4.3. Правова система

Галицько-Волинська земля значною мірою зберегла риси пра­ва, притаманні Давньоруській державі. Особливості системи права Галицько-Волинської держави такі:

зміцнення феодального права привілею;

відтворення соціальної диференціації населення;

підсилення місцевих особливостей внаслідок середньовічно­го партикуляризму (роздробленості);

вплив європейського феодального права.

Упродовж існування князівства тут переважно діяли відомі з часів Київської Русі загальні принципи, інститути та форми пра­вового регулювання суспільного життя. Серед джерел права — звичай, Руська Правда, церковне законодавство. Оскільки ці джерела подано раніше, зауважимо лише, що їх застосування в Галицько-Волинському князівстві не мало принципових від­мінностей.

Подальший розвиток давньоруського права відбувався в кня­зівському законодавстві, яке існувало у вигляді грамот, за­повітів, статутів, договорів тощо. Так, у грамоті князя Івана Ростиславовича (1134 р.) регламентувалося правове становище іноземних купців, зокрема, порядок їх звільнення від сплати мита. “Рукописання” (заповіт) князя Володимира Васильковича (1287 р.) розглядає організацію управління містами й селами, право успадкування та купівлі-продажу феодального землево­лодіння, порядок передачі князями права експлуатації залежно­го населення. Статутна грамота князя Мстислава Даниловича (кінець XIII ст.) регулювала розміри та форми повинностей міського населення на користь князя.

Серед пам’яток права цього періоду також — збірник поста­нов галицько-волинських правителів і договори (“ряди”) князів із народом. На жаль, ці важливі пам’ятки права не збереглися, є лише згадки й посилання на них в інш

Літописи вказують на існування правових документів, що слугували впорядкуванню окремих інститутів права власності й зо­бов’язального права (договорів, угод, доручень тощо). Зокрема, широко застосовувались договори купівлі-продажу рухомого майна, обміну, дарування, заповіту нерухомої власності. Містять­ся деякі відомості і з кримінального права. Так, серед видів по­карань називаються смертна кара, конфіскація майна, штрафи.

Правова система Галицько-Волинського князівства розвива­лася під впливом західноєвропейського феодального права. У XIV ст. на західноукраїнських землях з’являється магдебурзьке право, на основі якого здійснювалося самоврядування в містах. Визначалися, зокрема, права міських станів, порядок обрання та функції органів міського самоврядування, регламентувалася діяльність купецьких корпорацій, ремісницьких цехів, регулю­вався порядок суду та судочинства. На Галицько-Волинських землях першими отримали таке право міста Санок (1339), Львів (1356), Кам’янець-Подільський (1374). Але воно поширювалось головним чином на німецьких колоністів, виводячи їх з-під юрис­дикції місцевих феодалів. На переважну більшість українського міського населення, оскільки воно було православним, дія магде­бурзького права не поширювалася.

Галицько-Волинське князівство явило собою продовження традиції русько-українського державотворення на початковому етапі розвинутого феодалізму та характерної для нього феодаль­ної роздробленості. На зламі історії воно не дало Польщі захо­пити західноукраїнські землі.

Особливістю державного устрою було те, що галицько-во­линські князі не мали широкої економічної й соціальної бази, а тому їх влада значною мірою обмежувалася боярством. Підґрун­тям правової системи стало право Київської Русі. Основними джерелами права залишалися норми звичаєвого права й Русь­кої Правди. Давньоруське право розвинулося в князівському законодавстві. Наслідком впливу західноєвропейського середньо­вічного права стала поява в містах магдебурзького права, юрис­дикції якого поки підлягали лише іноземці.