Головне меню

10.2. Становлення органів захисту радянської влади

Історія держави і права України - Іванов В. М /Історія держави і права України / Ч.2
122

10.2. Становлення органів захисту радянської влади

Більшовицька влада, зруйнувавши залишки попередніх судових та правоохоронних структур, велику увагу приділяла створенню органів захисту власного режиму.

Постановою уряду “Про введення народного суду” від 4 січня 1918 р. створювалися дільничні, повітові й міські народні суди, виро­ки й рішення яких були остаточними і не підлягали апеляційному чи касаційному оскарженню. Спори із земельних, цивільних, трудових справ відповідно до постанови уряду від 20 січня 1918 р. передавалися на розгляд позасудових та громадських органів: селянських зе­мельних комітетів, примиренських камер, житлових камер, відділів праці місцевих Рад тощо.

Відповідно до Тимчасового положення про народні суди та рево­люційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 р. система народних судів була реорганізована. На базі дільничних судів створювався єдиний народний суд, повітові та міські суди скасовувалися. У якості касаційної інстанції скликалися ради (з’їзди) народних суддів повіту (судового округу).

Положенням РНК про народний суд від 26 жовтня 1920 р. запро­ваджувалися постійно діючі губернські ради народних суддів у складі голови, його заступника, 2-5 членів, які обиралися з’їздом народних суддів.

Кримінальні справи народний суд розглядав колегіально у складі народного судді та двох або шести народних засідателів, які обиралися відповідними радами чи виконкомами. Для кандидатів на по­саду народного судді вимагався досвід політичної роботи.

Функція придушення опору диктатурі пролетаріату покладалася на революційні трибунали, які створювалися по одному на губернію. На розгляд трибуналів передавалися справи про контрреволюційні злочини, шпигунство, посадові злочини, спекуляцію, а з 1920 р. також справи пр

о бандитизм, розбій, крадіжки тощо. Відповідно до Положення про революційні трибунали від 23 січня 1918 р. вони ді­яли за спрощеною процедурою. Щоправда, передбачалося здійснення попереднього слідства особливими народними слідчими, функцій обвинувачення - обвинувачами, захисту - правозаступниками. Кількісний і персональний склад членів трибуналу визначався губвиконкомом, але він не міг бути меншим 15-ти осіб. Справи розглядалися у складі трьох, а з березня 1920 р. - п’яти членів трибуналу. У квітні 1919 р. був створений Верховний касаційний суд, який роз­глядав скарги на вироки трибуналів, а наприкінці травня 1919 р. -Верховний революційний трибунал. Він діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості.

Для боротьби з контрреволюційними, військовими та іншими злочинами у Червоній Армії створювалися військові трибунали, по­рядок діяльності яких визначався Положенням про особливі військові трибунали від 11 грудня 1918 р.

Особливу роль у боротьбі насамперед з політичними ворогами більшовиків відігравала створена за прикладом РСФРР декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України 3 грудня 1918 р. Всеукраїнська надзвичайна комісія, яка боролася з контрреволюцією, саботажем та посадовими злочинами (ВУНК). Хоча формально ВУНК створювалась як відділ Наркомату внутрішніх справ, а в 1920 р. була підпорядкована РНК УСРР, реально відбувалося її перетво­рення у своєрідну репресивно-каральну структуру більшовицької партії. Діяльність ВУНК значною мірою спрямовувалась Всеросійською НК, безпосередньо підпорядкованою ЦК РКП(б).

У 1917 р. Ради робітничих депутатів розпочали створювати загони робітничої міліції. Основним її призначенням було запобігання спробам контрреволюційного перевороту. Однак загони міліції займалися переважно охороною заводів і фабрик, підтриманням гро­мадського порядку в містах, боротьбою зі злочинністю, робили об­шуки осіб, які займалися спекуляцією, чим штучно створювали господарські та продовольчі труднощі тощо. Реорганізація цих загонів у відділи міліції при військово-революційних комітетах розпочалася наприкінці 1918 р. Відповідно до декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 5 лютого 1919 р. здійснювався перехід до штатної радянської міліції у республіканському масштабі. В її структурі поступово склалися карний розшук, загальна, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова, морська служби. На під­розділи міліції покладався обов’язок підтримання порядку в містах і селах, проведення невідкладних слідчих дій, затримання злочинців, сприяння судовим установам у виконанні вироків. 30 березня 1920 р. при НКВС УСРР було створено Головне управління радянської ро­бітничо-селянської міліції.

Нагляд за виконанням законодавчих актів влади здійснювали також численні контрольні комісії, відділи, уповноважені. Серед наглядових і контрольних органів важливе місце належало Народному ко­місаріату юстиції та його губернським, повітовим і міським відділам.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук