64

---

6.2. Запорізька Січ

За польської доби дніпровські пороги стають найбільшим цен­тром українського козацтва. Постійна загроза з боку урядових польських військ, нападів татар і турків змушувала козаків будувати укріплені засіками містечка, так звані “січі”. У середині XVI ст. з’явилося перше достовірно відоме постійне укріплення на дніпровському острові Мала Хортиця, яке прийнято вважати першою Запорізькою Січчю.

Соціальну базу Січі становили селяни, що втекли від своїх феодалів, а також представники інших верств населення, зокре­ма, — міщани, які не могли розрахуватися з боргами, шляхтичі, які тікали від судового переслідування, невдоволені владою свя­щеники. Окрім українців, тут знаходили притулок литовці, по­ляки, росіяни, білоруси, греки. Польським законодавством пере­селення й перебування на цих землях підданим Речі Посполитої заборонялося (конституція Вального сейму 1590 p., ухвала Віденсь­кого сейму 1593 p.). Особливості соціальних джерел формування

Запорозької Січі, законодавча неврегульованість її існування сприяли розвитку Січі як антиурядової опозиції, зробили її центром соціального невдоволення в українському суспільстві. Січ бере активну участь у козацьких і селянських повстаннях.

Запорозька Січ формувалася на добровільних засадах із чо­ловіків за умови православного віровизнання та проходження ви­пробувального терміну. Організаційно в мирний час Січ склада­лася з куренів (максимально їх було 38), де перебувало 5-6 тис. козаків. Територія на берегах Дніпра біля Запорозької Січі поділялася на паланки — області з власним самоврядуванням, яких у різні періоди було 5-8, максимально— 10. Щорічно за жеребом землі отримували ті чи інші курені. На цих територіях козаки займалися господарством, там же, на хуторах, жили із сім’ями одружені козаки. Але постійна воєнна небезпека унеможливлю

вала активне господарське освоєння земельних угідь, роз­виток промислів і скотарства. Позбавлене в польській державі офіційного статусу, а також платні, запорозьке козацтво ак­тивно займалося військовим найманством і походами на землі Османської імперії.

Найвищим військовим, адміністративним і судовим органом була загальна військова рада за участю всіх козаків, яка скликалася за потреби й обов’язково — 1 січня, на Великдень, 1 жов­тня. На раді вирішувалися найважливіші питання — вибору ко­шового отамана й військової старшини, війни і миру, розподілу земель, воєнних походів, покарання злочинців. Кошовий отаман і військова старшина звітували на радах про річну діяльність. Існували ради (“сходки”) у куренях і паланках.

На чолі Запорозької Січі стояв кошовий отаман, який уособ­лював усю вищу владу (воєнну, адміністративну, судову й пев­ною мірою духовну). Під час воєнних дій він мав диктаторські повноваження з правом карати на смерть тих, хто не виконував його наказів. Кошовий отаман затверджував обраних на військовій раді старшин, визначав духівництво для січової та паланкових церков, розподіляв воєнну здобич, прибутки, виконував функції найвищого судді, здійснював загальне керівництво військовими справами, представляв Січ у міжнародних відносинах тощо. Проте найважливіші справи кошовий отаман вирішував, тільки скли­кавши військову раду.

До військової старшини належали військовий суддя, військо­вий писар, військовий осавул. Військовий суддя (заступник ко­шового) здійснював основні судові функції, водночас був скарб­ником і начальником артилерії. Військовий писар вів документа­цію, облік прибутків та витрат. Військовий осавул відповідав за громадський порядок, виконання судових вироків, проводив слідство, виконував інтендантські функції, організовував охоро­ну іноземних послів та купців, керував військовою розвідкою. Рангом нижче стояли військові службовці (довбиш, пушкар, толмач, шафар, булавничий, бунчужний, хорунжий та ін.). Під час війни діяла походна старшина— полковник, осавул і писар. У межах паланок керівництво здійснювала паланкова старшина - полковник, осавул, писар, підосавул та підскарбій.

Як уже зазначалося, військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. У куренях і паланках діяв суд курінних отаманів та паланкових полковників. Справи про тяжкі злочини передавалися на розгляд військовим суддею чи кошовим отаманом. Для військової старшини судом першої інстанції вважався суд кошового отамана, а другої — суд військо­вої ради.

Отже, аналіз організації козацького самоврядування й судо­чинства дає підстави стверджувати, що тут відроджувалась українська державність. Система органів військово-адміністратив­ної влади забезпечувала виконання властивих державі внутрішніх і зовнішніх функцій. Запорізька Січ була новою військово-демо­кратичною державою, що постала на руїнах княжої.

 

< Попередня   Наступна >