньої розробки певного питання.

Парламентська опозиція (лат. oppositio — протиставлення) — це одна або кілька депутатських фракцій і груп у парламенті, які ма­ють політичну платформу (політичні погляди, ідеологію, програ­му дій і політичний курс), протилежну тій, що представляє прав­ляча політична сила чи коаліція таких політичних сил, а відтак, не беруть участі у формуванні уряду та інших орган

ів виконавчої влади, формування яких належить до компетенції парламенту, по­слідовно критикують уряд з метою в будь-який момент замінити чинний уряд власним.

Парламентська сесія (лат. sessio — сидіння, засідання) — це регуляр­не зібрання народних депутатів України відповідного скликання, що проводиться у визначений час, у визначеному місці і за вста­новленою законом процедурою.

Парламентське право — це особлива система юридичних принципів і норм, політичних правил і традицій, що регулюють внутрішній устрій парламенту й пов’язані з ним організаційні відносини, ре­гламентують процес парламентської діяльності, визначають порядок здійснення парламентських процедур, обумовлюють характер взаємовідносин з іншими державними органами влади та безпосе­редньо з виборчим корпусом, який формує представницьку владу, що його формально уособлює.

Парламентський комітет (лат. committere — доручати) — це орган Верховної ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами зако-нопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної ради України, виконання контрольних функцій.

Парламентський контроль — це особливий вид державного контр­олю, який здійснюється Верховною радою України на підставі та у межах, визначених Конституцією і законами України, що дає змогу парламентові отримувати достовірну й об’єктивну інформа­цію про фактичне виконання своїх обов’язків і повноважень від­повідними органами влади та їх посадовими особами, належним чином реагувати на виявлені порушення і, відтак, спрямований на забезпечення конституційної законності та державної дисципліни у сферах їх безпосередньої владно-управлінської діяльності.

Парламентські процедури — це встановлений нормами права поря­док розгляду і прийняття рішень у парламенті.

Парламентські слухання — це процедурні заходи, що проводяться у Верховній раді України з метою вивчення питань, що становлять суспільний інтерес та потребують законодавчого врегулювання.

Парламентські читання — це одна із стадій законодавчого процесу, що полягає в обговоренні проектів законів та інших нормативно-правових актів на пленарних засіданнях парламенту.

Пасивне (лат.passivus — бездіяльний) виборче право — це право гро­мадянина бути обраним до органів публічної влади.

Передвиборна агітація (лат. agitatio — приведення в рух, спонукан­ня) — це гарантоване законом право суб’єктів виборчого процесу на поширення серед громадськості своїх ідей, політичних лозун­гів та ідеології з метою політичного впливу на електрорат, що яв­ляє собою комплекс заходів, які проводяться з метою спонукання виборців до голосування на підтримку тих чи інших суспільно-політичних сил в країні і відбуваються у формі публікації агіта­ційних матеріалів у засобах масової інформації, розповсюдження виборчих листівок, розклеювання виборчих плакатів, публічних закликів голосувати за чи проти кандидатів, а також у формі пу­блічних дебатів, дискусій, “круглих столів”, прес-конференцій, інтерв’ю, виступів, політичної реклами, теленарисів, відеофільмів, інших публікацій та повідомлень про кандидатів, партію (блок), яка висунула кандидата, та в інших формах, що не суперечать чин­ному законодавству.

Передвиборна програма (гр. лроураца — публічна заява, письмове повідомлення, план дій) — це політична платформа кандидата чи політичної партії (виборчого блоку політичних партій) — суб’єктів виборчого процесу, що являє собою стислий виклад основного змісту плану дій і реформ, а також суспільної ідеології, з якою вони виступають в процесі передвиборної агітації і яку зобов’язуються реалізувати у разі здобуття підтримки громадян на виборах, до­статньої для набуття права на участь у розподілі державної влади.

Передвиборні дебати (фр. debattre — сперечатися) — це форма пе­редвиборної агітації, що проводиться в строки, передбачені зако­ном для проведення такої агітації, і являє собою публічну диску­сію між кандидатами на посаду глави держави чи кандидатами у депутати, що проводиться в засобах масової інформації у фіксова­ний час і за заздалегідь встановленим регламентом.

Петиція (лат. petitio — прохання) — це право громадян направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення (клопотання) або особисто звертатися до органів державної влади та органів місце­вого самоврядування, їх посадових і службових осіб з питань, від­несених до їх повноважень.

Плебісцит (лат. plebiscitum — рішення народу) — це узагальнене опи­тування громадян з метою виявити їхню думку, погляд, волю і по­зицію щодо соціально значущого питання державного чи громад­ського життя.

Пленарне засідання (лат. plenarius — повний) — це організаційно-правова форма роботи колегіальних представницьких органів пу­блічної влади, що передбачає прийняття рішень шляхом голосу­вання за умови наявності на них встановленого законом кворуму.

Позапарламентська опозиція — організований публічний прояв не­згоди політичних партій, їх блоків, громадських організацій та їх об’єднань, громадян та їх колективів, спрямований на зміну офі­ційного політичного курсу країни, політики державних органів та їх посадових осіб, зміни чи скасування певних політичних рішень влади, зміни у складі певних державних органів або усунення з по­сади окремих посадових осіб.

Політична партія (лат. partis — група осіб, спілка) — це зареєстрова­не відповідно до закону добровільне об’єднання громадян — при­хильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяння формуванню і вираженню по­літичної волі громадян, участь у виробленні єдиної державної по­літики, формуванні органів влади і безпосереднє представництво у їх персональному складі.

Політична реклама (лат. reclamare — голосно вигукувати) — це фор­ма передвиборної агітації, яка реалізується шляхом розповсю­дження спеціальної інформації про кандидатів, а також політичні партії (виборчі блоки політичних партій), що висунули кандида­тів, з метою формування відповідної громадської думки і здобуття підтримки виборців під час голосування.

Порядок денний — це коло питань, які виносяться на обговорення колегіального органу публічної влади в порядку проведення засі­дань, зборів чи сесій цих органів.

Послання Президента — це звернення глави Української держави до народу України або до українського парламенту, в якому викла­дена його позиція з основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави або інформація про важливі рішення глави дер­жави, прийняті ним відповідно до його конституційних повнова­жень.

Постійні комісії місцевої ради — це органи ради, що обираються з числа її? депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підго­товки питань, які належать до її? відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, ?її виконавчого комітету.

Право вето (лат. veto — забороняю) — це право верховної влади від­хиляти, забороняти або припинити введення в дію законопроекту, прийнятого представницькою законодавчою установою. Це право, як правило, належить главі держави, а також верхній палаті пар­ламенту (якщо їх дві) щодо законопроектів, прийнятих нижньою палатою.

Правотворчий процес — це порядок здійснення юридично значущих дій із підготовки, прийняття та опублікування нормативних актів, які процесуально оформлені, юридично опосередковані і носять офіційний характер.

Правотворчість — це організаційнооформлена діяльність держави із піднесення державної волі до рівня закону шляхом виявлення по­треб у нормативно-правовому регулюванні певного типу суспіль­них відносин і створення у відповідності з цими потребами нових правових норм, зміни й скасування діючих. правотворчість є ді­яльністю із підготовки, затвердження і опублікування норматив­них актів, що здійснюється компетентними органами держави.

Преамбула (від пізньолат. preambulus — той, що йде попереду, пере­дує) — це вступна або передмовна частина конституції чи іншого законодавчого акта, декларації чи міжнародного договору, в якій викладено принципові положення, обставини, мотиви, аргументи та цілі прийняття відповідного акта чи укладення договору.

Президент (лат. praesidere — сидіти попереду, головувати) Укра­їни — це глава Української держави, що виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету й територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, втілює національну єдність і наступність державної влади, займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішньополітичних й зо­внішньополітичних відносинах, обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Прем’єр-міністр України — це глава Уряду України, який призна­чається на посаду Верховною радою України за поданням пре­зидента України, що вноситься за пропозицією коаліції депутат­ських фракцій у Верховній раді України або депутатської фракції у парламенті, яка володіє правами такої коаліції, керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її? на виконання програ­ми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною радою України.

Преюдиціальність (лат. praejudicium — попереднє рішення) — це презумпція, якою користується рішення Конституційного суду України, що виключає можливість заперечення судами загальної юрисдикції будь-яких інстанцій юридичної вірогідності доведе­них в процесі конституційного провадження фактів при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії нормативного акта, неконституційність якого була встановле­на в порядку конституційного судочинства.

Принципи (лат. principium — початок, першооснова) виборчого пра­ва — це умови його визнання і здійснення, які у своїй системній єдності забезпечують реальний характер волевиявлення народу і легітимність виборних органів публічної влади.

Промульгація (лат. promulgatio — публічне оголошення) — це публі­кація закону в офіційних друкованих виданнях.

Пропорційна (лат. pro-portio — співвідношення, співрозмірність) ви­борча система — це виборча система, яка вимагає розподілу де­путатських мандатів між політичними партіями (виборчими бло­ками партій) пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах відповідного виборчого округу.

Професійні спілки — це добровільні неприбуткові громадські органі­зації, що об’єднуть громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, і утворюються для здійснення й захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів пра­цюючих.

 

< Попередня   Наступна >