Головне меню

15.2. Зміни у правовій системі

Історія держави і права України - Іванов В. М /Історія держави і права України / Ч.2
83

15.2. Зміни у правовій системі

Процес перебудови, що відбувався в усіх сферах суспільно-політичного життя, істотно вплинув на правову систему.

Основними напрямами реформування законодавства були: а) внесення численних змін і доповнень в існуючі закони та інші правові акти; б) розробка й прийняття нових законодавчих актів.

Істотні зміни відбувалися в законодавстві, яке регулювало економічні відносини. Закон СРСР від 6 березня 1990 р. “Про власність в СРСР” вніс суттєві зміни в інститут власності. Серед основних форм власності (державної та колективної) у законі зазначається також і власність громадян. Допускалось існування в СРСР власності іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян.

Правовому забезпеченню переходу економіки на ринкові відно­сини сприяли Закони СРСР “Про кооперацію в СРСР” від 26 травня 1988 р. “Про підприємства в СРСР” від 4 червня 1990 p.; Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 р. Основи законодавства Союзу РСР і союзних респуб­лік про землю від 28 лютого 1990 р. установлювали право громадян на придбання землі в довічне володіння або оренду.

Принципово новим законодавчим актом ринкового типу були прийняті в травні 1991 р. Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які мали набрати чинності з 1 січня 1992 р.

Загальносоюзні акти сприяли розвитку законодавчого забезпечення реформування економіки в Україні.

Логічним продовженням юридичного оформлення на основі Декларації про державний суверенітет України економічної незалежності республіки став прийнятий 3 серпня 1990 р. Закон “Про економічну самостійність Української РСР”. У цьому документі визначалися зміст, мета й

основні принципи економічної самостійності України, механізм господарювання, регулювання економіки й соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної системи. Проголошувалися повна господарська самостійність і свобода підприємництва всіх юридичних та фізичних осіб у рамках законів України, введення національної грошової одиниці. На втілення Декларації був спрямований також Закон УРСР “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 12 червня 1991 р. Цей документ надавав українському народові виключне право самостійно й незалежно здійснювати зовнішньоеконо­мічну діяльність на території Української УРСР.

Важливими актами законодавчого забезпечення реформування економіки України стали Закони Української РСР “Про власність” та “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р., “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. та ін. Загалом протягом останнього року перебування УРСР у статусі союзної республіки Верховна Рада прийняла близько 40 законів та 70 постанов з економічної політики.

Однак розпочата в 1990 р. реформа цін створила критичну ситуацію для промислових підприємств. Нові ціни на більшість товарів народного споживання перевищували діючі роздрібні. Ця акція виявилася дуже непопулярною і серед населення, оскільки призвела до порожніх полиць крамниць. З 1 листопада 1990 р. в Україні було вве­дено продаж продовольчих і непродовольчих товарів за картками споживача з купонами.

Починаючи з 1988 р. відбувався перехід підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування, що потребувало реформування трудового законодавства. Установлювався новий порядок укладення колективних договорів. Тривалість випробування при прийомі на роботу почала визначатися за погодженням сторін. Скасовувались деякі обмеження щодо роботи за сумісництвом, суміщення професій. Законом СРСР від 22 травня 1990 р. було розширено пільги і гарантії трудових прав жінкам. В умовах переходу на ринкові відносини Верховною Радою УРСР 1 березня 1991 р. прийнято Закон “Про зайнятість населення”.

Водночас у трудовому праві спостерігалися певні перекоси. Так, роботодавці почали широко використовувати нововведену контрактну форму прийняття на роботу, що значно зменшило захист прав працівників. Розвиток цієї галузі гальмували, з одного боку, наявність застарілих норм радянського трудового права, а з іншого -слабкість захисту трудових прав, орієнтація на виробництво всупе­реч інтересам працівника.

Зміни до законодавства, яке регулювало соціально-культурну сферу, вносили прийняті Верховною Радою Закони “Про основи со­ціальної захищеності інвалідів в Україні” від 1 березня 1991 р., “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р.

Відродженню духовності українського народу, регулюванню суспільних відносин у сфері української та інших мов, якими користується населення республіки, сприяло прийняття закону “Про мови в Український РСР” від 28 жовтня 1989 р.

В умовах загострення екологічної ситуації внаслідок Чорнобильської катастрофи подальшого розвитку набуло екологічне законодавство. У березні 1990 р. Верховна Рада Української РСР прийняла Постанову “Про екологічну обстановку в республіці та заходи по її докорінному поліпшенню”. Серед кардинальних заходів, спрямованих на оздоровлення довкілля, передбачалося до 2000 р. вивести з експлуатації Чорнобильську АЕС, припинити скидання у водойми забруднених стоків, відмовитися від нового промислового будівництва у містах і районах з підвищеним рівнем забруднення навколишнього середовища.

Реформування суспільства і держави спричинило відповідні зміни й доповнення у кримінальному законодавстві.

14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію, де визнала незаконними і злочинними допущені в минулому репресивні акти проти народів, яких було піддано насильному виселенню з рідних місць у роки Другої світової війни. Визнавалося за необхідне вжити законодавчих актів для безумовного поновлення прав усіх народів, яких було піддано репресіям. Проголошувалося, що “зневажання прав людини і норм гуманності на державному рівні більш ніколи не повториться в нашій країні”.

Важливим кроком на шляху реабілітації безвинних людей, які зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, висловлювання чи релігійні переконання, став Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р. Реабілі­тація жертв політичних репресій за цим законом охоплювала увесь період після 1917 р. і поширювалась на осіб, необгрунтовано засуджених судами України або репресованих іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

В умовах загострення соціально-політичної ситуації Верховною Радою СРСР приймаються Закони “Про захист честі і гідності Президента СРСР” від 2 квітня 1990 р., “Про кримінальну відповідаль­ність за блокування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту” від 23 жовтня 1990 р.

У 1987 р. до загальносоюзного законодавства були внесені відповідні зміни й доповнення у зв’язку з приєднанням до міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу, боротьби із захопленням заручників.

Ці та інші зміни у напрямку реформування кримінального права були відображені в прийнятих Верховною Радою СРСР 2 липня 1991 р. Основах кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік.

Демократизація суспільного життя спричинила розвиток процесуального законодавства. Так, 30 червня 1987 р. було прийнято Закон СРСР “Про порядок оскарження в суді неправомірних дій службо­вих осіб, які обмежують права громадян”. Цим актом визначалася процедура оскарження у судах протиправних і таких, що обмежують права громадян, дій офіційних осіб. Громадяни отримали реальну можливість судового захисту своїх прав від свавілля чиновників.

Наприкінці перебудовного періоду загострилися кризові явища у законодавстві, спричинені протилежними підходами союзного центру та республік до проблеми верховенства законів. В умовах ослаб­лення органів союзної влади було прийнято Закон СРСР від 26 квітня 1990 р. “Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб’єктами федерації”. Зазначалося, що союзні республіки - це суверенні радянські соціалістичні республіки, які добровільно, на основі вільного самовизначення народів і рівноправності об’єдналися в СРСР. Союзні республіки мають усю повноту державної влади на своїй території поза межами повноважень, переданих ними у відання Союзу РСР. За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР. Рішення про вихід “приймається вільним волевиявленням народів союзної республіки шляхом референдуму (народного голосування)”. Однак процес ослаблення союзного цен-тру набув незворотного характеру. Республіки фактично проігнорували Закон СРСР від 24 жовтня 1990 p., який підтверджував вищу юридичну силу законів СРСР і указів Президента СРСР. Так, Верховна Рада УРСР саме в цей день, 24 жовтня 1990 p., внесла зміни й доповнення до ст. 71 Конституції УРСР, згідно з якими на території республіки забезпечувалося верховенство законів Української РСР. Отже, зміни, що відбувалися тоді в законодавстві, були спричине-ні реформами у соціально-економічній і політичній сферах. Проте цей процес був непослідовний і суперечливий. Прогресивні закони ринкового характеру були неповними. Демократичні акти, спрямо­вані на реформування політичної системи, забезпечення прав і сво­бод людини, носили переважно декларативний характер. Основу правової системи все ще становили застарілі норми, які гальмували розвиток реформ.

***

“Революція зверху”, розпочата партійно-державним керівництвом СРСР на чолі з М. Горбачовим у 1985 році, була закономірною реакцією на глибоку соціально-економічну й політичну кризу, що охопила країну і суспільство. Курс на перебудову призвів до руйнування тоталітарної системи, викликав кардинальні зміни державно-правового характеру.

Радикальна реформа соціально-економічної системи та суспіль-но-політичного життя країни потребувала правового забезпечення. Перехід підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування, розвиток ринкових відносин спричинили істотні зміни у цивільному й господарському праві. В цілому ж реформування законодавства було непослідовним і суперечливим.

Прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 p., підтвердженого результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 p., знаменувало новий етап розвитку України як самостійної, суверенної держави.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук