130

---

Місце і роль церкви в політичній системі Руси-України

Церква посідала визначне місце в політичній системі Руси-України. Про структуру дохристиянської (так званої старої української) церкви знаємо дуже мало. Відомо, що волхви (жерці) в умовах становлення державності відігравали провід­ну роль у суспільстві. Вони регулювали чи не всі основні ді­лянки громадського життя. Пізніше окремі їхні функції пере­брали царі й князі.

Із запровадженням християнства 988 р. князем Володи­миром як державної релігії на Русі було створено організаційну структуру, суголосну зі структурою державних органів. За­значимо, що управління християнською церквою здійснюва­лося на міцніших, ніж держава, засадах. Разом з тим князя на Русі мали за сакралізовану особу, тому церквою управляв він. Без згоди князя не призначалися вищі церковні ієрархи.

На чолі церкви з кінця IX ст. стояв митрополит київський, який призначався патріаршим синодом. Його посвята здій­снювалася константинопольським патріархом, а акт інтро­нізації відбувався в Києві за згодою великого князя.

На відміну від київських князів, старшинство яких в окремі періоди було номінальним, становище митрополитів залиша­лося непорушним. Їхня верховна влада над єпархіями Руси-України не піддавалася сумніву ні з боку єпископів, ні з боку удільних князів.

У роки князювання Володимира Святославича і Ярослава Володимировича було створено єпископати в Білгороді, Нов­городі, Чернігові, Переяславі, Полоцьку, Юр'єві. Пізніше, в XII — XIII ст., з'явилися єпископати у Володимирі-Волин-ському, Суздалі, Галичі, Володимирі-на-Клязьмі, Рязані, Пе­ремишлі, Угровську. Всього до моменту вторгнення на руські землі орд Батия було засновано 15 єпископських кафедр. Ке­рували єпархіями, які в XII — XIII ст. територіальне набли­жалися до князівств, є

пископи, що призначалися митропо­литом і великим князем частіше із представників київського духівництва. На території названих єпархій було збудовано близько 10 000 храмів. Протягом Х — XIII ст. для керівництва церквою був створений великий чиновницький апарат, який здійснював ідеологічне забезпечення існуючих суспільно-полі­тичної і соціальної систем Русі.

Значних зусиль докладали митрополити до збереження єд­ності держави, були головними примирниками міжусобиць.

Поряд з митрополитами активну участь у громадському й державному житті руських князівств брали єпископи, ігумени великих монастирів, священнослужителі. Вони виконували різні доручення своїх князів, виступали посередниками й пос­лами.

Церква Київської Русі мала такий великий вплив, що ба­гато політичних питань було вирішено завдяки цьому. Вона брала участь в управлінні державою. За великого князя Воло­димира з'являється церковне судочинство. Церква регулює шлюбно-сімейні відносини, переслідує і карає за злочини проти церкви та релігії, за інші незначні злочини. Уступивши церковній адміністрації цілий ряд, здавалося б, суто адмі­ністративних функцій, князі зберегли за собою значні права участі у справах церкви. Таким, зокрема, було право великого київського князя на призначення єпископів, яке він розділяв з митрополитом.

Щоб церква залишилася економічно незалежною, князь Володимир Святославич призначає десяту частину доходів на її утримання. З часом це юридичне право на стягнення десятини ще більше розширилося і стало нормою соціально-економічних відносин між роботодавцями й працівниками. До XII ст. Руська православна церква перетворилася на найбільшого землевласника. Духівництво стало привілейо­ваним станом.

Таким чином, православна церква, запроваджена Воло­димиром Великим, стала важливою державною структурою, владним органом і власником значних земельних угідь, сіл, міст і майна. Вона була захищена законами і діяла як законо­творень. Тут-таки зазначимо, що і в умовах монгольського завоювання християнська церква залишалася такою ж впли­вовою і майже незалежною.

 

< Попередня   Наступна >