82

---

ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА

Геродот про розселення скіфів Повідомлення Страбона про грецькі колонії на узбережжі Чорного моря Публій Корнелій Тацит про слов’ян Прокопій Кесарійський про розселення і побут слов’янських племен в VI ст. Маврікій Стратег про життя слов’ян у VI ст. Давньоруський літопис про розселення і побут східних слов’ян у VIII-IX ст. Договір Ігоря з греками (945р.) Коротка руська правда (за Академічним списком половини XV ст.) Правда Руська Судебник короля Казимира Ягелловича, даний Литві, 1468, лютий, 29 Городельський привілей (1413 p.) Обмеження польським королем Сігізмундом I українців щодо місця мешкання у Львові і заняття ремеслом (1525 р.) Статут про наділи господаря короля Й. М. у всьому Великому князівстві Литовському року 1557 квітня 1 (Статуту на волоки) Проект унії, який сенат і посли королівства дали литовським панам-раді, згідно з їх бажанням. Він складений епіскопом Краківським, а виправлений земськими послами Литовський статут 1588 року Постанова польського сейму про роздачу земель на Україні магнатам і шляхті (1590 р.) Договір поміж Цісарем Турецьким і Військом Запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі Куруківська угода між представниками польського уряду і запорозькими козаками (1625 р.) 1638 p. Ординація Війська Запорозького, заведена польським урядом. Зборівський договір (Серпень, 1649 рік) 1650, вересня 16 (26). Над Прутом. - Лист до князя Трансільванії Юрія Ракоці про дружбу з молдавським воєводою Білоцерківський договір (18 вересня 1651 р.) 1654, січня 17

(27). Переяслав. -Універсал про заборону виробляти і продавати горілку в Києві, оскільки це шкодить міщанам та військовій скарбниці Статті Б. Хмельницького (березень 1654 р.) Жалувана грамота царя Олексія Михайловича Війську Запорозькому на збереження його прав і вольностей (27 березня 1654 р.) 1655. травня 15 (25). Чигирин. -Універсал про підтвердження прав Густинського монастиря на володіння 1656, вересня 4 (14). Чигирин. -Універсал Михайлові та Іллі Рубцям на володіння селами і хуторами у Стародубському повіті Гадяцький трактат “Переяславські статті”, схвалені царським урядом при обранні на гетьманство Юрія Хмельницького (17 жовтня 1659 р.) “Московські статті”, схвалені царським урядом під час перебування в Москві І. Брюховецького (22 жовтня 1665 р.) “Глухівські статті”, схвалені царським урядом при обранні на гетьманство Д. Многогрішного (6 березня 1669 р.) “Коломацькі статті”, схвалені царським урядом при обранні на гетьманство І. Мазепи (25 липня 1687 р.) Універсал гетьмана І. Мазепи про дводенну панщину (1701р.) Інвентар с. Милостова на Волині з перерахуванням повинностей, які мали відбувати селяни поміщикові (листопад в 1704 р.) Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах. Інструкція судам 13-го липня 1730 р. Процес приказний, виданий при резиденции гетьманской, 1734 р. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. Уривок з універсалу гетьмана К. Розумовського про заборону перетворювати козаків у підданих (29 червня 1754 р.) Універсал гетьмана К. Розумовського про обмеження права переходу селян на Лівобережній Україні (22 квітня 1760 р.) Указ Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (10 листопада 1764 р.) Таємна настанова Катерини II П. О. Румянцеву під час призначення його малоросійським генерал-губернатором (листопад 1764 р.) Уривок з маніфесту Катерини II про ліквідацію Запорозької Січі (3 серпня 1775 р.) Указ Катерини II про остаточне закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні (3 травня 1783 р.) Зібрання малоросійських прав 1807 р. Положення про євреїв (13 квітня 1835 р.) Звід законів цивільних Маніфест про звільнення селян (19 лютого 1861 р.) Про заборону української мови Маніфест про удосконалення державного порядку (17 жовтня 1905 р.) Столипінський указ від 9 листопада 1906 р. про доповнення деяких постанов діючого закону в питаннях селянського землеволодіння і землекористування Маніфест про розпуск Державної Думи, про час скликання нової Думи та про зміни порядку виборів до Державної Думи (3 червня 1907 р.) Положення про вибори до Державної думи (З червня 1907 р.)

 

Геродот про розселення скіфів

Ці племена живуть по річці Іпаніду на захід від Борисфену; а якщо переїхати через Борисфен з боку моря, то спершу буде Полісся, а від нього вгору живуть скіфи-хлібороби, яких. еллі­ни, що живуть на річці Іпаніду, називають борисфенітами, а самих себе ці елліни звуть ольвіополітами. Ці скіфи-хлібороби на схід займають простір на три дні дороги аж до річки, що має назву Пантікапу, а на північ — простір на одинадцять днів плавби вгору по Борисфену. Над ними вже на широкий простір розки­нулась пустиня; за пустинею живуть андрофаги (людоїди), особ­ливе плем’я, зовсім не скіфське. Вище них лежить уже справж­ня пустиня, і там не живе, наскільки нам відомо, жоден народ.

На схід від цих скіфів-хліборобів, за річкою Пантікапом, жи­вуть уже скіфи-кочівники, які нічого не сіють і не орють; вся ця країна позбавлена дерев, за винятком Полісся. Ці кочівники на схід займають обшир на чотирнадцять днів дороги, який про­стягається до річки Герри.

По той бік Герри знаходяться так звані царські володіння і живуть найкращі й найчисленніші скіфи, які вважають інших скіфів своїми рабами.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С. 9.

Повідомлення Страбона про грецькі колонії на узбережжі Чорного моря

Це місто (Херсонес) раніше користувалося автономією, але потім, спустошуване варварами, примушене було взяти собі в покровителі Мітрідата Єпатора.

Пантікапей являє собою горб, на схід від нього знаходиться гавань і доки приблизно для 30 кораблів, є також акрополь; зас­нований він мілітянами. Довгий час це місто і всі сусідні поселен­ня навколо гирла Меотіди по обидва боки його були під одно­осібною владою правителів з дому Левкона, Сатіра і Парісада, аж до того Парісада, що добровільно передав владу Мітрідатові...

Великий Херсонес і виглядом, і розміром подібний до Пело­поннесу; ним володіють боспорські владарі після того, як він увесь дуже постраждав від безперервних війн.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 15.

Публій Корнелій Тацит про слов’ян

Тут кордон Свевії. Я не знаю напевно, куди причислити наро­ди певкінів, венетів і фенів — до германців чи до сарматів. Зрештою певкіни, яких деякі називають бастарнами у мові, способі життя, місць проживання і жител, поводять себе як германці. Всі вони живуть у болоті, а знать у бездіяльності. Змішаними шлюбами вони спотворюють себе майже як сармати.

Венети багато що засвоїли з їхніх звичаїв, адже вони обхо­дять розбійними групами всі ліси й гори, розташовані між певкінами і фенами. Все ж таки вони вірогідніше повинні бути відне­сені до германців, бо й будинки будують, і носять великі щити, і мають перевагу у тренованості і швидкості піхоти,— все це відрізняє їх від сарматів, які живуть на возах і на коні.

Давня історія України. - К., Либідь, 1995. - Кн. 2. - С 198.

Прокопій Кесарійський про розселення і побут слов’янських племен в VI ст.

Ці племена, слов’яни і анти, не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у демократії; тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно. І майже в усьому іншому обидва варварські народи здавна живуть однаково. Єдиного бога, громовержця, визнають вони владикою всього світу і в жертву йому приносять биків і всякого роду священних тва­рин. Поклоняються також рікам і німфам, і іншим божествам і всім їм приносять жертви; під час цих жертвоприношень воро­жать.

Живуть вони в убогих хатинах, далеко розташованих одна від одної, і часто міняють місця проживання. Вирушаючи на війну, багато хто з них іде на ворога піший, тримаючи в руках неве­ликий щит і дротики; панцирів вони не носять; деякі виходять у бій без хітона і без трибонія (без верхнього і спіднього одягу), в самих коротких штанах, що закривають лише частину тіла.

У тих і других варварів одна мова, проста і варварська; не відрізняються вони одні від одних і зовнішнім виглядом. Усі ці люди високі на зріст і надзвичайно сильні.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 19.

Маврікій Стратег про життя слов’ян у VI ст.

Племена слов’ян і антів живуть спільно, і життя їх однакове: вони живуть вільно і не дають нікому поневолити себе або під­корити...

В них нема спільної влади, вони завжди ворогують одні з од­ними і в бою не знають правильного строю, але намагаються битися в бойовому порядку, і так само не люблять показуватися на рівних, відкритих звідусіль місцях. Коли трапиться їм зважи­тися на рукопашний бій, вони гуртом здіймають крик і повільно просуваються вперед; якщо противник почне відступати перед їх криком, то наступають сильніше; якщо ж ні, повертають на­зад, не намагаючись випробувати силу ворога в рукопашній су-тичці, і ховаються в лісі, де в них є надійний захист; так вони примушують ворога битися в тісних місцях. Часто, несучи з со­бою здобич, вони кидають її при найменшій тривозі і втікають у лісові хащі; потім, коли вороги оточують здобич, вони знов на них нападають і завдають їм шкоди. Так майстерно вони зама­нюють ворогів.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 21.

Давньоруський літопис про розселення і побут східних слов’ян у VIII-IX ст.

...Ті слов’яни, які прийшли і осіли по Дніпру, назвалися поля­нами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах, а інші осіли між Прип’яттю і Двіною і назвалися дреговичами, інші осіли на Двіні і назвалися полочанами від назви річки Полота, яка впадає в Двіну, від неї прозвалися полочанами. Слов’яни, які осіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім’ям, і зробили вони собі город і назвали його Новгородом. А інші осіли на Десні і по Сейму, по Сулі і назвалися сіверянами...

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 21-22.

Договір Ігоря з греками (945р.)

(Витяги)

...І великий князь наш Ігор, і князі, і бояри його, і всі руські послали нас до Романа, і до Костянтина, і до Стефана, до ве­ликих царів Грецьких, утвердити дружбу з самими царями і з усім боярством і з усіма людьми грецькими на весь час, доки сяє сонце і весь світ стоїть.

...Великий князь Руський і бояри його хай посилають в Грецію до великих царів Грецьких скільки хочуть кораблів з послами і купцями.

...І нехай входить Русь у місто через одні ворота з царським чиновником без зброї, 50 мужів, і торгує, як їм треба, і знову виходить; і чиновник царства нашого хай охороняє їх, і якщо хто від Русі або від греків вчинить неправильно, то він виправ­ляє [їх неправду].

...Якщо втече раб від Русі, то раба слід спіймати; якщо ж утікача не виявлять, то нехай тоді Русь бере на нас [греках], ціну раба, як встановлено і раніше, по 2 шовкові тканини за раба. Коли ж утече до Русі раб кoгoнeбyдь з людей царства нашого, або з міста нашого [тобто Царграда], або з інших міст і забере що-небудь з собою, то його повернути назад, і якщо забране цим рабом з собою буде все ціле, то слід взяти за вкра­дене 2 золотих. Якщо русин украде що-небудь у греків або гречин у Русі, то слід повернути не тільки вкрадене, а й [заплати­ти] його ціну; а як виявиться, що вкрадене було продано, то хай виплатять подвійну ціну за вкрадене і той, що вкрав, хай буде покараний по закону грецькому і по уставу, і по закону руському.

...Якщо Русь виявить корабель грецький, викинутий у якому-небудь місці, то не завдасть йому шкоди; коли ж хто візьме що-небудь з корабля, або поверне в неволю, або вб’є людину з корабля, хай буде підлеглий законові руському і грецькому.

...Якщо християнин уб’є русина або русин християнина, то той, хто вчинив убивство, буде затриманий родичами убитого і нехай [вони] уб’ють його. Коли ж той, хто вчинив убивство, вте­че, а він був заможним, то хай візьмуть маєток його родичі вби­того; якщо ж той, хто вчинив убивство, бідний і втече, то його [треба] шукати, поки не виявлять; коли ж він буде виявлений, хай буде вбитий. Якщо ударить мечем, або списом, або якою-небудь зброєю русин гречина або гречин русина, то за той вчи­нок заплатить 5 літрів срібла по закону Руському; якщо ж він бідний, то скільки може, стільки повинен заплатити, в цьому разі з нього можна зняти і одяг, в якому він ходить, а про не-виплачене повинен він іти до присяги по своїй вірі, на доказ того, що він нічого більш не має, і тоді буде відпущений.

...В разі ж наше царство захоче мати від вас [допомогу] у війні проти ворогів наших, то ми напишемо князеві вашому, і він пошле до нас [допомогу], скільки ми захочемо, і з цього поба­чать інші країни, яку дружбу мають Греки з Руссю. Ми ж до­говір цей написали на двох грамотах, одна грамота залишається у царства нашого, на ній написаний хрест і наші імена, а на другій грамоті [імена] послів ваших і купців ваших.

Хрестоматія з історії СРСР. - К., 1956. - Т.1.— С. 46–48.

Коротка руська правда

(за Академічним списком половини XV ст.)

ПРАВДА РУСЬКА

1. Якщо вб’є муж мужа, то мстить брат за брата, або син за батька, або батько за сина (чи двоюрідний брат), або племінник з боку сестри, племінник з боку брата; якщо не буде кому (не бажатиме хто) мститись, то (слід призначити) за вбитого 40 гри­вен, якщо буде русин, гридень, купець, ябетник, мечник або ж ізгой чи Словении, то призначити 40 гривен за нього.

2. Якщо (хто-небудь) буде побитий до крові, чи до синців, то не треба шукати (цьому чоловікові) йому свідка; якщо ж на ньо­му не буде ніяких слідів (побиття), то нехай прийде свідок; якщо ж не може (привести його), то справі кінець; якщо ж за себе не може помститись, то нехай візьме собі за образу 3 гривни та ще платню лікарю.

3. Якщо ж хтось когось ударив батогом, жердиною, долонею, чашею (келихом), рогом або плазом меча, то (повинен заплати­ти) 12 гривен; якщо його (винуватця) не настигнуть, то (все ж) він платить, і на цьому справа кінчається.

4. Якщо хто-небудь ударить мечем, не вийнявши його (з піхов), або рукояткою, то (повинен заплатити) 12 гривен за об­разу.

5. Якщо ж (хто-небудь) ударить (мечем) по руці і відсіче її, або вона всохне, то він (винуватець) платить потерпілому 40 гривен. Якщо нога залишиться цілою, але почне (людина) кульга­ти, тоді хай угамовують винного (мстять) домочадці (поранено­го).

6. Якщо ж хтось відсіче комусь будь-який палець, то (має сплатити) 3 гривни за образу.

7. За висмикнутий вус (сплатити) 12 гривен, а за жмут бороди 12 гривен.

8. Якщо ж хто вийме (погрожуючи) меч, але не вдарить ним, то платить гривну.

9. Якщо ж чоловік штовхне чоловіка від себе чи до себе, (то платить) 3 гривни, коли (потерпілий) виставить двох свідків, але якщо потерпілим буде варяг, чи колбяг, то йому достатньо при­сягнути.

10. Якщо челядин сховається у варяга або у колбяга і його протягом трьох днів не повернуть (колишньому господарю), то, упізнавши його на третій день, господар повертає його до себе, а переховувач повинен заплатити 3 гривни за образу.

11. Якщо хтось поїде на чужому коні, не спитавши дозволу, то платить 3 гривни.

12. Якщо хтось візме чужого коня, зброю або одежу, а госпо­дар упізнає крадене в своїй общині, то хай забере своє, а (злодій сплачує) 3 гривни за образу.

13. Якщо хтось упізнає (свою річ у кого-небудь) і не зможе її взяти, то не повинен говорити (при цьому) “моє”, а нехай ска­же: “Піди на звод, (і ми вияснимо) де взяв її”. Якщо той не піде, то нехай представить поручника, (який би явився на звід не пізніше) протягом 5 днів.

14. Якщо хтось намагатиметься стягнути з кого-небудь борг (рештки майна), а той почне відпиратись, то слід йому (з відпо­відачем) на звід перед 12; і якщо виявиться, що зловмисне не віддавав (предмет позову), то за шукану річ належить йому спла­тити грішми і, крім того, 3 гривни винагороди потерпілому.

15. Якщо хтось, розпізнавши свого (зниклого) челядина, за­хоче (його) повернути, то відвести (його) до того, у кого його було куплено, а той відправляється до попереднього (перекуп­щика), і коли дійдуть до третього, то нехай господар скаже йому: “Ти мені віддай свого (мого) челядника, а свої гроші шу­кай при свідкові”.

16. Якщо холоп ударить вільного чоловіка і втече в хороми, а господар не захоче його видати, то він (господар) може утри­мувати його, заплативши за нього 12 гривен; а після того, якщо де-небудь зустріне холопа побитий ним чоловік, то може його побити.

17. А якщо хтось зламає спис, чи щит або (зіпсує) одежу, і господар захоче їх залишити у себе, то йому за псування ком­пенсувати грошима; якщо ж господар відмовлятиметься від по­ламаного, то йому належить заплатити грошима стільки, скільки він сам заплатив за цю річ.

Правда руської землі впорядкована, коли зібралися Ізяслав, Всеволод, Святослав, Коснячко, Переніг, Микифор Киянин, Чудин, Микула.

18. Якщо уб’ють огнищанина навмисно, то (убивця) платить 80 гривен, а люди можуть не допомагати йому у виплаті. А за убивство княжого під’їзного платити 80 гривен.

19. А якщо вб’ють огнищанина під час розбійного нападу, а вбивцю не будуть шукати, то віру платить община, де знайде­но вбитого.

20. Якщо уб’ють огнищанина при крадіжці (коли він краде) у домі, або коня, або корову, то нехай уб’ють його, як собаку. Так діяти і при вбивстві тіуна.

21. А за (вбитого) княжого тіуна платити 80 гривен. А за (вбив­ство) старшого конюха при табуні (платити) 80 гривен, як ус тановив Ізяслав за свого конюха, якого вбили дорогобужці.

22. А за (вбивство) княжого сільського старости і (старости) польового (платити) 12 гривен. А за (вбивство) княжого рядовича (платити) 5 гривен.

23. А за (вбивство) смерда чи холопа (платити) 5 гривен.

24. Якщо вбита рабиня-годувальниця, чи син її, то (платити) 12 гривен.

25. А за княжого коня, якщо той з тавром, (платити) 3 грив­ни, а за коня смерда — 2 гривни.

26. За кобилу — 60 резан, а за вола — гривну, а за корову — 40 резан, а за трирічну (корову)— 15 кун, а за дворічну — півгривни, а за теля 5 резан, а за ягня — ногата, за барана — ногата.

27. А якщо хто-небудь украде чужого холопа чи рабиню, то платить він за образу 12 гривен.

28. Якщо ж прийде побитий до крові чи в синяках чоловік, то не шукати йому свідків.

29. А якщо вкраде коня чи волів, або обкраде дім, і при цьому буде красти один, то платити йому гривну і 30 резан; коли ж буде злодіїв 18, то платити кожному по 3 гривни і по 30 резан...

Кузъминецъ О., Калиновсъкий В., Дігтяр П. Історія дер­жави і права України. - К., 2000. - С 327–329.

Правда Руська

(Список Карамзінський)

1. Якщо уб’є муж мужа, то мстити братові за брата, або бать­кові, або синові, або дітям брата, якщо ніхто не буде мстити, то треба заплатити 80 гривен, якщо це буде князівський муж або князівський тіун; коли ж це буде русин, або мечник, або ізгой, або славенін, то заплатити за нього 40 гривен.

Суд Ярославових дітей

2. Після Ярослава його сини: Ізяслав, Святослав, Всеволод і мужи їх: Коснячко, Перенг, Нікіфор зібралися і скасували вбив­ство за голову, проте залишили викуп кунами; а решту все за­ лишили, як і Ярослав судив.

Суд за вбивство

3. Якщо хто уб’є князівського мужа у разбої, а головника не шукають, то вервену платить той, у чиїй верві лежить голо­ва — 80 гривен, а за простолюдина — 40 гривен.

4. Якщо ж якась вервь почне платити дику віру, то платить її декілька років, поскільки головник не відомий; а коли голов-ник буде з їх верві, то вона (вервь) має допомагати йому у ви­платі, або ж платить дику віру; але платить 40 гривен, а головництво платить сам головник, він має заплатити свою частину сорок гривен; а коли вбивство станеться на свадьбі або на гулянці, то платиться вервина.

Вчинення безпричинного розбою

5. Якщо буде вчинено розбій не на свадьбі, то за це люди не платять, а мають видати самого злочинця з дітьми на поток і пограбування.

6. Якщо ж не вкладається у дикий викуп і віру, то люди йому не помагають, він сам платить.

Про віру

7. Закони вірні були при Великому князі Ярославі: вірнику брати 7 відер солоду на тиждень, а в середу куна, або сир, а у п’ятницю теж; а корів йому по дві на день; а хлібин 7 на тиждень, а пшона сім уборків, а гороху так само, а солі 7 головажень: то це все вірнику з отроком; а коней 4, а вівса коням у достатній мірі; вірнику 8 гривен, а 10 кун перекладні, а металнику 12 вкош...

Про віри

8.Якщо буде віра 80 гривен, то вірнику 16 гривен і 10 кон і 12 вкош, а за голову 3 гривни. Про князівських отроків

9. Якщо князівський отрок, або конюх, або повар — 40 гривен.

10. А за тіуна, огнищанина і за конюха — 80 гривен.

11. А за сільського князівського тіуна княж або ратойного— 12 гривен.

Про реместв’яників

12. А за реместв’яника і за реместв’яницю — 12 гривен.

Про смердів і холопів

13. А за смерда і холопа 5 гривен, а за рабиню — 6 гривен.

14. А за кормилицю 12 гривен, навіть, якщо кормилиця буде холопкою або рабою.

Про мечі

19. Якщо хто вдарить мечем, не вийнявши його з піхов, або ручкою меча, то 12 гривен продажі за обіду.

20. Коли ж вихопить меч з піхов, але не вдарить, то гривну кун.

21. Якщо ж хтось вдарить когось батогом, або чашею, або рогом, то 12 гривен.

22. Якщо ж він відсіче руку і відпаде рука або усохне, або ногу, або виб’є око або відріже носа, то за увіччя 10 гривен.

23. А відсіче мечем палець, то 3 гривни продажі, а потерпіло­му гривну.

25. А вдарить мечем і поранення буде не смертельним, то три гривни продажі, а потерпілому гривну за рану, а поранить смер­тельно — то віра.

26. Якщо муж мужа потягне на себе, або відштовхне, або вдарить палицею чи жердиною і будуть два свідки, то три грив­ни продажі...

Хто на чужому коні їздить

28. Коли хтось сяде без дозволу на чужого коня, то 3 гривни продажі.

Про пропажу

29. Якщо ж у когось пропаде кінь або зброя, або гаманець і про це він заявить на торгу, а опісля упізнає у своєму місті, то за обіду йому 3 гривни.

30. Отже, хто упізнає своє, що згубив, а чи було вкрадено у нього, чи то коня, чи гаманця, чи то скотину, то не говори: це моє, а піди на звід...; зведуться, то хто буде винний, то на того злодійство падає; тоді він своє візьме, а якщо щось пропало, тоді йому починають платити.

Про крадіжку

31. Якщо це буде конокрад, то видати його князеві на поток; а якщо це буде хатній злодій, то нехай платить за те 3 гривни.

Про звід

32. Якщо буде в одній місцевості, то позивачу іти до кінця того зводу; якщо буде звід по землях, то іти йому до трьох зводів, а коли знайде особу, у якої буде його річ, то вона має платити кунами, а потім вона має іти до кінця зводу, а позивач має чекати результата; а де знайдуть останнього, то той має платити і продажу.

Про злодійство

37. Якщо когось уб’ють під час крадіжки у приміщенні, то зарити його як собаку; але, якщо його спіймають і затримають до світанку, то вести на князівський двір; але, коли уб’ють, а люди бачили злодія зв’язаним, то платити 12 гривен.

38. Якщо хтось украде скотину з хліву або із загорожі і якщо буде один, то платити йому 3 гривни і 30 кун. А якщо їх буде кілька, то усі платять по 60 кун.

39. Коли хтось украде скотину у полі, а будуть це вівці, або кози, або свині, то 60 кун; а коли їх буде багато, то усі по 60 кун.

Про холопів

43. Якщо злодіями будуть холопи, чи боярські, чи церковні, то князь не карає їх продажею, поскільки вони невільні; але заплатити позивачу подвійну суму за обіду.

Про купців

45. Якщо якийсь купець дасть іншому купцеві куни для купівлі або як позичку, то купець не обов’язково має мати свідків; він може піти на роту, якщо той, кому дано куни, буде заперечу­ вати.

Про поклажу

46. А коли хтось віддасть на збереження якусь річ, то тому, хто взяв на збереження, треба мати свідків, і коли власник речі буде говорити, що дав на збереження більше, то той, хто брав річ на збереження має іти на рот і заявити: у мене є тільки те, що він поклав, і я йому його зберіг і вчинив добро.

47. А хто куни позичає, або мед, або жито під проценти, то свідки мають сказати: як рядився, те й має мати.

Статут Великого князя

Володимира Всеволодовича Мономаха

Про проценти

67. Якщо хтось має 10 кун на рік з гривни, то того не віднімати.

68. Якщо купець, який мав чужі куни, втратить їх через повінь, або із-за військових дій, або через пожежу, то його... не продавати, поскільки втрата від Бога. Якщо він через рік почне сплачувати, то нехай платить. Якщо ж він проп’є і через безум­ство чужий товар втратить, то ті, чиї то куни, або нехай підождуть, або ж продадуть і його — нехай діють на свій розсуд.

Про борги

69. Якщо хтось буде багато винен іншим, а купець прибуде з іншого міста або з чужої землі і не буде знати про борги і віддасть товар, а боржник знову не віддасть купцеві куни, а перші позичкарі почнуть вимагати свій борг, то боржника треба вести на торг і продати, і спочатку віддати куни купцеві, а місцевим — що залишиться, те і віддати; якщо ж куни будуть князівські, то спершу взяти князівські куни; той же, хто мав багато про­центів, то не отримує.

Про закупів

70. Якщо закуп втече від пана з метою знайти куни, то необ­хідно з’явитися до князя або до суддів і заявити, що втікає від обіди пана. Тоді його не перетворюють у раба, а поступають по справедливості.

71. А коли у ролейного пана буде закуп і він погубить свого коня, то він не платить; а коли йому пан дав плуг або борону, і від нього копу має, то за втрачене платити; а коли пан дасть йому своє знаряддя, а воно зламається не з його вини, то він за те не платить своєму панові.

72. Якщо із хліва або із-за загорожі виведуть, то закупу не платити; але якщо він згубить у полі або не зажене у двір і не запре там, де йому пан звелів, чи знаряддя своє втратить, то йому платити.

Про холопів

74. Якщо холоп виведе чужого коня, то платити 2 гривни.

75. Якщо закуп щось умикне, то його пан має платити за коня або щось інше, що взяте, а йому холоп винен; якщо ж його пан не захоче платити за нього, а спочатку віддасть за коня, чи за вола, чи за товар взятий, а хлопця бере собі.

76. Якщо холоп вдарить мужа і втече в хороми..., Великий князь Ярослав Володимирович було встановив убити його, але його сини постановили замінити кунами; муж має або вбивством вирішити, або ж взяти гривну кун за приниження.

78. А хто вирве бороду і видно буде і будуть свідки, то 12 гривен продажі, а без свідків, то немає продажі.

79. А виб’ють зуб і кров буде видно у роті, ... то 12 гривен продажі; а за зуб взяти йому гривну.

80. Якщо буде розсічено землю і на землі буде знак, чим ловлено, або сітка, то у верві шукати злодія або ж платити продажу.

81. А хто украде бобра, то 12 гривен продажі.

82. А коли вулик зламає, то 12 гривен продажі.

83. Якщо межу перетне бджолину, або розоре межу земель ної ділянки чи подвірну межу перетне тином, то 12 гривен про­дажі.

Про перекладні

85. А перекладні 12 гривен: отрокові 2 гривни і 20 кун, а само­му їхати з отроком на двох конях..., а м’яса дати овен або по­лоть, а іншим харчів стільки, скільки з’їдять, а писареві 10 кун, перекладному 5 кун, а за хутро 2 початі.

86. Якщо проломить вулик— 3 гривни продажі, а за дере­во— 3 гривни.

87. Якщо забере бджоли — 3 гривни продажі, а за мед ... 10 кун...

88. Якщо злодія не спіймають, то мають іти по сліду; якщо слід веде до села, ... то коли не відстежать і не підуть по сліду, чи відіб’ються, то вони платять і за кражу і платять продажу; а якщо слід загубиться на великій дорозі, а села не буде, чи на пустирі, де не буде ні села, ні людей, то не платити ні про­дажі, ні за крадіжку.

89. Якщо смерд буде мучити смерда без князівського слова (дозволу), то 3 гривни продажі, а за мучіння гривну кун.

90. Коли огнищанина мучать, то 12 гривен продажі, а за мучін­ня гривну кун.

91. Коли украде човен, то 60 кун продажі, ... а за заморський човен 3 гривни,... а за струг гривна, а за човник 8 кун.

93. А коли хтось украде... собаку, або ястреба, або сокола, то 4 гривни продажі, а панові гривну.

94. А за голуба 9 кун, а за курку 9 кун, а за качку 30 кун.

95. А за журавля 30 кун, а за лебедя 30 кун, а за гусака 30 кун.

96. А за сіно і дрова 9 кун, а панові за кожен украдений віз по дві ногаті.

97. А хто підпалить тік, то його дім віддати на поток і погра­бування, перед тим заплативши за втрачене, а решту князеві; теж саме, якщо підпалить двір.

101. Якщо хтось уб’є жінку, то судити так само, як і за мужа; коли ж вона буде винною, то піввіри, 20 гривен.

102. А за холопа і раба віри немає, але коли будуть без вини вбиті, то за холопа і раба платити урок, а князю продажу 12 гри­вен.

103. Коли смерд помре і у нього не буде дітей, то спадщина князю, а коли у нього будуть дочки, то дати їм частину, а коли вони будуть одружені, то нічого не давати.

104. А коли це буде боярин або службовець боярина, то спад­щина не іде князеві, коли є сини, але у дочок візьмуть.

105. А хто помираючи розділить дім серед своїх дітей, то хай так і буде; а коли помре і не розпорядиться, то усім дітям...

106. А залишиться дружина після чоловіка, то дати їй части­ну і у своїх дітей взяти частину, а що чоловік їй залишив, то вона власник того, а спадщину свого чоловіка не одержить; а будуть діти від першої дружини, то одержать діти матері своєї, коли їй залишено, а обидві матері своє візьмуть.

107. А якщо буде сестра в домі, то спадщину не отримує...

110. А коли будуть у мужа діти від рабині, то спадщини вони не отримують, але одержують волю з матір’ю.

111. А залишаються у мужа діти малі, а мати їхня одружить­ся, то при людях передати дім і товар вітчиму і він може кори­стуватися приростом, поскільки він годував і турбувався про дітей; а коли він що-небудь втратить, то він повинен заплатити дітям.

112. А коли вітчим прийме дітей із спадщиною, то повинно бути так, як і рядився, а двір має відійти меншому синові.

113. Якщо дружина розлучиться з чоловіком і чоловік піде, то він має платити дітям, а коли вона захоче сидіти з дітьми, то виконати її волю, а дітям волі не давати; а що її лишив чоловік, то з тим і сидіти їй з дітьми, або ж у своїй частині сидіти має.

114. А материна частина дітям не належить, але кому мати захоче, тому і віддасть; може розподілити серед усіх дітей, але коли помре не розпорядившись, то у кого вона жила у дворі, хто її годував і де вона померла, то той отримує її частину.

115. Якщо будуть діти двох чоловіків і однієї матері, то спад­щина одним дітям їх батька, а іншим — їхнього...

116. Мати може віддати все синові від першого або другого чоловіка, а коли її сини не будуть одружені, то вона може віддати дочці, яка її годує.

117. Коли брати будуть тягатись за спадщину у князя, то той, хто іде їх ділити, має взяти гривни кун.

Про холопство

119. Є три види холопства: якщо хто купить хоча б і за півгривни, або свідки підтвердять, або дасть ногату холопові.

120. А друге холопство: ловитиме рибу без дозволу; або ж ловить рибу як і домовився, то як рядився, то так і буде.

121. А ось третє холопство: тіунство без ряда або ключ до себе прив’яже; а коли рядився, то так і буде.

123. То коли холоп втече, а пан про це оголосить, то той, хто дасть йому хліба чи путь покаже, то платити за холопа 5 гривен.

124. А ще, хто спіймає холопа чужого чи раба і повідомить їх пана, то заплатити йому 4 гривни за холопа, і п’яту за затри­мання, а за раба — 5 гривен і шосту за затримання.

126. А хто не знав, що бачив чужого холопа чи показав доро­гу або дав притулок, а потім відпустив, то має піти на рот і заявити, що не знав, що то був холоп, і тоді не платить.

130. Якщо холоп-втікач набуде товару, то панові його— і холоп, і товар, і борги.

132. Якщо холоп украде що-небудь, то пан має або викупити або видати...; коли ж вільні з ним крали чи ховали, то їх на продажу князеві.

133. Якщо людина позичить куни у людей і втече у чужу зем­лю, то віри йому не йняти, як і злодієві.

135. Якщо піддадуть тортурам, ...то 8 нагай за ті тортури, а за биття канчуком у дзвіниці 80 гривен.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996.- С 26-33.

Судебник короля Казимира Ягелловича, даний Литві, 1468, лютий, 29

Казимир, Божею милістю король польський, великий князь литовський і руський, князь пруський і жомоїтський та інших, чинимо цим нашим листом, складеним із князями і радою нашо­го великого князівства Литовського і з усім поспільством узго­дили і урядили так:

1. Якщо з доказом приведуть злодія, і не буде чим заплати­ти, то нехай дружиною і дітьми заплатить, а самого на шибе­ницю; а якщо діти маленькі, менше семи років, то вони не винні...

4. А якщо видадуть дружину і дітей злодієвих, як постанов­лять судді, а потім вони захочуть викупитися, чи господар за­хоче викупити — то можна викупити. А коли у злодія будуть статки вдома, то він має платити домашніми статками; а коли ж не має чим платити з дому, то дружиною і дітьми має платити, як уже згадано вище.

5. А якщо б злодій щось у когось украв, і його там спіймають, і він до дому краденого не принесе, і дружина і діти того не споживали, то злодій нехай зазнає кари, а дружина і діти не­винні.

6. А якщо злодій вийде із будинку, і щось загубить або з’їсть, а дружина і діти того не їли, то заплатити домовили статками злодія, а дружина і діти не несуть відповідальності і статки дружини не забирають.

7. Якщо господар злодія знав про крадіжку, або брав участь і будуть докази, то він потерпає так само, як і злодій.

13. А хто вкраде півкопи або корову, того повісити.

14. А хто вкраде уперше, то його карати, як за першу кра­діжку: якщо вкрав домашніх речей менше, ніж на полтину, то платити домашніми речами, а якщо вкрав більш, ніж на полтину, то хоча б украв і вперше, то повісити його.

15. А хто коня хоча б уперше вкрав і його приведуть з краде­ним, то його повісити.

17. Коли вперше вкрав, коли раніше не було за ним крадіжки, нікому він не платив, то платити йому позивачу і за вкраде­не; а смертною карою його не карати...

23. А хто б спіймав загубленого коня, або загублені якісь речі, то сповістити околиці; якщо власник не знайдеться протягом трьох днів, то доставитити на королівський двір, а за утриман­ня візьме своє; а коли щось приховає і схоче скористатися і буде це доведено — то такий злодій.

24. А хто буде людей виводити, або невільну челядь і будуть докази, то такого на шибеницю.

25. А також де хто мости мостив за нашого дяді, за великого князя Вітовта і за великого князя Жикгимонта, то щоб не бари­лися, цього ж літа завершили. А на чиїй ділянці трапиться не­щастя, кінь ногу зламає, той платить. А коли хто не відремонтує своїх дільниць цього літа, той порушив право; з тих нам брати десять рублів.

Опісля, як у нашому місті написано, то нехай так і діють, від того, щоб не відступати.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996.- С 35-36.

Городельський привілей (1413 p.)

(витяги)

...3. Пани (і) також бояри-шляхта земель наших... дарения­ми, привілеями і пожалуваннями, ним нами дарованими, дани­ми, приділеними, тільки католики і римської церкви підвладні і кому герби пожалувані, господарюють, володіють і корис­туються, як пани і шляхта королівства Польського володіють і користуються.

4. Також пани і шляхтичі, названі вище, своїми вотчинами (батьківськими маєтками) на рівному праві володіють, як пани королівства Польського своїми звичайно (як прийнято) володі­ють і пожалуваннями нашими, на які мають грамоти, від нас діючі і затверджені твердістю вічної сили, подібним чином бу­дуть володіти і мати вільну змогу їх продавати, міняти, відчу­жувати, дарувати і на користь свою повертати, однак, з нашої згоди, особливо для кожного випадку даного, як для їх відчу­ження, обміну або даріння перед нами або нашими урядовця­ми, за звичаями королівства Польського, буде визначено.

9. ...Урядником призначаються тільки католицької віри по­клонники і підвладні святій римській церкві. Також і всі постійні уряди земські, які є посади, каштелянства, жалуються тільки сповідникам християнської (католицької) віри і до ради нашої допускаються і в ній присутні, коли обговорюються питання про благо держави, бо часто різниця у вірах приводить до різниці в умах (думках), і виявляються через це відомими такі рішен­ня, яким належить у таємниці бути збереженими.

12. Зверх того, названими вище свободами, привілеями і милостями тільки ті пани і шляхтичі землі Литовської можуть володіти і користуватися, яким зброя і герби шляхтичів ко­ролівства Польського пожалувані, і шанувателі християнсь­кої релігії, римській церкві підвладні, не схизматики або інші невіруючі.

Хрестоматія з історії Української РСР. - К.,1959.— Т. 1.- С. 119-120.

Обмеження польським королем Сігізмундом I українців щодо місця мешкання у Львові і заняття ремеслом (1525 р.)

(Уривок з грамоти польського короля м. Львову)

Під час нашого перебування в минулому році у місті Львові до нас звернулись з скаргою громадяни того ж нашого міста Львова руської віри, яких там живе чимало, що хоч вони кори­стуються тим же самим правом, однаково з іншими громадяна­ми, що населяють це місто, платячи податки, проте бурмистри зазначеного міста забороняють їм купувати будинки, які знахо­дяться поза межами їх вулиці, тримати шинки, продавати та пити вино, пиво та інші напої, торгувати сукном, а також зай­матися ремеслом, записуватися в цехи, забороняється їм це не внаслідок шкоди, чи збитків, чи нехтування, що вони ніби роб­лять. Навпаки, самі бурмистри і громадяни католицької чи римсь­кої віри здійснюють вповні свої усталені законом права і свої законні справи. Переобтяжені великою роботою і державними справами і не маючи можливості негайно розглянути і закінчити це спірне діло, ми направили та внесли його на генеральний сейм і наказали згаданим сторонам прибути перед нами на цей же сейм в певний термін.

Ми вияснили, що довгий час наші попередники не змінювали і не встановлювали в своїх ухвалах нічого і ніколи з приводу справи згаданих громадян м. Львова грецької та руської віри, тому, порадившись з нашими радниками, ухвалили і цим на­шим листом визначаємо: самі громадяни м. Львова грецької або руської віри задоволені своїм місцеперебуванням і вулицями, з давніх-давен визначеними для їх житла тут у Львові; інше ж житло, що знаходиться по інших місцях і вулицях, де раніш не жили вони самі або їх попередники, вони не можуть і не мають права купувати, будувати та мати у володінні.

Так само за давнім звичаєм та забороною, що збереглись до цього часу в названому нашому місті Львові, не можна прийма­ти до цехів та допускати до ремесел, ми залишаємо назавжди в попередньому стані.

Хрестоматія з історії Української РСР. - К., 1959. -Т.1.-С. 144.

Статут про наділи господаря короля Й. М. у всьому Великому князівстві Литовському року 1557 квітня 1 (Статуту на волоки)

(Витяги)

Арт. 1

Бояри путні, древні хочуть, щоб було залишено їм по два вільних наділи, з яких би за всі повинності пенями виплачували, залежно від грунту, як люди осідлі платили, а на службу борго­ву та у підвори ходити неповинні, нічого платити не мають уря­ду нашому без волі та розпорядження нашого, уряду на дорогу їх не посилати, а якщо будуть на дорозі, то служити їм по-старому: платити, як і перед тим згідно статуту. Слуг ревізори обирають, та небагато, тільки якщо буде у цьому потреба, які будуть залишатись при кожному дворі та залику нашому; а служба їх буде такою: їздити з листами нашими до дворів, принятих уряду, з пенями плат наших до війни, до скарбниці, з розпо­рядження урядового їздити та сповіщати про кривди, заподіяні підлеглим; (на потребу уряду їздити не повинні), за це їм дають два наділи та звільняють від податків.

Арт. 2. Про пасічників

Робота пасічників відрізнялась від роботи інших підлеглих але незмінним залишалось те, що виплачували податки з грунту так, як і осадники, а коли їм казали йти на війну, то були у той рік звільнені від усіх плат, за розпорядженням і листом нашим могли працювати на себе, на що з волі нашої було послаблення у податках.

Арт. 3. Про конюхів сідлових та інших

У конюхів сідлових чи двірних має бути по два вільних наділи на службу кінську, на яких, коли будуть давати їм на страву та на всі потреби, грошей чотири копи на рік наділу так само як і пасічники.

Арт. 4. Про слуг двірних

Одвірні та інші слуги двірні, перебуваючи на нашій службі, повинні мати по два наділи, звільнені від усіх тих повинностей, а які на службі нашій не будуть, щоб платили з кожного наділу пенями, виплачувавши все: а якщо котрі зістарілись на службі нашій, тим, за листом нашим господарським, мають бути зали­шені наділи.

Арт. 7. Про війтів

В селах війтові мають дати один наділ, а якщо захоче то й інший дати під проценти. А служба його така: з розпорядження урядового людей на роботу виганяти, бути при видачі плати, підлеглих наших замість децького по праву перед урядом ста­вити, при всіляких роботах замість пристава стояти над людьми війтовства свого, коли будуть відвозити овес і сіно до Вільни чи в інше місто, то їздити з людьми війтовства свого; переори наділів порожніх та найманих, стіни кордонів та копи на кожний рік між підлеглими нашими лагодити та поновляти, а якщо від котрого сусіда побачив копу чи кордон зіпсованими, то має уряду сповіс­тити.

А судити уряду підлеглих і в торговий день, крім причини кривавої та гвалтівної, за таку провину, коли ж звелить уряд, ставити підлеглого до права наказу перед урядом не стане, то на такого своєвільного уряд має право послати децького (ви­плативши йому за кожну в обидва кінці грош). Війту бути на суді та допомагати у справедливості підлеглому. Вести відомість про­вин та ревізорами сповіщати, стерегтись того, щоб уряд не чи­нив пересудів, має про те війт ревізору сповістити. А війта уря­ду за всяку вину судити, тільки війтовства у нього не віднімати до тих пір, поки ревізор не дізнається про справу і провину його, і тоді, скинувши війта, іншого поставити, — чоловіка з тої ж волості непідкупного, на якого підлеглі вкажуть. Війти та лавники не мають права чинити по селах жадібних судів, вимагати покаянія та інших вчинків не чинити над підлеглими, якщо зро­били шкоду господарську, повинні оповідати уряду чи ревізору, нічого не приховуючи, заплативши при цьому до скарбниці на­шої руб грошей. А якщо війтовство кому передають, то присяга­ти тому не потрібно, бо відповідальність залишається.

А відкупів уряд з підлеглих за роботу не має права брати, а де буде брати, то війт має про те ревізору доповісти. А якщо війт наділ порожній кому найняв, чи від ревізора це приховав, то за провину цю скарати війта, як злодія, на горло. А у війтов­ство кожному мають дати сто наділів, або більше (або менше), залежно від потреби, чи два або три села з’єднати. А для розпізнавання межі підлеглих у війта має бути шнур однієї довжини, який буде використовуватись у будь-яку погоду, якщо підлеглий комусь межу переоре чи пожує, пересуду не влаштовувати,

війт пожовану межу вирівняє та візьме з того, хто її викривив, на уряд — двадцять грошей, а собі за працю — чотири гроші. А за биту чи попсовану — двадцять грошей, а якщо не попсова­на, а за наказом переорана, поєднана — так само. А якщо бій станеться та не дивлячись ні на що, поєднається межа, то — шість грошей, а про того, хто єднає, сповістити уряду, а війту і лавнику — по копі грошей.

Арт. 15. Про проценти та податки, про роботи людей тяглих

Податок з доброго земельного наділу— 21 грош, з середньо­го — 12 грошей, з гіршого — 8 грошей, а з найгіршого (піскового або болотного) — 6 грошей; вівса з земельного наділу доброго та середнього — по дві бочки, а з гіршого — одна бочка, а якщо необхідно буде грошима за овес платити, то за кожну бочку — п’ять грошей, а за те, щоб відвезти бочку кожну — п’ять гро­шей, а з тих самих грунтів (з кожного наділу) сіна — один віз чи 3 гроші за сіно, а за перевезення—2 гроші, а з гіршого грунту сіна і вівса не треба давати: з кожного наділу мають давати: гуску чи півтори гроші, дві курки або пенезей 16, двадцять яєць або пенезей 4, на нево ди 2 гроші, на станцію грошей півтретини, а коли повинно станцію брати, то один раз на рік за ті пенязі мають давати з тридцяти наділів телицю одну, два барана, а з кожного наділу курку та по десять яєць, а пенязей вже того року на станцію не давати. (станції — грошовий збір на особу чи певну мету).

Арт. 16. Про огородників

Тяглі люди повинні працювати по два дні кожного тижня, а влітку відбути чотири толоки, за це дати тиждень відпочинку на Різдво Христово, тиждень на М’ясниці, тиждень на Великодень, а ті, що на роботу не з’являються, платити борг;

Арт. 20. Про фільварки, про жнива, про надання в остеп, про наділи

Про роботу війт повинен попередити підлеглих недільного дня, 3 чим і коли люди (волость) мають з’явитися на роботу, війт кожому призначає роботи: котра людина не вийде на роботу, то за перший день платить грош, а за другий день — барана, а коли і на третій день ослухається чи за п’янкою не вийде, то за ослух бичем на лавці покарати, а заборговані дні звеліти відпрацювати.

А якщо з якоїсь пригоди підлеглий не міг вийти на роботу, треба було через сусіда чи уряд сповістити, а уряд, взявши до уваги причину, не буде його карати, а заборговані дні відпра­цювати у інші, але не відхилятись від праці.

Арт. 22. Про двірні огороди

Ставити до роботи підлеглих, як сонце сходить, а йти з робо­ти, як сонце заходить. А відпочинку тим, хто біля скотини пра­цює, перед обідом — година, опівдні — година, ввечері — годи-на, а котрі біля землі працюють, то відпочинку по півгодини (але у ті ж часи), відпочинок у святкові дні. А хто вранці на роботу не вийде, так на другий день відпрацювати має стільки часу, скільки згаяв.

Арт. 23. Про ставки та рибалок, про лишни та мірошників

Хочемо, щоб кругом були фільварки, а особливо: при кожно­му дворі та замку нашому, казати людям, щоб оселялись на необроблених землях, залишити у кожному полі по одному наді­лу, який огородники зі своєю скотиною заробити мають, оброб­ляючи його, після чого податків не платячи.

Арт. 24. Про двірні сіножаті

Уряд зобов’язаний пильно стерегти гумна наші, щоб не запо­діяно було ніякої шкоди; а від усякого збіжжя вижатого має право брати третій сніп, віддавши першу десятину та засіявши наші рілля, а коли будуть молотити всяке збіжжя, то ревізори зобов’язані бути присутніми при гумнах та дворах наших, до­глядати та повчати, щоб скрізь було збіжжя вимолочене, без сміття.

А коли будуть ріллю засівати, уряд зобов’язаний пильно сте­жити, щоб було все засіяне, а якщо котрий з неохайністю засіє і рілля кому найме, чи перед ревізором ослухається, той має дати десять кіл збіжжя, про що ревізор має сповістити війта чи лавника...

Арт. 26. Про листи на данину

Ділянки двірні мають бути кругом розмірені, з яких уряд має платити до скарбниці з кожного моргу по 12 грошей, (з коно­пель не робити неводів), а якщо буде потреба кухні в городині, тоді уряд має відсилати наше розпорядження, за це не платячи податків.

Арт. 28. Про дні та числа визначені, про писарів, скарб­ників та про те, щоб не затримували довго при собі податків

Сіна з двірних сіножатей на уряд даємо п’ятий віз, також п’яту скирту, чи оборог, рівно склавши наш та урядовий, а уряд повинен стежити, щоб сіножать двірна не полягла, поросла не була— своєчасно викошена, а якщо буде по-іншому то нам шкода заподіяна буде, тоді уряд має нам віддати з свого п’ятого возу, за чим має пильно стежити ревізор.

Арт. 36. Про ревізорів, мірників, про податки та місце розселення підлеглих

Ревізори повинні бути людьми добрими, набожними, заможніми, а не бідними, добре справлятися у господарстві, вміти професійно вести його, сповіщати уряд про прибутки. Також ревізор має пильно стежити за тим, щоб ніхто з шляхти та підлеглих наших в пущах та на наших власних грунтах не своевольни­чав, а якщо це буде робитись, то сповістити урядника, в чий­ому уряді це станеться. Також ревізори мають стежити за тим, щоб місце для розселення мірники підлеглим визначали у треть­ому середньому полі, а якщо мірник цього не зробить, то сам ревізор має це зробити, а уряд має право примусити підлеглих селитися на місцях визначених, за чим має ревізор спостеріга­ти, також давати пораду у справах господарських тим, хто цьо­го потребує, а тих, хто ігнорує статутами та розпорядженнями нашими, ревізор повинен не приховувати, а довести до нашого відома, а вирок ми виголосимо.

Ревізори та мірники повинні слідкувати за тим, щоб кількість підлеглих при замках була ближче та спідручніше, але щоб після такої переміни не зменшувались наші землі. Ті ж ревізори та мірники через уряд, лавників та війтів про приховані землі або від когось забрані повинні дізнатись та господаря сповіщати, відпо­відно свого обов’язку та присяги.

Арт. 38. Про прибутки уряду та про лежні

У всіх замках та дворах наших, де землі та наділи вже роз­мірені, даємо з нашої ласки господарської на уряд наш: плату з десятого наділу, крім вівса і сіна по третьому снопу; з гумен наших усякого збіжжя, десята риба, коли ставки спускати будуть, вино; а коли котрий підлеглий на роботу не вийде — один грош за день, а за другий день — барана, а від наділу пенезей 14, а де на нас овес беруть, — від бочки по пенезю, від присяги — два гроші, при пересуді— з копи три гроші; куниця за дівкою чи вдовою, якщо у чужу волость заміж йдуть (ще 12 гро­шей), за нив наших третій грош, а за покривлення межі — 12 гро­шей.

Якщо уряд наш буде приховувати провини підлеглих, не буде доповідати про покривлення меж та до суду відсилати їх, то ревізор зобов’язаний запобігати цьому.

Арт. 39. Про ліси, суміжні з сінами, та пущі, про боброві ділянки, про пасічників, про ліси розмірені

У деякі наші ліси, пущі та дуброви стародавня шляхта та підлеглі мають доступи і входи, про такі ліси та пущі всі наші урядові та їх намісники мають ревізорові сказати, пильно сте­жити за тим, хто з якої потреби зробив вхід, а потім все це вивідавши, нам сповістити, а ми, все зваживши, вислати комі­сарів маємо. А до тих пір, поки комісари наші прибудуть туди, уряд повинен підлеглим дати розпорядження, як використову­вати ті грунти, щоб множились прибутки, а якщо сварка по­чнеться за менший чи більший наділ, то сварку цю повинен при­пинити урядовий з ревізором чи мірником, не чекаючи на ви­сланих комісарів, аби не було заподіяно шкоди нашому грунту.

А ліси, тяжкі для обробки, на наділи розмірені, де можна людьми заселити, та в розпорядження давати на п’ять або шість років, робити це за згодою уряду, а ревізор, приїхавши, за­твердить все, встановить, скільки платити: ті ліси, які під рим-на не годяться, обміривши, не ділити на наділи, а лише вказа­ти довжину та ширину (зареєструвати все) та брати невеликі гроші з десяти моргів.

А де є сіножаті у пущах наших, то уряд чи лісничий мають сповістити ревізора, а ревізор, при потребі, запише їх до нашо­го двору, щоб між підлеглими за плату розділити, а підлеглі, йдучи косити їх, мають сповістити меншого.

А рушниці, собаки, рогатини — нічого, чим можна звіра вби­ти, не брати йому з собою. А якщо між пущами болота будуть, землі придатної менше трьох наділів, то людей не селити, щоб не було злодійства та крадіжок мит. А під час ловів (згідно ста­туту) нікому на сіножать не виходити. Лови у пущах наших по­чинають ревізори з лісниками на території від Беловеж аж до Ковна, згідно з постановою, у якій має бути все розписано: відо­мості про звірів, кількість людей на ловах, тривалість ловів; все це має бути погоджено, зареєстровано та до уряду доведено. У постанові вказати кількість людей, щоб не гнати зайвих з дальніх волостей, якщо без них можна обійтись. А наші підлеглі тяглі та оседлі (хто пішки прийти, хто возом приїхати) повинні бути на ловах, знаходячись у нас на інші не ходити; зате діти та старі на лови не йдуть. Але уряд без нашого листа та розпоряд­ження на лови підлеглих виганяти не має права.

Якщо в урядових відомостях зазначене бортне дерево, то ревізори мають за цим пильно стежити. За старим звичаєм з пущ мають платитись податки з пасік, а якщо є вулики чи пасіка, так кожний окремо платити повинен.

За пасіку шляхетську, яка дісталась підлеглому з наділом, чи з бджолами, чи пуста, платити згідно статуту: за пусту пасі­ку — 15 грошей, з бджолами— 30 грошей, а хто платити не схоче, у того свою пасіку забрати.

А у наших пущах, де підлеглі бобрів ловили, і тепер ловити мають, а там, де в річках та озерах бобри з’являються, то й там ловити їх; а за їх працю давати п’ятого бобра чи почерев’я від кожного (бобра). А якщо підлеглі біля входів мають схованки, то лісник чи урядовий мають заборонити ховати там скотину та со­бак, також підлеглі у наші пущі (але близько) можуть ходити за дровами, за хмизом на загорожу, за деревом на будівництво, за ликом, але для своєї потреби, а не продавати, а якщо хочуть використати дерево для іншої потреби, то брати з тієї ділянки, на яку ревізор вкаже, (та в одному місці, за межу не виходячи). А дітям малим, дівчатам не боронити збирати грибів, усякого лісового овочу, ягід та хмелю у наших пущах. А на своїх наділах підлеглим вільно полювати на вовка, лисицю, рись, росомаху, зайця, білку та інших малих звірів, птахів усяких, вільно про­давати їх...

Арт. 40. Про виловлювання риби в озерах

Уряд та невідничий не мають права забороняти нашим підлеглим ловити рибу в озерах та річках кригою, вудкою, пригубицею, сбором та іншими малими сітками; а з місяців квітня, трав­ня, червня уряд та невідничий можуть заборонити ловити рибу в озерах тому, що вона розмножується, а щодо річок такої за­борони немає.

Арт. 41. Про скарги децького на підлеглих та про кривди, пограбування йому заподіяні

Убогий підлеглий (за голодних часів) засіявши ріллю на зиму, з якої буде годуватись, має сповістити урядові і війтові про причину своєї убогості зробивши це, з такого підлеглого податки не беруться аж до святого Яна, а якщо не зможе повернути все взяте до визначенного часу, то віддати усю його маєтність іншо­му без розпорядження урядового. А котра людина, не сповістив­ши урядника при війтові, втіче з наділу, його землю зі всією маєтністю, що залишиться, іншому віддати, а втікача уряд з війтом шукати повинні, якщо його знайдуть, а видати не схо­чуть, присягувати законом.

Якщо сам втікач буде знайдений, чи після того часу, що втік, повернеться, поселити його на пустому наділі. А якщо підлеглий, ображений урядовим чи війтом, вернеться назад, ревізор має довідатись про кривду та її причину, а вже потім дати дозвіл чи заборонити засівати та забудовувати наділ.

Арт. 42. Про мисливство

Уряду дозволено продавати підлеглим наділи під будівництво, робити це при війтові та лавниках, а той, хто купить та обробить свій наділ та буде мати змогу ще обробити, нехай зай­має пустий наділ, але буде давати уряду два гроші та записно­го в реєстр один грош.

А якщо в одному маєтку не буде вільного місця та наділу, то підлеглому дозволено йти до іншого маєтку, взявши туди, куди переходить лист від уряду, що добровільно хоче зайняти наділ, але повинен присягти, що не піде у іншу волость.

Арт. 43.

Скрізь наші села, де є порожні наділи або нерозміряні, уряд чи ревізор повинні заселяти людьми, записуючи у реєстр, яко­го дня їх прийняли, а з наділів всіх податків брати 42 гроші, взявши жито та ярину, а з інших податків не брати до тих пір, поки не побудуються, а якщо податки і збільшуються, так на 2 гроші на державу, а п’яту один грош. У найми нікому ніяким чином порожніх сіножатей та наділів не давати.

Арт. 51. Про злодіїв та злочинців

Старости, державці щоб карали злодіїв та інших злочинців згідно статуту, не враховуючи те злодійство, що було скоєно колись, а маєтки злодіїв та злочинців ніхто інший, крім уряду, не має права забирати. Якщо є жінка і діти, землю залишити їм, а якщо немає, то іншу людину поселити.

А коли хтось помре, то з їхнього маєтку нічого не брати, а щоб місце не було порожнім, іншого поселити.

Арт. 57.

Під суровою карою, щоб з пущ лісники дерева, що росте, нікому не давали на будівництво та для домашнього вжитку, тільки давати лежаче дерево, але не кому-небудь, тільки на­шим підлеглим, які на своїх наділах не мають лісу.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996.- С 52-63.

Проект унії, який сенат і посли королівства дали литовським панам-раді, згідно з їх бажанням. Він складений епіскопом Краківським, а виправлений земськими послами

(Витяги)

ОБРАННЯ КОРОЛЯ

Насамперед: Польське королівство і велике князівство Ли­товське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, склада­ють з обох вищезазначених народів одно, нерозрізнюване, непо­дільне тіло, одно зібрання, один народ, так що віднині у цього з двох народів одного зібрання, з’єднання, неподільного народу і майже єдиного, однорідного, нерозрізнюваного і неподільного тіла буде на вічні часи одна голова, не окремі государі, а один — король польський, який, згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами Поляків і Литви буде обиратися в Польщі, а не в іншому місці.

...Обраний таким чином на Польське королівство буде миро­помазании і коронований у Кракові. Щождо обрання, введення його на стіл великого князівства Литовського, то воно повинно припинитися, так щоб уже віднині не було ніякого сліду його і подоби.

СЕЙМИ

Головний сейм завжди повинен бути один, а не окремі; крім того, повинен бути один ніколи не роздільний сенат... На цих сей­мах,— віднині єдиних сеймах королівства,— все, що буде по­трібно, буде обговорюватися, робитися і вирішуватися загаль­ною нарадою і за спільною згодою всіх чинів, які мають право бути на сеймі.

МОНЕТА

Монета повинна бути одноманітна і однакова по вазі, пробі, поділу і напису, що ми і наші потомки без загаяння зобов’язані будемо здійснити.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Що стосується договорів і союзів, то зроблено таку постано­ву: віднині всі угоди, укладання миру, посилання послів у да­лекі і суміжні країни мають бути здійснювані не інакше, як з відома і за спільною радою обох цих народів.

ПРИВІЛЕЇ І ВІЛЬНОСТІ ЛИТВИ

Обдумано і вжито заходів до того, щоб це єднання і унія ве­ликого князівства Литовського з Польщею ні в чому не підрива­ли, не ображали і не зменшували тих прав, привілеїв, вільностей і звичаїв великого князівства Литовського, які не суперечні польському народові...

ТОРГОВІ МИТА

Як у Польщі, так і в Литві повинні бути знищені всі торгові мита і побори на землі і на воді, під якою б назвою вони не були,— наші, сенаторські, шляхетські, духовні; віднині і на вічні часи не слід брати ніяких мит з духовних і світських людей шляхетсь­кого звання і з їх підданих з будь-яких речей їх власної роботи і кормління, але з тим, проте, щоб вони цим шляхом не сприя­ли униканню від купецьких мит, що повело б до зменшення і затаювання давніх наших мит і мит інших чинів у Польщі і в Литві.

ПРАВА ПОЛЯКІВ І ЛИТОВЦІВ

Віднині як поляк у Литві, так литовець у Польщі може купувати маєток і оселитися всяким законним способом і може по закону займати посаду в тій землі, в якій матиме осілість.

Хрестоматія з історії СРСР. - К., 1956. - Т.1. - С. 296-299.

Литовський статут 1588 року

Статут великого князівства Литовського від найсвітлішого гос­подаря короля його милості Жикгимонта Третього на коронації в Кракові виданий року 1588.

Дивіться, що маєте чинити, бо не чините суд людський, а суд Божий. Як кого засудите — все на вашій совісті буде. Нехай завжди з вами буде страх Божий. І чиніть усе щиро, бо немає перед Господом Богом нашим неправди, а ні правдивих людей...

Даруйте справедливість землі, у якій чините суд. Хто лю­бить неправду, той ненавидить душу свою.

Правдиво судіть, сини людські.

Жикгимонт Третій, Божою милістю король Польський, вели­кий князь Литовский, Руський, Пруський, Жомоїтський, Мазовецький, Іфлянтський, тією ж Божою милістю призначений ко­роль Шведський, Кготський, Вандальський и великого князів­ства Фінського та інших.

Розділ перший - про нашу особу панську

Артикул 34. Про надання двох голосів або посад одній особі. На прохання всіх станів Великого Князівства Литовського, якби то не був заможний господар у землі нашій, два голоси у раді і два місця у суді одній особі не будуть надані, про що постанов­ляємо і зазначаємо і виконувати обіцяємо; одній особі, навіть найзнаменитішій і найзаслуженішій, двох голосів на лаві ради нашої, а також двох посад земських і дворянських староств судових відтепер і на всі часи давати не будемо. А якби хто-небудь коли-небудь у раді нашій, або ж місце дворянське, земське або ж староство судове всупереч статуту отримав, владі такого ніхто коритись не буде; і якщо коли-небудь хтось із нас і сейму по­кличе його, то ми його одного голосу або судового місця, куди його покликано, відсудити маємо, а іншому віддамо; а тому, хто його покличе, покликаний повинен заплатити сто кіп гро­шей...

Розділ другий - про оборону земську

Артикул 2. Про рішення і оборону земську.

Обіцяємо і на вічні часи постановляємо, що коли буде потре­ба проти якогось ворога нашого оборону землі панству нашому Великому Князівству Литовському ... вести, тоді ми самі, госпо­дар, і з панами-радою нашою не можемо і не будемо могти того усунити, а ні серебщину і ніякого побору установлювати, як на підданних князівських, панських і землянських, так і на місцях стосовно підданих наших господарських, а маємо спочатку сейм загальний скликати. На сейм за закликом і листами нашими по­винні будуть всі стани з’їхатися, і там, на сеймі, ми, господар, і за їх милістю пани-рада і посли земські за їх порадою і згодою маємо вирішувати і постановляти про війну, і яке рішення за ухвалою усіх станів на сеймі буде постановлено, таким чином і має бути, а не інакше. А без сейму і дозволу усіх станів війну починати і вести не можна.

Артикул 26. Як далеко особи, зобов’язані нести військову службу, мають знаходитись від війська гетьмана.

Постановляємо також, щоб ніхто не смів далі милі від геть­мана нашого знаходитись, але має бути так, як їм за своєю по­требою гетьман вкаже.

Розділ четвертий - про суддів і підсудків

Артикул 2. Про суддів, які мають бути обрані. Постановляємо, що на суддівство, підсудство і писарство не можуть бути обрані духовні особи, а ні каштляни, маршалки і старости судові, а ні підкомірні, військові, а ні хорунжі земські, дворянські і повітові, і ніхто такий, хто б іншим урядником земсь­ким був... А якби хтось був такий, що два місця судові або інші земські посідав, а обраного від шляхти на зборах судових або сеймику не допускав до місця, тоді він обидва місця втрачає, а ми, господар, згідно Статуту, або обранням і на прохання шлях­ти, інших на ті місця маємо призначити. З ласки нашої панської можуть урядники земські, підсудді і писар, а також маршалки, підкомірні, хорунжі бути державцями і тіунами дворів і добра нашого, але тільки не староств судових як у тому ж, так і в іншому повіті.

Артикул 58. Про прокураторів: які особи і де ними не можуть бути.

Постановляємо також, що прокураторами не можуть бути такі особи: суддя, підсудок і писар земський, також урядник гродський, у тих повітах і при тих судах, де вони урядники; у тих же повітах та інших судах, де вони не є урядниками, але можуть виступати з користі або з дружніх стосунків на захист інших, не можуть бути прокураторами. Не можуть також бути прокураторами особи духовні; проте виступати з власними про­мовами і відстоювати право їм вільно має бути.

Артикул 59. Про покарання неправдивих і підступних прокураторів; стосовно того прокуратора, який свавільно право тлумачить — іншого прокуратора на його місце поставити.

Артикул 69. Про міщан права Магдебургського.

Постановляємо так: коли б комусь із міщан наших права Ма­гдебургського якась кривда була вчинена від князів, панів та землян і підданих їхніх, і вони самі добровільно не захотіли б справедливо діяти стосовно своїх підданих, тоді такого кожно­го міщанина може до суду земського повітового покликати і потім поступати згідно права і Статуту земського. Артикул 85. Про полюбовний (мировий) суд. Постановляємо: якби мирові судді узгоджене якесь рішення прийняли і письмове те рішення обидві сторони (позивач і відпо­відач) своїми печатками скріпили, а опісля одна якась сторона не захотіла б дотримуватись і виконувати те рішення, тоді вона має подати на розгляд до суду земського, і земський суд, роз­глянувши узгоджене (полюбовне) рішення суддів обома сторона­ми пропечатане, має те рішення взяти і змусити сторони вико­нувати рішення. А якби суд полюбовний прийняв інші рішення, і коли обидві сторони звернуться до земського суду або одна сто­рона покличе іншу сторону на суд, тоді земський суд має роз­глянути і розсудити і який суд (полюбовний) вирішив справу у відповідності з правом, те рішення залишити чинним. Якщо ж суд обох сторін при вирішенні справи відійшов від загального права і ухилився від полюбовного рішення, тоді лава земська... має рішення своє по праву у судочинству завершити.

Розділ сьомий - про записи і продажу

Артикул 8. Про записи людей простих вільних, прийшлих і орендних.

Постановляємо, що коли б якась вільна-прийшла людина знайшла захист у якогось пана, а той пан майном своїм якусь допо­могу їй надав, а та людина на те майно, взяте у пана, лист-запис свій добровільно з обов’язковими у ньому вказаними під печатками трьох шляхтичів, гідних довіри, дала, такий запис згідно права має бути чинним. Люди вотчинника, що відійшли від своїх панів і пішли до інших панів за наявності запису про зобов’язання, то такі записи не можуть мати чинності і той, кому що одпишуть, нічого отримати не може. Плата за оренду корчм, млинів, за лісові роботи і таке інше, якщо вона зафіксована у такому вигляді, як того вимагає цей артикул, має сплачуватись, як того вимагає право.

Розділ восьмий - про заповіти

Артикул 2. Про заповіти на рухомі речі і на набуті помістя — як вони мають оформлятися.

Постановляємо: Якби хтось на рухоме майно, або на помістя, будь-яким чином набуті, надумав заповіт скласти, тоді він, будучи здоровим або й хворим, але при добрій пам’яті і здорово му глузді, має право вільне майно своє рухоме, а також по­містя ним самим набуте, але не батьківське і не материнське, кому захоче, за своєю доброю волею як духовним, так і світським особам, заповідати. При складанні заповіту має бути свідчення ради земської або гродського того повіту, де той заповіт скла­дається, а якщо він не зміг би одержати свідчення ради земсь­кої так само, як і гродського повіту, тоді необхідно, щоб хоч одна особа радна прибула, маючи при собі двох шляхтичів; а може бути і один урядник при трьох шляхтичах, які у тім панстві нашого Великого Князівства Литовського осіли, і можна заповіт складати. А коли та особа, що заповіт складала, помре, і вже остаточно свою волю підтвердила, доклавши до заповіту свою печатку, і якби ще хтось умів і міг писати, має підписати за­повіт; також і ті, хто засвідчував, якщо хтось з них уміє писа­ти, мають своєю рукою заповіт підписати. Потім той заповіт, та­ким чином оформлений, на вічні часи ... ні в чому порушений не може бути. А той, хто своїм заповітом буде заповідати, має кожну річ докладно назвати і ті свідки, які присутні при складанні за­повіту, що чули від того, хто заповіт складає, мають правдиво, за сумлінністю своєю, усі слова до заповіту записати без будь-яких значних відхилень. Незабаром після смерті спадкодавця той заповіт має бути спочатку на раді гродській, а потім перед нами, господарем, або перед нашим судом земським оприлюднений і в книги записаний. А коли б хтось після складання заповіту зали­шається живим, вільно має свій заповіт скасувати, коли заба­жає; останній його заповіт, що залишиться після його смерті, складений, як зазначено вище, має мати чинність.

Розділ дев’тий - про підкомірних в повітах і про права на землю, про розмежування і межі.

Артикул 2. Про обов’язки і владу підкомірного. У справах про спори на земельну власність і розмежування, отриманих від суду земського або гродського, підкомірці мають силою нашою і своєю владою урядника дати позови сторонам за ім’ям своїм, печаткою своєю і підписом руки своєї, а після по­зовів, даних особисто, через когось, мають протягом шести тижнів скласти земельне розмежування чи інші спори за пожитки. ...А хто позов візьме і не скористається ним протягом року, має брати новий позов. Виїхавши за позовом, підкомірний має роз­глянути докази про право власності, документи і межові знаки, а також свідчення свідків — і чиї документи кращі і межові зна­ки повніші, а свідки правдивіші, ту сторону до доказу допусти­ти і, вислухавши докази, згідно Статуту провести розмежуван­ня і знаки межові встановити; і кого винним буде визнано, той повинен платити ... (за виклик);... там же на місці, не відклада­ючи на інший час, встановити суму відшкодування і на те все лист свій судовий з печаткою своєю і підписом своїм має дати. І скільки платити (за виклик), головщину і за шкоду підкормчий скаже, то через лист той складений має тому суду земському або гродському, від якого ті справи надійшли, повідомити й той суд, за рішенням підкормчого, ... у відповідності із Статутом рішення про спірну справу прийняти. А якщо б у обох сторін доказів правових письмових і межових знаків явних не було, а були б тільки свідки, тоді б сторона-відповідач має бути для доказів до­пущена, тобто може представити свідків, гідних віри, які мо­жуть присягатися. Коли б сторона-відповідач сама або із свідка­ми добровільно присягнулася, тоді б одержала право виступа­ти, а хто не присягнувся б, не одержує право на виступ.

Артикул 27. У чужої людини ніхто не може купувати її зем­лю без волі її пана. Постановляємо, що у бояр і людей простих князівських, панських і землянських ніхто землю купувати або на літо орендувати для обробітку не може без дозволу пана його. А коли б хтось у чужої людини землю без дозволу пана його купив або орендував і щось би на ній посіяв, тоді той посів і гроші втрачає. А той чоловік, кому належить земля, ... має ту землю забрати; а він (покупець), у кого землю купив або орен­дував і у поручника, через якого давав гроші, вимагати повер­нення (грошей) не має права, поскільки він діяв всупереч статуту нашому. Так само і чужу людину, дружину і дітей його не може ніхто купувати і наймати без дозволу пана його або уряд­ника — найм буде не дійсним.

Артикул 28. Про поруки людей простих.

Постановляємо, що бояри панцирні, путні і люди простого стану не можуть без відома і дозволу письмового панів своїх ніко­му у речах своїх ручатися. Одне ж тільки їм вільно буде, без відома панів своїх ручатися у речах рівних, тобто, вартістю не більше чотирьох кіп грошей. І коли б одна людина захотіла б ручатися за кількох осіб, то сума ручання не може перевищу­вати чотирьох кіп грошей.

Розділ десятий - про пущу, про ловлю, про дерево борт­не, про озера і сінокоси.

Артикул 2. Ціна звірям диким.

Встановлюємо ціну диким звірям, які могли бути кимось вбиті у чужій пущі: за зубра — дванадцять рублів грошей, за лося — шість рублів грошей, за ведмедя — три рублі грошей, за вепра або свиню — рубль грошей, за рись — три рублі грошей, за со­боля — два рублі грошей, за куницю — пів копи грошей.

Розділ одинадцятий - про злочин, бійку і головщину шля­хетську

Артикул 1. Якби хтось на чийсь дім або господаря наїхав, хотячи його забити.

Артикул 2. Про доведення злочину — як скаржник має спові­щати і скаржитись.

Коли б проти когось такий злочин, як вище зазначено, було вчинено, і було його вбито, тоді сторона потерпіла відразу після злочину має про той злочин і вбивство повідомити околичних сусідів своїх, а якщо їх немає, то шляхті — людям добрим, а коли немає шляхти, то околичним сусідам, хоча б і не шляхти­чам, але людям добрим, довіри гідним, а потім має поскаржи­тись раді нашій гродській судовій того повіту, де цей злочин вчинено, і возного взяти, і йому про злочин розповісти і вбитого показати, а потім про злочин скаргу в книги ради гродської за­писати, при цьому труп той привезений має показати членам ради судової, які будуть на місці. А після цього труп той може бути похований не чекаючи закінчення судового розгляду... А коли б господар будинку був вбитий, тоді його дружина і діти його, а якщо не буде дружини і дітей, то його близькі таким же чином мають повідомляти і доводити про той злочин. А після цього зло­чинець і його помічники мають бути покарані у відповідності з артикулом першим цього ж розділу. А коли ж помічники на гаря­чому вчинку не були спіймані, але в тому звинувачувалися б, проте, до того не зналися і присягнули б, що не брали участі у злочині, мають бути вільними; а коли б не присягнулися, тоді мають бути на горло скарані, як і сам злочинець. А коли б злочи­нець напав на дім і не вбив, а лише поранив, тоді потерпілий таким чином має повідомити про злочин і показати рани околичним сусідам і повідомити раду і записати, як уже було зазначе­но, і довести про злочин і покарання за допомогою людей доб­рих, шляхти і за присягою; а коли присягнуть, то злочинець і його помічники мають бути покарані, як вказано у вищезазна­ченому артикулі; а штраф за поранення і за заподіяну шкоду мають взяти з його помістя, а коли такого не буде — з маєтності рухомої. Коли б шести свідків не мав, тоді з двома шляхтичами, людьми сторонніми, а коли б і їх не було — з домашніми, як вище зазначено, присягнути має; а злочинця, за таких непов­них доказів, на горло не карати, проте за злочин дванадцять рублів грошей за шкоду має сплатити, а за вину двадцять чоти­ри тижні у вежі на дні має сидіти; а коли б на своєму стояв (про не винність), то як поранений, на ранах своїх має присягнути, ...і злочин, і заподіяні збитки йому мають не приписуватися. А коли б за того злочину нікого не було вбито і поранено, а тільки б заподіяно шкоду, то такий злочин треба доводити так же, як зазначено вище...

Артикул 39. Про покарання людей простого стану за вбив­ство шляхтича.

Постановляємо: коли б люди простого стану, чи будуть вони нашими, господарськими, або князівськими, панськими, землянськими, або бояри панцирні, путні, міщани або люди тяг­лові, вбили шляхтича або шляхтанку, то скільки б їх через по­терпілу сторону не було б звинувачено у відповідності з правом і у відповідності з артикулом доказано, мають усі бути на горло скарані; проте, таких простих людей більше трьох осіб за одну шляхетську голову скарано не може бути. Це стосується вбив­ства, учиненого випадково. А коли б люди простого стану з умис­лом у домі або у господарстві шляхетському, або на дорозі шлях­тича вбили, такі за доказами усі мають на горло скарані бути. А коли хто-небудь з тих станів простих шляхтича або шляхтанку побив або поранив, такому має бути відсічена рука; а коли б руку або ногу утяв, або якийсь інший член відтяв, за те на горло має бути скараний.

Розділ дванадцятий - про годовщину і навізки людей про­стих і про таких людей і челядь, які від панів своїх відхо­дять, а також про слуг приказних.

Артикул 2. Про людиновбивство між людьми простого стану.

Також постановляємо: коли б людина простого стану іншу лю­дину, теж простого стану, не шляхтича, на смерть забила, то потім за доказами сторони-скаржника ... звинувачена сторона має на горло бути скарана, а головщина з майна його рухомого має бути виплачена тому, кому за правом має належати.

Артикул 11. Людина вільна ... в неволю віддана не може бути.

Також постановляємо, що людина вільна за будь-який борг в неволю вічну віддана не може бути. А якби заборгував велику суму, то її він має відробляти; чоловікові рубль грошей, а жінці копу грошей, а також і харчі має давати той, кому їх видано. І коли б ту суму до смерті не зміг би відробити, а мав би дітей дорослих, до служби і до роботи гідних, тоді діти його мають ту суму відробляти, але не більше ніж сім літ, і одержувати вони мають так, як зазначено. А закупним людям так само плата має бути така ж, як і тим вільним, які самі себе за щось запродали.

Артикул 12. Про людину вотчинну.

Коли б якась людина вотчинна, чи то боярин панцирний, путний або людина тяглова у вотчині народжена, або куплений вислужений або якимось іншим чином набутий, піде від свого пана і поселиться недалеко, за п’ять-шість миль, але у найми не піде, а буде там жити, а його пан, знаючи про це, не шу­кав, давність земську у десять років мовчав, тоді стосовно цієї людини він вічно має мовчати. А коли б та людина вотчинна пішла від свого пана і мешкала б далеко, за десять або за кілька де­сятків миль, а пан його, про те знаючи, протягом двадцяти років його не розшукував, то вже він не має права його розшукува­ти. А коли б той пан про ту людину, що далеко своїм домом поселилася, не знав, а та людина, що жила далеко і давність у двадцять років не пройшла або не прожила, а потім пересели­лася ближче до помістя пана свого, таку людину вільно буде кожному шляхтичу вимагати повернути у вотчину, скільки б земської давності не пройшло б з часу ближчого поселення. Сто­совно челяді двірської, вотчинної або полоненої, яка б від своїх панів втекла, також ні віддаленість місця поселення, ні давність розшуку не може зашкодити розшукувати їх та їх дітей.

Артикул 13. Про давність поселення людини прийшлої вільною.

До того постановлено: коли б якась людина стану простого, боярин або тягла, будучи вільним прийшлим, а не вотчинним, знайшла захист у якогось князя, пана, шляхти, або допомогу від того пана отримала або не отримала, і десять років за тим паном прожила, а потім така людина або ті діти захочуть геть піти, повинні будуть відкупитися від служби десятьма копами грошей і всю допомогу, яку вони від того пана отримали, повер­нути. А коли б така людина або її діти, хоча б і сиділи десять років, а потім без відома того пана утекли, а той пан десять років їх не розшукував, то така людина має залишатися вільною. А коли б до десяти років пан такого втікача де знайшов, то його мають у судовому порядку визнати за вотчинного пана.

Артикул 21. Хто може бути невільником.

Невільниками не можуть бути ні з яких інших причин, як тільки ті, що були полонені. А інша челядь невільна і їх діти, потомки полонених мають бути посажені на землю і їх слід вва­жати за вотчинних. А татарських невільників мають саджати на їх землях.

Розділ тринадцятий - про грабунок і про відшкодування.

Артикул 4. Про пограбування людини князівської, панської і землянської.

Також постановляємо: коли б шляхтич пограбував чиїхось людей на ринку, біля церкви чи на дорозі, то має заплатити потерпілій стороні штраф на суму шість рублів грошей, а вкра­дене повернути, коня — конем, вола — волом. А коли б шлях­тич пограбував чиїхось людей у полі або ж у іншому місці, ...тоді має заплатити три рублі грошей і пограбоване повернути. А мужик мужика коли б то на торзі або біля костьолу, або на дорозі пограбував — має заплатити два рублі грошей; а коли б у полі пограбував — рубль грошей. А коли б мужик шляхтича або шляхтанку пограбував, то його мають судити згідно з ар­тикулу цього ж розділу, а вкрадене повернути: за коня — коня, за вола — вола, за корову — корову, і за всяку тварину, яку вкрав, має віддати тварину, або заплатити за неї ціну її вар­тості.

Розділ чотирнадцятий - про злодійство усякого стану.

Артикул 1. Про спійманого з доказами слугу або чийогось підданого — куди мають привести.

Коли б хто-небудь чийогось слугу, боярина, людину тяглу або челядника невільного з якимось доказом, речами крадени­ми, спіймав би ... у будинку його, або ж у полі, або на дорозі, але б тільки на землі пана тієї людини, тоді таку людину має вести до пана його, чий він буде, до того двору, до якого та людина належить. А кому б вдалося чийогось слугу спіймати з доказом не у помісті пана його, а десь у іншому місці, на дорозі або на чужій землі, або у містечку, у селі іншого пана, а буде те у місті нашому, де немає судової ради і не у торговий день, або у селі нашому — такого сторона-скаржник має вести куди захоче — або до ради нашої господарської гродської того по­віту, або до пана його. І коли поведе до пана, привівши його з доказом до того пана, а того не буде, то до урядника, тіуна його або рикуньї, а де урядника не буде і тіуна, то до дру­жини або дорослого сина, має просити поступити по справед­ливості, а той пан, а коли він буде відсутній, то панський уряд­ник має справедливість учинити не пізніше ніж через два тижні у відповідності із цим Статутом; а коли справа дійде до зводу, тоді звід має бути вчинений у тім же місці таким же чином... А коли б той пан або урядник його справедливість не учинив, або діяв не у відповідності із звичаєвим правом, завдав кривди стороні-скаржнику, тоді, будучи на раду нашу судову покли­каний, повинен сам перед радою нашою постати і того, у злодійстві звинувачуваного, доставити, а рада наша за їх по­казаннями має розсудити і винного, у відповідності із правом, покарати має. Якби той злодій утік від свого пана, або пан до­кази злочину втратив і перед судом нашим злодія не поставив, тоді він сам або його урядник має присягнути, що той злочи­нець втік, а докази зникли із-за недосвідченості або недбалості його; після такої присяги стороні-скаржнику він має заплати­ти, присягнувшись або навівши інші докази, що докази зник­ли. А коли злочинець той звинувачується у злочині, за який мають карати на горло, то потім де б його не спіймали, мають скарати на горло. Якщо б звинувачуваного у злочині привели до пана або дому шляхетського, пан або урядник його, тіун чи хтось інший стороні-скаржнику, вознику та іншим відмовив би у розгляді справи і звинувачуваного у злочині не захотів би забрати — таку людину стороні потерпілій треба вести до ради нашої судової гродської і там, на раді нашій, шукати справед­ливості.

Артикул 23. Про дружин і про дітей, які скористалися кра­деними речами.

А коли б у домі знайшли докази і при цьому присутні були дружина і діти, і користувалися такими речами, знаючи, що вони крадені, тоді вони повинні відшкодувати збитки, недостачу віддати, а самі мають бути головами видані, але не у вічну не­волю, а виробити одну копу, як ті, що закупами були; а той злодій, що крав, має бути на горло скараний.

Артикул 37. З якого часу цим Статутом судити мають.

А усі ті справи, що у Статуті описані, поширюються на спра­ви минулі від того часу, з якого затверджено нашою волею гос­подарською цей Статут, за винятком лише артикула тринадця­того розділу сьомого — про спосіб доведення закладних давніх, які зросли після видання перших статутів.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996.- С 63-74.

Постанова польського сейму про роздачу земель на Україні магнатам і шляхті (1590 р.)

Вказали нам коронні чини, що від значних у наших держа­вах просторів пустих земель, розташованих на кордоні за Білою Церквою, ніякої користі нема ні громадської, ні приватної, отже, як ці землі можна було б перетворити в корисні, аби не лежали, пусті. Тому, внаслідок даного нам від усіх чинів дозволу, вста­новлюємо, що будемо вважати себе вільними в роздачі в цьому розумінні тих пустирів на вічність особам шляхетського стану, вислуженим перед нами і Річчю Посполитою, на розсуд і волю нашу...,

Хрестоматія з історії Української РСР. - К., 1959. -Т. 1.- С 126.

Договір поміж Цісарем Турецьким і Військом Запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі

(Витяги)

1.

Цісар, Його Милість Турецький дає свободу Козацькому війську і його землі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів, міст і островів: також по морі Білім (Середземнім) до всіх своїх держав і їх портів, а також до чужих панів і держав християнських, також по всіх ріках і містах, з якими вони захо­тіли б торгувати, продавати, купувати і міняти, після своєї волі задержуватися у порті або від’їжджати, коли захочуть, без ні­якого задержання, спротиву і затруднень.

4.

Резидент Війська Запорозького і його землі має жити у Стам­булі у слушній пошані, зі всією безпекою. Названий резидент має вимагати усю справедливість покривдженим козацьким купцям; також Військо Запорозьке повинно прийняти у своїм портовім місті резидента Цісаря Його Милості: він даватиме паспорти га­лерам або козацьким кораблям, хоч би куди вони захотіли пла­вати.

8.

Якщо б козацька галера у чомусь порушила закон Цісаря його Милості (Боже охорони!), старший тої галери повинен бути покараний, але вона з товарами та робітниками має бути вільною, так як мають бути вільними інші галери і кораблі, що були з нею разом, щоб невинні не терпіли і щоб мир нічим не був поруше­ний.

9.

Якщо б галера або корабель козацький розбився при березі Цісаря Його Милості, всі речі, які можна заховати, мають бути заховані й віддані спадкоємцям.

10.

Відносно купецьких довгів, закон козацьким купцям має бути таким же, як і туркам у всій турецькій державі, а теж негайна справедливість.

12.

Якщо б якийсь купець помер в державі Цісаря Його Милості, чи то на морі, чи на суші, його добра будуть належати його наслідникам, і не можуть бути ніким задержані, навіть коли б він щось комусь усно або письмово записав при смерті. Це все не матиме ніякої ваги.

Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української кон­ституції. - К., 1993. - С 11-13.

Куруківська угода між представниками польсько­го уряду і запорозькими козаками (1625 р.)

(Текст угоди написаний польським командуванням)

...Найбільше і найсерйозніше непокоїли Річ Посполиту морські походи козаків, які вони робили всупереч забороні уряду, а та­кож їх свавільства, які вони чинили в містах. Злочини ці зазнали належної кари від зброї коронного війська. Тим, які через щастя і з волі божої уникнули страти і зберегли життя, обіцяючи на­далі віддати його на службу Речі Посполитій, ми іменем його королівської милості і Речі Посполитої оголошуємо прощення: всі вони, як ті, що лишаться на службі його королівської милості, так і ті, які по волі й. к. м. повернуться в свої домівки, не мусять нести ніякої відповідальності з умовою, що вони проявлятимуть до начальників належну пошану і покору, не будуть втручатися в розпорядження судової і адміністративної влади і захоплювати доходи.

Ми вважаємо справедливим, щоб військо запорозьке, яке складається з підданних й. к. м. мало голову або старшого, за прикладом давніх років, призначеного королем або гетьманами коронними з відома його королівської милості. Тому на основі повноваження, даного від й. к. м. і Речі Посполитої, й. к. м. пан воєвода сендомірський, гетьман польний коронний, з відома всіх нас затвердив старшим обраного козаками пана Михайла Доро­шенка.

І надалі козаки повинні будуть коритися виключно тому стар­шому, з якого самі вони оберуть, але який буде затверджений королем його милістю або його наступниками, польськими ко­ролями, на подання коронних гетьманів...

Через те, що король його милість бажає для кращого поряд­ку знати число козаків, щоб мати змогу заохотити більш заслужених до успішної служби Речі Посполитій, то він доручив скла­сти правильний список війська запорозького з зазначенням чис­ла козаків, які проживають у кожному місті й. к. м. А що перепис цей зручніше зробити на місці, ніж тут, то ми призначаємо строк з 6 листопада по 18 грудня нового стилю поточного року. Протя­гом цих 6 тижнів козаки мусять скласти правильні реєстри, які не перевищують 6 000 з зазначенням, скільки їх живе в кожно­му старостві. Реєстри ці мусять бути подані або й.м. ко ронному гетьманові, або панам комісарам, для цього призначеним. Далі списки будуть передані в коронний скарб, а звідти копії будуть повідомлені всім старостам...

Для війська запорозького ми призначаємо платню на рік 60 000 злотих польських, які вони будуть одержувати в місті й. к. м. Києві в день св. Іллі за руським календарем. Крім того, бажаючи, щоб урядові особи ретельніше виконували свої обо­в’язки на службі й. к. м. і Речі Посполитої, ми призначаємо такі оклади для старшини: старшому над усім військом 500 злотих на рік, обозному 100 злотих, двом осавулам по 150 злотих, шести полковим осавулам по 50 злотих, шести полковникам по 100 зло­тих, шестидесяти сотникам по 50 злотих, судді військовому 100 злотих.

З числа 6 000 козаків 1 000 або більше, на розсуд коронного гетьмана і з відома їхнього старшого, залежно від умов часу, мусять перебувати на Низу за порогами і там виконувати свою службу: подавати відомості про дії ворогів, не допускати їх до переправ і взагалі захищати ті місця. Решта, живучи по волостях, мусили йти в похід з наказу коронних гетьманів на допомогу регулярному війську або туди, куди треба буде, утримуючись у дорозі від утиску жителів.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996.- С 80-81.

1638 p. Ординація Війська Запорозького, заведена польським урядом.

Організація Війська Запорозького реєстрового, перебува­ючого на службі Речі Посполитої

1. На вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких ста­ровинних судових установ, права, доходів і інших відзнак, на­бутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер внаслідок заколотів утрачених, і бажаємо тих, кого в живих зберегло воє­нне щастя, мати в стані простого народу, оберненого в холопів.

2. Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визна­чила на своїй службі тільки 6 тисяч і які смирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організа­цію, згідно з постановою цього сейму.

3. На місце старшого, який більше не буде (вибиратись) з серед козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сейму до сейму, за рекомендацією гетьманів,— людину, яка була б народжена в шляхетському стані, в лицарській справі досвідче­ на, підтримувала б у війську лад, запобігала б усяким бунтам, була б справедлива до вбогих людей і з розпорядження гетьмана приходила б у той час і на призначене місце, де потребуватиме Річ Посполита. Він мусить бути приведений до присяги ...

4. Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо. Всі вони, також полковники з комісаром, мусять залежати від гетьмана. Більше того: і осавулами мусять бути шляхтичі, досвідчені в лицарському ремеслі, випробуваної доблесті і віри. Сотники і отамани можуть обиратися з самих ко­заків, добре заслужених перед нами і Річчю Посполитою, і лю­дей лицарських. Резиденція комісара мусить бути в Трахтемирові, як у центральному пункті. Полковники мусять перебувати кожний при своєму полку, причому не відлучатися з своїх місць, хіба на законній підставі і то з відома коронного гетьмана.

5. Полки з своїми полковниками повинні ходити по черзі на Запоріжжя для охорони тих місць і щоб перешкодити татарсь­ким переходам через Дніпро. Треба невпинно стежити, щоб ко­зацька вольниця не ховалась по островах і звідти не чинила б походів на море. Разом з тим жоден козак не повинен наважува­тись ходити на Запоріжжя без паспорта комісара; спійманий ко­мендантом козацьким, він підлягає смертній карі.

6. Попереджаємо також про те, щоб перебуваючі на службі у Речі Посполитої козаки не терпіли від старост і українських підстарост безсудних вироків. Так само козаки не повинні чини­ти ніяких труднощів у здобуванні доходів у наших маєтках, — за цим полковники і комісари повинні пильно стежити і, якби вия­вились недбалими у виконанні своїх обов’язків, то підлягають відповідаль ності перед коронним гетьманом. В разі виникнення справи між міщанином з наших маєтків і реєстровим козаком в судах у такій справі повинні засідати підстарости з полковником.

7. ...Козаки реєстрові ніким не повинні бути обтяжені як щодо земель, так і особисто. Наші міщани, згідно з старовинними пра­вами і заборонами, не повинні ні самі вступати в козаки, ні втя­гати в це своїх синів, ні навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок під страхом кари з конфіскацією майна.

Попереджую про те, щоб козаки в далеких українських місце­востях (крім Черкас, Чигирина, Корсуня, де для безпеки від поганих повинні проживати); в інших містах на самій Україні не проживали, щоб, живучи там разом, вони не мали ніякого при­воду до зборищ і далі до бунтів.

Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія дер­жави і права України. - К., 2002.- С. 331–332.

Зборівський договір (Серпень, 1649 рік)

(Витяги)

Декларація його королівської милості Війська Запорозького на пункти прохання дана.

1. При всіляких давніх вольностях його королівська милість Війську своєму Запорозькому (проти давніх жалуваних грамот) свою жалувану грамоту негайно видає.

2. Кількість війська, хотячи догодити проханню підданих своїх і заохотити їх до послуг своїх і Речі Посполитої, дозволяє мати його королівська милість сорок тисяч війська запорозького; і скла­дання реєстру довіряє гетьманові Війська свого Запорозького з такою декларацією, щоб як і раніше, которий був до того спро­можний, як у маєтностях шляхецьких козаків до реєстру запи­сували, так і в маєтностях його королівської милості. А міста такі: від Дніпра, починаючи з Димеру, Горностайполя, Коростишева,

Паволочі, Погребищ (Прилук), Вінниці, Браслава, а там від Браслава до Ямполя і аж до Дністра, тут в реєстр козаки мають бути вписані; а з другого боку Дніпра — в Острі, Чернігові, Ніжині (Ромнах) і всюди аж до границі московської і Дніпра. Стосовно ж інших міст його королівської милості і шляхецьких понад ті, що у пунктах занесені, в них не має бути козаків; проте вільно тому, хто хоче бути в козацтві, без дозволу панського вийти з усім майном на Україну, коли його буде до реєстру прийнято. А ті списки реєстру через п. гетьмана Війська Запорозького ма­ють бути складені не пізніше як до нового року свята руського (тобто до Різдва Христового) таким чином:

гетьман Війська Запорозького має за підписом руки своєї і печаткою війсковою скласти реєстр поіменно усіх тих, які бу­дуть записані в козацтво; щоб вони у козацтві залишалися при вольностях козацьких, а інші в фортецях його королівської ми­лості, і в маєтностях шляхецьких панам своїм підлеглі були.

3. Чигирин, як і є зараз, при булаві Війська Запорозького має бути завжди, і теперішньому гетьманові Війська свого Запорозь­кого, благородному Богданові Хмельницькому, його королівська милість, його вірним слугою своїм і Речі Посполитої, віддає.

4. Що колись діялось під час страшного заколоту з божого благословіння, все те має бути забуте, жоден пан не може помститися і чинити покарання.

5. Шляхті віри роської, так само як і римської, яка під час того заколоту колись перебувала у війську запорозькому, його королівська милість з доброї волі своєї панської ласки вибачає і проступок їх забуває...

6. Військо коронне, у містах, де будуть розташовані реєст­рові козаки, своїх гарнізонів не може мати...

8. Не дивлячись на заколот як у Короні польській, так і у Великім князівстві Литовськім, цілісність церкви, її майна, фун­дацій, що з давній часів їй належали, так само і всіх прав цер­ковних, — як разом з преосвященним отцем митрополитом Киї­вським і з духовенством на найблищому сеймі буде вирішено і постановлено буде, все, чого бажає отець митрополит, все по­зволено буде, його королівська милість дотримуватись готова, щоб кожен користувався правами і вільностями своїми, і місце в сенаті преосвященному його милості отцеві митрополиту київсь­кому його королівська милість дозваляє мати.

9. Вільності, переваги різні в воєводстві Київськім, Брацлавськім і Чернігівськім роздавати його королівська милість жи­телям стану шляхетського віри православної грецької, що нале­жать за давніми правами, обіцяє.

10. В місті Києві, де запроваджені школи роські, отці ієзуїти не можуть мати, а також у інших українних містах, чи десь-інде; усі інші школи, що існують з давніх давен, мають бути усі збережені.

11. Горілкою шинкувати козаки не можуть, окрім, як для своїх потреб, а оптом мають продавати, шинки медові, пивні як за давнім звичаєм мають бути.

Ці пункти мають бути на сеймі затверджені, а це тільки по передня згода на дозвіл жителям українним і Війську Запорозь­кому його королівської милості і всієї Речі Посполитої.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996.- С 81-83.

1650, вересня 16 (26). Над Прутом. - Лист до князя Трансільванії Юрія Ракоці про дружбу з молдавським воєводою

Найясніший князю Трансільванії, пане, пане і вельмишанов­ний друже. Постановили ми дізнатися через наших послів про добре здоров’я вашої найяснішої високості, а також виявити свою незмінну прихильність до будь-яких послуг вашій найяснішій високості. Хай через них [послів] ваша найясніша високість збо­лить запевнити нас у своїй звичайній прихильності і дати нам допомогу, якщо трапиться який-небудь ворог. Ми ж, якщо ви­никне потреба дати відсіч ворогам вашої найяснішої високості, готові заради честі і безпеки вашої найяснішої високості зробити все, що ваша найясніша високість не наказала б. Хай ваша найяс­ніша високість повідомляє нас також про те, що б могло стати у пригоді, а що зашкодити. Решту ж ми доручили нашим послам оголосити усно вашій найяснішій високості: хай їм буде дана віра. А втім, пропонуючи з глибини серця готові послуги, бажаємо вашій найяснішій високості щасливих успіхів.

Дано на ріці Прут, року 1650, місяця вересня дня 16.

Найяснішої вашої високості найприхильніші слуги і до послуг готові Богдан Хмельницький, гетьман з Військом Запорізьким.

Документи Богдана Хмельницького.- К.,1961.- С 187

Білоцерківський договір (18 вересня 1651 р.)

(Витяги)

Через те що Військо його королівської милості Запорозьке з гетьманом і всією старшиною своєю визнали себе підданими його королівської милості і республіки, то, приносячи належну господу богу подяку за припинення і відхилення внутрішнього кровопролиття, яке досі тривало, ми, комісари, постановля­ємо:

1. Дозволяємо і призначаємо організувати реєстрове військо в числі двадцяти тисяч чоловік. Це військо гетьман і старшина повинні набрати і записати в реєстр, і вони мусять перебувати тільки в маєтках його королівської милості, що містяться у воє­водстві Київському, не маючи нічого до воєводств Брацлавського і Чернігівського. А маєтки шляхетські мусять лишатися вільними, і в них реєстрові козаки ніде не повинні лишатись.

2. Реєстр цього війська за власноручним підписом гетьмана мусить бути відісланий до його королівської милості, і копія його вписана в книзі гродській київській. В цьому реєстрі ясно мусять бути записані реєстрові козаки в кожному місті по іменах і прізвиськах, і загальне число їх не повинно становити більше двадцяти тисяч; а які козаки будуть включені в реєстри, ті по­винні лишатися при давніх звичайних своїх правах; ті ж, які не будуть включені в реєстр, мусять лишатися, як і раніш, у звиклому послушенстві, приписаними до замків його королівської милості.

4. Обивателі воєводств Київського, Брацлавського і Чернігів­ського, а також і старости самі особисто і через своїх урядників можуть вступати у володіння своїми маєтками і одразу брати під свою владу всі доходи, корчми, млини і судочинство...

5. Чигирин на основі привілею його королівської милості мусить лишатися при гетьмані. Як теперішній гетьман, благород­ний Богдан Хмельницький, призначений і затверджений при­вілеєм його королівської милості, так і на наступні часи гетьма­ни повинні перебувати під старшинством і владою гетьманів коронних і мусять бути затверджувані привілеями.

Кожний з них, стаючи гетьманом, повинен дати присягу у вірнопідданстві його королівській милості і Речі Посполитій. Всі полковники і старшини мусять призначатися за поданням геть­мана його королівської милості запорозького.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 276-277.

1654, січня 17 (27). Переяслав. -Універсал про заборону виробляти і продавати горілку в Києві, оскільки це шкодить міщанам та військовій скарбниці

Богдан Хмельницкий, гетман з Войском Запорозким.

Дошла нас скарга од мещан киевских, же там нікоториє своєволники горілки робят і ними шинкуют, через що ущербок скар­бовії нашому поисковому дієтсе, зачим сурово росказуєм кождому, аби се жаден од того часу горилкою шинковати не важил, а мешаном киевским перешкодою не бил. А если би од того часу которий-колвек своєволник, не слухаючи сего писаня нашего, міл горилкою шинкуват, такового кождого полковникові тамош­нему киевскому приказуєм, жеби срокго карал і з оних справед­ливое чинил, того угледаючи, жеби в утрату нам належачого ущербок не бил, счо і повторе росказуєм, аби іначей не било под ласкою нашою.

Дат з Переяслава, 17 генвара 1654.

Богдан Хмельницкий, рука власна.

Документи Богдана Хмельницького.- К.,1961.- С 317.

Статті Б. Хмельницького (березень 1654 р.)

(Витяги)

1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського величества правити, і всякі доходи по правді віддавати до казни. А то тому, що воєво­да царського величества, приїхавши, почав би права їх ламати і якісь устави заводити, і то було б (українцям) прикро; а як будуть старшими місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами.

Що до сеї статті царське величество пожалував— велів бути по їх прошению. Мають по містах бути урядниками війти, бурмистри, райці, лавники, і доходи всякі грошеві і хлібні зби­рати на царське величество і віддавати до государевого скарбу тим людям, которих пришле царське величество. І ті прислані люде, котрих царське величество пришле до того збору гро­шей, мають доглядати зборщиків, щоб робили по правді.

2. Писареві військовому по милости царського величества щоб давано 1000 золотих польських на підлисків (канцеляристів), на судей військових по 300 золотих польських, на писаря судейського по 100 зол., на хорунжого сотенного по 30 зол., на бунчуж­ного гетьманського 50 зол.

Царське величество пожалував, велів бути по їх проханню; а давати ті гроші з тамошніх доходів.

3. На писаря і на судей військових, на 2 чоловіка, і на всякого полковника, осаулів військових і полкових щоб було по млину, для прогодовання, тому що несуть великі видатки.

Царське величество пожалував, велів буть по їх проханню.

4. На роботи військової армати, на пушкарів і всіх робочих людей, що бувають при арматі, аби царське величество зволив вчинити милостиву ласку на зимове прогодованнє і пристано­вище; також на арматного обозного 200 зол., а на хорунжого 50 зол.

Царське величество пожалував, велів дати з тамошніх до­ходів.

5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до Війська Запорозького аби було вільно приймати, а коли б було щось противне царському величеству (в сих посольствах), мусять вони (козаки) сповіщати царське величество.

До сеї статті царське величество велів: послів з добрими діла­ми приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і скоро, за чим вони приходили і з чим їх одправлено. А котрі посли будуть присилатися з справами противними царському вели честву, тих послів і посланників затримувати в війську та писати про них зараз же до царського величества, а без дозволу царсь­кого назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин.

6. Про митрополита київського дано послам устний наказ. А врозмовах посли били челом, щоб царське величество велів дати

свою государську жаловану грамоту на його маетности.

Царське величество пожалував: митрополитові і всім людям духовного чину велів дати свою государську жалувану грамоту на маетности, которими вони тепер володіють.

7. Аби царське величество зволив післати своє військо під Смоленськ, не гаючися ні трохи, аби неприятель не міг собі ради дати і сполучитися з иншими (військами), бо тепер війська (польські) потомлені — нехай не вірять ніякому лукавству (по­ ляків), коли б почали що вимишляти.

Царське величество постановив на неприятеля свого польсько­го короля йти самому і бояр та воєводів післати з великим військом, як просохне і почне бути паша.

8. Аби наемного війська тут на польськім пограничу, для безпечности було з 3000 або скільки буде воля царського величе­ства — хоч і більше.

Військові люди царського величества на пограничу для охо­рони України завсіди були і надалі будуть стояти.

9. Завсіди був такий звичай, що Війську Запорозькому пла­чено. Б’ють чолом і тепер царському величеству, аби давано на полковника 100 єфимків, на осаулів по 200 золотих, на осавулів військових по 400 зол., на сотників по 100 зол., на козаків по 30 золотих польських.

Попередніх літ присилав до царського величества гетьман Богдан Хмельницький і все Військо Запорозьке і били чолом багато разів, щоб його царське величество їх пожалував, усту­пився за них задля православної християнської віри і святих божих церков, прийняв їх під свою високу руку і дав поміч на неприятелів. Великому государеві нашому в тім часі не можна було вас прийняти під свою государську високу руку, тому що у його цар. величества була вічна згода з королями польськими і в. кн. литовським. А хоч з королівської сторони батькові цар. вели­чества святої памяти вел. государеві Михайлові Федоровичеві і дідові його, святійшому патріархові Філаретові Никитичові, і великому государеві нашому Олексієві Михайловичу сталося ба­гато нечести і ганьби, то втім згідно з королівськими грамотами і сеймовими постановами царське величество чекав поправи. А гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке хотів помирити з королем польським тим способом: аби король Ян Казимир учинив з ними згоду на підставі Зборівському трактату: православної віри християнської не гонив, уніятів усіх викорінив, — зате царське величество хотів вибачити вину всім винним людям, котрим за образу його государської чести нале­жала кара смертна. Про се посилав він до короля Яна Казимира своїх великих і уповноважених послів: боярина і намісника великопермського Бориса Олександровича Репнина-Оболенського з товаришами. І ті великі і уповноважені посли царського величества про ту згоду і про вчинки королеві і панам-раді го­ворили на всякі способи. Але Ян Казимир і пани-рада на се ніяк не пристали, і сю велику справу взятій за ніщо, а тих великих і уповноважених послів царського величества відпра­вили з нічим. Тоді великий государ наш, видівши так багато несправности з королівської сторони, грубости і неправди, і бажаючи оборонити православну християнську віру і всіх пра­вославних християн від гонителів Латинян (католиків), що хо­чуть церкви божі знищити і віру християнську викоріняти, прийняв вас під свою високу руку. А для оборони вашої зібрав бага­то руського, німецького і татарського війська— сам великий государ наш іде на неприятелів і посилає бояр своїх і воєводів з великим військом, і на те зібраннє війська, за государевим наказом, роздано великі гроші.

Тому їм, послам, тепер, бачучи таку ласку до них царсько­го величества й оборону, говорити про плату Запорозькому Війську не годиться. Як був у гетьмана Богдана Хмельницького государів ближній боярин і намісник тверський Василь Василе-вич Бутурлин з товаришами, гетьман в розмовах з ними про число Запорозького війська говорив, щоб зробити 60 тисяч, а коли б і більше того числа було, государеві в тім шкоди не буде, бо вони просити плати у государя не будуть. Про се відомо їм, Самійлу і Павлу, й іншим людям, які тоді були при геть­мані. Які доходи в Малій Росії по городах і містах, про се царсь­кому величестві не відомо, і великий государ посилає дворян, щоб списали доходи. Як ті дворяни царського величества опи­шуть всякі доходи і обрахують, тоді, по обміркуванню царсь­ким величеством, буде наказ про плату Запорозькому Війську. А тепер царське величество, жалуючи гетьмана і все Запорозь­ке Військо, давнім звичаєм предків своїх, великих государів, хоче післати гетьманові і всьому Війську Запорозькому своє государське жалуваннє золотими.

10. Коли б мала напасти Кримська орда, тоді треба на неї на­ступити від Астрахани й Казани, також і Донським козакам бути готовими. А тепер вона (орда) ще в брацтві (з козаками), треба дати час і її не зачіпати.

Наказ і повеліннє до козаків на Дін післано: коли Кримські люди не будуть зачіпати, то й на них іти не велено. А коли Кримці зачіплять, то царське величество велить на них іти походом.

11. Кодак город на границі з Кримом, там гетьман завсіди по 400 чоловіка держить і харч усякий їм дає — тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчом і поро­хом для армати. Також і тим, що за Порогами коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, — бо його не можна самого без людей лишати.

До сеї статті буде милостивий указ царського величества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали, і скільки доходу буде зібрано на царське величество.

А що в вашім письмі написано: як великий государ наш геть­мана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке пожа­лує, свої грамоти государські на ваші вольности велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто му­жик, і щоб Війська Запорозького було 60 000 — то великий го­судар наш на те позволив...

Кузъминецъ О., Калиновсъкий В., Дігтяр П. Історія дер­жави і права Україн. - К., 2000. - С 334–337.

Жалувана грамота царя Олексія Михайловича Війську Запорозькому на збереження його прав і вольностей (27 березня 1654 р.)

(Уривок)

Ми, великий, государ, наша царська величність, підданого нашого Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозько­го, і все нашої царської величності Військо Запорозьке пожалували, веліли їм бути під нашою царської величності високою рукою в попередніх їх правах і привілеях, які їм надані були королями польськими та великими князями литовськими, і тих їх прав і вольностей порушувати нічим не веліли, і судитись їм веліли своїми старшими за своїми попередніми правами, а наші царсь­кої величності бояри і воєводи в ті їх військові суди втручатися не будуть. А число війська запорозького ми вказали за їх же чолобиттям визначити спискового 60 000 завжди повне. А якщо з божої волі смерть настане гетьмана, то ми, великий государ, дозволили Війську Запорозькому обирати гетьмана за попередніми їх звичаями самим проміж себе. А кого гетьманом оберуть, то про те писати нам, великому государеві, а також тому новооб­раному гетьманові на підданство і на вірність віру нам, велико­му государеві, учинити при кому ми, великий государ, укаже­мо, а при булаві гетьманській староству Чигиринському з усіма його приналежностями, які перед цим при ньому були, ми ука­зали бути подавньому. Також і маєтків козацьких і земель, які вони мають для пожитку, відбирати в них і у вдів, що після козаків залишилися, в дітей не веліли, а бути їм за ними, як і раніше. І згідно з нашим царської величності жалуванням на­шим царської величності підданим Богданові Хмельницькому, гетьманові Війська Запорозького, і всьому нашому царської ве­личності Війську Запорозькому перебувати під нашою царської величності високою рукою в своїх попередніх правах і привілеях і в усіх статтях, які писані вище цього. І нам, великому госуда­реві, і синові нашому, государеві царевичу князеві Олексієві Олексійовичу, і наслідникам нашим (маєте) служити, і прямити, і всякого добра бажати, і на наших государських неприя-телів, куди наш государський наказ буде, ходити, і з ними би­тись, і в усьому перебувати в нашій царській волі і в слухняності навіки.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.— С 309-310.

1655. травня 15 (25). Чигирин. -Універсал про підтвердження прав Густинського монастиря на володіння

Богдан Хмельницкий, гетман з Войском его царского величе­ства Запорозким.

Всім вобец і кождому зособна, кому би о том відат належало, вшелякоє кондициї людем, тепер і на потом будучим, доносим до відомости, іж супликовали до нас вся братия общежительно­го монастира Густинского, же в кгрунтах, коториє еще от свя­тое памяти княжат Вишневецких мают, ведлуг привилеюв на­даних, од нікоторих людей великое терпят утиснене. Прото ми хотячи, аби місцу святому не било укривженя і тоє, що святоб­ливе надано, жеби при місцу святом зоставало, сим нашим виразним универсалом сурово заказуєм, аби жаден в кгрунтах монастирских найменшоє не важилсе чинити кривди, так в по­лях, сеножатех, ставах, яко і інших тому місцу святому служа­чих приналежностях, а ежели би якиє-колвек люде, легце собі поважаючи сей наш универсал і виразную волю войсковую, най­меншую чинили кривду в кгрунтах помененого монастира Густинского і в ониє неналежне вдиралисе, такового кождого пол-ковникови нашему прилуцкому, а в небитности его, наказному за найменшою скаргою карат росказуєм. А если би не карал, теди так сам полковник, яко і кождий чинячий кривчу, сурового од нас самих не уйдет караня.

Писан в Чигирині, дня 15 мая року 1655.

Богдан Хмельницкий, рука власна.

Документи Богдана Хмельницького.- К.,1961.- С 425.

1656, вересня 4 (14). Чигирин. -Універсал Михайлові та Іллі Рубцям на володіння селами і хуторами у Стародубському повіті

Богдан Хмельницкий, гетман з Войском его царского величе­ства Запорожским.

Паном полковником, асаулом, сотником, атаманом і всему товариству Войска его царского величества Запорожского, стар­шині і черні, так же залогам і висилком і вшелякого стану і кон­диції людем і кождому, кому только сие писане наше показано будет, доносим до відомости, іж ми, маючи взгляд на панов Рубцов Михаила і Іллю і на прислугу їх у Войску нашом Запо­рожском, подалисьмо їм в посессію села Курознова, Раженичи, із млином, село Бобки, Чернооков, Брахлов з отчинами до тих сел здавна належачими, то есть Ляхов Ключ, Головскую і Стров-скую і Ковбасовскую з селищами Полховом і Стобки зо всіми до них приналежностями, маетности їх власниї в повіті Стародуб-схому будучії. Пильно теди навпоминаєм і росказуєм, аби жаден з Войск наших Запорожских і вшелякоє кондиції люде так на­їздом, мимоїздом і подїздом в оних маєтностях їх найменшоє кривди і перенагабання чинити не важился, так яко сьми за ука­зом сего писаня нашого пререченії панове Михайло і Ілля Рубцо­ве спокойне тоєї маетности заживали, ни од кого найменшої не поносячи кривди і прикрости. Бо єжели би хто бил противний сему писанію нашому і важился, що там у вишречонних селах і маєтностях кривду якую їм і людем чинити, то ми кождого та­кового за скаргою найменшою срокго, без отвіту, будем карати, іначей не чинячи.

Дан з Чигирина, 4 септеврія, року 1656.

Богдан Хмельницкий, рукою власною.

Документи Богдана Хмельницького. - К.,1961.- С 533.

Гадяцький трактат

(Витяги)

“В ім’я боже, амінь. На вічну пам’ять теперішнім і наступним!

“Комісія між станами Корони Польської і в. кн. Литовського з одної сторони і вельм. гетьманом і військом Зап. з другої — докін­чена дня 6 (16) вересня 1658 p. вельм. Стан. Казим. Бєньовським і Казим. Людв. Євлашевським — визначеними з сойму від найясн. короля Яна Казимира комісарами, з вельм. гетьманом їв. Виговсь-ким і всім військом Зап., в обозі під Гадячом. —Дай боже, щоб щасливо і вічно тривало!..

“1) Релігія грецька старинна, така, з якою Русь приступила до Корони Пол., аби зіставалася при своїх прерогативах і вільнім уживанню свого богослужения, по всіх містах, містечках і се­лах, в Короні Пол. і в. кн. Лит.,— так далеко, як сягає язик наро­ду Руського...

В воєводстві Київськім, Браславськім і Чернігівськім сена­торські дігнітарства мають роздаватися тільки шляхтичам грець­кого обряду — до того здатним, що походять і мають маєтність у тих воєводствах.

Теперішні держателі урядів зістаються при них. Але тим ча­сом, з огляду на гетьманство, першим сенатором тих трьох воє­водств має бути гетьман військ Руських, і вся київська юрисдикція до нього має належати, призначення підвоєводи та інших урядників...

“В Києві король й. м. і стани коронні позволяють засновати академію, котра має користуватися такими прерогативами і вільностями, як академія краківська з тою тільки умовою, щоб у тій академії не було професорів, магістрів і студентів ніякої секти: аріанської, кальвинської, лютерської. А щоб студентам і учням не було ніякої оказії до бійок, всякі інші школи, які були в Києві перед там, й. кор. м. накаже перенести де інде...

“Другу таку ж академію й. к. м. і стани коронні і в. кн. Лит. позволяють (заснувати) там де для неї буде знайдене відповід­не місце. Вона заживатиме тих же прав і вільностей, як і київ­ська, але заснована має бути з тою ж умовою, як київська...

“Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно ставити, свобідно в них науки відправляти і деякі книги друкувати про релігійні контроверсії — але не ображаю­чи маєстату кор. і без пасквілів на короля й. м.

“(2). ...Всі стани кор. і в. кн. Лит. вічною амнестією, себто вічним забуттям, покривають все, що з обох сторін допустив біг; ...і зміст і саме ім’я амнестії повинно бути святе, і речі і люди всякої кон­диції відновляються в попереднім стані, повертаються до тієї одності, згоди, любові, права і пана, як було перед війною...

“Вся Річпосполита народу Польського, в. кн. Литовського і Руського, і належних до них провінцій відновляється цілком та­кою як була перед війною, себто — ці три народи мають зіставатися непорушно, як були перед війною в границях своїх і при свободах (своїх) згідно з законами — в радах, судах і вільній елекції панів своїх — королів польських, литовських і руських...

“(3). Війська Зап. число має бути 60 тисяч, під владою гетьма­на руського, згідно з стародавніми вольностями їх. Скільки на­емного (“затяжного”) війська буде на Русі, все має бути під вла­дою того ж гетьмана. Пробувати військо Зап. має в тих воєвод­ствах і маєтках, де воно було перед війною. Всякі вільності надані (їм) привилеями найясніших королів польських потверджуються. “Ніяких військ польських, литовських або чужоземних ніхто не може вводити в воєводство Київське, Браславське, Чернігів­ське. Тільки наємне військо, що пробуватиме під владою геть­мана військ Руських, вибиратиме хліб з королівських і духовних маєтностей вищезгаданих воєводств, за ординансом того ж геть­мана руського. А коли б була війна при границях Русі і треба було послати туди коронне військо в поміч, в такім разі це по­мічне військо має бути під регіментом гетьмана військ руських.

“(4). Для скріплення і більшої певності цього договору геть­ман військ руських до кінця свого життя має бути гетьманом військ Руських і першим сенатором воєводства Київського, Браславського і Чернігівського. А по смерті його має бути вільний вибір гетьмана: стани воєводства Київського, Браславського і Чернігівського виберуть чотирьох кандидатів, і з них одному король надасть (гетьманство) .

“Двір minnica для биття всяких грошей має бути заложений в Києві, або де буде признано зручнішим — однієї якості і мета­лу, і з королівською особою (портретом).

“Податки, які Рпта ухвалятиме на соймі, в воєв. Київськім, Браславським і Чернігівськім мають уживатися на наємне військо, що буде під владою гетьмана військ Руських.

“Спільні ради і спільні сили всіх тих народів против кожного неприятеля. Мають всі три старатися спільно всякими способа­ми, аби Рпта мала вільну навігацію на Чорне море.

“Коли б станом Коронним і в. кн. Лит. прийшлось почати війну з царем московським, військо Зап. до такої війни не буде притяг-нене.

“Коли ж би цар не схотів вернути провінцій Річпосполитої і на неї наступав, тоді мають сполучитися всі сили: коронні, в. кн. Лит. і військо Руське Запорозьке, під регіментом свого гетьма­на, і воювати.

“Маєтності нерухомі і рухомі, королівщини і записи сум, кон­фісковані від обивателів Руської землі, котрі пристали до шведсь­кого або до запорозького війська і тепер вертаються до батьківщини,— мають їм бути повернені і служби їх в війську кор. і в. кн. Лит. мають бути компенсовані і оплачені.

“(5). Гетьмани з військом Зап. — теперішні і наступні — відступивши від усяких заграничних протекторів, більше до них приставати не мають. Навпаки— мають пробувати в вірності, підданстві і послушенстві у найясн. маєстату королівства польсько­го і наступників його і всій Річпосполитій і будуть пробувати вічно.

Але так, щоб це не нарушало братерства зав’язаного з ха­ном кримським, а коли може то бути без порушення цілості Річпосполитої — то і з царем московським.

“Посольств від заграничних (гетьман) не має приймати, і якби такі трапились — має їх відсилати до короля й. м.

“Також ні війська стороннього вводити не буде, ні порозуміння з заграничними державами мати не буде; хіба сповіщаючи про це короля його милість.

“(6). Всяким приватним особам з обох сторін — в тім і духов­ним римського обряду відкривається безпечний поворот до біскупств, пробоств, каноній, плебаній і до належних до них маєтностей в воєводствах Київськім, Браславськім, Чернігівськім, Подільськім, також у в. кн. Лит., на Білій Русі і в Сіверщині. Та­кож всім монахам до костелів, кляшторів, маєтностей і фундацій. Теж і світським особам обох сторін до їх маєтків дідичних, староств, держав, володінь власних, доживотних, заставних і за всякими іншими контрактами до них належних, в тих же вище­названих воєводствах і в в. кн. Лит., на Білій Русі і на Сіверщині...

“Для судження всяких справ як кримінальних так і поточних має бути в тих трьох воєводствах свій окремий трибунал — з таким порядком, який вони самі собі уложать. Але крім того мають бути окремі судові староства в Овручу і Житомирі.

“(7). ...Король і Річпосполита дозволяють народові Руському (мати) осібних канцлерів, маршалків і підскарбіїв з правами се­наторів і інші уряди народу Руського.

...Щоб ця конституція мала вічну вагу і повагу, вона в усім своїм змісті від початку до кінця буде включена в конституцію (постанови сеймові), ухвалена соймом, рахована за вічний і незмінний закон і так дотримувана”.

“Діялося в таборі під Гадячем, дня і року вищезазначеного”.

“До булави великої руської належатиме Чигринське старо­ство, як то значиться в привілею наданім пок. Б. Хмельницькому від короля й. м.

“Гетьман війська Руського буде вільний від резідування при королі й. м.

“Конвокація воєводства Київського, Браславського і Чернігів­ського буде скликана універсалом королівським після сойму, що має бути зложений якнайскорше”.

Іван Виговський гетьман війська кн. Руських рукою власною і печатка.

Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української кон­ституції. - К., 1993.- С 19-24.

“Переяславські статті”, схвалені царським урядом при обранні на гетьманство Юрія Хмельницького (17 жовтня 1659 р.)

(Витяги)

...4. Без указу і без повеління великого государя, його царсь­кої величності, самому гетьману з усім Військом Запорозьким у війну нікуди не ходити, і полками великими і малими людьми Війська Запорозького ніяким околишнім державам не допомага­ти і на допомогу до них людей не посилати, щоб тією допомогою Військо Запорозьке не зменшувалось; а коли б без гетьмансько­го відома хто пішов у війну самовільно, і тих карати на смерть.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і простий люд на раді, вислухавши цю статтю, ухвалили: бути цій статті так, як вона написана.

5. Великий государ, його царська пресвітла величність, на­казав бути в своїх царської величності черкаських містах: Пере­яславі, в Ніжині, в Чернігові, в Бряславлі, в Умані своїм царсь­кої величності воєводам з ратними людьми для захисту від во­рогів, а тим воєводам у військові права і вольності не вступати; а які воєводи і ратні люди будуть в Переяславі, в Ніжині, і тим бути на своїх запасах; а в Києві і в Чернігові і в Бряславлі воло­діти воєводам маєтностями тими, які належали до тих воєводств до того часу, а у полковницькі побори, воєводам не вступати; а хто учинить яке насильство, тих піддавати карі... І гетьман, і все Військо Запорозьке і простий люд на раді, вислухавши цю статтю, ухвалили; бути цій статті так, як написано...

7. Який гетьман по указу царської величності і по обранню всього війська учиниться у війську гетьманом, а після того зро­бить який проступок, то війську без указу царської величності, самим гетьмана не зміняти, хоч новообраний гетьман, крім зра­ди, провину яку і вчинить: і великий государ, його царська ве­личність, звелить про це розшукати всім військом і по розшуку звелить указ учинити, як воно заведено у війську з давніх-да­вен; а самим самостійно гетьмана без указу царської величності не змінювати; також і гетьману без ради і без ухвали усього простого люду, в полковники та інші начальні люди нікого не обирати, а щоб обирати у військо полковників на раді, кого між себе побажають з своїх полків, а з інших полків в полковники не обирати; також тих полковників гетьман без ради не повинен відставляти.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і простий люд, на раді вислухавши цю статтю, ухвалили: бути цій статті так, як написана...

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 311-313.

“Московські статті”, схвалені царським урядом під час перебування в Москві І. Брюховецького (22 жовтня 1665 р.)

(Витяги)

1. ...Я, гетьман, з Військом Запорозьким перед пресвітлим пре­столом государським б’ємо чолом, що мені, гетьманові, з усім вірним Військом Запорозьким, і з усім миром християнським, і зо всіма малоросійськими містами, які міста і села перед війною під рукою короля польського і у володіннях дідичних і недідичних панів лядських перебували, а нині під самодержавною його царської пресвітлої величності рукою є і надалі будуть, бути навіки під їх государською високою і сильною рукою непорушне в вічному підданстві. А для втихомирення частих в малоросійсь­ких містах хитань, які за попередніх гетьманів на Україні бували і які тепер часто через нестійкість жителів малоросійських міст вибухають, (треба), щоб Україна з малоросійськими містами, і містечками, і слободами, і селами, і з усяких чинів жителями в них під його царської пресвітлої величності і його государських дітей, благородних государів-царевичів, і їх государських наслідників, високодержавчою і сильною рукою, в безпосередньому і справжньому підданстві стройно перебуваючи і звичну по­винність з міст і сіл в Державну казну віддаючи, при сильній і від ворогів в непохитній обороні государській вічно перебували...

3. Про обрання гетьмана і про надання на булаву гетьманську. Якщо судом божим нинішньому і майбутньому гетьманові смерть трапиться, то щоб проміж Війська Запорозького козацького, а не з іншого якогось народу і війська, справжнього козака геть­маном по стародавніх правах військових обирати на гетьманство по указу великого государя, його царської пресвітлої величності, при особі, від престолу його государського присланій, вільно Війську Запорозькому було; а обраний гетьман в Москву їздити і великого государя пресвітлі очі бачити повинен буде так, як нині гетьман нинішній за своєю обіцянкою учинив...

5. Про воєвод і про ратних людей, в якому місті мають бути. По указу великого государя, його царської пресвітлої велич­ності, в містах при воєводах має бути ратних людей: у Києві — п’ять тисяч, в Переяславі — дві тисячі, а з тих двох тисяч у Канів п’ятсот чоловік переміною ходити мають, в Чернігові — тисяча двісті, в Ніжині — тисяча двісті ж, в Новгородку — три­ста, в Полтаві — тисяча п’ятсот, і з них на Запорожжя тисяча піде, в Кременчуку — триста, на Кодаку — триста, в Острі — триста з Києва, також і до Мотовилівки триста з Києва ж ходи­ти мають, при гетьмані — сто чоловік. Для того ж б’є чолом ве­ликому государеві гетьман з військом, щоб воєводи в дорогу во­їнську гетьману і полковникам половину ратних людей із міст давали, не відмовляючись указом государським; про це, припа­даючи до лиця землі, вже вдруге гетьман з військом чолом б’ють. Ті ж воєводи, що перебувають по містах, ні до яких справ ні до судів козацьких втручатися не повинні...

9. Про послів чужоземних. Як перед цим без государевої волі до чужих навколишніх земель, тобто до хана кримського і до інших, не посилав гетьман своїх посланців, так і надалі, пам’я­таючи присягу з цілуванням хреста, гетьман виконувати з військом готовий.

І великий государ, його царська пресвітла величність гетьма­на Івана Брюховецького жалує, за то, милостиво похваляє...

Хрестоматія з історії Української РСР. - К., 1959. -Т.1.-С. 315-319.

“Глухівські статті”, схвалені царським урядом при обранні на гетьманство Д. Многогрішного (6 березня 1669 р.)

(Витяги)

...3. Гетьман Богдан Хмельницький в попередніх статтях по­становив, щоб царської величності воєводам з ратними людьми бути в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, а тепер щоб царська величність в малоросійських містах воєводам і ратним людям бути не указав; тому що від них часті сварки і прикрості бували, через те і війна почалася. А прибутки, які повинні йти на нього, великого государя, в казну, то щоб ті податки доручити збира­ти гетьманові, а гетьман для цього приставить вірних людей; а вчинити б збирання тих податків тоді, як на Україні відновлять­ся колишні достатки.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав, щоб були в малоросійських містах воєводи і ратні люди для обо­рони від ворогів і щоб надалі в малоросійських містах нестійкості і зради ні від кого ніякої не було, і указав бути воєводам і ратним людям в містах відповідно до попередніх статей і тепер знов підтвердити в статтях, а воєводам бути в Києві, в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, в Острі; а в права їх, і в вольності, і суди, і всякі діла воєводам втручатися не указав, як київському воє­воді, так і іншим воєводам, а указав мати начальство над рат­ними людьми, які прислані для захисту “во всяком строении”...

...А про побори з малоросійських міст указав, щоб було, як завжди, що написано в статтях гетьмана Богдана Хмельниць­кого.

І гетьман, і вся старшина, і козаки, і міщани ухвалили цій статті бути так.

4. ...А в яких полковників і в начальницьких людей є маєтки, і на ті їх маєтки жалувані великого государя грамоти дані, і тих, підданих полковникам і всяким начальницьким людям власни­кам маєтків судити їх їм, і приноси вільні від них приймати і сіно і дрова готовити; а побори з них на жалування козакам зби­рати порівну. А до архієпіскопських, і єпіскопських, і монастирсь­ких підданих в податках на військо діла нема...

6. Як перед цим заслужені пожалувані були честю дворянсь­кою, шоб вони при цьому ж чині і честі й надалі перебували; а які надалі заслужать і гетьман і старшина стануть бити чолом про них, то щоб царська пресвітла величність їх до тої ж дво­рянської честі зволив пожалувати. А кому гетьман і старшина за услугу дадуть млин або село і універсали свої дадуть і стануть бити чолом царській пресвітлій величності, то щоб царська ве­личність пожалував на ті маєтності свої царської величності гра­моти...

27. По указу великого государя, його царської пресвітлої ве­личності, і за згодою всього Війська Запорозького цієї сторони Дніпра на раді в Глухові боярин і воєвода і намісник бєлгородсь­кий князь Григорій Григорійович Ромодановський з товаришами та гетьман Дем’ян Ігнатів, і обозний, і судді військові, осавули, писар, і полковники, і вся старшина, і козаки постановили: пи­сати на ту сторону Дніпра, до королівства Польського і Велико­го князівства Литовського, до гетьмана війська запорозького Петра Дорошенка, і до всієї старшини, і до козаків сповіщаючи про перехід у підданство до його царської пресвітлої величності і про обрання гетьмана Дем’яна Ігнатова Війська Зопорозького цієї сторони Дніпра, що він, гетьман Дем’ян, і вся старшина, і військо, залишивши всякі сварливі і непотрібні слова і пораду лукаву зрадника Івашки Брюховецького, і пізнавши справжню милість і благодіяння великого государя, його царської пресвітлої величності в провинах своїх били чолом на вічне підданство не­порушне; і за це заспокоєння і за милість великого государя, його царської пресвітлої величності склавши подяку всемогутньому богові, постановили, щоб між собою ця сторона з тією сто­роною Дніпра війни не вели і перебували в любові і в згоді, а свавільців, які, залишивши спокій і тишину, радіють з війни міжусобної, щоб утихомирювати. А як по указу обох великих государів, великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, і королівської величності, великих і повноважних послів і комісарів рішення прийнято, щоб від хана кримського їм відлучитися, то щоб після цього з ними (татарами) ніякої ради не мати; а якби стали сили хана кримського наступати, то з допомогою всемогутнього бога проти тих сил об’єднано міцно і непохитно стояти.

Хрестоматія з історії Української РСР. - К., 1959. -Т.1.-С. 319-323.

“Коломацькі статті”, схвалені царським урядом при обранні на гетьманство І. Мазепи (25 липня 1687 р.)

(Витяги)

3. Щоб за попередніми ухваленими статтями Богдана Хмель­ницького війську реєстровому, яке буде завжди на службі їх царської пресвітлої величності, було милостиве жалування і плата з їх царської пресвітлої величності казни.

І великі государі, і велика государиня, їх царська пресвітла величність, про реєстрове військо наказали говорити на раді, скільки бути військових козаків тисячам. А що в тій їх статті написано, щоб війську плата з їх царської пресвітлої величності казни, і того в тих статтях Богдана Хмельницького не положе­но; а належить, щоб були побори, де слід збирати в скарб царсь­кої пресвітлої величності, і з того збору давати на військо по реєстру, кому що в статтях ухвалено, і нині тому бути також...

А шо буде в якому полку козаків, в тому скласти реєстр... А в яких полковників і начальних людей маєтності є і на ті їх маєт-ності, жалувані від великих государей грамоти дано: і підданих полковникам і всяким начальним людям, за якими ті маєтності є, судити і приноси вільні у них приймати і сіно та дрова нака­зувати їм на себе готувати; а побори з них на жалуваних коза­кам збирати порівно. А до митрополичих і архієпіскопських та єпіскопських і до монастирських підданих — в податях на військо діла нема, і з цього часу в архієпіскопські та в монастирські вотчини знову нікого не приймати, бути за ними старим підданим і зробити їм перепис та книги, скільки за митрополитоїм і за архієпіскопом і за монастирями у вотчинах їх є підданих; а з мужиків у реєстр в козаки не писати і не приймати...

4. Як раніше цього заслужені пожалувані були честію дво­рянською, щоб вони при тому ж чині і честі перебували; а які наперед заслужать, то гетьман і старшина бити чолом про них великим государям, їх царській пресвітлій величності почнуть, щоб царська пресвітла величність і тих тою же дворянською че­стю зволили пожалувати. А кому гетьман і старшина за услугу дадуть млин або село, або хто у кого купить і універсали свої на те подасть, і вони великим государям, їх царській пресвітлій величності бити чолом почнуть про підтвердження того їх госу-даревих жалуваних грамот, і щоб царська пресвітла величність пожалували їх, звеліли їм на ті маєтності і свої царської пре­світлої величності дати милостиві жалувані грамоти.

І великі государі, і велика государиня, їх царська пресвітла величність, пожалували їх по тому чолобиттю, кому дані будуть їх государеві жалувані грамоти і за тими жалуваними грамотами тими млинами і селами їм володіти неодмінно, а гетьману тих грамот у них не відбирати і їх государевого милостивого указу не порушувати...

15. Про маєтки козацькі, які свої власні грунтимають, вічні, батьківські, дідівські, куплені... А коли на службі великих госу-дарів смерть настигне від ворога, або своєю смертю помре, тоді при тих грунтах жінка наслідує його, і щоб тим добром прямим після того ж усім володіла. А якщо козак заслужений має після смерті жінку, тоді щоб жінка його після смерті (чоловіка) вільна була від усяких кривд, тобто постоями, поборами і підводами усяка старшина військова її не стягали доти, поки вона заміж не піде, якщо за козака — то вольність матиме, а якщо за му­жика,— то підлягатиме обов’язкам міським; а які козаки жи­вуть в маєтностях духовних осіб, то й тим залишатися при такій же вольності...

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 323-325.

Універсал гетьмана І. Мазепи про дводенну панщину (1701р.)

(Витяг)

Жаловались нам жителі с Сімоляжі на п. Самуила Афанасье­вича, сотника веркіївського, державцу того села, что дозорца єго, п. сотника, к ним назначений, великії і неістирпимії їм в работизні діял прикрості, незноснії чинячи обіди і в панщині непрестано вимисли, і просили нас, гетьмана, в том себі облегченія і защити. Ми призвали означеного сотника і поручили суду на шему генеральному разобрать діло; жалоба оказалася спра­ведливою, за что сотника ми не похвалили, однако же не отби­раем от него того села, но приказываем, аби не больше, толь­ко два дні в тиждень, роботу ему панщиною отправовали, а іншії дні на свої оборочали потреби, і в рок по осмачки овса от робочой товарний давали, надто жадних датков і повинностей не маєть і не повинен будеть он п. сотник вимагати, под неласкою нашою.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К.,1959.-Т. 1.- С 421.

Інвентар с. Милостова на Волині з перерахуванням повинностей, які мали відбувати селяни поміщикові (листопад в 1704 р.)

(Витяг)

...Повинність цих підданих: працювати три дні на тиждень; в пилипівку і у великий піст робити кожної п’ятниці прядильні толоки, терти панське прядиво поза панщиною. Для цього відпус­кається її милістю три засіяних волоки, які після очищення по­винні бути зорані і засіяні. Більше того... в кожну руку відпус­кається одна волока з городами, що до неї належать, із сіножа­тями на тридцять косарів, наказується сторожувати від святого Мартина до святого руського Юрія на ніч по черзі.

Вирубування в лісах дерев дозволяється як для власної по­треби, так і для опалення; безперешкодно дозволено молоти в млині за подвірною чергою; все інше гарантується, зокрема по­винності; оскільки для млинів потрібно завжди поправляти греблі, то я зберігаю за собою право за потребою вимагати працювати на греблях і шарварках.

Хрестоматія з історії Української РСР. - К., 1959. -Т.1.-С. 421.

Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах.

(Витяги)

І

Оскільки серед трьох богословських чеснот перше місце по­сідає віра, то й перший пункт нехай буде про Віру Православного Східного Обряду, якою колись відважний Козацький народ був просвітлений...

II

Подібно до того, як будь-яка держава існує і міцніє завдяки недоторканій цілісності кордонів, так і наша батьківщина, Мала Русь, нехай лишається у своїх кордонах, затверджених угодами Польської Речі Посполитої, славетної Порти Оттоманської і Мос­ковського Царства, зокрема тих, що по річці Случ, які визнані за правління Богдана Хмельницького як володіння Гетьмана і Війська Запорозького вищезгаданою Польською Річчю Посполи­тою і навічно встановлені та підтверджені силою договорів. Обо­в’язком Ясновельможного гетьмана під час (складання) угод його Священної Королівської Величності, короля Швеції, нехай ста­не турбота про це і нехай він чинить твердо, наскільки вдасть­ся, коли справа вимагатиме протидії. Особливо ж він мусить в уклінному проханні до його Священної Королівської Величності, свого наймилостивішого Володаря, опікуна, захисника і протектора наполягати, щоб його Священна Величність нікому не до­зволяв не лише порушувати закони і вольності (наші), але й привласнювати батьківські землі. Крім того, якби вдалося щас­ливо завершити війну, Ясновельможному Гетьману належить (укласти) з його Священною Королівською Величністю королем Швеції такий гарантований договір, щоб Його Священна Ве­личність та його нащадки, Найясніші Королі Швеції, користува­лися титулом постійних Протекторів України і на ділі здійсню­вали у майбутньому охорону нашої батьківщини стосовно недо­торканості її законів, привілеїв та кордонів.

III

...Нехай Ясновельможний Гетьман, наскільки це можливо за теперішніх умов, дбає через послів перед Найяснішим Ханом про відновлення давнього братерства з Кримським Ханством для збройного об’єднання і скріплення вічної дружби, щоб надалі сусідні землі, зауваживши це, не пробували зухвалим нападом у спину підкорити собі Україну.

IV

...Ясновельможний Гетьман муситиме під час мирних перего­ворів Його Священної Королівської Величності короля Швеції з Московським Царством подбати про такі сприятливі умови миру, за якими б Дніпро і землі Війська Запорозького були звільнені від московських укріплень і фортець і повернуті у попередню власність згаданого Війська і щоб надалі там не споруджували жодних фортець, не осаджували ніяких міст та сіл із оговоре­ним строком слобід і ніяким іншим чином під будь-яким претекстом не спустошували володінь Війська Запорозького. Нікому й ніколи цього не може бути дозволено, хоча б навіть на це був дозвіл Ясновельможного Гетьмана або й загальне рішення Війська Запорозького було спрямоване на їх (нових містечок і сіл) за­хист.

VI

Якщо в незалежних державах дотримуються похвального і корисного для публічної рівноваги порядку, а саме — і під час війни, і в умовах миру збирати приватні й публічні ради, об­мірковуючи спільне благо батьківщини, на яких і незалежні во­лодарі у присутності Його Величності не відмовлялися підкори­ти свою думку спільному рішенню урядовців і радників, то чому б вільній нації не дотримуватися такого ж прекрасного поряд­ку? Він існував у Війську Запорозькому у давні часи за старим правом вольностей, стосуючись гетьманату.

...Отож, ми, старшина, Кошовий Отаман і Все Військо Запо­розьке, укладаємо договір з Ясновельможним Гетьманом і по­становляємо в акті обрання Його Ясновельможності, навічно зберігати у Війську Запорозькому такий закон, щоб у нашій бать­ківщині першість належала Генеральній старшині як з огляду на її високі служби, так і у зв’язку з постійним перебуванням при Гетьманах. Після неї у звичному порядку мають бути вшановані цивільні Полковники, подібні за характером обов’язків до цивіль­них радників. Окрім того, від кожного полку мають бути обрані за згодою Гетьмана декілька знатних ветеранів, досвідчених і вельми заслужених мужів, для входження до публічної ради. Цій Генеральній Старшині, Полковникам і Генеральним радни­кам належить давати поради теперішньому ясновельможному Гетьману та його наступникам про цілісність батьківщини, про її загальне благо й про всі публічні справи. Без їхнього попереднього рішення і згоди, на власний розсуд (гетьмана) нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися. Через це вже тепер, при обранні Гетьмана, за одностайною ухвалою встановлюються три Генеральні Ради, які щороку збиратимуть­ся у Гетьманській Резиденції. Перша — на свято Різдва Христо­вого, друга — на свято Великодня, третя — на Покрову Найблагословеннішоі Богорівної.

На ці ради мають з’являтися відповідно до наказу згаданого Гетьмана і згідно з законним обов’язком не лише полковники зі своїми урядниками і сотниками, не тільки Генеральні Рад­ники від усіх полків, але й посли від Низового Війська Запо­розького для слухання й обговорення справ, щоб взяти актив­ну участь, під жодним приводом не ухилитися від призначено­го часу...

VII

Якщо хтось із Старшини, Полковників, Генеральних Радників, знатних козаків та всіх інших урядників, а також із рядових козаків учинить злочин, що шкодить Гетьманській честі, вия­вившись винним через нечестивий умисел або випадково, у та­кому разі подібних винуватців (злочину) не повинен карати сам Ясновельможний Гетьман із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати (роз­гляду) Генерального Суду, який повинен винести рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен мусить підко­рятися, як переможений законом...

X

Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов’язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дба­ти про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали над­мірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв за межі рідної землі, аби полегшити подібні тягарі і шукати життя кращого, спокійнішого і легшого. Через це нехай пани Полковники, Сотники, Отамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходять­ся у прямій залежності від їхніх урядів чи в їхньому особистому підданстві...

...Завжди як козацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням і голосу­ванням, і після виборів затверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди. Цей же закон належить виконувати і Полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючи і не усуваючи від урядів через приватні сутички.

XIII

Силою цього Виборчого Акту ухвалюється, щоб столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали недоторканими й непорушними всі свої справедливо отримані закони та привілеї й це мусить у відповідний час обов’язково підтверджуватися Гетьманською владою.

XVI

...Щодо пактів і конституцій, укладених для успішного вико­нання (вищезгаданого), то Його Ясновельможність удостоїв їх підтвердити власноручним підписом і державною печаткою, а також присягою належної форми. Ця присяга звучить так:

Я, Пилип Орлик, новообраний Гетьман Війська Запорозько­го, присягою Господом Богом, прославленим у Святій Трійці, на таке: обраний вільним волевиявленням відповідно до старого закону і звичаїв (нашої) вітчизни за згодою Священної Королі­вської Величності короля Швеції, Нашого Протектора, Генераль­ними Старшинами і послами від усього Війська Запорозького, що перебуває під рукою його священної Королівської Величності й мешкає в нижній течії Дніпра, будучи обраним, проголошеним і піднятим на видатне Гетьманське звання, присягаю, що не­змінно виконуватиму ці пакти й конституції...

Підтвердження цих Пактів Королем Швеції.

Видали у місті Бендерах, дня 10 травня, року Божого 1710.

Карл

Місце печатки

Г. Фон Мюллерн

Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української кон­ституції.- К.,1993.- С 25-37.

Інструкція судам 13-го липня 1730 р.

(Витяги)

1.

Въ суде полковомъ надлежитъ быть, безъ перемени, всегда судій и при немъ писару судовому; а съ ними въ ономъ суде заседать съ полковой старшины— обозному, асауламъ двомъ, коружимъ двомъ и значковому товариству почережно, то есть тромъ парсонамъ: двомъ изъ означенной старшины, а третему значковому товаришу, по чверти года. А оного суда всегда пол-ковникъ долженъ смотреть, такъ, чтобъ, за его ведомомъ и соизволеніемь и за подпискою руки, все дела вершилися. А въ при­ключающихся криминальнихъ и иннихъ значнихъ, подлеглихъ суду полковому, справахъ долженъ самъ полковникъ со всею купно старшиною присудствовать на суду и, вершеніе справи учиня, зъ старшиною согласно, подписоватся, ибо многіе дав-ніе декреты, или писма судовіе, імеются въ людей разнихъ чиновъ за руками и печатми прежнихъ полковниковъ, зъ которихъ показуется, что въ судахъ полковихъ сами полковники зъ стар­шинами присудствовали и, по приговору и согласію общому, разніе дела вершили.

3.

...Въ сотеннихъ судахъ, где нетъ магистрату, заседать все­гда, безъ перемени, сотнику, атаману городовому, писару, хо-ружему, войту, бурмистрамъ; а где атамана городового нетъ, тамъ атаманамь куреннимъ быть и употреблять, особливо къ знатнимъ деламъ, сколько пристойно, отъ знатного сотенного товариства. А где есть, — майстратъ особно, а сотенній судъ особно жъ дела свои отправлять имеють.

4.

И суди оніе производить, найпаче въ криминальнихъ и ин­нихъ знатнейшихъ делахъ, такимъ образомъ. Перво слушать и читать жалоб или доношеніе; потомъ, противъ оной суплеки, по пунктами, въ якихъ сила и справа содержится, допрашивати обжалованого, то есть ответчика; и что въ допросахъ скажетъ, оніе вопросніе речи эаписивать; тую жъ записку выразнимъ вычитанемъ читать добре ему, обжалованному, чтобъ виразумелъ доподленна; и казать на онихъ допросахъ, перво начерно сочиненнихъ, подписоватся; а потомъ и на набело переписан-нихъ руки прикладывать; а хто писать не умеетъ, во место себе, о подпись упрашивалъ бы, кого можетъ, а крестами не подписоватся, понеже много того бываетъ, что упрамии такого своего крестами подпису запираются...

5.

До приговору же или довершенія всякого дела искать перво артикуловъ приличнихъ всегда въ Статуте княжества литовскаго, по которыхъ обьїкновенію въ Малой Россіи суды произво­дятся, которіе книги такожъ въ Малой Россіи отъ древнихъ летъ до судовъ употребляются, и по онимъ правамъ, а не по своему собственному и правамъ противному мненію, дела вершить...

10.

Кто по такому суду явится быть виноватымъ, особливо за побои, за безчестіе і за другіе преступленія, то приговоривать оплачивать надлежащую обидимому, подлугъ права статутско-го, на разнихъ месцяхъ положенного, навязку и гвалтъ; и еже­ли кому, по справедливости, которій искъ присужденъ будетъ, то тотъ искъ означать імянно, что на комъ доправить, и на не-імеющемь готовихъ денегъ доправлять зъ его пожитковъ, по оценки, настоящею ценою съ торгу, а безъ оценки не чого въ грабежъ самоволно не брать. Что же многіе представляють свое сумненіе сторони навязки, козакамъ подобающей, такъ ли на оплату оной приговоривать, какъ шляхтичамъ въ Статуте поло­жено...

11.

По совершеніи нижняго суда, кто бы онимъ нижнимъ же судомъ не былъ контентъ, въ вишшій судъ не возбраняеть апе­лювати...

12.

Понеже писарамъ судовим, особливо для сустентаціи нетъ определенія, безъ которого имъ в званій своемъ прожить труд­но, ибо въ суду полковомъ одинъ писаръ и управиться не мо­жетъ, но принужденъ держать себе въ помощь и другихъ подписковъ...

13.

По селахъ, въ виденіи сотенной и городовой старшины обретаючихся, на судъ сходитися велеть къ атаману или войту, не въ шинковіе домы, і емужъ атаману заседать съ двома или тро-ма товаришами, а войту тожъ зъ двома или трома людьми трезвими и розсудними; по маетностехъ же державскихъ, когда жалоба будетъ отъ мужика на козака, судъ той содержать ата­ману съ товариствомъ знатнейшимъ; и когда жалоба зайдетъ от козака на мужика, то судить старостамъ і войтамъ в справахъ мелкихъ поточнихъ, и судить тожъ не в шинкахъ, не пьянимъ, но трезвимъ, безъ всякихъ накладовъ и взятковъ. А кто зъ нихъ виннимъ покажется, атаману жъ съ козака, а старшине и войту съ мужика надлежащую чинить росправу. Чего разсудить не могутъ по селамъ, то отсилать в судъ сотенній, или кто где ве-домъ, а самовольства и грабительства безправно отнюдь бы нех-то не надъ ким негде чинити не важился, подъ правними нео-пустними винами, въ Статуте, въ разд. 3, арт. 37 вираженними. А когда бы тамъ, где кто ведомъ, не дана была жалобливому управа, найпаче когда державца якій зъ подданного своего ко­заку, или хочай посполитому человеку, неподчиненному себе справедливость не покажетъ, то жалобливій на полковомъ суде, съ сведительствомъ нижняго суда, искать оной справедливости долженъ, и судъ полковій тое дело имеетъ решить безъ волоки­ты, кроме всякого лицезренія, по первомъ и пятнадцатомъ решителномъ пунктамъ и подлежащими правамъ.

14.

Сотенніе и городовіе, где майстрату нетъ, урядники, а где майстратъ есть, видавать шеютъ майстратовіе требуючимъ людямъ купчіе записи въ продажи грунтовъ знатнихъ, великой суммы; такожъ протесты и духовніе записи сочинять и видавать по правамъ, безъ взятковъ, противнихъ праву;

На подлинномъ подписался:

Его императорскаго величества войска запорожского обоихъ сторонъ Днепра гетманъ и кавалеръ рукою властною.

Василенко Н.М. Матеріали до історії українського права. -К., 1929.- С. 9-17.

Процес приказний, виданий при резиденции гетьманской, 1734 р.

(Витяги)

8.

...Если же кто нападетъ на домъ, на дорозе, на село і где, колвекъ, гвалтъ чинячи, хотячи умислне набити, іли побити кого, іли якое здирство учинити, і самъ побои учнетъ; а тотъ тому нападнику не подается и его самого побетъ, іли хочай би до полусмерти прибилъ за етою причиною, то за тое, кто в оборо­не якого нападника побетъ іли прибетъ, по силе раздела -11-, артикуловъ -19- і -24-, не выноватъ явится; еднакъ же тому, на кого такое нападеніе будетъ, надлежить сведителей поста-вытъ слушнихъ, что допряма на его такое нападеніе было і его хотелъ набить іли прибыть, или ему здирство учинить; а в не­достатку сведителей, присягою такому надлежитъ отвестися.

Подданого своего владелця іли слугу за вину побить водно, и за то владелецъ, по силе права, в Статуте в розделе -3-мъ, артикуле і в конституцій напечатаного, і по силе другихъ арти­кулов, невыноватъ будетъ.

9.

Такожъ многоразличнимъ случаемъ смертніе убійства состо­ятся: 1) когда кто, стреляючи із оружини на звера іли на птаха і не хотячикого забить; 2) когда кто дерево подрубаеть, а оное падаючи, кого забъеть; 3) когда кто на будинокъ іли церков дерево тягнучи, а оное упадет, забеть; 4) когда кто з другимъ, поссорившись, станутъ бытся, і еденъ другого забеть; 5) когда кто, з подговору чіего, якъ многократно бываетъ по подговору женъ, которіе з другимъ якимъ человекомъ схожденіе імеют в блуде, і засмаковавши подговоруютъ тихъ своихъ милостни-ковъ на убійство мужей своихъ, і протчіе симъ, подобніе; 6) когда кто делаетъ смертніе убійства з умислу і за своєю волю, і такіе дела понеже касаются к розиску, надлежить, по до-проснимъ речамь, таких смертнихъ убійцовь в застенку питать непремено...

10.

Прелюбодеяніе понеже такъ умножилось между народомъ, что де можно всякимъ способомъ іскоренить... Того ради старанне юрисъдики согласуютъ божественому писанию, якъ о прелюбо-деянияхъ в многихъ книгахъ написано, в приказнихъ своихъ статяхъ прелюбодеевъ велять, за доводомъ слушнимъ інстига-тора і за присягою, смертію казнить, убогихъ прелюбодеевъ ве­леть туремнимъ вязанемъ, долгимъ боемъ і голодомь наказивать, а богатихъ взятемъ худоби і прочіими, сему подобними наказа­ній...

Ведати надлежитъ, когда мужъ на жену за прелюбодеяніе не повиненъ доносити і не повиненъ ей штрафовать:

если кто самъ в прелюбодеяніи зостанетъ, то і жену, вы­дачи в томъ поползновеніи, не повинен штрафовать;

если оной причину до того якую подалъ;

если з нею не мешкаетъ, а она разумеетъ, что уже умерлъ.

если тое учинила за принужденіемь, не с хотенія, не з воле своей, но з гвалту;

если чужоложника разумела быти своимъ мужемъ чрезъ якое ошуканство персони, латинники називают здрадливое со-единеніе чрезъ восприятіе персони;

если по чужоложстве з нею мешкает, ібо чрез то мнится соизволяти на ей учинокъ.

11.

Если кто згвалтуетъ якую жену, іли девицу растлить усиловне, а тая жена іли девица тогожъ времени будетъ кричати гвалту і призвати людей, чтобъ ей от того гвалту отратовали, іли тое усмотрели і познали, что она на тое грехопаденіе не соизволяла, і знаки слушние гвалту того покажетъ, і если тое по слушному доводу явится, то, по, силе артикула -12- в розделе -11-, в Статуте напечатаного, такого гвалтовника казнить смертю; если же якая жена іли девица в вишеписаном деле того жъ времени не будетъ гвалту кричать і людей призивати, но молчатиметь, то хочай би на опосле на того гвалтовника і била челомъ і знаки певніе того гвалту оказала, уже тотъ, по силе того жъ артикула -12-, от того гвалту і смерти воленъ будетъ.

12.

Если якій в о р ъ в приказе откуду будетъ присланий іли пойманий на свежомъ учинку воровства, то оного вора, в томъ приказе принявъ розпросить з пристрастіемь, якъ давно сталъ воровать і сколко чего і в кого, и з якими імено другими ворами воровалъ; ...а если покажетъ з роспросу і с питки, что онъ первіе воровство вчинилъ і в приводахъ негде не бивалъ і в пала-човихъ же рукахъ не бивалъ же, а тая речь, что онъ своровалъ, не будетъ стоятся четирохъ копъ грошей, то тое, что укралъ, вернуть з навязкою повиненъ; а не будетъ ли чимъ на­вязки заплатить, а истецъ на его будет инстиговать и просить, то такого вора, по силе права в Статута в розделе -14-, арти­куле -7-, видать истцу на вислугу на годъ, в зачотъ ему кладучи на копе, а если женска полу будетъ, то есть воровка, то по едному рублю; а если в другой разъ своруетъ і приведень бу­детъ, то его у столпа бити розгами й знакъ на теле дати, албо уха велеть врезати, і украденое повиненъ тотъ воръ з навязкою вернути, а если не иметиметъ чимъ навязки заплатить, то по вишеписаному отдать істцу на вислугу; а если в третій разъ сво­руетъ і приведень будетъ в приказъ, уже тогда горломъ шеетъ быти каранній.

15.

Если якій напастникъ наедетъ на чій домъ гвалтомъ, хотячи господаря того дому пограбить, іли побить, іли у смерть убить, то отъ такого гвалтовника тому господареве, на чій домъ на-ехалъ, можно будет отбиватися і в той обороне, хочай би того наездника і у смерт убылъ, за то не виноватъ будетъ; толко жъ надлежить тому, на кого наедетъ, того гвалтовника вери годни­ми і не подозрителними людми осведителствовать; в Статуте в розделе- 11-мъ, в артикуле- 19-мъ.

17.

Стерегтися, чтобъ якого честного человека не назвать скур-вимъ синомъ іли честную жену іли девицу байстручкою, понеже такимы словами, ежели кого хто обезчеститъ, а не доведетъ, то, ведлугъ стану его, безчестіе заплатить; а женскому полу удвое противъ стану мужей ихъ і ревокацею на уряде публечне треба дать противъ тихъ своихъ словъ, з такимъ вираженіемь, что я-де говорилъ на тебе, яко ти— скурвій синъ, іли байстручка, тоде брехалъ такъ, якъ собака; в Статуте в розделе -3-мъ, артикулъ- 28-мъ.

19.

Если мисливого собаку кто убетъ, іли другое что з скотини, то треба нагородить другимъ собакою, такъ добримъ, якъ і тотъ былъ, і отприсягтися тому, кто убетъ, что не з злости якой того собаку убилъ, или другую якую скотину; а если кому соба­ка учинить шкоду, то есть укусить, то панъ того собаки, чтобъ не былъ, за собаку выноватъ...

Василенко Н. П. Матеріали до історії українського пра­ва.- К., 1929.- С. 26-41

Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р.

(Витяги)

Глава 1. О силе и важности прав малороссийских

Артикул 1

Права малороссийские от всепресветлейших всероссийских мо­нархов здешнему народу потвердженные, силу и важность име­ют таковую, что оными как малороссияне, так и в Малой России всякие владелцы и иностранные жилци и приежжие судитись должны.

Пункт 1

Всякого чина и достоинства, не виключая никого, от вишных до нижных, духовнаго и мирского, воинскаго и гражданского, малороссийский обыватели и весь без изятия малороссийский же народ, по артикулам в сем праве написанным во всяких делах суд и росправу иметь и оному праву во всем послушны быть должны.

Пункт 2

Потомуж и те, кои хотя и нездешние жители, но какими ни есть имениями владеють, и кои из иностранных в Малой России жителствуют, да и приежжие заграничные всякого звания люде, во всяких суду и росправе подлежащих делах, равно как бы здешные обыватели по сему ж праву судитись имеють.

Глава 2. О чести Божией

Артикул 1

О богопочитании всякому должном, и о казне богохульников

Пункт 1

Понеже Гдь Бог своей не изреченной блгости создал человека по образу своєму, и по своєму же ко всем обще человеколюбию падших нас в праотцех наших возставить и дражайшою единородного Сна Своего, Хрисга Спасителя ншего кровию искупить блгоизволил, того ради надлежит всем обще людем, найпаче же каждому без изятия христианину, всегда и везде воздавать ему всевышнему Творцу и Искупителю нашему, должную честь и почитание таковое, какое толику всемогуществу и блгости его пристойно, не причитая ему того, чего причитать не надлежит, и не унимая того, чего унимать не достоит.

Пункт 2

А кто бы дерзнул от злобнаго и гордостнаго сердце своего противное что чести божией мерзостными своими устами произносит с явным бгохулением: или умалением всемогущества его, либо с неблгодарением блгости его ж божественныя, или Дела Божия охуждать и его ж божественныя тайны и Стое Пи­сание хулить и поносить, таковаго хулителя, кто бы он ни был, хотяб тое в трезвом уме либо и в пянстве учинил, везде ло­вить, арестовать и по истязанию и доказательствам жестокою казнить смертию: живого зжечь или, по рассмотрению дела о силе хулы его, на теле наказивать без пощады и шелмоват, в страхе протчим; дабы такия бгохуления в народе не происходи­ли, найпаче же если бы где тот безумный бгохульник явился не признавающий быть Бга и промысла его (который безуми назы­ваются афеисти, то есть безбожники) и то бы как сам безбояз­ненно и упрямо произносил, так и других к тому безуию внуше­нием и учением своим склонял и повреждал, такого безбожни­ка, по жестоком разными мученми истязании, живого зжечь без всякия пощады.

Глава 3. О высочайшей чести и власти монаршеской

Артикул 1

О прерогативе, то есть преимуществе высокомонаршего маестата или величества

Пункт 1

Понеже монарх или самодержец и правителстующий государ есть власть предержащая, то ест над всеми верховная, от еди-наго всевышняго Бга определенная и учрежденная, того ради уставы и указы его высокомонаршеския всем подданным содер­жать за право и оныя со всяким почитанием и повиновением исполнять должно, иный же никто, кроме его повелениия, ни­каких законов вводить и прав уставлять не силен.

Артикул 2

О преступниках против маестата государева

Пункт 2

Если бы кто с ким согласие, или бунт, или злое умышление имел на здорове государево, хотя б тое злоумышлени охранени­ем Бжиим в дело и не произишло, таковый преступник, по пря­мому доказателству, чести и живота лишен, а имение его взято быть на государя имеет.

Артикул 3

О женах, детех и имениях изменничих

Пункт 1

Сыны преступников противу монаршего маестата и изменни­ков в летах совершенных, если подлинными доказателствы изобличены были б, что про оной на государя злый умысл или измену ведали а не донеслы, чести и живота, как отци их, ли­шены быть имеют.

Пункт 2

А который сыны не были б совершенных лет, или хотяб были и совершенных, да об отческой измене не ведали, таковый чес­ти и живота не лишаются.

Глава 5. О службе государевой военной и о порядке во­инском

Артикул 1 О отправлении государевой воинской службы.

Пункт 1

Вси обще, звания шляхетского и воинского, чиновный, знат-ный також рядовыя люде, который в Малой Рссии живуть и суть совершенных лет, маетности или грунта отеческие, матерние, за женою доставшиеся, купленые, выслуженые и каким-нибудь правилным образом нажитие имеют, потому ж и иноземци, кои в Малой России имение содержат и службу здешную приняли, обще с малороссиянами государеву воинскую службу отправлять должны.

Глава 10. О сговорах свадебных, о приданном и вене, о на­следии мужа по жене и жены по мужу и о разводах

Артикул 1 О сговорах в супружество сынов и дочерей

Пункт 1

Сговор о супружестве, который многажди родители наместе сынов или дочерей своих делають, ежели доти возрастные, тог-да ж, а маловозрастные, пришед в возраст, явственно на тое соизволят, или хотя и тихо, си есть, когда бы, будучи при сго­воре оном, молчали и не противилися и пред самим венчанием на то ж согласовали, обязует их к супружеству.

Артикул 37 О разводах супружеских где быть должны

Пункт 1

Развод супружеский, для которых причин не бывает, дол­жен быть по правам хрнстиянским всякого звания и чина людем негде инде, токмо пред судом дховным.

Глава 20. О ґвалтах или насилиях, о нападении, о убий-стве, побои, увечче, ранах, разбои и безчестим, о казни и на­казании о том преступивших, також о годовщинах и плате­же за голову, за увечче, за охромление и повреждение на составах, за побои, рани и безчестие шляхте или воинского звания и протчиим людем

Артикул 1

О платеже за гвалт общесоседний и о умышленном нападе­нии с намерением убить кого всмерть

Пункт 1

За каждый гвалт или насилие, от кого б кому ни учинилось, и правно было доведенно, имеет быть плачено обидимому два­надцять рублей денег, кроме случаев особливо показанным в сем праве.

Артикул 5

О убийстве родителей от детей или детей от родителей

Пункт 2

Кто б отца или матер из гнева пхнул, побил, либо ранил или злословил, по челобитию и доказателству тех родителей, тако-ваго смертию казнить отсечением головы.

Глава 22. О грабежах, разных шкодах и за то о награждениях

Артикул 1

О неграбеже стада лошадей и другого скота и о спашах

Пункт 1

Никто чужого лошадейного и скотского всего стада за спаш занимать и грабить не должен, а кто б занял и пограбил и удер-жуя у себе целое стадо, из онаго одну или несколко лошадей, или иного скота уморил, либо присвоил, таковый тую одну из лошадей, либо из скота иного, сколко их будет, против цени как люди сведомые узнают, или примераясь цене, как с того стада лошади любо другий скот продаются, обидимому удвоє, а сврх того и за самый грабеж три рубле заплатит имеет.

Артикул 2 Кто бы скотину чию убил или охромил

Пункт 1

Кто чию скотину нарочно и без всякой поричини убет, тот имеет за оную удвое против настоящей цени наградит, а когда бы не нарочно, но случаем оную скотину убил, то настоящею толко ценою уплатит.

Глава 23. О казни и наказании прелюбодеев, блудников, насилников жен и девиц, також мужеложников и скотолож-ников

Артикул 1

О прилюбодеи и прилюбодейце

Прелюбодей есть всяк тот, который, имея законную жену свою с чужими мужатими, или хотя с безмужными женами, також и всякая жена, которая имея мужа законного, с чужими женати-ми мужами или хотя и з безженными телесно совокупляется, таковый или таковая если к толикому беззаконию допустятся и доподлинна изобличены будуть, подлежат казни по нижеследу-ющим артикулам.

Артикул 12 О насилии девицы или жены

Пункт 1

Кто бы девицу, вдову или жену мужнюю честную какава-нибудь звания знасилничал и оному насилнику в безчинии его каким-нибудь же образом советом или делом кто другий помо-ществовал, а тая б девица, вдова или жена в насилии том кри­чала и на тот крик збежались люде пред которыми бы насилованая насилия своего знаки обявила и после позвав оного насил-ника и помощников его в суд того ж насилия вышепоказанными свидетелми доказана к тому ж и присягою своею и сведителей ежели бы насилник и помощники в том сами не повинились тое подтвердила, то таковаго насилника и помощников его смертию казнить, награждение же за безчестие по званию насилован­ной из имений его ж насилника и помощников его имеет быть уплачено.

Глава 24. О ворах и наказании и казни их, також и о прот­чем по делам татейным

Артикул 9

За какую покражу вора смертию казнить или не казнит

Пункт 1

Всякий вор на воровстве пойманный с поличным ли, или без поличного в суд приведенный, но правными доводами изобли-ченный, если покража явится ценою выше двадцати рублей, имеет быть повешен, а вещи покраденные, если на лице сищутся, возвратить, а если не сищутся, то за оные и за убытки на­градить истцу из имения того вора должно.

Пункт 5

Ежели который вор трикратно на воровстве хотя и малых вещей пойман, к суду представлен и доводами изобличен будет, таковаго смертию казнить, повесить, а за покражу и убытки истцу из имения его наградить.

Глава 25. О приводимых в суда по криминалным делам людех, кои по каким подозрителствам роспросу и мучению не подлежат, а кои подлежат; також о смертной эзекуции над виноватими и о палаче или кате, и о содержании в судах книг, называемых чорных и протестных

Артикул 1

Что имеет судиям в разсмотрении прежде роспроса и

мучения опороченных и подозрителных людех

Всяким судиям ведать должно как тяжкий есть грех под ви­дом права члвка неправедно погубить, или на здоровю изуве­чить, либо чести его лишить, и для того надлежит прилежно предразсуждать, кого и в каких делах опороченного либо ого­воренного достойно взять в роспрос или на мучение, а кого от сего и освободить, ведая же над собою праведного судию всех

Бга и его страшнаго суда боясь, дабы невинная кровь от рук их не была взискана и отмщение Божие за неправость не последо­вало с великим разсуждением и опасением приступать должны к самому мучения делу (буди инако сему быть не возможно), се же дабы правилно исправлятись могло, имеють поступать по нижеследующим правным артикулам.

Хрестоматія з історії держави і права України. -К.,1997.- Т.1.- С 205-210.

Уривок з універсалу гетьмана К. Розумовського про заборону перетворювати козаків у підданих (29 червня 1754 р.)

...Нам стало відомо, що полковники, полкова старшина, сотники і сотенні старшини малоросійських полків, незважаючи на численні заборонні височайші укази її імператорської величності, використовують козаків, як піших, так і кінних, для повсякден­них робіт у своїх приватах, особливо в жнива під час косовиці, і обтяжують перевозом різних припасів з близьких і далеких місць, лісу для будування своїх домів і хуторів... Козаки розорені до краю і, залишаючи свої житла, змушені втікати за рубіж і в слобідські полки, внаслідок чого значно зменшилась кількість козаків у Малій Росії, що може привести до нечуваного безлад­дя і в кінці до викорінення козаків.

Хрестоматія з історії Української РСР. - К., 1959. -Т.1.-С. 502-503.

Універсал гетьмана К. Розумовського про обмеження права переходу селян на Лівобережній Україні (22 квітня 1760 р.)

...За поданим донесенням в нашу Генеральну військову канце­лярію від Генерального військового суду представлено, що в цьому Генеральному суді заслухано дві справи, які проведено і вирішено у Миргородській полковій канцелярії за позовом ко­лезького асесора грузинського князя Давида Церетелі, на ко­лишнього його підданого хорольського жителя Данила Корабленка про відмову його (Корабленка) повернутися у володіння Церетелі і про інше, про що, між іншим, в рішенні Миргородськоі канцелярії визнано, що Корабленка не слід звинувачувати як відповідача за те, що він не перейшов на попереднє місце проживання, оскільки, мовляв, за указом від 18 серпня 1749 року малоросійському народу дозволений перехід з місця на місце. Худобу ж, коней, овець і все рухоме і нерухоме майно, що було в Корабленка тоді, коли він покинув володіння позивача, пови­нен він, Корабленко, на основі права залишити за позивачем; а за розглядом, мовляв, Генерального суду, хоча на основі стату-ту книги, 12 розділу, 14 артикула сказано: утікачів з жінками і дітьми та їх пожитками віддавати поміщику, але на основі ви­щезгаданого указу малоросійським жителям дозволений перехід з місця на місце.

...Щоб запобігти недоїмкам, які зросли в указних консистентів, (щоб запобігти) кривдам володільцям та іншим людям, які (крив­ди) бувають від того, шо піддані забирають нажите на їх (во­лодільців) грунтах майно, а більше й самому посполитому наро­дові, щоб даремно не розгублювати при переході нажитого на чужих грунтах майна, наказуємо: оголосити по всій Малій Росії, щоб посполитий народ при переході з одного володіння в інше не забирав нажитого ним на землях володільців майна і цим не завдавав збитків зазначеним володільцям. Так само і володільці, приймаючи до себе посполитих із чужих володінь, не приймали б майна, нажитого в іншому володінні, а хто буде в цьому вик-ритий, в праві буде той володілець, від якого посполитий пе­рейшов з нажитим майном до іншого володільця і там його при­йнято без письмового дозволу, шукати від того володільця слуш­ного вдоволення та винагороди в силу малоросійських прав, керуючись у малоросійських судах тими ж малоросійськими пра­вами, які вказані в указі її імператорської величності про вільний перехід посполитих без всякого скасування.

...Що ж стосується панських слуг, особливо тих, що порушу­ють малоросійські права, оскільки вони живуть в домах панів, деякі вільні, а інші прийняті з підданства у дворову службу, оскільки вони дуже бідні і сироти, і всі навчилися різних спеці­альностей панським коштом, а потім, не бажаючи порядно жити, а вільні, не дослуживши умовленого терміну і вчинивши шко­ду і злодійство своїм господарям, утікають крадькома і без відпустки пристають до інших поміщиків, які без жодного виду і паспортів, інколи ще і намовивши, приймають і утримують, бо таким слугам без відпустки і письмових посвідчень відходити від своїх господарів і іншим їх приймати за тими ж малоросійсь­кими правами забороняється.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 503-505.

Указ Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (10 листопада 1764 р.)

(Витяги)

Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовсь-кого, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо на шому Сенатові для належного управління в Малій Росії створи­ти там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому ге­нералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійським чле­нам...; малоросійських— генерального обозного Кочубея, гене­рального писаря Туманського, генерального осавула Журавку та хорунжого Данила Апостола... Нижчих канцелярських службовців вибрати йому, графу Румянцеву, на свій розсуд.

Ми, бажаючи, щоб між визначеними в цю колегію чинами ніякої різниці не було і щоб кожний своє місце міг займати за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоросійсь­ких чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижчена-веденими чинами, а саме: генерального обозного Кочубея — генерал-майорським, генерального писаря Туманського — чином статського радника, генерального осавула Журавку і хорунжо­го Апостола — полковницькими.

А в судах, створених в Малій Росії в минулому 1763 р., на підставі нашого іменного указу — підкоморських земських в кож-ному полку по два. а в Ніжинському — три, до складу яких ви­значаються підкоморії, судді, підсудки і писарі з щорічними ви­борами як тимчасові, то наказуємо і цим, поки вони будуть мати після виборів такі звання, вважатися за урядами, а саме: підко­моріям — першим після малоросійського полковника, земським суддям з першорядними бунчуковими товаришами, по старшин­ству, підсудкам з бунчуковими другорядними, писарям земським проти осавулів полкових, по старшинству, а возним бути першим під сотником малоросійським.

За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас голов­ному малоросійському командирові мати такі права, як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в спра­вах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі доброго поряд­ку, загальної безпеки і виконання законів — повинен він посту­пати як губернатор, тобто як особливий нам довірений в нашу відсутність.

Запорозькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові...

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 532-533.

Таємна настанова Катерини II П. О. Румянцеву під час призначення його малоросійським генерал-губернатором (листопад 1764 р.)

(Витяг)

2. ...Тому належить вам уміло приглядатись до них (тамтешніх єпархіальних архієреїв) і до їх підлеглих, щоб різного роду хит-руваннями заскнілого у них властолюбства не виходили поза належну їхньому санові межу, поширюючи іноді свою духовну владу над світською, іноді також розсіваючи серед простого і забобонного народу різні корисні для їхніх намірів, а загальному спокоєві шкідливі плевели під виглядом закону божого і благочес­тя, як про це згадується в духовному регламенті.

3. ... На початку таємної вам настанови між іншими непорядка­ми що мають місце в Малій Росії, ми вже згадали, що від цієї такої обширної, багатолюдної і дуже багатої різними корисними плодами провінції в державну казну (про що мало хто може повірити) немає жодних прибутків. Це, проте, так правдиво, що, більше того, звідси відпускають туди по 48 тис. крб. Отже, було б і надалі безвідповідальним залишати її в такому безладді, тоб­то бути, як і раніше, для держави тягарем...

4. Через те, що для податків, які стягуються, не можна ні встановити міцної основи, ні виходити з відомої завжди суми, доки будуть тривати згадані переходи землеробів з місця на місце, то належить вам докладати вашу велику старанність тамтешній народ усіма можливими способами привести до того, щоб зазна­ченим переходам було покладено край.

5. В однаковій мірі вам слід прагнути розібратися в заплута­ному і перемішаному там військовому та цивільному правлінні. Тут, як і в інших справах, знайдете ви незліченні непорядки, які випливають із застарілої загальної невпорядкованості і від зухвальства начальників, які віддають перевагу своїй власній користі перед користю народу і перед прямим служінням вітчизні...

За численністю непорядків, які вимагають виправлення і інших кращих запроваджень, уявляємо ми собі і ті турботи, яких вам буде коштувати виконання вашої посади, тим більше, що у всякій новій справі і за розбещених про те поняттях простого люду, а з боку чиновних людей — пристрасних і лукавих тлумачень, не завжди треба діяти силою довіреної вам влади, а більш різнома­нітними засобами ласки і поблажливості і, таким чином, залеж-но від справи, часу і людини уміло треба викручуватися. До цього треба додати, що в таких випадках треба мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 533-535.

Уривок з маніфесту Катерини II про ліквідацію Запорозької Січі

(3 серпня 1775 р.)

Ми захотіли через це оголосити всім вірнопідданим цілої на­шої імперії, що Запорозька Січ остаточно зруйнована, з викорі­ненням на майбутнє й самої назви запорозьких козаків, за обра­зу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих ко­заків і за неслухняність до наших височайших повелінь.

...їх злочини, які примусили нас прийняти такі суворі заходи, є такими:

1. Забуваючи свої попередні важливі і згубні злочини і зраду вірності і підданства, вони почали років з десять тому назад та й зовсім недавно надто далеко заходити з своїм зухвальством, привласнивши і вимагаючи врешті для себе в кінці, ніби як надбання їх власності, не тільки всі ті землі, які ми придбали в останню війну від Оттоманської Порти, але й навіть ті, що були заселені в Новоросійській губернії, мотивуючи, ніби їм і ті і інші здавна належали...

2. Внаслідок такого привласнення собі земель Новоросійської губернії, вони насмілились не тільки робити перешкоди вказа­ному нами їх обмежуванню, загрожуючи надісланим для цього офіцерам явною смертю, але й заводити і будувати на них сва­вільно власні зимівники, більше того — виводити ще з там­тешніх жителів та поселених гусарського і пікінерського полків людей чоловічої і жіночої статі, яких забрано і виведено на За­порожжя всього до 8 000 душ, включаючи сюди й тих, які від утисків козаків у своїх власних житлах були змушені переходи-ти до них і підкорятися їх сваволі...

Приймали до себе в козаки, незважаючи на часті наші уря­дові заборони, не тільки утікачів, які вступали до козаків, але і людей жонатих і сімейних, через різні спокуси підмовили до втечі з Малоросії тільки для того, щоб собі підкорити і завести у себе власне хліборобство, в чому й досягли багато успіхів, бо селян, які займаються хліборобством, нараховується тепер на місцях колишнього запорозького володіння до 50 000 душ.

Нарешті, ті ж запорожці почали свавільно привласнювати землі, що здавна належали нашому Донському війську...

Так з належною увагою до всього вищесказаного ми вва­жаємо нині своїм обов’язком перед богом, перед нашою імпе­рією і взагалі перед самим людством зруйнувати Запорозьку Січ і ім’я козаків, запозичене від неї. Внаслідок цього 4 червня нашим генерал-поручиком Текелієм з довіреними йому нашими військами зайнята Запорозька Січ у цілковитому порядку і повній тиші без всякого опору з боку козаків, через те, що вони поба­чили наближення війська, коли вже із усіх боків були оточені. Ми цьому начальнику наказали найспокійнішим чином викона­ти доручену йому справу, уникаючи, наскільки це можливо, кровопролиття.

Повідомляючи наших вірних і любих підданих про всі ці обста­вини, ми можемо одночасно їм оголосити, що немає тепер більше Запорозької Січі з її політичним спотворенням, значить, і козаків цього імені. Місця жител і тамтешні угіддя ми залишаємо, зарахо­вуючи їх за здатністю до Новоросійської губернії. Доручаєм при новому влаштуванні особливе опікунство заснованому там нашо­му урядові...

Хрестоматія з історії Української РСР. - К., 1959. -Т.1.-С. 536-537.

Указ Катерини II про остаточне закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні (3 травня 1783 р.)

(Витяг)

I. 8. Для певного і правильного одержання казенних прибутків у намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському, щоб запобігти всяким втечам і обтяженню поміщиків і інших сільських жителів, кожному з поселян залишитися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою ре­візією...

II. ...Ми визнали за необхідне вчинити однакове разпорядження і щодо тих повітів, із яких складалась колишня Слобідська Українська губернія і які тепер увійшли до складу Харківсько­го і частково Курського і Воронезького намісництв.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.-Т. 1.- С 507.

Зібрання малоросійських прав 1807 р.

(Витяги)

КНИГА I

Собрание Малороссийских прав касательно лиц по данным от присудствия коммисии оглавлениям

I. Глава 1. О рождении

§ 1. Права нерожденных суть равныя как и рожденнах детей в разсуждении наследия и участия в имении родительском; для сего требуется, чтобы отец в своем тестаменте, именуя детей своих, упомянул и о имеющем родиться.

III. Глава 3-я о возрастах

§ 1. Мужеский пол до осьмнадцати, а женский до тринадцати лет считаются несовершеннолетьними, и в случае смерти родите­лей, состоят в опеке, с их имением, а достигшие тех лет возра­ста, выходят из опеки и вступают во владение имением.

§ 2-й. Девица в 13-ть лет возраста может ити замуж.

IV. Глава о физической и нравственной способности

§ 1-й. Мужеский пол до осьмнадцати, а женский до тринадцати лет своего возраста, не может ничего отдать кому-либо по те-стаменту.

§ 3-й. Безумные не могут делать тестамента или завещания, а могут делать, когда прийдуть в полный разум.

§ 5. Безумный не может быть свидетелем.

V. Глава о браке

§ 1. Супружеский чин между всеми чинами на свете первое место имеет, и столько смертному безсмертне приносит, как Адам и ныне в племени своем живет и чрез потомство, которое супружества происходит род человеческий вечно пребывает. Сей чин особливейше есть почтенный во-первых потому, что он от всех чинов начальнейший, ибо начался вдруг с натурою, и между первобытными людьми постановлен; во-вторых, что он есть святый по закону Божию, и по многим особым добродетелям, который в себе имеет, а особливо содержит в себе три доброде­тели духовныя, веру, надежду, любовь...

§ 8. Вольно всякому жениться столько раз, сколько пожела­ет, пока без жены быть не может или не похочет, хотя бы и три или четыре жены его умерли; равно и жене свободно по смер­ти мужей своих ити за иного, и как с первым так и с последними дети родить, которые в имениях родителей своих без сомнения наследствовать будут.

§ 149. Кто при жене своей живой женится на другой, тот равно и жена, которая бы, ведая о другой жене его живой, в супружество с ним вступила, подлежат смертной казни.

VI. Глава о детях

§ 1. О том, что кто есть которой матери сыном, вольно дока­зывать свидетельми то есть женами, которые при том были, ибо мать всегда известна есть; в чем обще бывает вера дана словам отца и матери, когда кого они сыном назовуть, и любовь отческую ему показывают, ибо таким сильным обстоятельствам надлежит сперва верить, пока что противное тому не явиться.

§ 5. Родителей кормить должны сыны и дочери, как не отде­ленные, так и отделенные.

§ 69. Усыновление есть выбор правный или судовый для уте­шения тех, которые детей не имеют, усыновлять же может старейший младшаго, младший же старейшаго не может. Усыновлять может имеющий и не имеющий детей, но чтобы усыновляющий был вольный.

VIII. Глава об опеке

§ 1. Дети несовершеннолетние то есть: мужеский пол до 18-ти а женский до 13-ти лет своего возраста, должны быть по смерти своих родителей в опеке, дабы родительское имение движимое и недвижимое не было растеряно или не приведено в упадок.

§ 15. Опекуны должны быть не иностранцы, но туземные уро­женцы. Люди добрые, благочистивые, не расточительные, в том же повете где опеку содержать будут, хорошо поместные, а хотя бы он был и родственник, то так же хорошо поместный быть должен, кроме тех, которых отец тестаментом назначил.

КНИГА II

Выписка

из прав, в Малороссии употребляемых, учиненных

по руководству на П-е отделение о деяниях

XI. О договорах

§ 1. Предмет договоров заключается в свободной каждаго воле распоряжаться вечно по своему изволению собственным име­нием.

XII. Выписка из прав в Малороссии употребляемых, учиненная по руководству на статью: о непозволенных деяниях, и о проистекающих из того правах и обязанностях

§ 21. Когда кто рубит чужое дерево, чужую траву косит, или в чужих водах рыбу ловит, тот должен заплатить штраф три шеляга и убыток наградить по правам.

§ 95. Не должно там собак держать, где люди обыкновенно ходят, если кто же учинил, и собака покусает человека вольна-го, тот штрафу подлежит по разсмотрению судьи, а в иных ве­щах убыток вдвое наградить должен.

§ 109. Кто бы шляхтича убил в смерть, или каким образом умертвил, и в том правильно был бы обличен, с таковаго сверх казни, взыскать поголовных за убитого денег сто кон грошей.

§110. Взыскание поголовных денег за убитых положено по званиям...

§ 116. Естьли бы кто обе руки, ноги, и оба уха, отсек, или оба глаза выколол, или выбил, тот по суду будучи обличенный таким же образом и на тех же членах казнен быть, и число денег по вышеписанному в награждение заплатить должен, буди же палец, или несколько оных от руки или ноги отрубил, то и за оные равномерное наказание понести должен; а денежное награждение за всякий палец отрубленный по двадцати коп гро­шей.

§ 164. Если кто лавнику, сидящему в суде, слово какое непри­гожее скажет, а лавник то свидетельством других товарищей своих двух или трех человек веры достойных, которые при том были и укоризну слышали, докажет, тогда обругавший лавника по важности обиды и безчестия наградить, а судьи штраф за­платить должен будет.

КНИГА III

Виписка из прав в Малороссии употребляемых, учиненныя по руководству на Ш-е отделение в вещах или имениях

XVII. Глава о звериной ловле

§110. Дикие звери, птицы, рыбы и прочие что на земле и в воде водится, бывают тотчас по праву всенародному собствен­ными того, кто их поймает; ибо что прежде не было ничье по самой природе, то собственным будет того, кто наперед его из­ловит.

XXII. Глава о наследстве

§ 193. По смерти отца и матери дети их, сыны и дочери, не могут быть удалены от имений отческих и материнских, но они, или наследники их имеют получить все те имения в свое владе­ние и полезное для себя распоряжение на вечные времена.

КНИГА IV

Собрание Малороссийских прав отделения Ш-го о вещах XXVI. Глава о купчих крепостях или о купле и продаже

§ 329. Всякому вольно имения свои отческая, материнская, выслуженныя, купленныя и какимь-либо образом нажитыя, и названныя, продать.

XXX. Глава о договоре при отдаче собственности под со-хранение

§ 443. Поручаемые под сохранение вещи должно принимать и хранить явленно, дабы избегнуть порицания воровством.

XXXIII. Глава о договоре между господином и слугою каса­тельно найма и платы

§ 531. Нанимающий слугу или служанку для работы, ежели в городе, то должен в цеху, а ежели в местечке или другом селе­нии, то в том уряде, в ведомстве котораго он нанимающий пре­бывает, объявить о нанимаемом, и дать записать в урядовый реестр.

КНИГА V

Собрание прав, действующих в Малороссии отделения Ш-го о вещах с 21-ой по 30-ую главу XXXVII. О общей собственности вообще

§ 618. Участники в общей собственности охрають ея все со­вместно и все получают равную часть прибылей, разделяя между собой и убытки. Следственно каждый имеет равные на общую собственность право.

ХЫП. Глава о ссуде и праве пользоваться чужим имением

§ 759. Право на чужую вещь посредством ссуды приобретается по взаимному согласию или договору как требуящаго ссуды, так и ссужающаго.

§ 769. Полученную в ссуду вещь не можно употреблять инако, кроме так, как она вверена. В противном же случае должно заплатить за ея.

Хрестоматія з історії держави і права України. -К., 1997. - Т.1.- С 222-226.

Положення про євреїв (13 квітня 1835 р.)

(Витяги)

Глава 1. Положения общие

§ 1. Евреи, состоящие в подданстве России, подлежат общим законам во всех тех случаях, о коих в сем положении не поста­новлено особых правил.

§ 3. Евреям дозволяется постоянное жительство:

I. В губерниях: 1) Гродненской. 2) Виленской. 3) Волынской. 4) Подольской. 5) Минской. 6) Екатеринославской.

II. В областях: 7) Бессарабской. 8) Белостокской.

§ 4. Сверх губерний и областей, в предыдущем § означенных, дозволяется евреям постоянное жительство с ограничениями, ниже сего изложенными: 1) В губернии Киевской, кроме губернского города Киева. 2) В губернии Херсонской, кроме города Николаева. 3) В губернии Таврической, кроме города Севастопо­ля. 4) и 5) В губерниях: Могилевской и Витебской, кроме селе­ний. 6) и 7) В губерниях Черниговской и Полтавской, кроме ка­зенных и казачих селений, из коих совершилась уже высылка евреев...

Хрестоматія з історії держави і права України. -К., 1997. - Т.1.- С 226-227.

Звід законів цивільних

(Витяги)

Книга первая

о правах и обязанностях семейственных

Ст. 1. Лица православного исповедания всех без различия со­стояний могут вступать между собою в брак, не испрашивая на сие ни особаго от правительства дозволения, ни увольнения от сословий и обществ, к коим они принадлежат(а). На сем же ос­новании допускается брак иностранца Православнаго исповеда­ния с Российскою подданою того же исповедания (б). Общее пра­вило, в сей статье изложенное, подлежит ограничениям и изъя­тиям, в нижеследующих статьях постановленным.

2. Монашествующим и посвященным в Иерейский или Диа-конский сан, доколе они в сем сане пребывают, брак вовсе за­прещается на основании церковных постановлений.

3. Запрещается вступать в брак лицам мужескаго пола ранее восьмнадцати, а женскаго шестнадцати лет от рождения.

4. Запрещается вступать в брак лицу, имеющему более восьми-десяти лет от роду.

5. Запрещается вступать в брак с безумными и сумасшед­шими.

6. Запрещается вступать в брак без дозволения родителей, опекунов или попечителей.

12. Запрещается помещичьим крестьянам и дворовым людям вступать в брак без дозволения их владельца. Крепостные люди принадлежащие к семействам, отыскивающим свободы, но еще неполучившие оной, подлежат сему же правилу (а).

22. Желающий вступить в брак должен уведомить священни-ка своего прихода письменно или словесно об имени своем, прозвании и чине или состоянии, равно как и об имени, прозва­нии и состоянии невесты.

31. Главным доказательством брачного союза суть приходския (метрическия) книги.

34. Брак прекращается сам собою смертию одного из супругов; он может быть расторгаем:

По просьбам, в случаях ссылки одного из супругов в ка­торжную работу или на поселение, по суду, за преступление.

По просьбам, в случаях безвестнаго отсутствия.

По иску о разводе.

103. Муж сообщает жене своей, если она по роду принадле­жит к состоянию низшему, все права и преимущества, сопряженныя с его состоянием, чином или званием.

104. Жена именуется по званию мужа, и не теряет права сего и тогда, когда он за преступление лишен будет прав своего со­стояния.

106. Супруги обязаны жить вместе (а). Посему: 1) Строго вос­прещаются всякие акты, клонящиеся к самовольному разлуче­нию супругов (б). 2) При переселении, при поступлении на службу, или при иной перемене постояннаго жительства мужа, жена должна следовать за ним, кроме случая ссылки в каторжную работу или на поселение, относительно которой постановлены ниже особыя правила (в). При передаче крепостнаго права от одного владельца другому жена от мужа и муж от жены не раз­лучаются (г).

108. Муж обязан любить свою жену как собственное свое тело, жить с нею в согласии, уважать, защищать, извинять ея недо­статки и облегчать ея немощи. Он обязан доставлять жене про­питание и содержание по состоянию и возможности своей.

109. Жена обязана повиноваться мужу своему, как главе се­мейства; пребывать к нему в любви, почтении и в неограничен­ном послушании, оказывать ему всякое угождение и привязан­ность, как хозяйка дома.

110. Жена обязана преимущественным повиновение воле сво­его супруга, хотя притом и не освобождается от обязанностей в отношении к ея родителям.

111. Браком не составляется общаго владения в имуществе супругов каждый из них может иметь и вновь приобретать отдель­ную свою собственность.

120. В губерниях Черниговской и Полтавской, признание брака недействительным, а равно и разлучение супругов по опреде­лению духовнаго суда, имеют следущия последствия в отноше­нии к их имуществу: а) если муж признан виновным, то обязан возвратить жене ея приданое, и жена сверх того удерживает в пожизненном владении имущество мужа, служившее придано­му обезпечением; б) когдаж судом обвинена жена, то лишается приданого и не может отыскивать онаго из имущества своего мужа; в) если никто из супругов не признан виновным, а брак их, по какой-либо причине, объявлен недействительным, то имущества их обращаются в то положение, в коем были до бра­ка; г) если при расторжении брака, заключеннаго в запрещен­ных степенях родства или свойства, оба супруга будут изобли­чены в знании о существовавшем сему браку препятствии, и потому признаны виновными, то лишаются права распоряжать­ся своим имуществом, которое переходит или к детям их от прежняго законнаго брака, или в случае неимения таких детей, к ближайшим их родственникам, с тем однакож, что бы лишен­ным имущества, от получивших оное, доставляемо было содер­жание, сообразное с их состоянием и доходами имения.

Книга вторая

о порядке приобретения и укрепления прав на имущества вообще

352. Имущества суть недвижимыя или движимыя.

353. Недвижимыми имуществами признаются по закону зем­ли и всякия угодья, деревни, домы, заводы, фабрики, лавки, всякия строения и пустыя дворовыя места.

388. Кто, быв первым приобретателем имущества, по законно­му укреплению его в частную принадлежность, получил власть, в порядке, гражданскими законами установленном, исключитель­но и независимо от лица посторонняго владеть, пользоваться и распоряжаться оным вечно и потомственно, доколе не передаст сей власти другому, или кому власть сия от перваго ея приобре­тателя дошла непосредственно или чрез последующия законныя передачи и укрепления: тот имеет на сие имущество право соб­ственности (а).

562. Верховное обладание государственными имуществами принадлежит единственно самодержавной власти Император-скаго Величества.

563. Обладание удельными имуществами принадлежит единственно членам Императорскаго Дома.

564. Все прочил права на имущества, по различию самых имуществ и в пределах, законом определенных, могут приобретать:

Члены Императорскаго Дома.

Дворцовыя управления.

Казна.

Дворянския, городския и сельския общества.

Ипархиальныя начальства, монастыри и церкви.

Кредитныя установления

Богоугодныя заведения.

Ученыя и учебныя заведения.

Частныя лица.

10)Сословия лиц, как то: товарищества, компании, кон­ курсы.

Книга четвертая

о обязательствах по договорам

1280. Договор составляется по взаимному согласию договари­вающихся лиц (а). Предметом его могут быть или имущества, или действия лиц, цель его должна быть непротивна законам, благочинию и общественному порядку (б).

1282. Договаривающимся сторонам оставляется на волю вклю­чать в договор по обоюдному согласию и по их усмотрению вся-кия условия, законам непротивныя, как то: условия о сроке, о платеже, о неустойке, о обезпечениях и тому подобныя.

1305. Договоры и обязательства по обоюдному согласию могут буть укрепляемы и обезпечиваемы: 1) поручительством; 2) усло­вием неустойки; 3) залогом имуществ недвижимых; 4) закладом имуществ движимых.

Книга шестая

о судопроизводстве

2172. Судопроизводство есть или вотчинное, или исковое.

2173. К вотчинному судопроизводству принадлежат:

1) Споры о праве собственности на земли.

2) Споры о деревнях.

3) Споры о дворовых людях и крестьянах мужескаго и женскаго пола без земли.

4) Споры о городских и подгородных дворах, мызах, садах, рыбных ловлях, мельницах и всяком недвижимом имуществе.

5) Споры о праве собственности на движимыя имущества.

2174. К исковому судопроизводству принадлежат:

Все споры по неисполненным договорам и обязательствам.

Споры по взысканиям за нарушение прав обидами, ущер­бами, убытками и самоуправным завладением.

Хрестоматія з історії держави і права України. -К.,1997.— Т. 1.- С. 227-230.

Маніфест про звільнення селян (19 лютого 1861 р.)

(Витяги)

Божою милістю

Ми, Олександр Другий, імператор і самодержець всеросій­ський, цар польський, великий князь Фінляндський, та інший, та інший, та інший, об’являємо всім нашим вірнопідданим 19 лю­того 1861 року

Божим провидінням і священним законом престолонаслідуван-ня будучи призваним на прабатьківський всеросійський престол, у відповідності з цим покликанням ми сердечно обіцяємо обійма­ти нашою царською любов’ю і опікою усіх наших вірнопідданих усякого звання і стану, від благородно володіючого мечем на захист Вітчизни до скромно працюючого ремесленним знаряд­дям, від відбуваючого вищу службу державну до проводячого на полі борозну сохою або плугом.

Вникаючи в положення звань і станів в складі держави, ми угледіли, що державне законодавство, упорядковуючи вищий і середній стани, визначаючи їх обов’язки, права та переваги, не досягло рівномірної діяльності по відношенню до людей кріпос­них, так названих тому, що вони частково старими законами, частково звичаєм потомственно закріплені під владою поміщиків, на яких разом з тим лежить обов’язок влаштовувати їхній до­бробут. Права поміщиків були донині широкі і не визначені з чіткістю законом, місце якого заступали перекази, звичаї та добра воля поміщиків. В кращих випадках із цього виникали добрі пат-ріархальні відносини щирого правдивого піклування і благодійності поміщика та добродушної покори селян. Але при зменшенні мо­ральної простоти, при збільшенні різноманітності відносин, при зменшенні безпосередніх батьківських відносин поміщиків до селян, при отриманні інколи поміщицьких прав людьми, шукаючими лише власної вигоди, добрі відносини послаблювалися і відкри­вався шлях до свавілля, тяжкого для селян і несприятливого для їх добробуту, на що селяни відповідали застоєм в покра­щенні власного побуту...

В силу зазначених нових положень, кріпосні люди отримають в свій час повні права вільних сільських обивателів.

Поміщики, зберігаючи право власності на всі землі, які їм належать, надають селянам за встановлені повинності в постійне користування садибну їх осідлість і крім того, для забезпечення побуту їх і виконання обов’язків їх перед урядом — визначену в положеннях кількість польової землі та інших угідь.

Користуючись цим поземельним наділом, селяни за це зобов’я­зані виконувати на користь поміщиків визначені в положенні по­винності. В цьому стані, який є перехідним, селяни іменуються тимчасовозобов’язанними.

Разом з тим їм надається право викуповувати садибну їх осідлість, а зі згоди поміщиків вони можуть набувати у власність польові землі та інші угіддя, відведені їм в постійне користуван­ня. З таким набуттям у власність відповідної кількості землі се­ляни звільняються від обов’язків до поміщиків по викупленій землі і набудуть рішучого стану вільних селян-власників.

Особливим положенням про дворових людей визначається для них перехідний стан, пристосований до їх занять і потреб; по закінченню дворічного строку з дня видання цього положення вони одержать повне звільнення і термінові пільги.

На цих головних умовах складеними положеннями визна­чається майбутній устрій селян і дворових людей, встановлюється порядок суспільного селянського управління і вказуються док-ладно даровані селянам і дворовим людям права і покладені на них обов’язки по відношенню до уряду і до поміщиків.

Хоча ці положення, загальні, місцеві і особливі додаткові пра­вила для деяких особливих місцевостей, для маєтків дрібних володарів і для селян, які працюють на поміщицьких фабриках і заводах, по можливості пристосовані до місцевих господарських умов і звичаїв, між іншим, щоб зберегти звичаєвий порядок там, де він являє собою обопільні вигоди, ми надаємо поміщикам мож-ливість робити з селянами добровільні угоди та заключати умови про розмір поземельного наділу селян і про слідуючі за цим повинності з додержанням правил, які видані для оберігання непорушності таких угод.

Як новий устрій, по неминучій багатоскладності вимагаючих цим змін, не може бути вироблено зненацька, а потрібно буде для цього час, приблизно не менше двох років, то на протязі цього часу для запобігання плутанини і для додержання суспіль­ної та особистої користі існуючий до цього часу в поміщицьких маєтках порядок повинен бути збережений доти, поки, по здійсненні належних приготувань відкрито буде новий порядок.

Для правильного досягнення цього ми визнали за благо пове­літи:

Відкрити в кожній губернії губернське по селянським спра­вам присутствіє, якому ввіряється вище завідування справами селянських спільностей, утворених на поміщицьких землях.

Для розгляду на місцях непорозумінь і спорів, які можуть виникнути при виконанні нових положень, призначити в повітах мирових посередників і утворити з них повітові мирові з’їзди.

Потім утворити в поміщицьких маєтках мирські управління, для чого, залишаючи сільські спільноти в теперішньому їх складі, відкрити в значних поселеннях волосні управління, а малі сільські спільноти з’єднати в одне волосне управління.

Скласти, перевірити і затвердити по кожній сільській спільності або маєтку статутну грамоту, в якій буде вирахувано на основі місцевого положення кількість землі, яка надається селянам в постійне користування, і розмір повинностей, які припали з них на користь поміщика як на землю, так і на інші від нього вигоди.

Ці статутні грамоти вводити в дію по мірі затвердження їх для кожного маєтку, а остаточно по всіх маєтках ввести в дію протягом двох років з дня видання цього маніфесту.

До закінчення цього строку селянам і дворовим людям пе­ребувати в попередній покорі поміщикам і бездоганно виконувати попередні їх обов’язки.

Поміщикам зберегти нагляд за порядком в їх маєтках, з правом суду і розправи, до утворення волостей і відкриття во­лосних судів.

...Для зручнішого приведення в дію тих угод між власниками та селянами, по яких вони будуть набувати у власність разом з садибами і польові угіддя, від уряду буде надана допомога на базі особливих правил видачею позик і переведенням боргів, які лежать на маєтках.

Покладаємося на здоровий глузд нашого народу.

І тепер з надією чекаємо, що кріпосні люди при новому май­бутньому зрозуміють і з вдячністю приймуть важливе по­жертвування, зроблене благородним дворянством для покра­щення їх побуту.

Вони зрозуміють, що одержавши для себе більш міцну ос­нову власності і велику волю розпоряджатися своїм госпо­дарством, вони стають зобов’язаними перед суспільством і перед самими собою благодійність нового закону доповнити вірним, благонаміренним і старанним застосуванням для справи подаро­ваних їм прав.

Найблагородніший закон не може людей зробити благопо­лучними, якщо вони не захочуть самі влаштувати свій добробут під захистом закону. Добробут набувається і збільшується не інак-ше як неослабною працею, розсудливим застосуванням сил і засобів, суворою бережливістью і взагалі чесним у страсі Божо­му життям.

Історія держави і права України: Хрестоматія. -К., 1996.- С 182-187.

Про заборону української мови

Циркуляр міністра внутрішніх справ Валуева від 18 липня 1863 р.

Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існу­вання самостійної малоруської літератури. Приводом для цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи південної Росії, а тепер прихильники малоруської народ­ності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з них, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приво­дом поширення грамотності і освіти, видавати книги для почат-кового читання, букварів, граматик, географій і т.д. В числі по­дібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводи­лась слідча справа в особливій комісії.

В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання де­шевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг на­дійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Немало таких же книг буде представлено і в Київський цензур­ний комітет. Цей останній відчуває деякі утруднення з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без ви­нятку училищах проводиться загальноруською мовою і вживан­ня в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питан­ня про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв’язане, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто вислов­люється в пресі. Вони досить грунтовно доводять, що ніякої окре­мої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загальноруська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть знач-но зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими мало­росами, і особливо поляками, так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії.

Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне стано­вище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв’язання в за­конодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необ­хідне надалі, до погодження з міністром народної освіти, оберпрокурором св. синода і шефом жандармів щодо друкування книг малоруською мовою, дати по цензурному відомству розпоря­дження, щоб до друку позволялись тільки такі твори цією мо­вою, які належать до галузі красного письменства; пропускання ж книг малоруською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припини-ти... Це розпорядження було передано на височайший государя імператора розгляд і його величності бажано було удостоїти оноє монаршого схвалення.

Хрестоматія з історії Української РСР. - К., 1961. - Т. 2. -С. 275-276

Маніфест про удосконалення державного порядку (17 жовтня 1905 р.)

(Витяги)

...Повелев надлежащим властям принять меры к устранению прямых проявлений беспорядка...

На обязанность Правительства возлагаем Мы выполнение не­преклонной Нашей воли:

Даровать населению незыблемые основы гражданской сво­боды на началах действительной неприкосновенности личности, свободы совести, слова, собраний и союзов.

Не останавливая предназначеных выборов в Государствен­ную Думу, привлечь теперь же к участию в Думе, в меру воз­можности... те классы населения, которые ныне совсем лишены избирательных прав...

Установить, как незыблемое правило, чтобы никакой за­кон не мог восприять силу без одобрения Госудорственной Думы и чтобы выбранным от народа обеспечена была возможность дей­ствительного участия в надзоре за закономерностью действий поставленных от нас властей.

Хрестоматія з історії держави і права України. - К., 1997. -Т. 1.- С 296.

Столипінський указ від 9 листопада 1906 р. про доповнення деяких постанов діючого закону в питаннях селянського землеволодіння і землекористування

(Витяги)

Маніфестом нашим від 3 листопада 1905 р. викупні платежі, що збирали з селян за надільні землі, скасовуються з 1 січня 1907 р. З цього часу зазначені землі звільняються від обмежень, які лежали на них; в силу викупного боргу селяни дістають пра­во вільного виходу з общини, з закріпленням у власність окре­мих домохазяїв ділянок, які переходять до приватного володін­ня, з громадського наділу...

1. Кожний домохазяїн, що володіє надільною землею за об­щинним правом, може в будь-який час вимагати закріплення за собою в приватну власність частини, яка належить йому, з визна­ченої землі.

2. У громадах, в яких не було загальних переділів протягом 24 років, що передували заяві окремих домохазяїв про бажання перейти від общинного володіння до приватного, за кожним та­ким домохазяїном закріплюється, як особиста власність, крім садибної ділянки, всі ділянки общинної землі, що перебували в його постійному (не орендному) користуванні.

3. У громадах, в яких протягом 24 років, що передували за­яві окремих домохазяїв про бажання перейти від общинного во­лодіння до приватного, були загальні переділи, за кожним до­мохазяїном, що зробив таку заяву, закріплюються в приватну власність, крім садибної ділянки, всі ті ділянки общинної землі, які надані йому громадою в постійне, аж до наступного загаль­ного переділу, користування. Але якщо у постійному користу-ванні бажаючого перейти до приватного володіння домохазяїна є землі більше, ніж належало б на його долю, на основі остан­ньої розверстки, по кількості розкладкових одиниць в його ро­дині до часу згаданої заяви, то за ним закріплюється в приват-ну власність та кількість землі, яка належала йму по згаданому розрахунку. За цим надлишок, що виявився, закріплюється в особисту власність лише при умові сплати громаді його вартості, яка визначається первісною середньою викупною ціною за деся­тину наданих у наділ громаді угідь, що обкладаються викупни­ми платежами. В противному разі весь означений надлишок пе­реходить в розпорядження громади.

4. Домохазяї, за якими закріплені в приватну власність ділян­ки общинної землі..., зберігають за собою право користуватися в незмінній частині тими сіножатями, лісними та іншими угіддя­ми, які надаються на спеціальних підставах (наприклад, за ти­пами грунту, або окремо від угідь, що переділялися під час за­гальних переділів та на інших підставах і т.п.), а також право участі в користуванні на прийнятих в громаді підставах, угіддями, що не переділялися, а саме: громадською садибною землею, виго­нами, пасовищами, оброчними статтями та ін.

5. Постійні частки в угіддях, що переділялися на особливих підставах, визначаються у тому розмірі, в якому домохазяї, які висловили бажання перейти від общинного володіння до приватного, користуються зазначеними угіддями до часу подан­ня такої заяви.

6. Вимоги про закріплення в приватну власність частини з об­щинної землі ставляться через сільського старосту громаді, яка за ухвалою, прийнятою більшістю голосів, зобов’язана у місяч-ний термін з дня подання заяви вказати ділянки, що переходять на підставі статей 2 та 3 у приватне володіння домохазяїна, а в деяких випадках визначається розмір належної з нього доплати (ст. 3) і постійна його частина в угіддях... Якщо протягом зазна­ченого терміну громада такої ухвали не прийме, то на клопо­тання домохазяїна, що подав згадану заяву, всі зазначені дії виконуються на місці земським начальником, який розбирає по суті всі ті суперечки, що виникли, і оголошує з приводу цього своє рішення...

11. В тих випадках, коли домохазяї, в приватну власність яких закріплені ділянки надільної землі, або громада забажає відмежувати ці ділянки в натурі і нанести їх на план, роботи по відмежуванню і складанню планів можуть бути виконані як уря­довими, так і приватними землемірами за рахунок сторони, яка визнала необхідним зробити відмежування.

12. Кожний домохазяїн, за яким закріплені ділянки надільної землі..., має право в будь-який час зажадати, щоб громада виді­лила йому замість цих ділянок відповідну ділянку, по можли­вості, в одному місці.

13. У тих випадках, коли вимога про виділення в одному місці не збігається із загальним переділом, виділ же виявляється незручним або неможливим, громаді надається право задоволь­нити хазяїна, що бажає виділитися, грошима за взаємною з ним згодою...

З свого боку домохазяїн, що бажає виділитися, якщо знай­де визначену судом суму для себе невигідною, може відмовити­ся від одержання грошей і продовжувати володіти закріпленими в його власність ділянками у попередніх межах.

14. Під час загальних переділів виділ в одному місці ділянок домохазяям, що заявили бажання перейти до приватного воло­діння до вступу в законну силу вироку про переділ, або, які раніше закріпили за собою ділянки наділеної землі в порядку, встановленому статтями 1-11 цих правил, обов’язковий на ви­могу як цих домохазяїв, так і громади, без права задовольняти грошима того, хто виділяється...

16. Домохазяї, що перейшли від общинного володіння до при­ватного, а також їх спадкоємці користуються закріпленими в їх приватну власність, на підставі цих правил, ділянками до виді­лення їх в одному місці, на однакових правах з власниками по­двірних ділянок. За спадкоємцями зберігається також право на участь в користуванні як угіддями, що переділяються на особ­ливих підставах в тій мірі, в якій це право надано першим влас­никам ділянок, так і угіддями, що не переділяються, на при­йнятих у суспільстві підставах...

...Закріплюються в приватну власність і виділяються ділянки, достроково викуплені...

18. Дія цих правил поширюється на селян всіх найменувань, причому закріплення в приватну власність окремих домохазяїв ділянок з общинної землі до звільнення її від викупного боргу допускається при умові сплати частини цього боргу, що падає на закріплені ділянки...

Хрестоматія з історії держави і права України. - К., 1997.-Т. 1.- С 312-315.

Маніфест про розпуск Державної Думи, про час скликання нової Думи та про зміни порядку виборів до Державної Думи (3 червня 1907 р.)

(Витяги)

...Значительная часть состава второй Государственной Думы не оправдала ожиданий Наших. Не с чистым сердцем, не с же­ланием укрепить Россию и улучшить ее строй, приступили мно­гие из присланных от населения лиц к работе, а с явным стрем­лением увеличить смуту и способствовать разложению Государ­ства.

Деятельность этих лиц в Государственной Думе послужила непреодолимым препятствием к плодотворной работе. В среду са­мой Думы внесен был дух вражды, помешавшей сплотиться доста­точному числу Членов ее, желавших работать на пользу родной земли.

По этой причине выработанные Правительством Нашим об­ширные мероприятия Государственная Дума или не подвергала вовсе рассмотрению, или замедляла обсуждением или отверга­ла, не остановившись даже перед отклонением законов, карав­ших открытое восхваление преступлений и сугубо наказывав­ших сеятелей смуты в войсках. Уклонившись от обсуждения убийств и насилий, Государственная Дума не оказала в деле водворения порядка нравственного содействия Правительству, и Россия продолжает переживать позор преступного лихолетия.

Медлительное рассмотрение Государственной Думой Роспи­си Государственной вызвало затруднение в своевременном удовлетворении многих насущных потребностей народных.

Право запросов Правительству значительная часть Думы пре­вратила в способ борьбы с Правительством и возбуждения недове­рия к нему в широких слоях населения.

Наконец свершилось деяние, неслыханное в летописях исто­рии. Судебной властью был раскрыт заговор целой части Государственной Думы против Государства и Царской Власти. Когда же Правительство Наше потребовало временного, до оконча­ния суда, устранения обвиняемых в преступлении этом пятиде­сяти пяти Членов Думы и заключения наиболее уличаемых из них под стражу, то Государственная Дума не исполнила немед­ленного законного требования властей, не допускавшего ника­кого отлагательства.

Все это побудило Нас указом, данным Правительствующему Сенату 3 сего Июня, Государственную Думу второго созыва рас­пустить, определив срок созыва новой Думы на 1 Ноября сего 1907 года.

Созданная для укрепления Государства Российского, Государ­ственная Дума должна быть русскою и по духу.

Иные народности, входящие в состав Державы Нашей, дол-жны иметь в Государственной Думе представителей нужд сво­их, но не должны и не будут являться в числе, дающем им возможность быть вершителями вопросов чисто русских.

В тех же окраинах Государства, где население не достигло достаточного развития гражданственности, выборы в Государ­ственную Думу должны быть временно приостановлены.

Все эти изменения в порядке выборов не могут быть проведены обычным законодательным путем через ту Государственную Думу, состав коей признан Нами неудовлетворительным, вслед­ствие несовершенства самого способа избрания ее Членов. Только Власти, даровавшей первый избирательный закон, историчес­кой Власти Русского Царя, довлеет право отменить оный и за­менить его новым...

Хрестоматія з історії держави і права України. -К.,1997.- Т. 1.- С 315-316.

Положення про вибори до Державної думи (З червня 1907 р.)

(Витяги)

Глава первая Общие положения

Ст. 1. Выборы в Государственную Думу производятся: 1) по губерниям и областям, указанным в статьях 2-4 сего Положе­ния и 2) по городам: С.-Петербургу и Москве, а также Варшаве, Киеву, Лодзи, Одессе и Риге.

Ст. 2. Выборы в Государственную Думу от губерний, управля­емых по Общему Учреждению, а равно от Губернии Тобольской и Томской, от области Войска донского и от городов: С.-Петер­бурга, Москвы, Киева, Одессы и Риги производятся на основа­ниях, указанных в статьях 6 и следующих сего Положения...

Ст. 6. Избрание Членов Государственной Думы по губерниям и областям (ст. 1, п. 1) производится Губернским Избирательным Собранием. Собрание это образуется под председательством Гу­бернского Предводителя дворянства или лица, его заменяюще­го, из выборщиков, избираемых в каждом уезде: 1) съездом землевладельцев; 2) первым съездом городских избирателей; 3) вторым съездом городских избирателей; 4) съездом уполномо­ченных от волостей и 5) съездом уполномоченных от казачьих станиц в губерниях, где таковые имеются. Сверх того, в губер­ниях, указанных в расписании, приложенном в статье 8, в из­брании Членов Государственной Думы, в составе Губернского

Избирательного Собрания участвуют выборщики, избираемые губернскими съездами уполномоченных от рабочих в предприя­тиях фабрично-заводской и горно-заводской промышленности.

Ст. 7. Избрание Членов Государственной Думы от указанных в статье 2 городов производится посредством прямой подачи го­лосов.

Ст. 9. В выборах не участвуют: 1) лица женского пола; 2) лица моложе двадцати пяти лет; 3) обучающиеся в учебных заведе­ниях; 4) воинские чины армии и флота, состоящие на действи­тельной военной службе; 5) бродячие инородцы и 6) иностран­ные подданные.

Ст. 10. Кроме указанных в предшедшей статье (9) лиц, в вы­борах не участвуют также: 1) подвергшиеся суду за преступные деяния, влекущие за собой лишение или ограничение прав со­стояния, либо исключение из службы, а равно за кражу, мо­шенничество, присвоение вверенного имущества, укрыватель­ства похищенного, покупку и принятие в заклад заведомо кра­денного или когда они судебными приговорами не оправданы, хотя бы после состоявшегося осуждения они и были освобожде­ны от наказания за давностью, примирением, силою Всемилости-вейшего Манифеста или особого Высочайшего повеления; 2) от-решенные по судебным приговорам от должности — в течение трех лет со времени отрешения, хотя бы они и были освобожде­ны от сего наказания за давностью, силою Всемилостивейшего Манифеста или особого Высочайшего повеления; 3) состоящие под следствием или судом по обвинениям в преступных деяни­ях, означенных в пункте 1 сей статьи или влекущих за собою отрешение от должности; 4) подвергшиеся несостоятельности впредь до определения свойства ее; 5) состоящие под опекой; 6) несостоятельные, о которых дела сего рода приведены уже к окончанию, кроме тех, несостоятельность коих признана несчаст-ною; 7) лишенные духовного сана или звания за пороки или же исключенные из среды общества и дворянских Собраний по при­говорам тех сословий, к которым они принадлежат; и 8) осуж-денные за уклонение от воинской повинности.

Ст. 11. Не принимают участия в выборах: 1) Губернаторы и Вице-Губернаторы, а равно Градоначальники и их Помощники — в пределах подведомственных им местностей, 2) лица, занимающие полицейские должности — в губернии, области или горо­де, по коим производятся выборы.

Ст. 12. Никто не может иметь на выборах более одного голоса. Каждый избиратель может осуществлять свое право на участие в выборах лишь в одном съезде... или разряде... избирателей. Лица, владеющие избирательными цензами в пределах двух или бо­лее уездов или городов, указанных в статье 2, осуществляют свое право на участие в выборах в съезде или разряде, ими избранном...

Ст. 13. Лица, владеющие недвижимым имуществом, в том числе и лица, указанные в пункте 4 статьи 9 сего Положения, могут предоставлять свои цензы по недвижимому имуществу для участия в выборах своим сыновьям.

Ст. 14. Лица женского пола могут предоставлять свои цензы по недвижимому имуществу для участия в выборах, своим мужьям и сыновьям.

Ст. 16. Если несколько лиц имеют недвижимое имущество в общем нераздельном владении, то каждое из них считается владельцем причитающейся на его долю части имущества и со­гласно сему пользуется правом голоса на выборах.

Ст. 20. Преступные деяния, совершенные при производстве выборов в Государственную Думу, подлежат преследованию и наказанию на основании Именного Высочайшего указа 8 Марта 1906 года...

Ст. 21. Издержки, вызываемые исполнением обязанностей, воз­ложенных сим Положением на Земские и Городские Управы и учреждения, их заменяющие, относятся на счет подлежащих земств и городов, прочие издержки по производству выборов относятся на счет казны.

Ст. 23. Все распоряжения, относящиеся к составлению изби­рательных списков и производству выборов, возлагаются на Министра Внутренних Дел.

Ст. 24. Общий надзор за правильным производством выборов возлагается, под руководством Министра Внутренних Дел, на Губернаторов и Градоначальников, по принадлежности. Им предо­ставляется право требовать от подлежащих мест и лиц сведения о ходе и порядке выборов, обозревать выборные производства и давать указания к обеспечению правильного хода выборов, а также, в порядке надзора, предлагать об усмотренных непра­вильностях на обсуждение Уездных и Губернских по делам о выборах Комиссий, приносить протесты на постановления Уезд­ных по делам о выборах Комиссий в Губернские Комиссии и об отмене решений сих последних представлять Правительствую­щему Сенату.

Хрестоматія з історії держави і права України. -К.,1997.- Т. 1.- С. 316-319.

 

< Попередня   Наступна >