73

---

Суспільний лад слов'ян

Питання про прабатьківщину слов'ян ще остаточно не розв'язане. Як свідчать археологічні та інші дані, слов'яни уп­родовж першої половини І тис. н. е. населяли територію від Верхнього Придніпров'я та верхів'їв Сейму на північному сході до Дніпра і верхів'їв Пруту на південному заході й до верхів'їв Вісли на заході. В той час слов'яни, як і скіфи, пере­бували на останньому етапі первіснообщинного ладу, точніше на етапі його розкладу (І—VIII ст.).

Період первісно-общинних відносин у слов'ян, як бачимо, затягнувся. Насамперед це пояснюється тим, що серед них на­було великого поширення підсічне землеробство, яке вимага­ло спільних зусиль значної кількості людей.

Однак з поступовим переходом до рального землеробства розпочалася індивідуалізація виробництва, зростала продук­тивність праці, і тепер уже зі складу великих патріархальних сімей дедалі частіше виділялися малі сім'ї. Цей процес залежав від місцевих умов, тому відбувався нерівномірно.

У першій половині І тис. н. е. на зміну первісній великій родовій патріархальній общині приходить сусідська (ще кровноспоріднена з нею) сільська територіальна община. Тож попе­редні родові зв'язки поступаються місцем новим — терито­ріальним.

Але це не означає, що кровноспоріднена система зовсім віджила. Старі й новоутворені роди продовжували спільно господарювати упродовж багатьох століть.

Типовими східнослов'янськими поселеннями середини І тисячоліття були неукріплені села. Сільські общини, як пра­вило, розселялися на чималих територіях. Якраз такий висно­вок випливає з повідомлення Прокопія Кесарійського про те, що анти (слов'яни) жили «в жалюгідних хатинах, розташо­ваних на значній відстані одна від одної».

Залежно від ти

пу поселень деякі сільські общини VI—VIII ст. зводили й городища (гради) — укріплення, де тутеш­ня людність ховалася від нападників.

Хоч організація слов'янських общин залишалася родопле­мінною, в них відбувалося станове (майнове) розшарування. Описуючи суспільний лад антів (слов'ян), візантійські автори VI — початку VII ст. констатували не лише наявність у них ра­бів, а й работоргівлю. Рабовласництво в антів безперечно існу­вало у IV ст. н. е., коли цар (рекс) Бож очолював боротьбу про­ти готів. Як оповідає Прокопій Кесарійський, анти під час одного з набігів у Фракію багатьох римлян пограбували й обернули на рабів.

Спочатку рабів було небагато. Основними виробниками залишалися селяни. Але їхні господарства поступалися тим, де застосовувалася рабська праця. В сім'ях, що мали рабів, влас­ність зростала. Очевидно, в них примножувалась і земельна власність.

Наслідками розвитку станових відносин у східних слов'ян VII—VIII ст. були виокремлення ремесла й утворення міст (градів). У найдавніших градах, що зводились для захисту від нападників, жили й ремісники, які виготовляли знаряддя праці та зброю. Ремесло виникло на основі індивідуального виробництва, властивого сільським общинам. Нова система землеробства вимагала подальшого вдосконалення рального реманенту. Чимало археологічних культур середини І тися­чоліття свідчить, що в землеробській техніці досить часто використовувалися деталі, виготовлені із заліза. Доказом значного розвитку тогочасного ремесла є поховання цієї епохи, в яких знайдено зброю, цінні предмети тощо.

Археологічні матеріали свідчать і про те, що в середині І тисячоліття серед слов'янського населення були люди, які займалися лише військовою справою. Це — дружин­ники. Для них ратна служба була фахом. Вони становили привілейований (згодом панівний) прошарок тогочасного сус­пільства.

Аристократична верхівка східних слов'ян передфеодальної доби створила дружинну організацію воїнів-профе­сіоналів. Дружинники помітно вирізнялися з-поміж населен­ня. Іноді вони жили в окремих, відведених для них місцях (укріпленнях чи градах). Провідники воїнів входили до ото­чення князя — головного командувача дружини. З цих людей пізніше сформувався стан бояр — великих землевласників-феодалів.

Чи не всі дружинники мали рабів і збагачувалися за допо­могою невільницької праці.

Отже, внаслідок соціально-економічного розвитку східних слов'ян у І—VIII ст. виникли два суспільно-економічні ук­лади: 1) дрібних вільних виробників, звичайних общинників-селян; 2) уклад рабовласницький. Вони обидва сформувалися в процесі розкладу первіснообщинного ладу на основі індиві­дуального господарства й приватної власності, тобто на тих нових засадах, які зруйнували архаїчну суспільну формацію.

Ці уклади всередині сільської територіальної общини сприяли появі трьох основних станів: 1) вільних селян-общин­ників; 2) рабовласників; 3) рабів.

 

< Попередня   Наступна >