59

---

Цивільне право

Цивільний кодекс УСРР (1922 р.) створювався у надзви­чайно стислі терміни. Це пояснювалося насамперед гострою потребою правового регулювання народногосподарського будівництва. Цивільний кодекс складався з чотирьох частин. У загальній частині визначалися основні засади, суб'єкти й об'єкти права, правоздатність, дієздатність, позовна дав­ність та ін.

Розділ «Речове право» містив норми, що регулювали право власності, право забудови і заставу майна. Значна увага приді­лялася праву власності. Розрізнялася власність: а) державна (націоналізована й муніципальна); б) кооперативна; в) приват­на. Перевага надавалася державній власності. Приватна влас­ність допускалася лише в точно визначених межах за не­одмінної умови дотримання приватним власником законів УСРР.

Розділ «Зобов'язальне право», крім загальних положень, містив норми про зобов'язання, що виникали з договорів, майнового найму, купівлі-продажу, обміну, позики, підряду, поручництва, доручення і довіреності, товариства, страхуван­ня та зобов'язань, які виникають внаслідок незаконного зба­гачення і заподіяння шкоди іншим людям.

У четвертому розділі Цивільного Кодексу УСРР були стат­ті, що регулювали спадкове право. Допускалося спадкування за законом і за заповітом, але в межах загальної вартості спад­кового майна не більше 10 тис. золотих карбованців. Майно, яке перевищувало визначену суму, ділилося між спадкоємцем і державою.

Протягом 20—30-х рр. діяли й інші правові акти, що регу­лювали цивільно-правові відносини. У зв'язку з виникненням в умовах НЕПу синдикативних об'єднань і необхідністю їх правового регулювання ВУЦВК 4 липня 1928 р. прийняв «По­ложення про державні промислові трести УСРР».

Курс на форсування соціалістичного будівництва, інду­стріалі

зацію, колективізацію вносив зміни до цивільно-пра­вових відносин. Цивільне законодавство 30-х рр. було спрямо­ване переважно на захист соціалістичної «комуно-державної» власності. Підприємства державного й громадського сектора щорічно, а пізніше раз на п'ять років, складали (точніше, приймали) державний план, який став основою зобов'язань як юридичних, так і фізичних осіб.

На посилення відповідальності державних органів, кол­госпів, кооперативних і громадських організацій за своєчасне виконання своїх зобов'язань було спрямовано також прий­няту на підставі загальносоюзного акта постанову ВУЦВК й Раднаркому УСРР від 19 листопада 1934 р. «Про строки позов­ної давності». У ній встановлювався єдиний півторамісячний термін позовної давності у спорах між державними, коопе­ративними і громадськими установами, підприємствами та організаціями.

З ліквідацією НЕПу приватногосподарська діяльність фі­зичних осіб упродовж 30-х рр. була звужена до мінімуму.

З цивільним правом тісно пов'язувалося трудове право.

 

< Попередня   Наступна >