159

---

Державний устрій України в другій половині XVII- першій половині XVIII ст.

Українська козацька держава — Військо Запорозьке, що утворилося внаслідок Національно-визвольної війни під про­водом Б. Хмельницького,— пережила кілька фаз.

Після Андрусівського договору 1667 р., укладеного між Польщею і Московією, територія Війська Запорозького, об­межуючись Лівобережжям, перебувала під протекцією Москви. При цьому державний лад у Лівобережній Україні залишався майже таким самим, як і при Б. Хмельницькому.

Хоч існували обмеження і чимдалі більше зростала залеж­ність України від Москви, гетьман мав дуже велику владу. Він цілковито контролював наділення землею за службу й війсь­кові заслуги, відігравав вирішальну роль у наданні посад, що ставило старшину в повну залежність від гетьманської ласки. За «Решительньїми пунктами» (1728 р.), гетьманові належала законодавча, виконавча і судова влада.

Однак повноваження гетьманів порівняно з Б. Хмельниць­ким поступово обмежувались. Уже Переяславськими стат­тями 1659 р. гетьманові не дозволялося вести переговори з іно­земними державами і послами, розпочинати війну без дозволу царя, посилати військо на допомогу сусіднім державам. Це було закріплено низкою інших статей: Глухівськими (Мно­гогрішного) 1669 р., Конотопськими (Самойловича) 1672 р., Коломацькими (Мазепи) 1687 р. Обмежувалося також право гетьмана у внутрішньому правлінні Україною. Всі нормативні акти затверджував цар або інший вищий орган Росії. Глу-хівські статті прямо передбачали, що універсали гетьмана про пожалування земель за службу слід підтверджувати грамотою царя. В гетьмана було забрано право призначати й зміщувати без участі старшинської ради полковників, генеральних старшин і сотників. А Петро І сам здійснював потрібні йому переміщення урядовців в Україні.

y;">Зазначимо, що найважливіші справи державного життя гетьман обговорював з генеральною старшиною, полковни­ками, а часом із сотниками. За звичаєм, ці старшини регуляр­но збиралися на з'їзди в гетьманській резиденції кілька разів на рік, зокрема на свята: Різдва, Великодня, Покрови та ін. Вони обмірковували переважно такі питання: про організацію оборони України; визначення кандидатур на заміщення старшинських посад; про найважливіші заходи адміністра­тивного, судового й господарського характеру. Уряд гетьмана (Генеральна військова канцелярія, на яку перетворилася 1722 р. канцелярія при гетьмані) розвинувся в самостійну виконавчу інституцію. Зазначимо, що Генеральна військова канцелярія так і залишилася органом при гетьмані. За її допо­могою він здійснював свою владу. Очолював канцелярію ге­неральний писар.

У XVIII ст. Генеральна військова канцелярія перебувала у Глухові — тодішній столиці Війська Запорозького (Гетьман­щини). Вона складалася з двох частин: розпорядчої і виконав­чої. До розпорядчої входили: гетьман, генеральний писар, ге­неральний суддя і ще двоє генеральних старшин (найчастіше обозний та осавул). Генеральній військовій канцелярії нале­жали всі важелі безпосереднього керівництва Гетьманщиною і козацьким військом. У цій інституції зосереджувалося вій­ськове, адміністративне, судове й фінансове управління, складалися гетьманські державні документи, зокрема універ­сали, здійснювалося дипломатичне листування, розглядалися кримінальні й судові справи козаків, селян і міщан. Під керівництвом гетьмана і за його санкцією Канцелярія прий­мала остаточні рішення. При тимчасовій відсутності гетьмана Генеральна військова канцелярія керувала Гетьманщиною від його імені.

У періоди тимчасової ліквідації гетьманства (1722— 1727 і 1734— 1750 рр.) Генеральна військова канцелярія підпоряд­ковувалася царським установам, зокрема першій Малоро­сійській колегії і Правлінню гетьманського уряду.

Устрій держави — Війська Запорозького в означений пе­ріод був незмінним. Лівобережна Україна в 60-х рр. XVII ст. поділялася на десять округів, званих полками (Київський, Чернігівський, Переяславський, Кропивенський, Лубенсь­кий, Стародубський, Ніжинський, Прилуцький, Миргородсь­кий і Полтавський). На чолі кожного полку (території) стояв полковник, який був і воєначальником свого козачого полку як бойової одиниці, і головою адміністрації полку як округи.

При полковнику діяв полковий уряд, що мав такі ж функції, як і генеральний. Але повноваження полкового уряду поширювалися лише на територію його округи.

Полковники здійснювали адміністративне управління на території свого полку, розпоряджалися всім його земельним фондом, оберігали велике землеволодіння від «сваволі» селян і козаків, не дозволяли останнім захоплювати старшинсько-шляхетські маєтності, організовували управу, збір податків, регулювали оренди, вирішували разом з урядами чимало справ, були головними представниками військової та адміні­стративної влади, провідниками рішень старшинської ради й гетьмана.

Полк ділився на сотні, тобто повіти, або адміністративні територіальні одиниці, що управлялися сотенним урядом на чолі з сотником.

Полковники й сотники разом із своїми урядами розгля­дали різні місцеві справи. Деякі з них вирішувалися на полко-во-сотенних радах.

Такий державний устрій дає право частині дослідників стверджувати, що в Україні другої половини XVII — 60-х рр. XVIII ст. існувала республіканська форма правління.

1783 р. жертвою російської політики стало козацьке вій­сько. Козацькі полки були перетворені на 10 карабінерських полків з 6-річним терміном служби.

Судова система у Війську Запорозькому також тривалий час залишалася незмінною. В українській козацькій державі від самого її становлення суди були не станові, а козацькі: Ге­неральний суд, полковий, сотенний і сільський (суд громади). Сотенні суди призначалися для козаків і селян. Генеральний суд у XVII ст. являв собою водночас вищу апеляційну інстан­цію і суд, що розглядав справи, які належали до компетенції гетьмана.

Козацький суд у другій половині XVII — першій половині XVIII ст. був тісно пов'язаний з адміністрацією. Козацькі суди керувалися Литовським статутом, Магдебурзьким правом, «Саксонським зерцалом», рішеннями царського уряду, геть­манськими універсалами та іншими нормативними актами.

1760 р. в Гетьманщині під керівництвом К. Розумовського було здійснено судову реформу. Її територія поділялася на 20 судових повітів. У кожному з них діяли земський суд для цивільних справ і підкоморський суд для земельних справ. Для розгляду кримінальних справ встановлювалися гродські суди замість полкових.

Судді обиралися з місцевої шляхти і старшини. Найвищою інстанцією Гетьманщини був Генеральний суд. Він, як і польський Судовий трибунал, складався з колегії, двох генеральних суддів і десяти виборних депутатів від кож­ного полку.

Таким чином, судова реформа 1760 р. запроваджувала систему тих судових порядків, які існували в Україні перед Національно-визвольною війною 1648— 1657 рр. і діяли на основі Литовського статуту й козацького права.

 

< Попередня   Наступна >