46

---

Розділ 5

ЛИТОВСЬКО-РУСЬКА ДЕРЖАВА ТА її ПРАВО

5.1. Формування Литовсько-Руської держави. Польсько-Литовські унії

Після розпаду Київської держави й занепаду Галицько-Волинського князівства державно-правовий розвиток на переважній частині українських земель тісно пов’язується з експансією зміцнілої за князя Гедиміна (1316-1341) Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на українські землі. Князь Ольгерд захопив Чернігово-Сіверщину, Волинь, Подніпров’я. 1362 р. литовське військо, в якому було чимало українців, розгромило військо татарських ханів на р. Сині Води, внаслідок чого до Литовського князівства відійшло Поділля. Після приєднання українських земель населення Великого кня­зівства Литовського на 90 відсотків становили українці та біло­руси. Учені по-різному пояснюють характер цього приєднання. Одні з них (В. Кульчицький) вважають, що литовські правителі завойовували українські землі, переслідуючи загарбницьку мету. Інші (Н. Полонська-Василенко, С. Юшков) роблять акцент на відносно м’якому характері їх “входження” до складу Литви. Однак і вони, й переважна більшість інших учених, сходяться на тому, що цю проблему треба розглядати в хронологічному сенсі.

На першому етапі литовська влада дотримувалася правила “ми старину не рушимо, а новину не вводимо”. Між Великим князем і місцевою знаттю укладалися договори (“ряди”), за яки­ми українські князі та бояри зобов’язувалися служити Великому князю, а князь — боронити землю від татар. Руські князівства зберігали у складі Великого князівства Литовського автономію. Державний устрій, суспільний лад, правова система залишали­ся такими ж, як і до входження в Литву. Державною мовою була давньоруська.

Проте пізніше унія Литви з Польщею докорінно змінила істо­рію розвитку Литовсь

ко-Руської держави й правове становище українських земель. Основою унії стала необхідність об’єднати зусилля для боротьби з експансією німецького Тевтонського ор­дену на схід. Зі сходу також загрожував сильний противник — молоде Московське князівство. Однак реальне об’єднання Литви з Польщею затяглося на довгі роки.

1385 р. була підписана Кревська унія. Литовський князь Ягайло, одружившися з польською королевою Ядвігою, під ім’ям Во-лодислава II став королем Польщі. Він зобов’язувався приєднати до Польщі литовські, українські та білоруські землі, повернути раніше втрачені Польщею й Литвою володіння, прийняти като­лицизм і зробити його державною релігією. Проте задуми Ягайла — Володислава II, який роздавав литовсько-українські землі польській знаті, не були підтримані його земляками. Цим скори­стався князь Вітовт, який збройно 1392 р. прийшов до влади в Литві. Литовські й українсько-білоруські князі проголосили його “королем Литовським і Руським”. Вітовт прагнув зміцнити Литовсько-Руську державу. Велику увагу він надавав розвиткові промислів, торгівлі, будував нові міста й фортеці. Під його ко­мандуванням у Грюнвальдській битві 1410 р. литовське військо, до складу якого входили українські, білоруські та російські пол-ки, разом із поляками, завдали нищівної поразки німецьким хре­стоносцям.

Наступним етапом об’єднання стала Городельська унія 1413 p., яка зрівняла в правах польську й литовську шляхту. Але — тільки католиків, і цим внесла розкол на релігійному грунті. Загострен­ням релігійних і національних суперечностей у Литовсько-Русь-кий державі скористалась православна Москва, до якої внаслі­док російсько-литовських війн відійшли Смоленщина й Чернігів­щина. До того ж іще реальнішою стала кримсько-татарська навала. 1484 р. військо хана Менглі-Гірея зруйнувало Київ, по­грабувало й спалило церкви, захопило в полон киян. Надалі українські землі щорічно ставали об’єктом спустошливих набігів татар. Усе це підштовхувало Велике Князівство Литовське до зміцнення союзу з Польщею.

1569 р. в Любліні відбувся спільний польсько-литовський сейм, де було підписано акт унії Литви й Польщі. Віднині перестає існувати литовсько-руська форма державності українського народу. За унії Корона (тобто Польща) і Велике князівство Ли­товське об’єдналися в єдину державу — Річ Посполиту. Обирав­ся спільний король, якого проголошували водночас і Великим князем. Здійснювалася спільна зовнішня політика, в обігові були спільні гроші. Польська й литовська шляхта отримували право володіти землями в обох частинах держави. Проте кожна з них мала свої герби, місцеві адміністрації, судочинство, війська. Після Люблінської унії починається полонізація українських земель: до Польщі відійшли Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина.

 

< Попередня   Наступна >